Рішення

від 13.12.2024 по справі 757/27368/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/27368/23-ц

пр. 2-3603/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі Ємець Д.О.,

за участю представника позивача - Власюка Ю.Б.

представника позивача - Карасьова О.С.,

представника відповідача - Коломайко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Дочірнього підприємства «Старокостянтинівський молочний завод» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

03.07.2023 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява Дочірнього підприємства «Старокостянтинівський молочний завод», згідно вимог якої просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 220000 грн. 00коп., як безпідставно набуте майно.

Мотивуючи позовні вимоги, ДП «Старокостянтинівський молочний завод» вказує, що 08.09.2020 між позивачем, в інтересах якого діяла ОСОБА_2 , було укладено угоду з адвокатом Маньків В.М. про надання правової допомоги. Однак, відповідач свої зобов`язання, відповідно до укладеної угоди не виконав жодним чином, але отримав повну оплату (гонорар) у розмірі 220 000 грн. 00 коп.

Позивач вважає, що відповідач безпідставно заволодів належним йому коштами, що і послугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

25.07.2023 ухвалою суду було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

20.11.2023 до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на позовну заяву, в якому останній вказав на безпідставність доводів, викладених у позові, виходячи з наступного.

Так, 08 вересня 2020 року адвокатом Маньків В.М. та ОСОБА_2 було укладено Угоду про правову допомогу відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України. ОСОБА_2 деякий час вже консультувалася зі своїх особистих питань та питань підприємства, де вона працює, бо з її слів, на той час, дуже хвилювалася за своє місце роботи. Адвокат Маньків В.М. запропонував укласти угоду, щоб ці консультації були в правовому полі, та саме на час знаходження справи на розгляді у Антимонопольному комітеті України, про участь у будь-яких інших процесах, домовленостей не існувало та не було зафіксовано угодою.

Відповідач вказує, що ОСОБА_2 була повідомлена, що адвокат Маньків В.М. зможе приймати участь у засіданні Антимонопольного комітету України тільки у випадку надання нотаріальної довіреності від директора підприємства або прямої угоди, де будуть вказані реквізити підприємства, проте ДП «Старокостянтинівський молочний завод» не уповноважив відповідача на представлення його інтересів.

Таким чином, в рамках угоди залишилося лише надання юридичних консультацій, які і проводилися, як при особистих зустрічах так і по телефону, на протязі з 08 вересня 2020 року до приблизно 14 грудня 2020 року, так як приблизно в ці дати було винесено рішення Антимонопольного комітету України та дія угоди закінчилася.

Разом з тим, рішення Антимонопольного комітету України не сподобалося керівництву підприємства, так як було не на його користь, що і послугувало на думку відповідача, підставою для звернення до суду.

27.11.2023 до суду надійшла відповідь ДП «Старокостянтинівський молочний завод» на позовну заяву, в якій позивач наполягає на тому, що угода укладалась між ДП «СМЗ» через свого представника ОСОБА_2 з адвокатом Маньківим В.М., що підтверджується не тільки долученими до справи позивачем доказами, але й фактичними діями відповідача, які полягали у зустрічі з посадовими особами ДП «СМЗ» та зазначенням відповідної інформації у відзиві та угоді і тому ДП «СМЗ» є належним позивачем у даній справі.

Окрім цього, представник вказує, що попередня оплата у розмірі 220 000 (двісті двадцять тисяч) гривень підлягає поверненню позивачу, через те, що відповідачем не було надано послуг ДП «СМЗ» в рамках вирішення спору з АМКУ, а твердження відповідача з приводу проведення усних консультацій є недоведеними.

Позивач стверджує, що ОСОБА_2 для укладення Угоди з відповідачем була надана довіреність № 44440 від 01 серпня 2021 року. Доручення щодо укладення угод з адвокатами Челядіній Т.Г. видаються кожного року, бо дана особа часто здійснює пошук та укладення угод з адвокатами, адвокатськими конторами та іншими підприємствами, з якими необхідно укласти договори. Те, що у екземплярі довіреності, яку долучено до відзиву, невірно проставлена дата свідчить про описку або ж технічну помилку при направлені даної довіреності.

18.07.2024 ухвалою суду задоволено клопотання відповідача та витребувано у Дочірнього підприємства «Старокостянтинівський молочний завод» журнал обліку довіреностей за серпень 2020 року та за серпень 2021 року, де зафіксована видача відповідної довіреності за номером 44440 та дані щодо посади, в тому числі трудовий договір та трудову книжку ОСОБА_2 та її посадові інструкції станом на 01 серпня 2020 року.

02.08.2024 до суду надійшла заява позивача про виконання ухвали суду про витебування доказів

13.12.2024 представник відповідача - адвокат Коломайко М.О. подала до суду заяву про орієнтовний розрахунок витрат на правову допомогу.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо позовних вимог, вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність та просила відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши позицію учасників розгляду, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався, як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, враховуючи доводи відповідача, що викладені у відзиві, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судовим розглядом встановлено, що 08.09.2020 між ОСОБА_2 та адвокатом Маньків Віталієм Михайловичем укладено угоду про надання правової допомоги.

Позивач вказує, що Челядіна Т.Г. уклала вказану угоду в інтересах Дочірнього підприємства «Старокостянтинівський молочний завод».

Так, юридичні особи представляють свої інтереси через керівників або інших уповновноважених на те осіб, які діють на підставі статуту або іншого установчого документа. Наприклад, через директора/члена загальних зборів, наглядової ради, правління і т.д.

Тобто, юридична особа має можливість представляти свої інтереси й без звернення до адвоката за допомогою.

Відповідно до вимог чинного законодавства, представниками можуть бути батьки, усиновлювачі, опікуни, інші особи, визначені законом. Представником може бути, зокрема, адвокат.

Приписами статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правничої допомоги;

2) довіреність;

3) ордер;

4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Частиною 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Так, при дослідженні угоди від 08.09.2020 року встановлено, що у розділі 3 визначено, що метою укладення даної угоди являється: надання юридичних консультацій, надання правової допомоги на досудовому слідстві, участь у розгляді справ в судовому засіданні, представлення інтересів клієнта у державних правоохоронних органах влади, складення документів.

Тобто з вказаного можна чітко зробити висновок, що догорів був укладений з метою надання та відповідно отримання правничої допомоги.

У вступній частині Угоди зазначено наступне : «Ми, що нижче підписалися, громадянин ОСОБА_2 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , в подальшому «клієнт» та адвокат Маньків В.М., маючий свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3061/10 від 19 січня 2006 р….».

Окрім цього, в розділі 11 Угоди зазначено, що сторонами являється адвокат Маньків В.М. та особа, що звернулася ОСОБА_2 .

При аналізі вказаної вступної частини та розділу 11 Угоди можна зробити висновок, що договір укладений на користь фізичної особи, а саме ОСОБА_2 .

Разом з тим, у пункті 1 розділу 1 Угоди «Загальні положення» зазначено, що угода про надання правової допомоги, це договір (контракт), згідно яким, одна сторона - адвокат, в особі Маньків Віталія Михайловича, який діє, керуючись Законом України (в подальшому «ЗУ») «Про адвокатуру», статті 59 Конституції України, ЗУ «Про судоустрій», на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №3061/10, що практикує індивідуально, - приймає на себе доручення іншої сторони клієнта в особі юридична особа ДП «Старокостянтинівський завод» (або його представника) - про надання клієнту, що звернувся (лася) до адвоката з приводу надання йому правової допомоги та участі у _____ провадженні (справі) №

---

юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах передбачених угодою, а інша сторона - клієнт, або його законний представник зобов`язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також фактичних витрат, пов`язані з виконанням угоди.»

З вказаного пункту вбачається, що клієнтом являється ДП «Старокостянтинівський завод», проте однозначно ідентифікувати клієнта являється неможливо, враховуючи, що відсутній код ЄДРПОУ, а найменування різниться.

Окрім цього, на підтвердження того, що Челядіна Тетяна Григорівна має право в інтересах позивача укладати угоди надано Договір доручення № 846 від 01.08.2020 р. та довіреність № 44440 від 01 серпня 2020 року зі строком дії на два роки.

Так, при аналізі вказаних документів чітко вбачається, що ОСОБА_2 має право на укладення різноманітних договорів, в тому числі і угоду про надання правової допомоги.

Разом з тим, відповідачем в спростування доводів позивача надана також довіреність № 44440 від 01 серпня 2021 року, якою ДП «Старокостянтинівський молочний завод» уповноважив Челядіну Т.Г. на представництво інтересів, строком на 1 рік до 01 серпня 2022 року.

Окрім цього, позивачем для підтвердження викладених доводів у позові на ухвалу суду не було надано витребувані документи, а саме: журнал обліку довіреностей за серпень 2020 року, та за серпень 2021 року, де зафіксована видача відповідної довіреності за номером 44440 та дані щодо посади, в тому числі трудовий договір та трудову книжку ОСОБА_2 та її посадові інструкції станом на 01 серпня 2020 року.

Частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Так, позивач вказує, що відповідно до Додатку №1 до Угоди, клієнт надав відповідачу попередню оплату / гонорар у сумі 220 000 (двісті двадцять тисяч) гривень, що зазначено саме в графі 8 про отримання відповідачем 220 000 грн, що засвідчено окремим підписом Відповідача.

Окрім того, Додаток підписано обома сторонами, а адвокат, відповідно до п.п 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 Угоди, у свою чергу зобов`язується виконати роботу, а саме надавати юридичні консультації, надавати правову допомогу на досудовому слідстві, брати участь у розгляді справ у судовому засіданні, представляти інтереси Позивача у Державних, правоохоронних та судових органах влади, складати документи.

Проте, позивачем не було надано жодного документального підтвердження оплати цих коштів позивачем ДП «Старокостянтинівський молочний завод» - адвокату Маньків В.М. (платіжної інструкції, переказу, витягів з рахунків позивача, тощо). Також, не було надано документального підтвердження, що кошти отримані ОСОБА_1 віл Челядіної Тетяни Григорівни, були отримані останньою від позивача для розрахунку за надання юридичних послуг адвокатом, на виконанням умов Угоди від 08.09.2020.

В розрізі вказаного, слід зазначити, що доказів, які б свідчили, що позивач ДП «Старокостянтинівський молочний завод» уповноважений в інтересах ОСОБА_2 на звернення до суду з метою повернення оплаченого гонорару останньою адвокату, суду не надано.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК). Натомість роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз`яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов`язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Законодавцем визначено, а саме ч. 1 ст.79 ЦПК України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Зі змісту заявлених вимог та суб`єктного складу сторін вбачається, що предметом позову є стягнення коштів, проте позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення його прав у зобов`язанні відповідачем, так як позивачем не доведено, що Угода про надання правової допомоги від 08.09.2020 р. було укладена саме в інтересах позивача та, що позивачем оплачено гонор адвокату на виконання умов вказаної Угоди.

Встановлені обставини свідчать про безпідставність вимоги позивача про стягнення коштів в порядку статті 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено обставин, викладених у позовній заяві, та, як наслідок, застосування положень статті 1212 ЦПК України, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 23, 526, 1046, 1212, Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову Дочірнього підприємства «Старокостянтинівський молочний завод» до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 23.12.2024 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА