Постанова

від 18.12.2024 по справі 2-71/09

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.12.2024 Справа № 2-71/09

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№2-71/09 Головуючий у1інстанції Громова І.Б.

Провадження № 22-ц/807/1477/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Полякова О.З.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 15 травня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», орган примусового виконання, рішення якого оскаржується: Запорізький відділ державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересована особа: ОСОБА_2 про визнання неправомірних дій та рішень державного виконавця щодо винесення постанов,-

В С Т А Н О В И Л А:

Боржник ОСОБА_1 звернувся до Запорізького районного суду Запорізької області зі скаргою про визнання неправомірних дій та рішень державного виконавця Запорізький відділ державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Петрової А.П. щодо винесення постанов в межах процедури виконавчого провадження № 72952067 від 09.10.2023.

Скарга обґрунтована тим, що державним виконавцем неправомірно прийнято до примусового виконання виконавчий лист, відкрито виконавче провадження № 72952067 по виконанню заочного рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19.02.2009 по справі № 2-71/09 та 09.10.2023 винесено постанови, оскільки станом на 09.10.2023 строк пред`явлення до виконання виконавчого листа сплинув.

Також, ОСОБА_1 зазначив, що його, як боржника не було повідомлено про відкриття виконавчого провадження, що свідчить про обмеження його права на добровільне виконання рішення суду та права на оскарження такої постанови.

Посилаючись на порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження», скаржник просив суд:

визнати неправомірними дії державного виконавця Запорізький відділ державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Петрової А.П. з відкриття виконавчого провадження № 72952067 з примусового виконання виконавчого листа Запорізького районного суду Запорізької області у цивільній справі № 2-71/09, виданого 29.05.2009 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 1484892,09 грн., витрат по сплаті державного мита в розмірі 1700,00 грн. та витрат на ІТЗ у розмірі 30,00 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» та здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 72952067;

скасувати постанови державного виконавця Запорізький відділ державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ПетровоїА.П. від 09.10.2023 про відкриття виконавчого провадження № 72952067 з примусового виконання виконавчого листа Запорізького районного суду Запорізької області у цивільній справі № 2-71/09, виданого 29.05.2009, та про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню № 72952067 з примусового виконання виконавчого листа Запорізького районного суду Запорізької області у цивільній справі № 2-71/09, виданого 29.05.2009.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 15 травня 2024 року відмовлено у задоволенні скарги.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції залишено поза увагою твердження скаржника про сплив строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, у зв`язку з чим постанови державного виконавця Запорізький відділ державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ПетровоїА.П. від 09.10.2023 про відкриття виконавчого провадження № 72952067 з примусового виконання виконавчого листа Запорізького районного суду Запорізької області у цивільній справі № 2-71/09, виданого 29.05.2009, та про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню № 72952067 з примусового виконання виконавчого листа Запорізького районного суду Запорізької області у цивільній справі № 2-71/09, виданого 29.05.2009 підлягають скасуванню.

27 вересня 2024 року від представника ТОВ «ФК Гефест» - Шкільняка Я.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Окрім цього, просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Гефест» витрати пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 17000 гривень 00 копійок.

27 вересня 2024 року від представника Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бунченко А.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвали залишити без змін.

04.12.2024 року від представника Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бунченко А.О. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи (а.с.250-251), в судове засідання не з`явилися, представників не направили, причини суду не повідомили.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що суддею Запорізького районного суду Запорізької області Дашковською О.В. 19 лютого 2009 року ухвалено заочне рішення у цивільній справі № 2-71/2009 за позовом ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки, яким позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 та солідарного відповідача ОСОБА_2 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Запорізьке РУ «ВАТ «Банк «Фінанси і кредит» заборгованість: з кредиту - 1219680 грн., еквівалентну сумі 158400,00 доларів США на день ухвалення рішення; з прострочених відсотків 132642,90 грн., еквівалентну сумі 17226,35 доларів США на день ухвалення рішення; нарахованих відсотків 11688,60 грн., еквівалентну сумі 1518,00 доларів США на день ухвалення рішення; з пені за прострочені відсотки - 115693,07 грн.; з пені за прострочений кредит - 5097,52 грн., що разом становить 1484892,09 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі Філії «Запорізьке РУ» ВАТ «Банк «Фінанси і кредит» витрати по сплаті державного мита у розмірі 1700,00 грн. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30,00 грн.

Вказане рішення набрало законної сили 23.03.2009.

29 травня 2009 року Запорізьким районним судом Запорізької області видано виконавчий лист по справі № 2-71/09.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 30 квітня 2021 року замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» за рішенням Запорізького районного суду Запорізької області у справі № 2-71/2009 за позовом ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» у виконавчому провадженні, що здійснюється відносно ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 2-71/09, виданого Запорізьким районним судом Запорізької області.

04.10.2023 у Запорізькому відділі державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зареєстрована заява ТОВ «ФК «Гефест» за вих. № 914 від 27.09.2023 про примусове виконання рішення згідно до виконавчого листа № 2-71/09, виданого Запорізьким районним судом Запорізької області від 29.05.2009, про стягнення з ОСОБА_1 та солідарного відповідача ОСОБА_2 на користь ВАТ «банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Запорізьке РУ» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість у розмірі 1484892,09 грн., витрат по сплаті державного мита у розмірі 1700,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30,00 грн.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що жодних підстав для визнання неправомірними дій державного виконавця Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Петрової Ангеліни Павлівни з відкриття виконавчого провадження №72952067 судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції в повному обсязі, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Пунктом 9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Частиною 1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку,встановленим цим Законом.

У відповідності до ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець при виконанні рішень судів (інших органів) здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Обов`язковою умовою для задоволення скарги сторони виконавчого провадження є встановлення факту порушення прав заявника.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , зокрема, зазначає про неповідомлення його (боржника) про відкриття виконавчого провадження, що свідчить про обмеження його права на добровільне виконання рішення суду та права на оскарження такої постанови.

Проте, як вже зазначалось судом першої інстанції, боржнику ОСОБА_1 направлялись постанови від 09.10.2023: про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та

про арешт коштів боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією реєстру відправки пошти від 11.10.2023 (постанови за вх. № 42485/4, 42488/4, 42489/4, 42491/4 були направлені боржнику за трек-номером 0600052021976).

Згідно з ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Правова позиція з цього питання міститься в постановах ВСУ, наприклад, у справі № 160/15005/20 від 26.01.2021 зазначено, що особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити відповідні органи про своє місце перебування.

Суд першої інстанції акцентував увагу, що боржником ОСОБА_1 до Відділу виконавчої служби не надавались заяви чи повідомлення про зміну місця реєстрації/проживання боржника ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Зазначене повністю спростовує доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення його (боржника) про відкриття виконавчого провадження, що свідчить про обмеження його права на добровільне виконання рішення суду та права на оскарження такої постанови.

Окрім цього, апеляційна скарга містить твердження щодо спливу строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, оскільки відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, який діяв на момент видачі виконавчого листа, строк пред`явлення виконавчого документу до виконання складав 1 рік, та, за твердженнями скаржника, зазначений строк був пропущений, оскільки перше пред`явлення виконавчого документу до виконання відбулось 28.11.2014 року.

Так, відповідно до статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, який діяв на момент видачі виконавчого листа, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Як вбачається з копії виконавчого листа виданого 29 травня 2009 року Запорізьким районним судом Запорізької області у справі №2-71/09, зазначений виконавчий лист містить відмітки виконавців про закінчення виконавчого провадження від 16.12.2009 року, 30.09.2011 року, 27.12.11 року, 14.12.2012 року, 27.11.2013 року, 29.09.2014 року.

Пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону №1404-VIII передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Частиною п`ятою статті 12 Закону №1404-VIII унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачуу зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Отже, наведена норма,встановлюючи з якого саме моменту починається перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, наводить лише два випадки такого повернення, а саме: 1) неможливість в повному обсязі або частково виконати рішення;2) встановлення законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника. Обидва ці випадки є такими, що підпадають під положення статті 37 цього Закону.

Зазначене повністю спростовує доводи апеляційної скарги, щодо спливу строку пред`явлення до виконання виконавчого листа ще у 2014 році.

В подальшому, у зв`язку з внесенням змін до законодавства, строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання збільшено, та відповідно до ч.1ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження» складає три роки.

Остання відмітка державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу датована 26.07.2023 (зворотна сторона виконавчого листа), стягувачем не порушено строки пред`явлення виконавчого документа на примусове виконання, а отже відкриття виконавчого провадження № 72952067 та подальші виконавчі дії в ньому здійснені відповідно до чинного законодавства.

З огляду на викладене вище та обставини, встановлені під час розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що строк пред`явлення до виконання виконавчого листа не закінчився, а постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 72952067 з виконання виконавчого листа виданого 29 травня 2009 року Запорізьким районним судом Запорізької області у справі №2-71/09 винесена з дотриманням норм чинного законодавства.

Отже, підсумовуючи наведене вище, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що виконавець, відкриваючи виконавче провадження 09.10.2023, діяв правомірно та в межах строків, встановлених статтею 12 Закону №1404-VIII.

Щодо оскарження постанови про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню № 72952067 з примусового виконання виконавчого листа Запорізького районного суду Запорізької області у цивільній справі № 2-71/09, виданого 29.05.2009, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець, окрім іншого, під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному ст.35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Пунктом 1 ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Скаржником не надано підтверджуючих документів стосовно наявності підстав для зняття арешту з рахунка боржника, а саме не надано документів, які б підтверджували, що вказаний рахунок є таким, що не підлягає накладенню арешту.

Законодавством уповноважено виконавця накладати арешти на рахунки боржника в банківських установах. Крім того, законом приписується арештовувати та списувати всі безготівкові кошти боржника, перш ніж реалізовувати інше рухоме та нерухоме майно.

Отже, за вказаних законодавчих норм державний виконавець зобов`язаний під час відкриття виконавчого провадження невідкладно арештувати кошти на всіх рахунках боржника.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення процесуального питання та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З урахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а тому не має підстав для її задоволення.

Щодо клопотання представника ТОВ «ФК Гефест» - Шкільняка Я.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Гефест» витрати пов`язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 17000 гривень 00 копійок, колегія суддів зазначає наступне.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

1. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої та дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Судова колегія вважає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності, такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано копії: ордеру на надання правничої допомоги на підставі договору №0204/0508 від 02.04.2021 року №1026747 від 06.04.2021 року; договору пронадання правовихпослуг адвокатавід 02.04.2021року; акту приймання-передачі наданих послуг від 15.10.2024 року; квитанція до прибуткового касового ордера №348 від 17.10.2024 року; детального опис наданих послуг від 18.10.2024 року за договором №0204/0508 від 02.04.2021 року; додатку до договору №0204/0508 від 02.04.2021 року.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У постановівід 20 липня 2021 року справа № 922/2604/20 Верховний Суд зазначив, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначена правова позиція також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що співмірною є компенсація витрат Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Гефест»на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізькогорайонного судуЗапорізької областівід 15травня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 гривень 00 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді: