Постанова

від 20.12.2024 по справі 344/3793/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 344/3793/20

провадження № 61-12823св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Івано-Франківське Архієпархіальне Управління Української Греко-Католицької Церкви, державного реєстратора виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради Дудик Тарас Богданович, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради в особі відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті,

третя особа - державний реєстратор Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Хустова Марія Євгенівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 березня 2023 року в складі судді Польської М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Баркова В. М., Мальцевої Є. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви (далі - управління УГКЦ) та державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Т. Б. про визнання неповноважним Івано-Франківське Архієпархіальне управління УГКЦ в особі Архієпископа і Митрополита В. Війтишина приймати рішення про припинення релігійної організації Посічанський монастир Матері Божої Знамення УГКЦ, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора виконкому Івано-Франківської міської ради Дудик Т. Б. щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення про припинення релігійної організації, визнання протиправним та скасування реєстраційного запису № 11161100006000487 від 01 червня 2017 року про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення про припинення релігійної організації.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач стверджував, що рішення про припинення діяльності Посічанського монастиря Матері Божої Знаменя УГКЦ,

а саме Декрет Івано-Франківського Архієпархіального Управління УГКЦ № 262 від 27 квітня 2017 року прийнято з порушенням чинного законодавства, а саме прийнято не уповноваженою на те особою - Архієпископом та Митрополитом Івано-Франківським Володимиром Війтишиним, в той час, як згідно Канону 438 - П.1, Патріярх може скасувати монастир свого права, яким є Посічанський монастир.

На підставі Декрету державний реєстратор виконкому Івано-Франківської міської ради Дудик Т. Б. 01 червня 2017 року вніс до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення про припинення в результаті ліквідації юридичної особи - релігійної організації Посічанський монастир Матері Божої Знамення УГКЦ та здійснив реєстраційний запис № 11161100006000487 про внесення рішення про припинення юридичної особи. Вважає, що державний реєстратор повинен був зупинити розгляд документів, поданих для державної реєстрації припинення монастиря, у зв`язку із невідповідністю відомостей, зазначених у документах, відомостях, що містяться в Єдиному державному реєстрі, в частині зазначення засновників. Тому прийняте реєстратором рішення суперечить пункту 9 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

У лютому 2021 року позивач подав заяву про зміну підстав позову, в якій зазначив, що діями відповідачів порушено його право власності на корпоративні права юридичної особи, які без його відома чи погодження припинені. Так, Посічанський Монастир Матері Божої знамення УГКЦ є окремою юридичною особою, засновником та власником всіх корпоративних прав є позивач. Івано-Франківське Архієпархіальне Управління УГКЦ не зазначене як засновник монастиря. Відтак, позивач вважає, що Статут юридичної особи не є підставою для зміни засновника юридичної особи, чи органу, що уповноважений здійснювати від його імені дії в ЄДР, якщо відповідний статус не підтверджено іншими документами. Всупереч цьому державний реєстратор здійснив реєстрацію припинення монастиря без рішення засновника, що суперечить закону.

Звертає увагу, що будівля по АДРЕСА_1 , вказана як юридична адреса заснованої позивачем юридичної особи, не належить на праві власності Івано-Франківському Архієпархіальному Управлінню УГКЦ.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 12 квітня 2021 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради.

У серпні 2021 року позивач збільшив позовні вимоги та просив скасувати реєстраційну дію/запис № 1001161110007000487 від 26 листопада 2020 року про державну реєстрацію припинення юридичної особи релігійної організації Посічанського монастиря Матері Божої Знамення УГКЦ в результаті ліквідації; відмінити державну реєстрацію припинення юридичної особи релігійної організації Посічанського монастиря Матері Божої Знамення УГКЦ. При цьому зазначив, що голова ліквідаційної комісії, не отримавши відомостей від релігійної організації, отримав належну довідку архівного відділу Тисменицької РДА № 100/01-17 від 18 липня 2020 року, на основі якої в порушення вимог статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» провела державну реєстрацію припинення юридичної особи. Крім того, державний реєстратор не вирішив питання про майно ліквідованої юридичної особи та її заборгованість перед благодійною організацією «Благодійний фонд «Архістратига Михаїла» на суму 5 889 542,33 грн згідно договору від 01 грудня 2008 року та додаткової угоди від 01 червня 2016 року, про яку надіслано вимогу. Ліквідатором також складено недостовірний ліквідаційний баланс, який не затверджувався засновником та не подавався в органи ДПС.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду до участі у справі залучено співвідповідача - Державну службу з етнополітики та свободи совісті, а також третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державного реєстратора державної служби України з етнополітики та свободи совісті Хаустову М. Є.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що порядок ліквідації монастиря визначено Статутом, що зареєстрований у встановленому законом порядку, а тому посилання позивача на те, що юридична особа ліквідується тільки за рішенням її учасників або органу юридичної особи є необґрунтованими.

Декрет № 262 Івано-Франківського Архієпархіального управління УГКЦ

від 30 травня 2017 року, яким вирішено питання припинення монастиря шляхом ліквідації, є чинним і на час подання позову до суду та під час розгляду цієї справи, церковним судом не скасований.

Державний реєстратор здійснивши реєстрацію рішення щодо припинення в результаті ліквідації монастиря, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На обгрунтування такого висновку, суд першої інстанції зауважив, що оскільки державному реєстратору були надані всі необхідні документи для реєстрації рішення про припинення в результаті ліквідації юридичної особи (релігійної організації), які відповідали вимогам чинного законодавства України, у державного реєстратора не було правових підстав для зупинення розгляду відповідних документів або відмови у державній реєстрації. Державна реєстрація рішення щодо припинення монастиря в результаті ліквідації здійснена відповідно до вимог законодавства.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 14 березня 2023 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Фактично вони зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Іван-Франківської області від 14 березня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 11 липня 2023 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року справа № 2-591/11, від 17 червня 2020 року справа № 826/10249/18, постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року справ № 826/7424/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 16 Закону України «Про свободу совісті те релігійні організації» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди дійшли необґрунтованого висновку про дотримання державним реєстратором порядку прийняття рішення про припинення монастиря за Декретом № 262, зокрема щодо наявності повноважень Івано-Франківського Архієпархіального Управління УГКЦ в особі архієпископа і митрополита В. Війтишина. Так, відповідач не надав доказів того, що у статуті Івано-Франківського Архієпархіального Управління УГКЦ містяться такі повноваження. Вважає, що пункт 3.2 Статуту Посічянського монастиря про те, що заснування чи скасування монастиря належить до Єпископа-Ординарія згідно з Церковним канонічним правом, суперечить Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Посилається на те, що державному реєстратору не надавався примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи та примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора. Тому посилання суду на те, що Декрет №262 про ліквідацію монастиря прирівнюється до таких документів, на думку апелянта, є помилковим.

Так, суди не звернули уваги, що наданий декрет не відповідає вимогам пункту

9 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Натомість державний реєстратор 01 червня 2017 року вніс запис в реєстр, що припинення здійснюється за рішенням засновників.

На думку заявника, суди не врахували, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2022 року визнано, що архівним відділом Тисменицької районної державної адміністрації протиправно видано довідку від 18 листопада 2020 року №100/01-17 для державного реєстратора для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Крім того, суди не врахували, що 03 липня 2020 року голові комісії з припинення Посічянського монастиря направлено вимогу про борг на суму 5 889 542,33 грн. Оскільки на дату вчинення реєстраційної дії припинення юридичної особи мали місце невирішені питання майнового характеру, ліквідація здійснена передчасно.

Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу

До Верховного Суду 20 листопада 2023 року представник Івано-Франківського Архієпархіального управління Української Греко-Католицької Церкви подав відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що для ліквідації Посічанського монастиря були прийняті рішення та надані згоди найвищими керівними органами УГКЦ, як того вимагає Кодекс ОСОБА_2 . На основі останніх та з огляду на установчі документи монастиря, а саме пункт 3.2. Статуту монастиря, Архієпископом та Митрополитом Івано-Франківським правомірно було прийнято Декрет № 262 від 27 квітня 2017 року про припинення діяльності Посічанського монастиря Матері Божої Знамення УГКЦ. Відповідно позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Зазначає, що звернення позивача до суду з вимогою про визнання Івано-Франківського Архієпархіального Управління УГКЦ в особі Архієпископа і Митрополита В. Війтишина неповноважним ухвалювати рішення про припинення Посічанського Монастиря Матері Божої Знамення УГКЦ, по суті є незгодою з Декретом від 30 травня 2017 року № 26, вимога про правомірність якого вже була предметом судового розгляду.

Чинність Декрету № 262 Івано-Франківського Архієпархіального управління УГКЦ виданого з урахуванням норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у відповідності до власних настанов монастиря та положень Статуту монастиря, унеможливлює скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що Посічанський монастир Матері Божої Знамення УГКЦ засновано 28 серпня 1998 року. Засновником монастиря є ОСОБА_1

27 квітня 2017 року Верховним Архієпископом Києво- ОСОБА_3 (Отець і Глава УГКЦ) було прийнято Декрет № ВА 17/162, яким він постановив закрити монастир (а. с. 103, т. 1).

27 квітня 2017 року архієпископом і митрополитом Івано-Франківським ОСОБА_4 було видано Декрет № 262, що набрав чинності 31 травня

2017 року, яким прийнято рішення про припинення монастиря шляхом ліквідації, а також створено ліквідаційну комісію (а. с. 17, т. 1).

01 червня 2017 року на підставі поданого головою ліквідаційної комісії монастиря Декрету № 262 державним реєстратором проведено державну реєстрацію рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації (запис № 11161100006000487 від 01 червня 2017 року).

26 листопада 2020 року державний реєстратор Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Хаустова М. Є. вчинила запис 1001161110007000487 про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті ліквідації.

Посічанський монастир Матері Божої Знамення УГКЦ в особі Планчака Р. В. оскаржував Декрет про припинення монастиря до Господарського суду.

Постановою Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 909/1012/17 припинено провадження, оскільки ліквідація (скасування) Монастиря визначено Кодексом Канонів Східних Церков і є внутрішнім спором Церкви та вирішується церковним судом.

Суд також установив, що у провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебувала справа № 909/554/20 за позовом

ОСОБА_1 до Посічанського монастиря Матері Божої Знамення УГКЦ про визнання недійсними пункту 3.2 та 4.12 Статуту. Проте, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2020 року позов залишено без розгляду.

Установлено, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 809/1025/17 прийняла постанову від 22 січня 2020 року, у якій дійшла висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Т. Б., третя особа - Івано-Франківська архієпархія Української греко-католицької церкви про визнання протиправним та скасування рішення та реєстраційного запису - підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були

встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення) (ст.13 Закону).

За змістом статті 12 вказаного Закону Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Повинен містити відомості, визначені частиною 3 цієї статті, а також може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

У відповідності до статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» діяльність релігійної організації може бути припинено у зв`язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією. Ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов.

Згідно пункту 1.1 Статуту Посічанського Монастиря Матері Божої Знамення Української Греко-Католицької Церкви, Монастир є релігійною організацією, яка входить до складу Української Греко-Католицької церкви.

Пункт 1.2 Статуту передбачає, що згідно з Церковним Канонічним Правом Знаменський Монастир має статус монастиря «свого права».

Знаменський Монастир керується Святим Письмом, настановами св. Отців, Церковним Канонічним Правом, своїм Типіконом, директивами Загальної Ради Монастиря, документами Вселенської, а також і Української Греко-Католицької Церков, українським та міжнародним чинним законодавством, а також цим Статутом (п.1.4 Статуту).

У відповідності до п. 1.3. Статуту Знаменський Монастир підпорядковується Івано-Франківському Ординаріату і підпорядковується всім зарядженням Єпископа.

Заснування чи скасування Монастиря належить до Єпископа-Ординаря згідно з Церковним Канонічним Правом (п.3.2 Статуту).

Згідно довідки Івано-Франківського Архієпархіального управління УГКЦ №400 від 27.07.2017 Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський в Івано-Франківській Архієпархії має ті самі права й обов`язки, що і Єпископ-Ординарій (Єпархіальний Єпископ).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Декрет № 262 від 27 квітня

2017 року, що набрав чинності 31 травня 2017, виданий і підписаний Архієпископом і Митрополитом Івано-Франківським Володимиром Війтишиним, на підставі заяви Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ від 27 квітня 2017 та Декрету № ВА 17/162 від 27 квітня 2017, прийнятого Отцем і Главою Української Греко-Католицької Церкви Святославом Шевчуком про закриття, зокрема, Посічанського Монастиря Матері Божої Знамення Української Греко-Католицької Церкви, про що зазначено у цьому Декреті.

Враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що Декрет № 262 прийнятий у відповідності до установчих документів Монастиря, не суперечить Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», тобто є рішенням про ліквідацію Монастиря, яке прийнято та підписано уповноваженою відповідно до Статуту Монастиря особою, а саме Архієпископом та Митрополитом Івано-Франківським (Єпископом - Ординарієм).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Згідно частини 9 статті 17 вказаного Закону (тут і в подальшому в редакції станом на час вчинення оскаржуваної реєстраційної дії) для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - відповідним державним органом, подаються такі документи:

1) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідного державного органу, про припинення юридичної особи;

2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), строк заявлення кредиторами своїх вимог, - у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - у рішенні відповідного державного органу, про припинення юридичної особи.

Рішення про припинення юридичної особи має містити відомості про персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), її голову або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), про порядок та строк заявлення кредиторами своїх вимог (пункт 7 частини першої статті 15 Закону).

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» документи для державної реєстрації можуть подаватися у паперовій або електронній формі. У паперовій формі документи подаються особисто заявником або поштовим відправленням.

У відповідності до пункту 8 частини 1 статті 1 цього Закону у разі подання документів для державної реєстрації припинення юридичної особи, заявником є, зокрема, голова комісії з припинення або уповноважена ним особа.

Статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначає підстави для зупинення розгляду документів, поданих для державної реєстрації. Зупинення розгляду документів з підстав, не передбачених цією статтею, не допускається.

Згідно статті 28 вказаного Закону підставами для відмови у державній реєстрації є: 1) документи подано особою, яка не має на це повноважень; 2) у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії; 3) у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення про арешт корпоративних прав - у разі державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у зв`язку із зміною частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи; 4) не усунуто підстави для зупинення розгляду документів протягом встановленого строку; 5) документи суперечать вимогам Конституції та законів України; 6) документи суперечать статуту громадського формування; 7) порушено встановлений законом порядок створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи; 8) невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону; 9) щодо засновника (учасника) юридичної особи, що створюється, проведено державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації; 10) щодо юридичної особи, стосовно якої подано заяву про державну реєстрацію змін до відомостей Єдиного державного реєстру, пов`язаних із зміною засновників (учасників) юридичної особи, проведено державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації; 11) документи для державної реєстрації припинення юридичної особи подані: раніше строку, встановленого цим Законом; щодо юридичної особи, що припиняється в результаті її ліквідації та є засновником (учасником) інших юридичних осіб та/або має не закриті відокремлені підрозділи, та/або є засновником третейського суду; в Єдиному державному реєстрі відсутній запис про державну реєстрацію юридичної особи, утвореної шляхом реорганізації в результаті злиття, приєднання або поділу; щодо акціонерного товариства, стосовно якого надійшли відомості про наявність нескасованої реєстрації випуску акцій; щодо юридичної особи - емітента цінних паперів, стосовно якого надійшли відомості про наявність нескасованих випусків цінних паперів; щодо юридичної особи, що ліквідується, стосовно якої надійшли відомості про наявність заборгованості із сплати податків і зборів та/або наявність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; щодо юридичної особи, що реорганізується, стосовно якої надійшли відомості про наявність заборгованості із сплати податків і зборів та/або наявність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та відсутній узгоджений план реорганізації юридичної особи; щодо юридичної особи, стосовно якої надійшли відомості про наявність заборгованості із сплати страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування; щодо юридичної особи, що припиняється в результаті ліквідації, стосовно якої надійшли відомості про відкрите виконавче провадження; щодо юридичної особи, стосовно якої відкрито провадження у справі про банкрутство.

Відмова у державній реєстрації з підстав, не передбачених цією статтею, а також відмова у державній реєстрації (легалізації) професійної спілки, її організації або об`єднання не допускається.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 01 червня 2017 року для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи - Посічанського Монастиря Матері Божої Знамення УГКЦ, заявником ОСОБА_5 подано відповідачу примірник оригіналу Декрету №262 від 27 квітня 2017 року.

Вказаний Декрет містить рішення про припинення Посічанського Монастиря Матері Божої Знамення Української Греко-Католицької Церкви (код ЄДРПОУ 20568777) шляхом ліквідації, а також відомості про персональний склад ліквідаційної комісії, її голову, реєстраційні номери облікових карток платників податків, порядок та строки заявлення кредиторами своїх вимог. Головою ліквідаційної комісії зазначено ОСОБА_6 .

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки державному реєстратору були надані всі необхідні документи для реєстрації рішення про припинення в результаті ліквідації юридичної особи - релігійної організації Посічанський Монастир Матері Божої Знамення УГКЦ, які відповідають вимогам чинного законодавства, у відповідача не було правових підстав для зупинення розгляду відповідних документів або відмови у державній реєстрації, а тому державна реєстрація рішення щодо припинення цієї юридичної особи в результаті ліквідації, здійснена у відповідності до вимог законодавства.

При цьому суд відхиляє доводи представника позивача про незаконність вчиненої реєстраційної дії з підстав невідповідності пункту 3.2 Статуту Посічанського Монастиря Матері Божої Знамення УГКЦ канону 438 Кодексу Канонів Східних Церков і, як наслідок, прийняття неуповноваженою особою рішення про ліквідацію Монастиря, виходячи з наступного.

Так, відповідно до статті 35 Конституції України, статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави.

В Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України (стаття 2 вказаного Закону).

За змістом частини 1 статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії (частина четверта статті 5 Закону).

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Державна реєстрація базується на таких основних принципах, зокрема, врегулювання відносин, пов`язаних з державною реєстрацією, та особливостей державної реєстрації виключно цим Законом; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державний реєстратор: 1) приймає документи; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів; 3) перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; 4) проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 5) веде Єдиний державний реєстр; 6) веде реєстраційні справи; 7) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Як зазначалось судом вище, згідно частини 1 статті 28 вказаного Закону, серед підстав для відмови у проведенні державної реєстрації визначено: документи подано особою, яка не має на це повноважень (пункт 1); документи суперечать вимогам Конституції та законів України (пункт 5); документи суперечать статуту громадського формування (пункт 6).

Таким чином, державний реєстратор при державній реєстрації рішення про припинення релігійної організації зобов`язаний перевірити подані документи на їх відповідність Конституції, законів України та статуту цієї організації. Повноваження перевіряти відповідність положень статуту релігійної організації положенням Церковного Канонічного Права у державного реєстратора відсутні.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що зміни у Статут Посічанського Монастиря Матері Божої Знамення Української Греко-Католицької Церкви з обговорюваного питання у встановленому порядку не вносились.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що державний реєстратор здійснивши державну реєстрацію рішення щодо припинення юридичної особи - Посічанського Монастиря Матері Божої Знамення Української Греко-Католицької Церкви в результаті ліквідації (запис №11161100006000487 від 01 червня 2017) та державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті ліквідації (запис № 1001161110007000487), діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

14 березня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 11 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара