Постанова

від 19.12.2024 по справі 604/424/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 604/424/23

провадження № 61-4214св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - фермерське господарство «Золотий жайвір»;

відповідач - ОСОБА_1 , фермерське господарство «Щедра Нива»;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу фермерського господарства «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року у складі судді Сташківа Н. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від

22 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Хома М. В., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року фермерського господарства «Золотий жайвір» (далі - ФГ «Золотий жайвір») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , фермерського господарства «Щедра Нива» (далі - ФГ «Щедра Нива») про визнання укладеним договору оренди на новий строк, визнання відсутнім права оренди.

В обґрунтування позовних вимог ФГ «Золотий жайвір» зазначало, що 24 січня

2016 року між ОСОБА_1 та ФГ «Золотий жайвір» було укладено договір оренди землі від 24 січня 2016 року № 021. Згідно умов вказаного договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 2.2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0073 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області. Пунктом 7 договору передбачено, що його укладено на 7 років. По закінченню строку, на який його було укладено, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Державна реєстрація речового права на спірну земельну ділянку була проведена 15 лютого 2016 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 лютого 2016 року № 53633840, з якої вбачається, що 15 лютого 2016 року до Державного реєстру внесено запис № 13314366 про інше речове право - право оренди ФГ «Золотий жайвір» щодо вищевказаної земельної ділянки. Під час використання земельної ділянки жодних претензій і зауважень з приводу неналежного виконання орендарем своїх обов`язків не надходило. Відповідно до частини першої статті 33 ЗУ «Про оренду землі» після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Строк дії договору закінчувався 15 лютого 2023 року.

13 січня 2023 року, тобто за 1 місяць до закінчення строку дії договору оренди, позивач, дотримуючись вимог статті 33 ЗУ «Про оренду землі» направив відповідачу лист-повідомлення намір скористатись переважним правом та укласти договір оренди на новий строк. Поштове відправлення з листом-повідомленням про укладення договору оренди на новий строк та примірники договору оренди було вручено особисто адресату. Вважає, що позивачем було учинено всі дії, які він був зобов`язаний вчинити згідно договору оренди землі. При цьому орендар продовжував користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору і заперечення проти поновлення договору оренди на протязі місяця після закінчення строку договору від орендодавця не отримував. Вказані обставини підтверджуються інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з якої вбачається, що станом на 17 березня 2023 року орендарем цієї земельної ділянки продовжувало бути ФГ «Золотий жайвір». Крім того, спірна земельна ділянка орендодавцеві не поверталась, що підтверджується відсутністю складеного між сторонами акту повернення земельної ділянки з оренди. Згідно із пунктом 21 договору оренди землі термін повернення земельної ділянки може бути продовжений до 6 місяців у випадку необхідності зібрання орендарем урожаю сільськогосподарських культур, які були засіяні на орендованій земельній ділянці до закінчення дії договору. Відповідач ОСОБА_1 була повідомлена, що орендарем до закінчення дії договору оренди землі було засіяно орендовану земельну ділянку сільськогосподарськими культурами, у зв`язку із чим виникла потреба у зібранні орендарем урожаю, а тому повернення земельної ділянки буде здійснено у відповідності до вимог статті 34 ЗУ «Про оренду землі» та умов діючого договору оренди землі - протягом 6 місяців після припинення дії договору оренди. Вказане повідомлення отримано відповідачем і незважаючи на вказані обставини ними встановлено, що спірна земельна ділянка, яка не була повернута з оренди і перебуває у володінні ФГ «Золотий жайвір» почала використовуватись ФГ «Щедра Нива», працівники якого перекультивували цю землю, тим самим знищивши посіви та майбутній урожай, власником якого є ФГ «Золотий жайвір».

Вважає, що державна реєстрація речового права ФГ «Щедра Нива» щодо спірної земельної ділянки не була проведена, що унеможливило її законне використання.

Посилаючись на викладене, ФГ «Золотий жайвір» просило суд визнати відсутнім право оренди ФГ «Щедра Нива» щодо спірної земельної ділянки та визнати укладеним на новий строк договір про оренду спірної земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року у задоволенні позову ФГ «Золотий жайвір» відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не дотримано встановленого законом порядку реалізації переважного права на укладення договору оренди (стаття 33 Закону № 161-XIV) і, оскільки немає відповідного волевиявлення орендодавця, відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог ФГ «Золотий жайвір».

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд керувався тим, що розмір судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним до ціни позову.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року (повний текст якої складено 04 березня 2024 року) апеляційну скаргу ФГ «Золотий жайвір» на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року задоволено частково.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня

2023 року змінено й викладено його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

В решті рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року залишено без змін.

Підтримуючи позицію суду першої інстанції, колегія суддів вказала, що переважне право орендаря не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.

Однак апеляційний суд не погодився з мотивацією рішення суду першої інстанції. Суд обґрунтував відмову у задоволенні позову тим, що позивач надіслав листи-повідомлення про укладення договорів оренди землі з пропуском встановленого статтею 33 Закону № 161-XIV строку, натомість строк дії договору оренди сплив

15 лютого 2023 року, а тому не був пропущений позивачем.

Розглянувши клопотання адвоката позивача про те, що розмір понесених відповідачем судових витрат у апеляційній інстанції не є співмірним до обсягу наданих послуг, дійшов висновку про необхідність його зменшення

до 4 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2024 року ФГ «Золотий жайвір» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить зазначені судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заявника задовольнити повністю.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо правильного застосування положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» № 340-ІХ у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Підволочиського районного суду Тернопільської області.

25 квітня 2024 року справа № 604/424/23 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при ухваленні рішень помилково керувалися статтею 319 ЦК України, у той час як до спірних правовідносин слід було застосувати Закон № 161-XIV у відповідній редакції.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що у поведінці орендодавця присутні ознаки зловживання правами, адже вона ввела в оману заявника, відмовившись поновлювати дію укладеного договору та, не пересвідчившись, які саме нові умови пропонує ФГ «Золотий жайвір» та, не маючи наміру користуватися землею особисто, передала ділянку іншому орендареві.

Витрати на професійну правничу допомогу на користь ФГ «Щедра Нива» суди стягнули неправомірно, оскільки докази на підтвердження понесення таких витрат у суді першої інстанції усупереч вимогам статті 83 ЦПК України сторонам заздалегідь не надсилалися. Вказує на порушення принципу змагальності, оскільки така поведінка відповідача позбавила позивача права подати відповідні заперечення. Зокрема зазначає, що постанова по справі ухвалена без урахування практики Верховного Суду щодо повернення без розгляду клопотань про ухвалення додаткового рішення за відсутності доказів її надсилання сторонам.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року представник ФГ «Щедра Нива» - адвокат Хацкевич Р. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Інші процесуальні заяви учасників справи

У квітні 2024 року представник заявника, Покотило Ю. В., подав заперечення проти клопотання про стягнення судових витрат, яке обґрунтовує тим, що надавачем відповідних послуг та отримувачем оплати за їх надання є ТОВ «Правник експерт», а не адвокату Хацкевичу Р. А., тому такі витрати не є витратами на професійну правничу допомогу та не розподіляються між сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, 24 січня 2016 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ «Золотий жайвір» укладено договір оренди землі № 021, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 2.2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0073 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області.

Пунктом 7 вказаного договору передбачено, що договір укладено на 7 років. По закінченню строку, на який було укладено договір, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

19 лютого 2016 року внесено відомості в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, згідно якого орендар земельної ділянки площею 2.2166 га, кадастровий номер 6124610500:01:002:0073 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Скалатської міської ради Підволочиського району Тернопільської області являється ФГ «Золотий жайвір».

13 січня 2023 року ФГ «Золотий жайвір» за вих. №13/01/23-3 надіслало відповідачці ОСОБА_1 лист-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк, а також два примірника проекту договору оренди землі № 13/01/23-3 від

13 січня 2023 року.

Згідно проекту договору оренди землі №13/01/23-4 від 13 січня 2023 року вбачається, що орендар ФГ «Золотий жайвір» пропонує орендодавцю ОСОБА_1 укласти договір оренди на строк 10 років з орендною платою в розмірі не менше 3-ох відсотків від нормативно грошової оцінки земельної ділянки та становить 3 188,78 грн або в натуральній формі продукцією.

03 березня 2023 року ФГ «Золотий жайвір» на адресу орендодавця ОСОБА_1 надіслано за вих.№ 23/03/03-2 повідомлення про продовження терміну з оренди земельної ділянки.

У своєму повідомленні ФГ «Золотий жайвір» посилаються на те, що пункт 21 договору оренди землі термін повернення земельної ділянки може бути продовжений до 6 місяців у випадку необхідності - потреби зібрання орендарем урожаю сільськогосподарських культур, які були засіяні на орендованій земельній ділянці до закінчення дії договору. Повідомляло, що орендарем до закінчення дії договору оренди землі було засіяно орендовану земельну ділянку сільськогосподарськими культурами, у зв`язку з чим виникла потреба у їх зібранні, а тому у випадку неприйняття пропозиції про укладення договору оренди на новий строк, повернення земельної ділянки буде здійснене у відповідності до вимог

статті 34 Закону України «Про оренду землі». Крім того, з метою уникнення можливих конфліктних ситуацій та трудових спорів про стягнення спричинених збитків розміру вартості урожаю, який має бути зібраний.

02 січня 2023 року від відповідачки ОСОБА_1 на адресу ФГ «Золотий жайвір» надіслано лист-повідомлення згідно якого відповідачка повідомила позивача, що не бажає поновлювати дію договору і має намір використовувати земельну ділянку для власних потреб на свій розсуд, у зв`язку з чим просить утриматись від дій, які б перешкодили відразу після закінчення строку дії договору використовувати земельну ділянку. Фактичне використання земельної ділянки після закінчення строку дії договору трактуватиметься як самовільне заволодіння земельною ділянкою. Вказаний лист-повідомлення надіслано цінним листом на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір» проте повернутий у зв`язку з тим що адресат відсутній за вказаною адресою.

27 січня 2023 року ОСОБА_1 надіслала на офіційну адресу ФГ «Золотий жайвір» лист-повідомлення, у якому повторно зазначила, що не бажає поновлювати дію договору і має намір використовувати земельну ділянку для власних потреб. Пропозицію щодо укладення проекту договору оренди на новий строк не приймає. Вказаний лист-повідомлення надіслано цінним листом на офіційну адресу

ФГ «Золотий жайвір» проте повернутий у зв`язку з тим що адресат відсутній за вказаною адресою.

09 лютого 2023 року відповідачкою ОСОБА_1 вкотре повідомлено

ФГ «Золотий жайвір» про небажання поновлювати дію договору оренди землі на новий строк і пропозицію ФГ «Золотий жайвір» не приймає. Вказаний рекомендований лист отримано позивачем 22 лютого 2023 року.

14 березня 2023 року ОСОБА_1 надіслала на адресу ФГ «Золотий жайвір» лист, у якому вказала, що листами від 02 січня 2023 року, 18 січня 2023 року, 09 лютого 2023 року неодноразово повідомляла про небажання поновлювати дію договору оренди землі. Крім того, позивач ФГ «Золотий жайвір» повідомив, що являється власником посівів та врожаю які зростають на його земельній ділянці. Проте,

09 березня 2023 року перебуваючи на своїй земельній ділянці не виявила жодних ознак посівів чи врожаю які б на них зростали. З огляду на вищенаведене просила у 10-денний термін з дня отримання даного листа повідомити коли і які культури було посіяно на даній земельній ділянці, документальні докази таких дій. В інакшому випадку буде розцінювати лист як такий, що вводить в оману, а поведінку недобросовісною. Вказаний лист отримано позивачем 24 березня 2023 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ФГ «Золотий жайвір» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.

Відповідно до частин першої - третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Обґрунтовуючи своє переважне право на оренду спірної земельної ділянки,

ФГ «Золотий жайвір» вказує, що це право надане йому договором та випливає зі статті 33 Закону № 161-XIV у редакції Закону № 340-IX, чого суди попередніх інстанцій не врахували.

Колегія суддів вважає доводи заявника безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У зв`язку з набранням чинності Законом № 340-IX розділ IX «Перехідні положення» Закону № 161-XIV доповнено абзацами 3 і 4, якими унормовано, що договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом № 340-IX, у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 Закону № 161-XIV (у новій редакції) та статтею 126-1 ЗК України.

Правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом № 340-IX, а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Отже, з урахуванням унормованих розділом IX «Перехідні положення» Закону

№ 161-XIV правил дії Закону № 340-IX в часі до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція, чинна станом на 24 січня 2016 року, тобто на момент укладення спірного договору, на яку правомірно посилався суд першої інстанції.

Суди правильно встановили, що порядок поновлення договору, встановлений сторонами (пункти 7-8), не суперечить положенням статті 33 «Поновлення договору оренди землі» Закону № 161-XIV (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Правовий висновок про застосування статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX неодноразово викладався у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 22 вересня 2020 року в справах № 313/350/16-ц (провадження № 14-97цс20), № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20), від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) та від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21), на яку, зокрема, посилається заявник у касаційній скарзі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі

№ 903/1030/19 зазначено, що конструкція статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк. Стаття 33 Закону № 161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проект додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проекті додаткової угоди, яку надав орендар.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

Частини п`ята та шоста статті 33 Закону № 161-XIV встановлювали загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин.

За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону № 161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило міститься у частині шостій Закону № 161-XIV та розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV.

Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц, провадження № 14-97цс20; № 159/5756/18, провадження № 14-99цс20).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що статтею 33 Закону № 161-XIV було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря як більш уразливої сторони в цих правовідносинах від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

При цьому в законі ототожнені поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», з використанням конструкції «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Для реалізації такого наміру він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 Закону № 161-XIV) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк).

Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону № 161-XIV).

У справі, яка переглядається, орендар належним чином виконав свій обов`язок стосовно повідомлення орендодавця про намір поновити строк дії договору оренди, як це передбачено договором, проте, як установив суд, орендодавець заперечив щодо такого поновлення.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, 14 березня 2023 року ОСОБА_1 надіслала за офіційним місцезнаходженням юридичної особи ФГ «Золотий жайвір» лист, у якому вказала, що листами від 02 січня 2023 року, 18 січня 2023 року,

09 лютого 2023 року неодноразово повідомляла про небажання поновлювати дію договору оренди землі, належно їх обґрунтувавши.

Суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився апеляційний суд, встановивши, що орендодавець висловив своє небажання продовжувати строк дії цього договору і не підписав додаткової угоди до нього, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки передбачене статтею

33 Закону № 161-XIV переважне право відповідача на укладення договору оренди землі на новий строк припинилося.

Листи орендодавця є достатнім підтвердженням відмови орендодавця від подальшої пролонгації відповідного договору на новий строк. Проєкт додаткової угоди до договору оренди землі містить інші умови, ніж сам договір оренди, а саме орендарем запропоновано змінити строк дії цього договору. На зміну вказаних істотних умов договору необхідна згода сторін (частина четверта статті 33 Закону № 161-XIV).

Подібних висновків Верховний Суд дійшов у своїх постановах від 21 березня 2024 року у справі № 604/423/23, від 08 березня 2024 року у справі № 604/425/23, від 08 травня 2024 року у справі № 604/483/23.

Оскільки за результатами розгляду вказаної справи встановлено, що сторонами - орендодавцем (власником) ОСОБА_1 та орендарем ФГ «Золотий жайвір» такої згоди досягнуто не було, власник правомірно відмовила у пролонгації договору оренди земельної ділянки з позивачем на інших умовах, а тому ФГ «Золотий жайвір» втратило своє право на поновлення договору оренди земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги ФГ «Золотий жайвір» про те, що воно виконало всі визначені статтею 33 Закону № 161-XIV умови щодо реалізації свого переважного права перед іншими особами на укладення договорів оренди землі на новий строк, однак орендодавець не повідомив про намір укласти договір з іншим орендарем, є необґрунтованими, оскільки у визначений законом строк сторони договорів оренди землі не дійшли згоди щодо укладення додаткової угоди до нього, і орендодавець повідомив орендаря про відмову в їх продовженні, що підтверджується відповідними листами.

При цьому суди зазначили, що переважне право ФГ «Золотий жайвір» на поновлення договорів оренди земельних ділянок не є порушеним, оскільки за відсутності волевиявлення орендодавця у орендаря відсутні правові підстави претендувати на поновлення договору оренди землі відповідно до частини п`ятої статті 33 Закону

№ 161-XIV.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності є непорушним.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР), зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном».

Відповідно до статті 316 ЦК України право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Правомочність власника - в його праві володіти, користуватися й розпоряджатися майном у межах, встановлених законом (випливає зі статті 317 ЦК України). Право користування є одним з видів речових прав на чуже майно (стаття 395 ЦК України).

Задля дотримання балансу між правами та законними інтересами власника та користувача (орендодавця та орендаря) законодавець передбачив, що власник-орендодавець захищений правом вибору, здавати або не здавати своє майно в оренду, та правом змінювати умови договору при його переукладенні на новий строк; орендар, який належно виконував свої обов`язки за договором оренди, захищений тим, що за прийнятності для нього нових умов, саме він має переважне право укладення нового договору перед будь-якими іншими особами (постанова Верховного Суду 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17).

Оскільки орендодавець відмовився поновлювати договір оренди землі на попередніх умовах, суди правильно констатували відсутність за даних обставин справи порушення переважного права орендаря, адже переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі. Для пролонгації відносини оренди та реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий строк необхідною є згода обох сторін, одного лише волевиявлення орендаря недостатньо.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційних скаргах як підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на наведене рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 15 серпня 2023 року у не зміненій після апеляційного перегляду частині по суті вирішеного спору та постанову Тернопільського апеляційного суду від

22 лютого 2024 року слід залишити без змін.

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді касаційної інстанції

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні».

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі

№ 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відзиві на касаційну скаргу представник відповідача просить стягнути з

ФГ «Золотий жайвір» витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.

На підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу ФГ «Щедра Нива» надало:

- договір про надання юридичних послуг від 20 квітня 2023 року, укладений з ТОВ «Правник Експерт»;

- акт приймання-передачі від 20 квітня 2023 року, у якому зазначена вартість наданих послуг у розмірі 8 000 грн із описом наданих послуг (консультації з питань застосування законодавства, підготовка відзиву на касаційну скаргу);

- платіжну інструкцію від 03 квітня 2024 року № 4085 про сплату ТОВ «Правник Експерт» коштів на суму 8 000 грн.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі

№ 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь відповідача підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Золотий жайвір» залишити без задоволення.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області

від 15 серпня 2023 року у не зміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року залишити без змін.

Стягнути з фермерського господарства «Золотий жайвір» на користь фермерського господарства «Щедра Нива» витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, у розмірі 4 000 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара