Постанова

від 23.12.2024 по справі 440/7482/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 р. Справа № 440/7482/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 11.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, по справі № 440/7482/23

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України , Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області

про визнання протиправною відмови, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач, заявник) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання протиправною відмови, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив суд:

- визнати протиправною відмову МВС у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції від 21.10.2015 №850;

- визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту фінансово-облікової політики МВС, оформлене листом від 22.02.2023 за вих. №854/15-2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції від 21.10.2015 №850;

- зобов`язати Ліквідаційну комісію УМВС в Полтавській області повторно надіслати до МВС документи для призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції від 21.10.2015 №850;

- зобов`язати МВС прийняти рішення щодо призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції від 21.10.2015 №850.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 440/7482/23, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання протиправною відмови, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо не прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 26.04.2021 щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності.

Зобов`язано Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області повторно направити до Міністерства внутрішніх справ України заяву ОСОБА_1 від 26.04.2021 з доданими документами для прийняття рішення щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності.

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення відповідно до вимог пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 26.04.2021 з доданими документами щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності.

В решті вимог - позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

02 жовтня 2024 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача адвоката Антонової Віталіни Миколаївни про встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №440/7482/23, в якій заявниця зазначає, що незважаючи на покладений судом обов`язок прийняти рішення за вже наявним у розпорядженні відповідачів пакетом документів Міністерство внутрішніх справ України в чергове повернуло документи до ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області та протиправно вимагає надати до ліквідаційної комісії документи, яких начебто не вистачає в матеріалах згідно з роз`ясненням МВС України. Разом з тим, надання таких документів колишнім працівником міліції задля отримання одноразової грошової допомоги Порядком №850 не передбачено. У зв`язку з цим заявниця просить суд з метою забезпечення виконання заходів щодо усунення порушень норм діючого законодавства України, які виражаються в умисному невиконанні судового рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №440/7482/23, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024, встановити Міністерству внутрішніх справ України строк для надання звіту щодо виконання вказаного судового рішення - протягом п`яти календарних днів з дня набрання законної сили відповідною ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 у справі №440/7482/23 заяву адвоката Антонової Віталіни Миколаївни про встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №440/7482/23 залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись із ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 у справі №440/7482/23, подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та направити дану справу до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідач, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності ухвали суду першої інстанції, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) та відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута за правилами письмового провадження, а також відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вивчивши обставини справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що на даний час здійснюється примусове виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №440/7482/23, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що на даний час відсутні об`єктивні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 КАС України).

Зокрема, в постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 820/4261/18 Верховний Суд встановив необхідність існування у спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. У зв`язку з цим, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору мають дослідити характер правовідносин, що виникли між сторонами та звертати увагу, що підставою звернення до суду з даним позовом є невиконання судового рішення. Порушенням норм процесуального права є незастосування спеціальних правових норм, передбачених у статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 704/1547/17 сформулював правову позицію, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту. Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту. Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачено положеннями ст. 382 КАС України, які не містять обмеження щодо стадій процесу, на яких може бути вирішено відповідне клопотання (заява) позивача на користь якого ухвалене судове рішення. Тобто, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Колегія суддів зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Тобто, встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 06.12.2019 у справі № 812/333/17.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15 зазначив, що, зокрема ст. 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17.

Також, Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12 травня 2011 року у справі "Ліпісвіцька проти України" (заява № 119 44/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy), № 36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24- 27 рішення від 13 червня 2006 року у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), N 2132/02).

Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2020 року у справі № 539/3406/17.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що звертаючись до суду першої інстанції 02.10.2024 із заявою, в порядку ст. 382 КАС України, позивач посилався на те, що відповідач жодного рішення на виконання судового рішення у справі №440/7482/23 не приймав, однак листом відділу координації пенсійних питань МВС України від 19.07.2024 №21484-2024 матеріали повернуто на доопрацювання.

При цьому, листом УМВС України в Полтавській області від 05.08.2024 за вих№Г-3462л.к. позивача повідомлено про повернення йому матеріалів на доопрацювання, а також зауважено на те, що висновок ліквідаційної комісії УМВС України в Полтавській області від 22.05.2024 та Відмітка органу внутрішніх справ на заяві від 26.04.2021 не узгоджуються із доданими до матеріалів документами та суперечать інформації, викладеній у мотивувальній частині судового рішення, в частині зазначення періодів служби, органу, у якому заявник проходив службу, спеціального звання та посади на день установлення його другої групи інвалідності.

Водночас, постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю, судом першої інстанції не надано жодної оцінки наведеним заявником доводам щодо неповного виконання рішення, тобто судом не перевірено факт не виконання рішення, у зв`язку з чим висновок про наявність підстав для відмови в задоволенні заяви, яка подана в порядку ст. 382 КАС України, є передчасним.

Щодо посилання суду першої інстанції, як на підставу для відмови в задоволенні заяви, на те, що на даний час здійснюється примусове виконання рішення у справі №440/7482/23, колегія суддів зазначає, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення не залежить від наявності відкритого виконавчого провадження та його результатів, оскільки добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок і виконання такого обов`язку не залежить від вчинення особою, на користь якої прийнято рішення, дій щодо виконання рішення суду в примусовому порядку.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суду у своїй ухвалі від 18 лютого 2021 року у справі №813/5500/14.

У свою чергу, в силу вимог частини першої статті 382 КАС України зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення повноважний лише суд, який ухвалив це судове рішення.

Оскільки остаточне рішення у справі було прийнято саме Полтавським окружним адміністративним судом, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних повноважень зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №440/7482/23.

На підставі наведених вище обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 у справі №440/7482/23 підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №440/7482/23.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За приписами ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допус-тив неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим судове рішення, відповідно до пункту 1 частини першої статті 320 КАС України, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 по справі № 440/7482/23 - скасувати.

Справу №440/7482/23 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 у справі №440/7482/23. .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій