Постанова

від 23.12.2024 по справі 177/1163/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 177/1163/16-ц

провадження № 61-8206св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола Степанович, на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року у складі колегії суддів Тимченко О. О., Агєєва О. В., Остапенко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна та визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з квітня 2004 року до травня 2015 року він та відповідачка перебували у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне господарство, тобто проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

З квітня 2004 року до квітня 2008 року вони спільно проживали у належній відповідачці квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із ними проживали дочка відповідачки від першого шлюбу ОСОБА_3 та усиновлені діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . За бажанням відповідачки діти були зареєстровані зі слів матері, тобто у свідоцтвах про їх народження батьком вказаний позивач ОСОБА_7 .

З квітня 2008 року до травня 2015 року вони разом із дітьми проживали у будинку АДРЕСА_2 . У період спільного проживання вони не перебували у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, мали спільне господарство та спільний бюджет, який створювали внаслідок спільної праці, вони були пов`язані спільним побутом, разом відпочивали та подорожувати, мали спільні права та обов`язки, питання про реєстрацію шлюбу між ними не виникало. Як подружня пара вони часто приймали у себе гостей, разом відвідували родичів, друзів та знайомих. Але спільне життя між ним та відповідачкою не склалося, у зв`язку з різними поглядами на життя та з 08 травня 2015 року їх фактичні шлюбні відносини припинилися і вони стали проживати окремо.

За час сумісного проживання із відповідачкою у фактичних шлюбних відносинах ними було придбано нерухоме майно, яке він вважає їх спільною сумісною власністю. Зазначає, що кошти на придбання будинку за адресою: АДРЕСА_2 , ним позичені за договором позики на суму 500 000 дол. США. У зв`язку з тим, що він як боржник не зміг повернути позикодавцю зазначену суму грошових коштів, останній звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2018 року зазначений позов було задоволено в повному обсязі та стягнуто з нього суму боргу за договором позики.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд:

- встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з квітня 2004 року до травня 2015 року;

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке нерухоме майно:

домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1221881300:02:003:0001, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

земельну ділянку площею 0,0375 га, кадастровий номер 1221881300:02:003:0002, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою АДРЕСА_2 ;

нежитлове приміщення 1-го поверху, загальною площею 35,1 кв. м, в тому числі приміщення офісу № 61-2 по 61-5, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ;

нежитлове приміщення 1-го поверху, загальною площею 40,0 кв. м, в тому числі приміщення офісу № 61-6 по 61-9, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ;

квартиру загальною площею 58,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 0111900000:01:012:0264, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 0111900000:01:012:0185, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

квартиру загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 ;

квартиру загальною площею 101,2 кв.м., житловою площею 59,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 ;

нежитлове приміщення, загальною площею 143,5 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_7 ;

нежитлове приміщення офісу та салону краси, загальною площею 172,4 кв. м, вбудоване в перший поверх житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_8 ;

- розподілити спільно набуте майно між сторонами, визнавши за кожним зі сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на:

частину домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

частину нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 ;

частину нежитлового приміщення, загальною площею 143,5 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_7 ;

частину квартири загальною площею 58,4 кв. м, житловою площею 34,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

частину земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 0111900000:01:012:0264, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

частину земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 0111900000:01:012:0185, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ;

земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 1221881300:02:003:0001, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

земельної ділянки площею 0,0375 га, кадастровий номер 1221881300:02:003:0002, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою АДРЕСА_2 ;

частину квартири загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 ;

частину квартири загальною площею 101,2 кв.м., житловою площею 59,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 ;

частину нежитлового приміщення офісу та салону краси, загальною площею 172,4 кв. м, вбудоване в перший поверх житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_8 .

Крім того, просив суд стягнути з відповідачки на його користь понесені ним судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що знайомство та спілкування, спільний відпочинок, спільна присутність на святкуванні свят, ведення спільного бізнесу, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного у позовній заяві періоду часу усталених відносин, які притаманні подружжю. За таких обставин у суду відсутні підстави для встановлення факту проживання позивача з відповідачкою однією сім`єю, не перебуваючи у шлюбі, починаючи з квітня 2004 року до травня 2015 року.

Місцевий суд зазначив, що визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Але позивач не надав суду належних доказів на підтвердження того, що він надавав кошти на придбання відповідачкою спірного нерухомого майна, що виключає можливість віднесення придбаного відповідачкою майна до спільної сумісної власності позивача та відповідача.

Суд першої інстанції виснував, що недоведеність позивачем факту проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу виключає задоволення вимог про поділ майна, оскільки такі вимоги є похідними від першої.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2023 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, та дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з квітня 2004 року до травня 2015 року. Місцевий суд обґрунтовано визнав, що надані позивачем докази не є належними та достатніми, а тому не підтверджують факту ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття нерухомого майна у цей період.

Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що суд взяв до уваги докази, надані відповідачкою, які були отримані нею на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, а відтак не можуть бути визнані допустимим доказами у справі не є підставою для скасування рішення місцевого суду, оскільки той факт, що частина письмових доказів, наданих відповідачкою, була видана окупаційною владою не свідчать про недостовірність даних, які містяться в таких доказах.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що в період спільного проживання сторони не перебували у будь-якому іншому шлюбі, оскільки наведене не є належною та достатньою правовою підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а доводи позивача про те, що між ним та відповідачем склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, про те, що вони мали спільне господарство та спільний бюджет, який створювали внаслідок спільної праці, були пов`язані спільним побутом, разом відпочивали та подорожувати, мали спільні права та обов`язки, не підтверджені належними та допустимим доказами в розумінні статей 12, 81 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції вважав такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача про те, що місцевий суд не врахував, що сторонами у справі в період їх спільного проживання як чоловіка та дружини були усиновлені діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки рішеннями Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2009 року, 25 березня 2010 року, 14 вересня 2010 року та 22 березня 2012 року за відповідними заявами ОСОБА_2 про усиновлення дітей, встановлено, що на час розгляду зазначених справ відповідачка проживала за адресою: АДРЕСА_2 , тільки разом із дітьми, а органами опіки піклування під час неодноразових перевірок сімейно-побутових умов за місцем проживання ОСОБА_2 не встановлено факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 як чоловіка та дружини, ведення ними спільного господарства, участі позивача у вихованні дітей.

На підтвердження наведеного апеляційний суд послався на положення частини четвертої статті 211 Сімейного кодексу України, за якими особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину. Якщо такі особи проживають однією сім`єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Отже, на думку суду апеляційної інстанції, наведені норми закону дозволяють усиновлення дітей особами, які проживають однією сім`єю, що спростовує твердження позивача ОСОБА_8 про спільне рішення сторін усиновити дітей.

Крім того, апеляційний суд надав належну оцінку тому, що 11 грудня 2014 року ОСОБА_1 склав заповіт, згідно з яким усе своє майно заповів усиновленим дітям, але який 04 липня 2015 року скасований за заявою позивача, при цьому вказавши, що цей факт не свідчить про спільне проживання сторін однією сім`єю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Касьян М. С. , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою

на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року,

в якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/16-ц (провадження № 14-130цс19) та у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16(2а/191/7/17), від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20), від 15 липня 2021 року у справі № 727/12480/17.

Представник заявника зазначає, що апеляційний суд розглянув справу без повідомлення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо спору, а саме Службу у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області.

Також вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу у складі колегії суддів Тимченко О. О., Агєєва О. В., Остапенко В. О., але суддя Остапенко В. О., яка була включена до складу колегії суддів шляхом проведення автоматизованого розподілу справи у день судового засідання, не мала об`єктивної можливості вивчити матеріали справи та сформувати свою думку щодо прийняття відповідного рішення. Тому існують обґрунтовані сумніви щодо неупередженості складу суду та підстави для відводу колегії суддів.

Провадження у суді касаційної інстанції

22 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

Зазначає, що викладені у рішеннях судів попередніх інстанцій висновки повністю відповідають фактичним обставинам справи та позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16, згідно з якою обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є ведення спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги та інші обставинами, які засвідчують реальність сімейних відносин. Усі докази та обставини, на які посилається позивач у касаційній скарзі, були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій, яким надано належну правову оцінку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2009 року у справі № 2-о-18/2009, яке набрало законної сили, заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа - Орган опіки та піклування Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровській області, про усиновлення задоволено. Усиновлено ОСОБА_2 ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_10 , записано її прізвище « ОСОБА_11 », по-батькові « ОСОБА_12 », дату народження - ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2010 року, яке набрало законної сили 06 квітня 2010 року, заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи: служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Центрально-Міський відділ реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, про усиновлення малолітньої дитини задоволено; усиновлено ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; змінено місце народження дитини на с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області; присвоєно прізвище дитині « ОСОБА_11 », по батькові « ОСОБА_14 »; ухвалено матір`ю дитини записати заявницю ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_7 ; внесено зміни до актового запису про народження малолітнього ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ухвалено записати прізвище дитини « ОСОБА_11 », по батькові « ОСОБА_14 », записавши матір`ю дитини - ОСОБА_2 , батьком дитини - ОСОБА_7 , місцем народження зазначити с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2010 року, яке набрало законної сили 27 вересня 2010 року, заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи: служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області, відділ РАЦС Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області про усиновлення малолітньої дитини задоволено. Ухвалено усиновити ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; змінити місце народження дитини на с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області, змінити дату народження дитини на ІНФОРМАЦІЯ_8 ; присвоїти прізвище дитині « ОСОБА_11 », ім`я - « ОСОБА_16 », по батькові « ОСОБА_14 »; ухвалено матір`ю дитини записати заявницю ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_7 ; зобов`язано Дзержинський відділ реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції внести зміни до актового запису від 24 червня 2010 року № 328 про народження малолітнього ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , записавши його прізвище « ОСОБА_11 », ім`я « ОСОБА_16 », по батькові « ОСОБА_14 », матір`ю дитини записати ОСОБА_2 , батьком дитини записати ОСОБА_7 , місцем народження зазначити с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області, дату народження дитини зазначити ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2012 року, яке набрало законної сили 05 квітня 2012 року, заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи: служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Довгинцівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області про усиновлення малолітньої дитини задоволено. Ухвалено усиновити ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; змінити місце народження дитини на с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області, присвоїти прізвище дитині « ОСОБА_11 »; ухвалено матір`ю дитини записати заявницю ОСОБА_2 , батьком - зі слів матері відповідно до частини першої статті 135 СК України - ОСОБА_7 ; зобов`язано Довгинцівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції внести зміни до актового запису про народження від 05 січня 2012 року № 2 про народження малолітнього ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , записавши його прізвище « ОСОБА_11 », матір`ю дитини записати ОСОБА_2 , батьком дитини записати - зі слів матері відповідно до частини першої статті 135 СК України - ОСОБА_7 , місцем народження зазначити с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області.

Суди також установили, що згідно з інформаційної довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 15 квітня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на таке нерухоме майно:

- домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу ВКЕ №123087 від 29 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А., зареєстрований у реєстрі за № 1202;

- нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 14 квітня 2014 року Реєстраційною службою Скадовського районного управління юстиції Херсонської області;

- нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 14 квітня 2014 року Реєстраційною службою Скадовського районного управління юстиції Херсонської області;

- квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу, серія та номер: 1264 від 15 квітня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Петрушенко Т. І.;

- квартира загальною площею 60,4 кв. м, житловою площею 34,6 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_5 , підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності від 19 липня 2012 року видане Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради;

- квартира загальною площею 101,2 кв. м, житловою площею 59,2 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_6 , підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності від 19 липня 2012 року, видане Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради;

- земельна ділянка площею 0,1 га кадастровий номер 0111900000:01:012:0264, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована за адресою: АДРЕСА_3 , підстава виникнення права власності свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_3 , видане 30 травня 2013 року Реєстраційною службою Ялтинського міського управління юстиції;

- земельна ділянка площею 0,1 га, кадастровий номер 0111900000:01:012:0185, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , підстава виникнення права власності договір купівлі-продажу, серія та номер: 1-539 від 22 квітня 2013 року, посвідчений Першою ялтинською державною нотаріальною конторою;

- нежитлове приміщення, загальною площею 143,5 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_7 , підстава виникнення права власності: договір купівлі-продаж, серія та номер: НАМ 034851, НАМ 034852, НАМ 034853 від 03 квітня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А., зареєстрований у реєстрі за № 457;

- нежитлове приміщення офісу та салону краси загальною площею 172,4 кв. м, вбудоване в перший поверх житлового будинку, розташоване за адресою: АДРЕСА_8 , підстава виникнення права власності: рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 серпня 2010 року;

- нежитлове приміщення, загальною площею 115,7 кв. м., вбудоване в другий поверх триповерхової нежитлової будівлі, що розташоване за адресою: АДРЕСА_9 , підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер: ВМК 709415, ВМК 709416, ВМК 709417 від 25 листопада 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Коротковою С. В., зареєстрований у реєстрі за № 836;

- нежитлове приміщення, загальною площею 48,7 кв. м, вбудоване в 1 поверх 4 поверхового житлового будинку, що розташоване за адресою: АДРЕСА_10 , підстава виникнення права власності: рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 06 березня 2007 року;

- нежитлове приміщення з прибудовою загальною площею 42,4 кв. м, розташоване на 1 поверсі 5 поверхового житлового будинку, що розташоване за адресою: АДРЕСА_11 , підстава виникнення права власності: рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 14 грудня 2011 року (том 1, а. с. 24-27);

Відповідно до акта мешканців с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2008 року до 2015 року проживали однією сім`єю з дітьми: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 50).

Згідно з актом від 28 березня 2019 року, складеним мешканцями будинку АДРЕСА_12 , ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_3 та своєю матір`ю ОСОБА_18 проживали періодично з 24 червня 2003 року до 18 листопада 2008 року за адресою: АДРЕСА_13 (том 4, а. с. 231).

З довідки про реєстрацію місця проживання особи від 13 січня 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_3 у період із 24 червня 2003 року до 18 листопада 2008 року були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (том 4, а. с.232-233).

Згідно з актом від 28 березня 2019 року, який складений депутатом Вільненської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в присутності сусідів - мешканців АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 разомі з дітьми з 01 жовтня 2010 року до дня складення акта не проживають за місцем реєстрації: АДРЕСА_2 (том 4, а. с. 236).

Відповідно до акта від 12 квітня 2019 року, складеного депутатом Вільненської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в присутності сусідів - мешканців АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 разом із дітьми ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 із 01 січня 2008 року до 31 жовтня 2010 року проживають періодично за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (том 4, а. с. 235).

За актом від 19 квітня 2019 року, складеним депутатом Вільненської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в присутності сусідів - мешканців АДРЕСА_2 мати відповідачки ОСОБА_18 у період із січня 2010 року до січня 2013 року проживала періодично, а з січня 2013 року до травня 2014 року постійно, без реєстрації, разом із дочкою відповідачки ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 (том 4, а. с. 237).

Відповідно до акта про проживання осіб у житлі від 25 березня 2021 року, який складений мешканцями с. Вільне Криворізького району Дніпропетровської області та завірений старостатом Лозуватської сільської ради, у період з 29 лютого 2008 року до часу складення акта, крім ОСОБА_2 , її дітей та її матері, які проживали у будинку постійно та періодично у відповідні періоди, інші особи у будинку не проживали та не проживають (том 10, а. с. 11-12).

Згідно з довідкою від 10 листопада 2014 року № 01/1, яка видана ТСЖ «Дарсан-ПАЛАС», з 19 жовтня 2010 року до 10 листопада 2014 року ОСОБА_2 проживала разом зі своїми дітьми у належній їй на праві власності квартирі за адресою АДРЕСА_6 , що також підтверджується довідкою виданою ТСЖ «Дарсан-Палас» від 10 січня 2017 року № 253/1, згідно з якою ОСОБА_2 разом із трьома дітьми проживають за адресою: АДРЕСА_6 , з 11 листопада 2014 року дотепер (том 9, а. с. 123-128).

Відповідно до довідок з медичних закладів діти ОСОБА_2 у березні 2012 року зняті з обліку в амбулаторії № 4 КНП «ЦПМСД № 6» у м. Кривий Ріг у зв`язку зі зміною місця проживання, виїздом та перебуванням в АДРЕСА_6 та з 03 вересня 2014 року спостерігаються лікувальним закладом ДБУ «Ялтинська дитяча лікарня (том 9, а. с.131, 133-141).

Згідно з довідками з навчальних закладів діти ОСОБА_2 із 2014 року навчаються в навчальних закладах в Автономній Республіці Крим (том 9, а. с. 147-159).

За інформацією, наданою Службою у справах дітей Криворізької районної адміністрації Дніпропетровської області від 12 квітня 2019 року, ОСОБА_2 разом зі своїми дітьми понад 5 років проживає в м. Ялта, Автономна Республіка Крим, про що вона інформувала службу у справах дітей в зручний для неї спосіб (том 4, а. с. 238).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) викладено висновок, згідно з яким особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника (пункт 40).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, підлягають встановленню факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовується час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мета придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, провадження № 61-1904св22; від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/11423/22, провадження № 61-2916св24).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається суди встановили, що відповідачка ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву, відзиві на уточнену позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу послідовно стверджувала, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Так, у судах першої та апеляційної інстанцій відповідачка ОСОБА_2 заперечувала проти позовних вимог та стверджувала про те, що з квітня 2004 року до квітня 2008 року ОСОБА_1 не мешкав у належній їй квартирі АДРЕСА_14 разом з нею та її дітьми, оскільки в цей період вона не проживала у зазначеній квартирі, а з січня 2004 року до грудня 2008 року перебувала у цивільному шлюбі з ОСОБА_23 та проживала разом із ним на АДРЕСА_15 , але їх відносини припинилися, оскільки останній не підтримав її наміру усиновити дітей.

Крім того, у зазначений позивачем період троє з її дітей ще навіть не народилися, оскільки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 народилися протягом 2009-2011 років.

ОСОБА_2 стверджувала, що діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 були усиновлені нею за її особистими заявами на підставі судових рішень, які ухвалені Криворізьким районним судом Дніпропетровської області відповідно 24 лютого 2009 року, 25 березня 2010 року, 14 вересня 2010 року та 22 березня 2012 року, що набрали законної сили. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що на час розгляду справ вона проживала за адресою: АДРЕСА_2 , і тільки разом із дітьми.

Зазначені судові рішення не містять доказів проживання відповідачки разом із позивачем, що спростовує доводи позивача про його проживання з відповідачкою та її дітьми однією сім`єю. Під час усиновлення дітей комісії, до складу яких входили представники органу опіки та піклування Криворізької районної державної адміністрації, житлово-комунального господарства та прокуратури, неодноразово здійснювали обстеження місця її проживання у будинку, складали відповідні акти, які містять дані про склад сім`ї та житлово-побутові умови, але ці акти не містять відомостей про проживання позивача з нею та її дітьми. Отже, наведене підтверджує, що ні ОСОБА_2 , ні її діти не проживали у зазначений вище період часу з позивачем, а ОСОБА_1 не був батьком її дітей.

Крім того, ОСОБА_2 вказувала, що вона з 01 жовтня 2010 року дотепер постійно не мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . З 19 жовтня 2010 року до 10 листопада 2014 року проживала разом з дітьми за адресою АДРЕСА_6 , у належній їй на праві власності квартирі. Також ОСОБА_2 вказувала, що позивач із квітня 2008 року до травня 2015 року чи в будь-який інший період не проживав у її будинку, а іноді запрошувався до нього виключно у якості гостя нарівні з іншими друзями, товаришами, бізнес-партнерами та сусідами.

Щодо будинковолодіння та двох земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 зазначала, що вказане нерухоме майно придбане нею одноособово за кредитні кошти, отримані за кредитним договором. Будинковолодіння було предметом іпотеки на забезпечення виконання нею зобов`язань за кредитним договором, які вона самостійно виконувала перед банком, та достроково в повному обсязі виконала свої зобов`язання 05 листопада 2013 року, при цьому позивач не брав участі у виконанні нею кредитних зобов`язань.

На цій підставі суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виснував, що твердження ОСОБА_1 про придбання будинковолодіння за рахунок грошових коштів, отриманих ним за договором позики, є неспроможними, оскільки цей договір не підтверджує факт витрати цих начебто отриманих позивачем грошових коштів на оплату вартості домоволодіння.

Місцевий суд також зазначив, що рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 вересня 2018 року у справі № 210/2719/18, на яке посилався позивач у позовній заяві як на підставу надання грошових коштів на придбання будинку АДРЕСА_2 , постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року змінено шляхом виключення з описової та мотивувальної частин рішення посилання на мету отримання безвідсоткової позики у сумі 500 000 дол. США, а саме «для придбання домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 ».

Також ОСОБА_2 вказувала, що вартість придбаного нею у 2010 році житла за адресою: АДРЕСА_6 , повністю сплачена виключно нею.

Крім того, ОСОБА_2 із посиланням на відповідні докази зазначала, що вона з 2004 року була приватним підприємцем, засновником та директором ПП «ДОР», ТОВ «ДОР», TOB «РА РАДАР» та мала матеріальну можливість придбавати нерухомість на власний розсуд та за власні кошти, так само як і самостійно утримувати свою сім`ю, членом якої позивач ніколи не був. Також відповідачка мала певні грошові накопичення, частина з яких містилася на її картковому рахунку.

Щодо складання позивачем ОСОБА_1 заповіту від 11 грудня 2014 року, згідно з яким він розпорядився належним йому на час смерті майном, заповівши нерухоме майно ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (том 2, а. с. 78), то вказаний заповіт 04 липня 2015 року скасований за заявою позивача, що, на переконання судів, не свідчить про спільне проживання сторін однією сім`єю.

У свою чергу позивач ОСОБА_1 , стверджуючи про проживання однією сім`єю більше 10 років з відповідачкою, належних та допустимих доказів, які б підтверджували його участь у матеріально-побутовому забезпеченні сім`ї відповідачки ОСОБА_2 , факту його спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, суду не надав.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі й пояснення свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту його спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та не надав суду інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у період із квітня 2004 року до травня 2015 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Доводи касаційної скарги про те, що судові рішення у справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/16-ц (провадження № 14-130цс19) та у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16(2а/191/7/17), від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19, від 15 липня 2021 року у справі № 727/12480/17, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/16-ц (провадження № 14-130цс19) викладено висновок про те, що за змістом статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. У цій справі Верховний погодився з висновком апеляційного суду про те, що під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу придбано спірний транспортний засіб, а тому він є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи з таких обставин, з`ясувавши, що відповідач відчужив автомобіль без відома та згоди позивачки, обґрунтовано стягнув з відповідача на її користь вартість 1/2 частки його ринкової вартості на момент продажу.

Тобто правовідносини у цій справі та у справі, яка переглядається, хоч і є подібними, однак фактичні обставини є різними, а тому посилання у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (провадження № 14-130цс19) є нерелевантним.

У постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18) суд касаційної інстанції, залишаючи судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, вказав, що встановивши, що ОСОБА_2 під час судового розгляду спору щодо спільного майна подружжя реалізував придбаний подружжям під час шлюбу автомобіль, без згоди дружини та не в інтересах сім`ї, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд правильно застосував положення статей 65, 68 СК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості належної їй частини автомобіля.

Тобто у цій справі та у справі, яка переглядається, правовідносини сторін є різними, оскільки у справі № 339/116/16-ц сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

У постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20) Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що оскільки спірний будинок та земельна ділянка були придбані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, то це майно відповідно до статей 60, 74 СК України є їх спільною сумісною власністю, а їх частки у цьому майні є рівними. При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що посилання відповідача на ту обставину, що ОСОБА_2 на час придбання спірного майна мав значний дохід, у той час, коли позивачка мала незначну заробітну плату та не довела розміру власного внеску у придбання майна, не можуть бути врахованими під час вирішення спору, оскільки набуття цього майна на праві спільної сумісної власності не може зменшувати частку будь-кого із співвласників внаслідок отримання ним меншого доходу.

У справі № 748/1943/19 та у справі, яка переглядається, правовідносини хоч і є подібними, однак у справі № 748/1943/19 суди встановили, що майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбавали у період їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, натомість у справі, яка переглядається, суди факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу не встановили, тобто рішення у цих справах ухвалені за різних фактичних обставин.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 727/12480/17 (провадження № 61-6459св21) суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСРОБА_2 у період з жовтня 2013 року до листопада 2017 року. Суд обґрунтовано визнав, що надані позивачем докази не підтверджують факту ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо у цей період та відмовив у встановленні факту проживання однією сім`єю ОСРБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2013 року по листопад 2017 року, визнанні спірного майна їх спільною сумісною власністю, визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу від 21 грудня 2017 року .

Тобто правовідносини у справі № 727/12480/17 та у справі, яка переглядається, хоч і є подібними, однак фактичні обставини є різними, що обумовлює різність правозастосування.

Отже, висновки щодо застосування норм права у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах № 554/8023/16-ц, № 748/1943/19, № 727/12480/17 у подібних правовідносинах, оскільки фактичні обставини, встановлені судами у справі, яка переглядається, відрізняються від фактичних обставин, встановлених у зазначених вище справах, а висновки Верховного Суду у справах № 339/116/16-ц та № 727/12480/17 не підлягають застосуванню, оскільки правовідносини у цих справах та у справі, яка переглядається, є різними.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16(2а/191/7/17) у касаційному порядку суд касаційної інстанції переглядав адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Синельниківської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Миру, 39, Зелений Гай», ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання протиправними та скасування рішення органу місцевого самоврядування. Тобто у цій справі та у справі, яка переглядається різними є предмети і підстави позову, що виключає подібність правовідносин, а тому посилання у касаційній скарзі на постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16(2а/191/7/17) є нерелевантним.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу у складі колегії суддів Тимченко О. О., Агєєва О. В., Остапенко В. О., але суддя Остапенко В. О., яка включена до складу колегії суддів шляхом проведення автоматизованого розподілу справи у день судового засідання, не мала об`єктивної можливості вивчити матеріали справи та сформувати свою думку щодо прийняття відповідного рішення, і це може свідчити про наявність сумнівів в неупередженості та об`єктивності судді, колегія суддів не бере до уваги.

Склад апеляційного суду у справі, яка переглядається, визначено відповідно до статей 33, 34 ЦПК України шляхом проведення повторного автоматизованого розподілу справи. За існування обґрунтованих сумнівів щодо неупередженості складу суду сторона відповідача мала право звернутися до суду апеляційною інстанцією із заявою про відвід судді чи колегії суддів у порядку, передбаченому пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України. Однак матеріали справи не містять доказів того, що таким правом позивач або його представник скористалися.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності третьої особи, яка заявляє самостійних вимог щодо спору, а саме Служби у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області, належним чином не повідомленої про дату, місце і час судового засідання, колегія суддів зазначає таке.

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2017 року до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Службу у справах дітей Криворізької районної адміністрації Дніпропетровської області (том 2, а. с. 89).

Службою у справах дітей Криворізької районної адміністрації Дніпропетровської області від 12 квітня 2019 року суду першої інстанції надана інформація, з якої вбачається, що ОСОБА_2 разом зі своїми дітьми понад 5 років проживає в м. Ялта, АР Крим, про що вона інформувала службу у справах дітей у зручний для неї спосіб (том 4, а. с. 238).

Крім того, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Служби у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області, вказав на неможливість участі в судовому засіданні та надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності (том 4, а. с. 239).

У матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Служби у справах дітей Криворізької районної адміністрації Дніпропетровської області, про дату, місце і час судового засідання апеляційного суду, призначеного на 30 квітня 2024 року на 9 год.

Водночас із протоколу судового засідання Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року відомо, що в судове засідання на 9 год з`явилися представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Артеменко С. М. Водночас у судове засідання позивач, його представник та представник Служби у справах дітей Криворізької районної адміністрації Дніпропетровської області у судове засідання не з`явилися. Головуючим на обговорення було поставлене питання про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання, проти чого не заперечувала представник відповідачки адвокат Артеменко С. М., присутня в судовому засіданні (том 12, а. с. 247).

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що Служба у справах дітей Криворізької районної адміністрації Дніпропетровської області рішення суду апеляційної інстанції у цій справі не оскаржувала, а позивач у касаційній скарзі не зазначив яким чином відсутність у судовому засіданні апеляційного суду третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, вплинула на захист його порушеного права в суді апеляційної інстанції.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу, що відповідно до вимог частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи касаційної скарги висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами першої та апеляційної інстанції рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява № 49684/99, § 2).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються.

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального праває безпідставними, не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола Степанович, залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська