Постанова

від 24.12.2024 по справі 592/14213/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 592/14213/20

провадження № 61-8571св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муйдінова Родіона Мукумовича на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 31 жовтня 2023 року в складі судді Литовченка О. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 14 травня 2024 року в складі колегії суддів Собини О. І. , КриворотенкаВ. І., Рунова В. Ю.

в справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської ради, ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Сумській області, Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , Північна регіональна філія Державного підприємства «УкрДАГП», про визнання недійсним рішень, скасування державної реєстрації земельної ділянки, державної реєстрації права власності на земельну ділянку та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати недійсним рішення Сумської міської ради від 22 лютого 2017 року

№ 1759-МР «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам АТО», яким наданий дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним рішення Сумської міської ради від 04 квітня 2018 року № 3268- МР «Про надання земельної ділянки у власність учаснику АТО ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 », яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0746 га, кадастровий номер 5910136600:17:018:0004; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0746 га, кадастровий номер 5910136600:17:018:0004, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0746 га, кадастровий номер 5910136600:17:018:0004, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 .

Вказувала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом

від 31 липня 1996 року вона набула право власності на 1/2 частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Інша 1/2 частина цього домоволодіння належить на праві власності ОСОБА_3 (після укладення шлюбу - ОСОБА_3 ) на підставі договору дарування

від 12 листопада 2009 року.

У 2014 році між нею та ОСОБА_3 укладено договір поділу будинку та з 09 жовтня 2014 року право спільної часткової власності на цей будинок припинилося. Рішенням Сумської міської ради від 16 грудня 2014 року виділеній їй частині домоволодіння присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

У липні 2018 року з метою приватизації земельної ділянки, яка знаходиться в її користуванні, вона звернулась до Сумського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру для складення документації із землеустрою. У результаті землевпорядних робіт працівниками Сумського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру встановлено, що частина цієї земельної ділянки, яка знаходиться в її та ОСОБА_3 користуванні, передана у власність ОСОБА_2 .

Вважаючи такі дії порушенням її прав, вона звернулась до Сумської місцевої прокуратури і 27 вересня 2018 року за результатом перевірки звернення від Головного управління Держгеокадастру у Сумській області отримала відповідь

№ 10-18-0.45-6939/2-18 про те, що рішенням Сумської міської ради від 04 квітня 2018 року № 3268-МР земельна ділянка з кадастровим номером 5910136600:17:018:0004, площею 0,0746 га, надана у власність ОСОБА_2 і частково накладається на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходилась у її користуванні та користуванні ОСОБА_6 (попередньої співвласниці будинку).

Вказувала на те, що рішеннями Сумської міської ради від 22 лютого 2017 року

№ 1759-МР та від 04 квітня 2018 року № 3268-МР ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0746 га за рахунок земельної ділянки площею 0,0225 га, яка увійшла до складу її плану садибної ділянки, за адресою:

АДРЕСА_2 без її згоди та за рахунок земельної ділянки площею 0,0375, що перебувала в користуванні ОСОБА_3 , від загальної площі земельної ділянки 0,06 га, яка була надана в користування ще в 1997 році.

Формування земельної ділянки з кадастровим номером 59101:36600:17:018:0004 та її державна реєстрація в Державному земельному кадастрі здійснені з порушенням вимог статей 198 Земельного кодексу (далі - ЗК) України й Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

31 жовтня 2023 року рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми в задоволенні позову відмовлено.

14 травня 2024 року постановою Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 31 жовтня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 зазначала, що вона є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 та має право на приватизацію земельної ділянки, на якій це майно розміщене.Згідно з висновком експерта конфігурація, лінійні розміри та площа земельної ділянки позивачки визначені відповідно до даних топографо-геодезичної зйомки. Такі дані топографо-геодезичної зйомки не можуть братися за основу, оскільки земельна ділянка позивачки не сформована і відомості про неї відсутні в Державному земельному кадастрі. Спір може вирішуватися виключно за відомостями про земельну ділянку, які містяться в Державному земельному кадастрі як єдиній державній геоінформаційній системі відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України. Фактично експерт провів співставлення розташування меж земельних ділянок позивачки та відповідача за даними топографо-геодезичної зйомки (щодо земельні ділянки позивачки) й даними Державного земельного кадастру (щодо земельної ділянки відповідача), що є неприпустимим. Земельна ділянка позивачки не сформована, рішення Сумської міської ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки позивачки немає. Експертний висновок від 21 серпня 2023 року не є підтвердженням порушення права позивачки на користування земельною ділянкою, оскільки доказів про те, що земельна ділянка, якою користується ОСОБА_1 , сформована, що на ній встановлено межові знаки, та що земельній ділянці присвоєно кадастровий номер позивачкою не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Муйдінов Р. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 31 жовтня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 травня 2024 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме статті 20 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР), пункту 7 Перехідних положень, статей 140-149 ЗК України, статті 1 пункту 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), коли рішення міської ради про надання спірної земельної ділянки в тимчасове користування є документом, що підтверджує такий факт на підставі статті 20 ЗК УРСР, а тому відповідно до пункту 7 перехідних положень ЗК України за позивачкою зберігається право тимчасового користування на земельну ділянку, надану на підставі таких рішень, прийнятих під час дії ЗК УРСР, і право на таку земельну ділянку не було припинено відповідно до статей 140-149 ЗК УРСР, а, отже, земельна ділянка не вилучена, згоди на її вилучення позивачка не надавала.

Присадибна земельна ділянка ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 накладається (перетинає) на земельну ділянку, призначену для обслуговування будинків на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 та надану в користування позивачці й ОСОБА_6 на підставі рішень Сумської міської ради від 26 листопада 1997 року та від 24 червня 1998 року. Протиправною передачею землі ОСОБА_2 допущено непропорційне втручання в право позивачки на мирне володіння майном.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Сумській області зазначає, що до його повноважень не належить розпорядження землями комунальної власності, спірна земельна ділянка передана ОСОБА_2 . Сумською міською радою. Також Головне управління Держгеокадастру у Сумській області не має повноважень вносити будь-які зміни до Державного земельного кадастру чи припиняти право власності на земельну ділянку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31 липня 1996 року була співвласником 1/2 частини житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1167 кв. м (т. 1, а. с. 12). Іншим співвласником 1/2 частини вказаного житлового будинку на час набуття права власності позивачкою була ОСОБА_6 .

Рішенням Сумської міської ради від 26 листопада 1997 року «Про вилучення та надання земельних ділянок громадянам» вилучено земельну ділянку в гр. ОСОБА_7 на АДРЕСА_4 площею 0,06 га за заявою. Надано земельні ділянки громадянам згідно з додатком. Зазначено, що до зайняття земельних ділянок приступити після одержання документів, що посвідчують право власності або право користування ними (т. 1, а. с. 25).

Згідно з додатком до рішення земельна ділянка площею 0,06 га за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок земель загального користування, сіножаті надана ОСОБА_6 в тимчасове користування на 5 років (т. 1, а. с. 109).

Рішенням Сумської міської ради від 24 червня 1998 року «Про вилучення, зміну меж та надання земельних ділянок» внесено зміни до рішення Сумської міської ради від 26 листопада 1997 року «Про вилучення та надання земельних ділянок громадянам», а саме: в графі 2 пункту 2 додатку замість слів « ОСОБА_6 » записати слова « ОСОБА_6 , ОСОБА_1 » (т. 1, а. с. 27).

20 листопада 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (після укладення шлюбу - ОСОБА_3 ) укладено договір дарування 1/2 частки житлового будинку, відповідно до якого ОСОБА_3 набула право власності на частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , які розташовані на земельній ділянці Сумської міської ради. Відчужувана за даним договором 1/2 частина домоволодіння належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 09 червня 2003 року (т. 1, а. с. 139).

09 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (після укладення шлюбу - ОСОБА_3 ) укладено договір поділу будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого право спільної часткової власності на це домоволодіння було припинено (т. 1, а. с. 13-14).

16 грудня 2014 року рішенням Сумської міської ради новоствореним об`єктам нерухомого майна були присвоєні поштові адреси, належному на праві власності позивачці будинку присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

03 серпня 2016 року ОСОБА_2 як учасником АТО, інвалідом війни 2 групи, ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії подано заяву до Сумської міської ради щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою: АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,1000 га (т. 1, а. с. 42).

Рішенням Сумської міської ради від 22 лютого 2017 року № 1759-МР «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок учасникам АТО», враховуючи звернення громадян, учасників АТО, надані документи, відповідно до протоколів засідань постійної комісії з питань архітектури, містобудування, регулювання земельних відносин, природокористування та екології Сумської міської ради від 06 жовтня 2016 року № 42, від 19 січня 2017 року № 56, від 16 лютого 2017 року № 6 вирішено надати дозвіл на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян, учасникам АТО для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд згідно з додатком (т. 1, а. с. 43).

Відповідно до додатку до цього рішення пунктом 2 ОСОБА_2 (протокол координаційної ради учасників АТО від 02 лютого 2017 року № 34) надано дозвіл на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1000 у власність (т. 1, а. с. 43).

09 лютого 2018 року відомості про вказану земельну ділянку з кадастровим номером 5910136600:17:018:0004 внесені до Державного земельного кадастру на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т. 1, а. с. 35).

Рішенням Сумської міської ради від 04 квітня 2018 року № 3268-МР «Про надання земельної ділянки у власність учаснику АТО ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 » затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_2 (2261411897) земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0746 га, кадастровий номер 5910136600:17:018:0004 (протокол координаційної ради учасників АТО від 02.02.2017 № 34). Категорія та функціональне призначення земельної ділянки: землі житлової та громадської забудови Сумської міської ради для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т. 1, а. с. 59).

На земельну ділянку з кадастровим номером 5910136600:17:018:0004 зареєстроване право приватної власності за ОСОБА_2 , про що вчинено запис в Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 19 квітня 2018 року за номером 25838378 (т. 1, а. с. 34).

Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру перетини спірної земельної ділянки з суміжними земельними ділянками відсутні.

Відповідно до висновку експерта № 571/92 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи відповідно до ухвали суду від 17 березня 2021 року, складеного 31 січня 2023 року судовим експертом Таранець В. М., у межах наданих матеріалів, встановлено наступне: загальна площа земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 і які огороджені парканами по всій території, фактично складає 0,2312 га (додаток 2), зокрема: 0,0780 га - площа земельної ділянки, яка огороджена парканами, за адресою: АДРЕСА_2 ; 0,1232 га - площа земельної ділянки, яка огороджена парканами, за адресою: АДРЕСА_1 та частина за адресою АДРЕСА_1 ; 0,0297 га - площа земельної ділянки, яка огороджена парканами, за адресою: АДРЕСА_1 (частина); загальна площа земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , з врахуванням меж земельних ділянок з кадастровими номерами 5910136600:17:018:0004, 5910136600:17:018:0009, зареєстрованих у Державному земельному кадастрі, складає 0,2299 га (додаток 3).

Відповісти на питання: «чи є накладання земельної ділянки кадастровий номер 5910136600:17:018:0004, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельну ділянку, яка знаходиться на території будинків на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 і яка огороджена парканом по всій території цих будинків», не видається за можливе, оскільки дані обмінного файлу 5910136600170180004.xml представлені у системі координат СК-63, а надані на дослідження результати топографо-геодезичного знімання представлені в умовній системі координат.

З врахуванням даних матеріалів Північної регіональної філії Державного підприємства «УкрДАГП» проведеним дослідженням встановлено: межа земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:17:018:0004 перетинає межі фактичного використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 і яка огороджена парканом (додаток 5). Розмір перетину 10,84 м - 0,70 м - 1,49 м - 6,36 м - 3,01 м; площа перетину - 0,0007 га. Межа земельної ділянки з кадастровим номером 5910136600:17:018:0004 перетинає межу території фактичного використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 і яка огороджена парканом (додаток 6). Розмір перетину 4,49 м - 0,91 м - 7,29 м - 11,95 м - 3,01 м - 6,36 м - 1,49 м - 0,70 м - 12,58 м - 0,94 м - 1,12 м - 10,61 м - 13,42 м -7,50 м - 10,65 м -0,85 м -5,31 м; площа перетину - 0,0430 га (т. 2, а. с. 40-57).

Згідно з висновком експерта № 17 за результатами проведення судовим експертом Сукаленком С. В. судової земельної-технічної експертизи від 21 серпня 2023 року, площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 складає 0,2015 га (0,0780 га (блакитного кольору) + 0,1235 га (жовтого кольору).

Визначити, чи є накладення земельної ділянки, площею 0,0746 га, кадастровий номер 5910136600:17:018:0004, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить на праві власності ОСОБА_2 та зареєстрована на садибу за адресою: АДРЕСА_1 , на земельну ділянку садиби за адресою: АДРЕСА_5 , експерту не видається за можливе.

З врахуванням матеріалів топографо-геодезичної зйомки земельних ділянок по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_6 , розроблені спеціалістами Північної регіональної філії Державного підприємства «УкрДАГП» встановлено, що контури меж земельної ділянки площею 0,0746 га, кадастровий номер 5910136600:17:018:0004, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить на праві власності ОСОБА_2 та зареєстрована на садибу за адресою: АДРЕСА_1 накладається (перетинає) на земельну ділянку садиб за адресою: АДРЕСА_5 із загальною площею 0,2015 га. Площа накладення (перетину) складає 0,0437 га (437м2) (т. 2, а. с. 233-257).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16).

Цивільні права/інтереси захищаються в спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди встановили, що рішенням Сумської міської ради від 26 листопада 1997 року з урахуванням рішення цієї ж ради від 24 червня 1998 року у тимчасове користування на 5 років передано ОСОБА_6 та ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,06 га за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок земель загального користування, сіножаті.

ОСОБА_1 зазначала, що вони із ОСОБА_6 домовилися про фактичний розподіл виділеної в користування земельної ділянки, їй залишилось 0,0225 га, ОСОБА_6 - 0,0375 га, про що свідчить розписка від 15 березня 2003 року (т. 1, а. с. 78).

Позивачка вважає порушеним право на приватизацію земельної ділянки, на якій розміщене її домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що частина цієї земельної ділянки передана у власність ОСОБА_2 .

Верховний Суд погоджується з висновками судів про недоведеність позивачкою порушення її прав на земельну ділянку, з огляду на таке.

Відповідно до статті 7 ЗК України 1990 року користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із статтею 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, зокрема на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

У пункті 7 Перехідних положень ЗК України зазначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

У позивачки на підставі рішення Сумської міської ради від 26 листопада 1997 року з урахуванням рішення цієї ж ради від 24 червня 1998 року виникло право на тимчасове користування земельною ділянкою площею 0,06 га за адресою: АДРЕСА_1 , у подальшому за домовленістю між співвласниками в користуванні позивачки залишилось 0,0225 га та відповідне право збереглося за нею відповідно до пункту 7 Перехідних положень ЗК України.

Однак межі переданої в користування ОСОБА_1 земельної ділянки не були визначені в натурі ні станом на 24 червня 1998 року, ні станом на 15 березня 2003 року, ні на момент звернення до суду з позовом. Тобто метричні дані земельної ділянки, зокрема місцеположення поворотних точок її меж, не встановлені на місцевості та не закріплені межовими знаками.

Із матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_10 та зареєстрована в Державному земельному кадастрі за номером 5910136600:17:018:0009, також в Державному земельному кадастрі зареєстрована земельна ділянка відповідача ОСОБА_2 , розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5910136600:17:018:0004.

На підтвердження існування меж своєї земельної ділянки позивачка посилається на топографо-геодезичне (кадастрове) знімання фактичного використання земельних ділянок на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_6 , однак обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі: проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у разі поділу та/або об`єднання земельних ділянок.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У заяві зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно із статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, в порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до статті 50 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV«Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об`єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122ЗК України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає: а) пояснювальну записку; б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); в) розрахунок розміру втрат лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) кадастровий план земельної ділянки.

Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та відмову в наданні такого дозволу через невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації.

Отже, ОСОБА_1 не довела порушення прав на безоплатну передачу їйу власність присадибної ділянки, не підтвердила допустимими доказами межі цієї земельної ділянки та передачу ОСОБА_2 землі із порушенням її прав, тому непропорційного втручання в право позивачки на мирне володіння майном Верховний Суд не встановив.

Щодо посилань у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду про застосування статті 20 ЗК УРСР («Документи, що стверджують право землекористування»),пункту 7 Перехідних положень, статей 140-149 («Припинення прав на землю») ЗК України, статті 1 пункту 1 Першого Протоколу до Конвенції, необхідно зазначити, що в позові ОСОБА_1 відмовлено через недоведеність порушення прав на користування земельною ділянкою, а не через відсутність такого права загалом. У спірних правовідносинах не потребується формування правового висновку щодо підтвердження права тимчасового користування землею, наявність якого в позивачки не оспорюється, проте не доведено його порушення.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів таких порушень норм процесуального права судами не вбачає.

Інші доводи касаційної скарги на правильність судових рішень не впливають та їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муйдінова Родіона Мукумовича залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 31 жовтня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська