Рішення

від 11.12.2024 по справі 910/1085/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2024Справа № 910/1085/24За позовом керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави

до 1) Київської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-5»

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: прокурор Ханчич Г.О.;

від відповідача-1: Власенко І.І.;

від відповідача-2: Мороз Н.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Київської міської ради (надалі - відповідач-1), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-5» (надалі - відповідач-2), в якому просить суд:

1) визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 18.05.2023 №6398/6439 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «СВ-5» земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва»;

2) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,2064 га (кадастровий номер 8000000000:91:198:0107) на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва», укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, який 12.07.2023 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 526;

3) зобов`язати відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,2064 га з кадастровим номером 8000000000:91:198:0107 на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва, у стані, придатному для її подальшого використання.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.15, 16, 203, 207, 215, 216, 318 Цивільного кодексу України, ст.116, 123, 124, 134, 135, 152 Земельного кодексу України, мотивовані тим, що оскаржувані рішення прийнято, а договір укладено з порушенням норм чинного законодавства та всупереч інтересам держави та територіальної громади, оскільки земельну ділянку передано без проведення земельних торгів та площею, що майже в 4 рази перевищує площу майна, яке на ній розташовано.

Разом з позовом, прокурором подано заяву про забезпечення позову в якій останній просив суд до набрання рішенням законної сили:

1. накласти арешт на об`єкт нерухомості - нежитлову будівлю (літ.Б), загальною площею 488 кв.м на просп. Свободи, 5А у Подільському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2225142880000, номер відомостей про речове право - 48751843);

2. накласти арешт на земельну ділянку загальною площею 0,2064 га із кадастровим номером 8000000000:91:198:0107 на просп. Свободи, 5А у Подільському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2764204280000);

3. заборонити відповідачу-2 та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори про здійснення підготовчих, вишукувальних і будівельних робіт, вчиняти будь-які дії щодо проведення підготовчих, будівельних та вишукувальних робіт з реконструкції нежитлової будівлі на земельній ділянці загальною площею 0,2064 га із кадастровим номером 8000000000:91:198:0107 на просп. Свободи, 5А у Подільському районі міста Києва, а також заборонити здійснювати будь-які дії з нею;

4. заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - нежитлову будівлю (літ.Б), загальною площею 488 кв.м на просп. Свободи, 5А у Подільському районі міста Києва, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2225142880000, номер відомостей про речове право - 48751843).

Ухвалою Господарського суду місті Києва від 31.01.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.05.2024, у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено, з підстав наведених в ухвалі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/1085/24 та вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.03.2024.

20.02.2024 від представника відповідача-1 надійшов відзив на позов, у якому останній просить відмовити в задоволені позову, з посиланням на те, що відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в даній справі. Вказує, що земельна ділянка була надана в оренду відповідачу-2 без проведення земельних торгів, у зв`язку з реєстрацію права власності на нерухоме, яке на ній знаходиться.

04.03.3024 від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-1.

04.03.2024 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 05.03.2023 з`явилися представники сторін, протокольною ухвалою судом відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача-2 про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 зупинено провадження в справі № 910/1085/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку судових рішень в подібних правовідносинах по справі № 925/1133/18 Великою Палатою Верховного Суду.

26.03.2024 від представника відповідача-2 надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позову.

08.04.2024 від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-2.

16.04.2024 від представника відповідача-2 надійшли заперечення.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 скасовано, а матеріали справи № 910/1085/24 передано на розгляд Господарському суду міста Києва.

26.07.2024 матеріали справи повернулися до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 призначено підготовче засідання на 01.10.2024.

30.09.2024 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про призначення судової комплексної земельно-технічної експертизи.

У підготовче засідання 01.10.2024 з`явилися представники сторін, протокольною ухвалою суд, у порядку ст. 74 ГПК України, витребував у відповідача-1 письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 відкладено підготовче засідання в справі на 12.11.2024.

16.10.2024 від представника відповідача-1 надійшли письмові пояснення.

12.11.2024 від прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача-2 про призначення судової комплексної земельно-технічної експертизи.

У підготовче засідання 12.11.2024 з`явилися прокурор та представники відповідачів 1 і 2, прокольною ухвалою суд, з урахуванням думки представників сторін, відмовив у задоволенні клопотання відповідача-2 про призначення судової комплексної земельно-технічної експертизи, з огляду на його необгрунтованість.

Також враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 11.12.2024.

У судовому засіданні 11.12.2024 прокурор надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити, представники відповідача-1 та відповідача-2 заперечували проти задоволення позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 11.12.2024 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.12.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ-5» (відповідачем-2) зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (літ.Б), загальною площею 488 кв.м на просп. Свободи, 5А у Подільському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2225142880000, номер відомостей про речове право - 48751843).

Київською міською радою (відповідачем-1) прийнято рішення №6398/6439 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «СВ-5» земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва», яким вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «СВ-5» для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі (код виду цільового призначення - 03.07) на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва, а також вирішено передати ТОВ «СВ-5», за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,2064 га (кадастровий номер 8000000000:91:198:0107) для обслуговування будівлі торгівлі на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, в зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

На виконання вказаного рішення 12.07.2023 між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі- договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за зареєстровано за номером 526, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 18.05.2023 за №6398/6439 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 18.05.2023 за №6398/6439 та цього договору є земельна ділянка з такими характеристиками:

- кадастровий номер 8000000000:91:198:0107;

- місце розташування: проспект Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва;

- цільове призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі);

- категорія земель - землі житлової та громадської забудови;

- розмір - 0,2064 га.

Договір укладено на 5 років (пункт 3.1 договору).

У даному випадку предметом спору є визначені прокурором вимоги про:

1) визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 від 18.05.2023 №6398/6439 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «СВ-5» земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва»;

2) визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,2064 га (кадастровий номер 8000000000:91:198:0107) на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва», укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, який 12.07.2023 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 526;

3) зобов`язання відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,2064 га з кадастровим номером 8000000000:91:198:0107 на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва, у стані, придатному для її подальшого використання.

Враховуючи, що з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави, суд вважає за необхідне спочатку дослідити питання щодо наявності/відсутності підстав прокурора для звернення до суду з даним позовом.

Так, за змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В силу частини 2 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Згідно частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Відповідний висновок щодо застосування вищевказаної норми права наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (п.77).

В силу статті 23 вказаного Закону на прокурора покладається обов`язок попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

У даній справі на думку прокурора інтерес держави полягає в необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як дійсного власника землі, що є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Так, як визначено частиною 1 статті 374 Цивільного кодексу України територіальна громада є одним із суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку).

В силу частини 2 статті 374 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 80 Земельного кодексу України територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, є суб`єктами права власності на землі комунальної власності.

Прокурор вказує, що Київська міська рада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті оскаржуваного рішення та укладення договору оренди, внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.

Поряд з цим, повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, наділена саме Київська міська рада, яка за висновком прокурора і допустила порушення вимог закону, а саме прийняла оспорюване рішення всупереч інтересів територіальної громади та держави, що виключає можливість здійснення нею захисту законних інтересів держави в спірних правовідносинах у спосіб, який обрав прокурор.

Отже, в даному випадку відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, тому суд вважає, що прокурор діє як самостійний позивач і не здійснює представництво інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, оскільки орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах відсутній, є підстави для набуття прокурором статусу позивача відповідно до приписів частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

Як убачається з матеріалів справи, Подільська окружна прокуратура міста Києва на адресу Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) направляла листи від 29.09.2023 за №45-10022ВИХ-23 та від 20.10.2023 за №45-10902ВИХ-23, в яких повідомила про виявлені порушення інтересів держави при прийнятті Київською міською радою рішення про передачу ТОВ «СВ-5» земельної ділянки площею 0,2064 га в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по проспекту Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва та просила повідомити про вжиті заходи щодо скасування рішення від 18.05.2023 за №6398/6439 та визнання недійсним укладеного на його виконання договору оренди землі від 12.07.2023.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надано відповідь від 26.10.2023 за №05716-14290, в якій зазначено, що Департаментом заходи щодо скасування вказаного рішення визнання недійсним договору оренди вживатися не будуть.

Прокурор вказує, що Київська міська рада усунулась від здійснення повноважень на захист держави.

Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 зазначив, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

З урахуванням викладеного, на думку суду в даному випадку прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави, як самостійного позивача.

Також на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Подільська окружна прокуратура міста Києва листом від 23.10.2023 №45-10903ВИХ-23 повідомляла Київську міську раду про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом в інтересах держави.

З урахуванням зазначеного, а також враховуючи відсутність іншого органу, який міг би здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади, враховуючи необхідність захисту не окремої особи, а всієї територіальної громади, звернення з даним позовом прокурора є виправданим та обґрунтованим. Зважаючи на оспорення рішень органу місцевого самоврядування та, об`єктом якого є право оренди на земельну ділянку комунальної власності, прокурор міг визначити позивачем і відповідний орган, однак, у даному випадку, предметом спору є і відповідне рішення такого органу, який не може бути одночасно і позивачем, і відповідачем (аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №917/468/19 та від 16.09.2020 у справі №922/708/19).

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку прокурора, підстав для визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а також повернення такої земельної ділянки територіальній громаді міста Києва.

За своєю правовою природою зазначене вище рішення Київської міської ради є актом ненормативного характеру ( актам індивідуальної дії).

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання в користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб; будівництва, обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, мультимодальних терміналів, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

Отже, чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване без проведення земельних торгів.

Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 і абзацу 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі №910/10500/19.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради за №6398/6439 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «СВ-5» земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва», яким вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення ділянки ТОВ «СВ-5» для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі (код виду цільового призначення - 03.07) на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва, а також вирішено передати ТОВ «СВ-5», за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,2064 га (кадастровий номер 8000000000:91:198:0107) для обслуговування будівлі торгівлі на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, в зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Так, 19.12.2022 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «СВ-5» та Дішланян А.М., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. і зареєстрований в реєстрі за №953, ТОВ «СВ-5» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (літ.Б), загальною площею 488 кв.м на просп. Свободи, 5А у Подільському районі міста Києва (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2225142880000, номер відомостей про речове право - 48751843).

Також ТОВ «СВ-5», як власником будівлі, було виготовлено (замовлено) технічний паспорт на зазначений об`єкт нерухомого майна від 21.12.2022.

ТОВ «Консалтингова агенція з нерухомості» було проведено технічну інвентаризацію будівлі, за результатами якої було видано технічний паспорт, зареєстрований в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, та згідно матеріалів технічної інвентаризації нежитлова будівля літ «Б» по проспекту Свободи, 5А у Подільському районі міста Києва має такі технічні показники: загальна площа приміщень 488 кв.м, площа забудови 526,1, кількість поверхів 1.

Згідно з п. 5 пояснювальної записки від 15.03.2023 № ПЗН-52401 (до проекту рішення Київської міської ради) земельна ділянка забудована нежитловою будівлею (літ.Б) (загальна площа будівлі 488 кв.м), (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2225142880000). Вказана будівля перебуває в приватній власності ТОВ «СВ-5» на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 19.12.2022 №953 (номер запису про право власності - 48751843).

Отже, з рішення Київської міської ради №6398/6439 вбачається, що ТОВ «СВ-5» надано в оренду земельну ділянку площею 0,2064 га, в зв`язку з набуттям ним права власності на нерухоме майна, тобто з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

З договору оренди вбачається, що земельна ділянка була надана ТОВ «СВ-5» у зв`язку із наявністю в нього права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю (літ.Б), загальною площею 488 кв.м на просп. Свободи, 5А у Подільському районі міста Києва.

Тобто, станом на час ухвалення рішення Київської міської ради від 18.05.2023 за №6398/6439 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «СВ-5» земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва» за ТОВ «СВ-5» (відповідачем-2) було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 488 кв.м. по проспекту Свободи, 5А у місті Києві.

Отже, виходячи із встановлених фактичних обставин, розташування на спірній земельній ділянці належного відповідачу-2 нерухомого майна (нежитлової будівлі), що зумовлює застосування щодо процедури надання земельної ділянки в оренду виняткового застереження, передбаченого абзацом 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, виключає застосування суб`єктом права комунальної власності на землю конкурентних засад (земельних торгів) при продажу права на оренду спірної земельної ділянки, що спростовує помилкові доводи прокурора про протилежне.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 01.10.2024 у справі №910/20103/23.

Відтак, оскільки ТОВ «СВ-5» є власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:91:198:0107, право власності є чинним та не скасовано, не визнано у встановленому законом порядку незаконним, суд зазначає про те, що Київська міська рада правомірно прийняла рішення про надання цієї земельної ділянки в оренду та на підставі цього рішення укладено договір оренди земельної ділянки від 12.07.2023, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим номером 526.

При цьому суд наголошує, що дослідження законності будівництва нерухомого майна, законності реєстрації права власності на таке майно не входить до предмета доказування в межах вирішення спору у цій справі з урахуванням предмета і підстав заявленого прокурором позову.

Крім того, суд враховує, що згідно Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, яким визначені види цільового використання земельних ділянок, зокрема, 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Водночас як установлено судом відповідно до пункту 2.1 договору оренди земельної ділянки від 19.07.2023, укладеного між відповідачами цільове призначення земельної ділянки - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Тобто, цільове призначення земельної ділянки "для будівництва та обслуговування будівель торгівлі", визначене оспорюваним договором оренди, відповідає виду цільового використання земельної ділянки, який визначений Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок.

Доводи прокурора про перевищення відведеної ТОВ «СВ-5» площі земельної ділянки порівняно з площею належного останньому нерухомого майна судом до уваги не приймаються виходячи з такого.

Так, при вирішенні спорів щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, суд може брати до уваги площу земельної ділянки, яка надавалася попередньому власнику будівлі, але право на яку не перейшло до набувача вказаного нерухомого майна в порядку статті 120 Земельного кодексу України. В той же час це не виключає можливості землекористувача та відповідного органу визначати площу земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, шляхом розробки (затвердження, погодження) нового проєкту землеустрою чи технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з відповідним обґрунтуванням необхідності збільшення чи зменшення її площі з урахуванням незмінності цільового та функціонального призначення.

Доведення обставин, пов`язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, у тому числі щодо розміру земельної ділянки, покладається на сторони в судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, врегульованих статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами, зокрема, але не виключно експертним висновком, ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проєкт землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки, необхідна орендарю для експлуатації та функціонування належної йому будівлі (ведення господарської діяльності). При цьому оцінка зазначених доказів повинна здійснюватися судами з дотриманням стандартів доказування, передбачених Господарським процесуальним кодексом України щодо їх належності, допустимості, обґрунтованості та вірогідності.

Отже, сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки в користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 30.03.2021 у справі №992/1323/20.

Отже, проаналізувавши надані докази та доводи усіх учасників справи, обставини, якими прокурор обґрунтовує заявлені вимоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 від 18.05.2023 №6398/6439 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «СВ-5» земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва», а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо вимог прокурора стосовно визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.07.2023, слід зазначити наступне.

Відповідно до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 18.05.2023 за №6398/6439, на підставі якого оспорюваний договір оренди було укладено, вказаний правочин є таким, що не суперечить вимогам законодавства, а тому не підлягає визнанню недійсним.

Також враховуючи, що вимога про зобов`язання відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,2064 га з кадастровим номером 8000000000:91:198:0107 на просп. Свободи, 5-А у Подільському районі міста Києва, у стані, придатному для її подальшого використання, є похідною вимогою, то остання також не підлягає задоволенню, з огляду на законність рішення Київської міської ради від 18.05.2023 за №6398/6439.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище суд відмовляє в задоволені позовних вимог керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 24.12.2024.

Суддя Я.А.Карабань