Постанова

від 11.12.2024 по справі 521/5036/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1576/24

Справа № 521/5036/22

Головуючий у першій інстанції Мазун І.А.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовом до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про стягнення моральної шкоди та просить суд, з урахуванням заяви від 11.07.2022, стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. та понесені судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач працював на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України. Наказом Міністерства юстиції України від 21 грудня 2019 року № 4079/к «Про накладення дисциплінарного стягнення» на Позивача було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну посадову відповідність. У якості підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності зазначено висновок службового розслідування від 06 грудня 2019 року за фактами недостатнього контролю з боку керівництва Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України за діяльністю підпорядкованих установ Державної кримінально-виконавчої служби України та його письмове пояснення.

У висновку службового розслідування від 06 грудня 2019 року зазначено про незадовільний відомчий контроль з боку заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України за визначеним напрямком діяльності Південного міжрегіонального управління, Миколаївського СІЗО та Кропивницького СІЗО.

З таким дисциплінарним стягненням він не погодився та звернувся із позовом до Одеського окружного адміністративного суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року по справі 420/450/20 його позовну заяву було задоволено та визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства юстиції України від 21 грудня 2019 року № 4097/к «Про накладення дисциплінарного стягнення». Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року було змінено лише мотивувальну частину рішення, одна по суті його залишено без змін. В рамках зазначеної справи судами встановлено, що «...у висновку зазначено, що позивачем, всупереч покладеним на нього обов`язкам, які визначено у наказі Південного міжрегіонального управління від 27 вересня 2019 року № 183/Аг «Про розподіл функціональних повноважень між керівництвом міжрегіонального управління», не здійснено належного відомчого контролю за діяльністю Миколаївського СІЗО та Кропивницького СІЗО. В свою чергу, як вірно зазначено судом першої інстанції, підставою для проведення службового розслідування став протокол проведення службової наради Міністерства юстиції України від 20 вересня 2020 року, на якій розглядались причини незадовільної організації роботи установ виконання покарань, підпорядкованих Південному міжрегіональному управлінню. При цьому, відповідне інспектування установ виконання покарань проводилось у серпні 2018 року та серпні 2019 року. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач у серпні 2018 року та серпні 2019 року не міг виконувати вимоги наказу, який видано 27 вересня 2019 року. Крім того, зазначений наказ видано після проведення наради, що стала підставою для проведення службового розслідування, а тому питання виконання останнього, не могло бути включено до предмету спірного службового розслідування...». У рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року також наголошено на тому, що «...за результатами службового розслідування не встановлено причинного зв`язку між діями або бездіяльністю, що стали підставою для службового розслідування та особи, стосовно якої призначено службове розслідування та наявності вини позивача...».

Тому, його було незаконно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну посадову відповідність.

Більш того, на підставі вказаного його відповідачем також було позбавлено премії за весь період від дня призначення службового розслідування по день реалізації наказу. Після ж скасування у судовому порядку спірного наказу Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не було поновлено його прав в частині виплати премії.

Крім того, така ситуація призвела до порушення нормальних життєвих зв`язків, у нього погіршились відносини з оточуючими, він вимушений був шукати адвоката для захисту своїх прав, відвідувати установи суду, постійно приїжджати до Міністерства юстиції України для дачі пояснень, які до уваги ніхто не приймав. Таке незаконне та зухвале притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді неповної посадової відповідності мало наслідком приниження честі, гідності та ділової репутації. Його плани щодо побудови кар`єри в системі органів ДКВС України було фактично зруйновано. Вказане повністю підірвало його авторитет серед працівників, як Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, так і 23 підпорядкованих установ виконання покарань Південного регіону.

Окрім того він був вимушений звернутись за допомогою до психолога, у нього почалось безсоння, проблеми з серцем та загалом погіршилось самопочуття.

Після триваючих судових процесів переніс декілька інсультів.

Оскільки дії Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції були визнані протиправними, що потягло несвоєчасність виплат та необхідність тривалого судового захисту порушеного права, беручи також до уваги наявність очевидних порушень конституційних прав ОСОБА_1 та зважаючи на те, що точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, особи немає (і не може бути), порушення звичних життєвих звичок та способу життя особи внаслідок необхідності звернення протягом майже року до та різних судових інстанцій для відновлення своїх порушених прав та законних інтересів, вважає, що за спричинену протиправними діями та бездіяльністю з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та Міністерства юстиції України підлягає стягненню моральна шкода у сумі 100 000 грн.

Відповідні обставини слугували підставою звернення до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 70 000 грн. Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 700 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі Міністерства юстиції України просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

1)позивач не надав суду доказів спричинення моральних страждань, а винесення рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року про визнання протиправним та скасування наказу від 21.12.2019 №4079/к «Про накладення дисциплінарного стягнення» не свідчить про безумовне спричинення моральної шкоди позивачу. Суд першої інстанції не встановив причинно-наслідковий звязок між наказом в.о. державного секретаря Міністерства від 21.12.2019 №4079/к «Про накладення дисциплінарного стягнення» та спричиненням шкоди позивачу належними, допустимими і достовірними доказами;

2)представник позивача не подала до суду належні та достатні підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта у справі №521/5036/22, а судом такі правомочності адвоката не досліджені та не встановлені;

3)судом першої інстанції порушено порядок залучення Міністерства юстиції України як відповідача у справі.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в резолютивній частині.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що до Одеського окружного адміністративного суду 21 січня 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу від 21 грудня 2019 року №4079/к «Про накладення дисциплінарного стягнення».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 21 грудня 2019 року №4079/к «Про накладення дисциплінарного стягнення». (том 1 а.с. 5-13)

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року змінено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року, виключено з мотивувальної частини висновок суду про порушення Міністерством юстиції України процедури проведення службового розслідування. В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року залишено без змін. (том 1 а.с. 64-68)

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за результатами службового розслідування не встановлено причинного зв`язку між діями або бездіяльністю, що стали підставою для службового розслідування позивача та наявності його вини.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції виключено з рішення суду першої інстанції висновок про порушення Міністерством юстиції України процедури проведення службового розслідування, оскільки процедура не була порушена.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції дійшов до висновку щодо відсутності у позивача обов`язку організації забезпечення та відповідальності за діяльність підпорядкованих державних установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, виправних центрів.

При цьому постановою Верховного Суду від 29.09.2022 касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено частково. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року скасовано в частині виключення апеляційним судом з рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року висновку про порушення Міністерством юстиції України процедури проведення службового розслідування. В цій частині залишено в силі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року. В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року залишено без змін. (том 2 а.с. 15-22)

Окрім того відповідними рішеннями встановлено наступне.

Начальником Управління пенітенціарних інспекцій Трохимчуком В. направлено на адресу відповідача доповідну записку від 18 вересня 2019 року №284-26.2.-19, в якій зазначено, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 12 серпня 2019 року № 1084/6 працівниками управління у період 28 серпня 2019 року по 29 серпня 2019 року здійснено контрольне інспектування ефективності діяльності державної установи «Миколаївський слідчий ізолятор» Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, за результатами якого встановлено, що переважна більшість недоліків, виявлених під час попереднього інспектування (14-16 серпня 2018 року), залишилась не усунута. Контроль з боку адміністрації Державної кримінально виконавчої служби України та керівництва Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції за станом усунення вищезазначених недоліків належними чином забезпечений не був.

Тому, у листі пропонувалося провести 20 вересня 2019 року службову нараду Міністерства юстиції України за участю керівництва зазначеної установи та Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з метою розгляду причин незадовільної організації роботи, спрямованої на усунення недоліків та недопущення їх у подальшій діяльності.

20 вересня 2019 року проведено службову нараду, відповідно до пункту 2 протоколу проведення службової наради Міністерства юстиції України від 20 вересня 2019 року надано доручення з метою з`ясування причин та умов, що сприяли допущенню порушень законодавства, організувати та провести службове розслідування за фактами незадовільної організації роботи керівництвом державних установ «Миколаївський СІЗО», «Херсонський СІЗО», «Кропивницький СІЗО», а також недостатнього контролю з боку керівництва Південного міжрегіонального управління.

Наказом Державного секретаря МЮУ від 09 жовтня 2019 року № 3627/7 «Про проведення службового розслідування» утворено комісію з проведення службового розслідування, якій доручено організувати та провести службове розслідування за фактами недостатнього контролю з боку керівництва Південного Управління за діяльністю підпорядкованих установ Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом Міністерства юстиції України № 3941/7 від 07 листопада 2019 року «Про продовження строків проведення службового розслідування», строк проведення службового розслідування, призначеного наказом Міністерства юстиції України від 09 жовтня 2019 року № 3627/7 «Про проведення службового розслідування» продовжено до 06 грудня 2019 року включно.

За результатами службового розслідування 05 грудня 2019 року складено висновок службового розслідування за фактами недостатнього контролю з боку керівництва Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції за діяльністю підпорядкованих установ Державної кримінально-виконавчої служби України, який затверджено 06 грудня 2019 року.

Відповідно до пункту 5 висновку пропонувалося за неналежний відомчий контроль в частині організації харчування, забезпечення речовим майном та комунально-побутового обслуговування засуджених осіб, взятих під варту Миколаївського та Кропивницького СІЗО, заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 попередити про неповну посадову відповідність.

На підставі вказаного висновку, наказом Міністерства юстиції України від 21 грудня 2019 року № 4079/к «Про накладення дисциплінарного стягнення» попереджено про неповну посадову відповідність заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції полковника внутрішньої служби Ковтуна А.М.

Таким чином, судами встановлено, що ОСОБА_1 було незаконно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну посадову відповідність.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наказом № 3341/к від 03.11.2020 Міністерства юстиції України ОСОБА_1 звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції 05.11.2020р. у зв`язку зі скороченням штатів відповідно до ч. 5 ст. 23 ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п. 4 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію».

Як зазначає позивач у своєму позові, що його було незаконно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну посадову відповідність, на підставі чого було позбавлено премії за весь період від дня призначення службового розслідування по день реалізації наказу. Після скасування у судовому порядку спірного наказу Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства-юстиції не було поновлено його прав в частині виплати премії.

Крім того, така ситуація призвела до порушення нормальних життєвих зв`язків ОСОБА_1 , у нього погіршились відносини з оточуючими, він вимушений був шукати адвоката для захисту своїх прав, відвідувати установи суду, постійно приїжджати до Міністерства юстиції України для дачі пояснень, які до уваги ніхто не приймав.

Таке незаконне та зухвале притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді неповної посадової відповідності мало наслідком приниження честі, гідності та ділової репутації. Його плани щодо побудови кар`єри в системі органів ДКВС України було фактично зруйновано.

Вказане повністю підірвало авторитет позивача серед працівників як Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, так і 23 підпорядкованих установ виконання покарань Південного регіону.

Серед іншого позивач зазначив, що був вимушений звернутись за допомогою до психолога, у нього почалось безсоння, проблеми з серцем та загалом погіршилось самопочуття. Після триваючих судових процесів переніс декілька інсультів.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 підкреслив, що у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29579, іт 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що норма статті 237-1 КЗпП України містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин,

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб.

За змістом ст.ст. 23 та 1167 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При цьому, діючим законодавством України не визначено будь-якої певної шкали для визначення розміру складових моральної шкоди (глибина моральних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого тощо).

05 вересня 2022 року судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Богдан О.Д. складено Висновок експерта №22-1770 за результатами проведення судової психологічної експертизи за заявою ОСОБА_1 про проведення судової психологічної експертизи.

На підставі вищезазначеного експертного висновку судовий експерт дійшов до наступних висновків:

«Досліджувана ситуація призвела до негативної зміни життя ОСОБА_1 . Маються ознаки причинно-наслідкового зв`язку між подіями, які досліджуються за справою та погіршенням психологічного стану підекспертного.

Незаконно накладене дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну посадову відповідність з боку Міністерства юстиції України призвело до втрати ОСОБА_1 власної цінності як особистості, порушенню власної стабільності, функціонування як соціальної одиниці.

Світогляд підекспертного під тиском обставин центрований на травмувальній ситуації, що продовжує поглинати його соціальні та емоційні ресурси.

У ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості й виникли в результаті обставин, що досліджуються за справою.

Враховуючи позицію пана ОСОБА_2 відносно суми відшкодування його моральних страждань, обставини справи, практику відшкодування у подібних випадках та особливості конкретного випадку, експерт вважає, що орієнтовна сума грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених підекспертному, становить 300 000 (триста) тисяч гривень.

Ситуація, щодо накладеного Міністерством юстиції України дисциплінарного стягнення, що визнане протиправним, є психотравмувальною для ОСОБА_1 . ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою». (том 2 а.с. 24-36)

Згідно з ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

При цьому судом першої інстанції правильно встановлено, що в період постановлення неправомірного наказу Міністерством юстиції України від 21.12.2019р. №4079/к «Про накладення дисциплінарного стягнення», який було визнано протиправним та скасовано відповідними судовими рішеннями у справі № 420/450/20, у ОСОБА_1 почалося погіршення зі станом здоров`я, що змусило останнього звертатися до відповідних медичних установ за медичною допомогою, що підтверджується рядом наданих виписок та довідок доданих до матеріалів справи. (том 2 а.с. 8-9, 10, 11, 12, 13-14, 115-118, 119-120, 121-124, 125-126, 127-129, 130-132, 133-135,136-137, 138-139, 153-162, 163, том 3 а.с. 94, 95, 96, 97, 98, 99, 100)

Суд роз`яснив, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення. Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, суд першої інстанції, керуючись ст. 23 ЦК України, принципами розумності та справедливості, самостійно визначає розмір моральної шкоди, з власних оціночних понять щодо достатності та обґрунтованості. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з огляду на глибину фізичних та душевних страждань завданих позивачу, позбавлення її можливості реалізації своїх здібностей, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Окрім того, в судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_3 , який повідомив, що він проходив службу у Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з квітня 2018 року по жовтень 2020 року, при цьому ОСОБА_1 був його заступником, який неодноразово заохочувався наказами. У вересні 2020 року у них проходила нарада, де вони відзвітували про досягнення та покращення по всіх видах діяльності. На цій нараді було оголошено про проведення перевірки, однак не було роз`яснено з яких питань вона буде проведена незважаючи на їхні клопотання. Співробітникам пропонувалося дати негативні відгуки щодо роботи керівництва та міжрегіонального управління. По закінченню перевірки їх ознайомили з висновками цього розслідування, при цьому його до складу комісії не включили, хоча було заявлено відповідне клопотання. Ознайомившись з розслідуванням, свідок побачив багато фактів фальсифікації. До відповідної перевірки ОСОБА_1 був спокійною та життєрадісною людиною, а зараз він став дратівливим, закомплексованим, скаржився на те, що його зневажають співробітники та ігнорують. Спочатку проведення службового розслідування ОСОБА_1 позбавили всіх премій та надбавок, та він неодноразово приходив до нього позичити гроші. З дружиною почалися проблеми та сварки. Крім того він подавав до Міністерства юстиції України запити щодо преміювання ОСОБА_1 , однак ці запити залишалися без відповіді. Певна частина співробітників 70% від нього відвернулися. У квітні 2020 року ОСОБА_1 втратив свідомість, після чого потрапив у лікарню у важкому стані.

Свідок ОСОБА_4 повідомила суду наступне. Колектив був дружнім, ОСОБА_1 всю душу віддавав роботі. Наприкінці вересня 2019 року поїхав на нараду до м. Київ, по поверненню став замкнутим. За вислугу років повинен був вийти на пенсію, але після наради йому зняли всі надбавки. Вони часто почали сваритися, так як він став емоційно нестабільним. Через 2-3 тижні після наради став агресивним, почав втрачати свідомість. Цей стан у нього був через перенесений стрес. Крім того почав віддалятися від спілкування з молодшою донькою, а старша донька не змогла закінчити аспірантуру, оскільки не було грошей на оплату відповідної освіти. Протягом перевірки до лікарів не зверталися, потім проходили огляди, молодшу доньку до психолога водили. Також ОСОБА_1 провів 5 днів у комі, оскільки переніс сильний інсульт.

Свідок ОСОБА_5 повідомила суду, що з ОСОБА_1 знайома з липня 2018 року у зв`язку із роботою. У 2019 році вони поїхали на нараду в Міністерство юстиції України в м. Київ, з якого приводу невідомо. На відповідній нараді було прийнято рішення про службове розслідування. Їм було відмовлено у видачі наказу про службове розслідування. Працівники Міністерства юстиції України приїздили до них з перевіркою, вони їм давали матеріали, писали звернення з приводу зауважень, однак більшість з них були залишені без уваги. Під час надання пояснень задавалися питання по посаді ОСОБА_1 , щоб визначити відповідні порушення, однак вона їх спростовувала. Проведення розслідування було тільки у них. Від Міністерства юстиції України не було достатнього фінансування на утримання умов засуджених, вони розробили план усунення недоліків і Міністерству юстиції України не дуже сподобався цей план. ОСОБА_1 користувався авторитетом серед своїх колег, завжди піклувався про службу, однак він прийняв близько до серця це службове розслідування, що негативно впливало на його честь, гідність та ділову репутацію. На її думку відповідне службове розслідування мало на меті очищення керівних посад. З початку і до кінця службового розслідування ОСОБА_1 став роздратованим, оскільки це відволікало від основної роботи. Замість подяки за багаторічну віддану службу було ініційовано службове розслідування. ОСОБА_1 доволі замкнута особа, проте було видно, що він нервує, став дратівливим, а до цього розслідування був у гарному настрої на позитиві. Коли вони їхали до Міністерства юстиції України він нервував тому, що виявлені начебто порушення мають систематичний характер. ОСОБА_1 було зменшено премії, це вона чула від інших співробітників. Відсутність премії значно погіршило його матеріальний стан. У неї до ОСОБА_6 було відношення з повагою, він знав свою роботу, та вона зверталася до нього за порадою, він надавав кваліфіковані відповіді на її запитання. Він багато що робив для служби. Вона була здивована, що він так хвилювався і все близько прийняв до серця, став тривожним. Її відношення до нього не змінилося, а от підпорядковані особи стали радіти з приводу ситуації з ОСОБА_1 , оскільки він був вимогливим щодо дисципліни, це негативно вплинуло на авторитет керівника. Більша частина підлеглих не підтримала ОСОБА_1 , що призвело до негативного впливу. З початку розслідування ОСОБА_1 міг кричати, був роздратованим, а до цього він дуже рідко міг собі дозволити.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що в даному випадку протиправність наказу Міністерства юстиції України від 21 грудня 2019 року №4079/к «Про накладення дисциплінарного стягнення», що в подальшому слугувало його скасуванню, підтверджені в судовому порядку численним рішеннями Одеського окружного адміністративного суду, П`ятого апеляційного адміністративного суду та Верховного Суду. Протиправні дії Міністерства юстиції України потягли за собою низку дій, а саме: притягнення до дисциплінарної відповідальності, позбавлення премії на весь період призначенні службового розслідування по день реалізації наказу, суттєве погіршення стану здоров`я, підірвання авторитету серед працівників, зруйновані плани щодо подальшого кар`єрного росту.

При цьому судом першої інстанції вмотивовано враховано, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо визнає підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Суд першої інстанції правильно взяв до уваги, висновок висвітлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020,справа №752/17832/14-ц, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті ІЗ, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Рішення суду, у випадку часткове задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право позивача бути захищеним у такий спосіб, відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі. У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Суд першої інстанції правильно частково погодився з розміром заподіяної позивачу моральної шкоди та вважав за можливе стягнути з Міністерства юстиції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача моральну шкоду в сумі 70000 грн.

Щодо висновка експерта, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що у ньому зазначено лише орієнтовний розмір грошового еквіваленту заподіяної позивачу моральної шкоди, а тому суд, керуючись внутрішнім переконанням, вважав, що стягнення з Міністерства юстиції України моральної шкоди в розмірі 70 000 грн. буде достатньо для відновлення психологічного стану позивача.

Водночас суд першої інстанції не врахував, що Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин.

Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади.

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Аналогічний висновок наведено у пункті 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення другого абзацу резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію моральної шкоди в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) гривень»

Щодо доводів апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач не надав суду доказів спричинення моральних страждань, то колегія суддів зазначає таке.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року в справі № 607/11755/20 (провадження № 61-13672св21)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилається не тільки на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2020 року про визнання протиправним та скасування наказу від 21.12.2019 №4079/к «Про накладення дисциплінарного стягнення», а й на покази свідків та висновок експерта, які оцінюються судом у своїй системності та сукупності.

Апеляційний суд зазначає, що відповідачем не спростовано факт протиправності та відсутності вини у завданні моральної шкоди. Натомість позивачем на підтвердження наявності моральної шкоди та її причинного зв`язку з діями відповідача надано належні і допустимі докази (показання свідків, висновок експерта), яким надана правильна оцінка судом першої інстанції, з якою погоджується і колегія суддів.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що представник позивача не подала до суду належні та достатні підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта у справі №521/5036/22, то апеляційний суд їх відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частиною 4 статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема адвоката, при реалізації права на справедливий суд передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази подаються в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи, із зазначенням назви судового органу, у якому надається правова допомога позивачу), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, делегованих йому особою, що реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника.

Виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору.

Як вже зазначалось вище, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги.

Таким чином, перелік повноважень сторони обумовлюють саме в договорі про надання правової допомоги, а ордер є одним із документів, який посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

Апеляційний суд зауважує, що позивачем не заперечується факт укладання з адвокатом Базилєвою Ю.О. договору про надання правової допомоги. Сам по собі факт помилковості серії та номеру ордеру не свідчить про відсутність у адвоката Базилєвої Ю.О. на представлення інтересів ОСОБА_1 у суді першої інстанції.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено порядок залучення Міністерства юстиції України як відповідача у справі, то апеляційний суд наголошує на такому.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що перше судове засідання у справі призначено на 06 червня 2022 року.

06 червня 2022 року судове засідання у справі було відкладено на 11 липня 2022 року у зв`язку із неявкою сторін у справі (т.1, а.с. 115).

11 липня 2022 року судове засідання у справі відбулось та Протокольною ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 липня 2022 року за клопотанням представника позивача у якості співвідповідача залучено Міністерство юстиції України.

Таким чином, апеляційний суд зазначає, що 11 липня 2022 року відбулось перше судове засідання у справі, у якому і відбулось залучення співвідповідача, тому судом першої інстанції не порушено порядку розгляду питання про залучення відповідача.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, однак рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення другого абзацу резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію моральної шкоди в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) гривень».

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2023 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини в наступній редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) компенсацію моральної шкоди в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) гривень"

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 23 грудня 2024 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький