Рішення

від 19.12.2024 по справі 914/2234/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2024 Справа № 914/2234/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Великолюбінської селищної ради Львівської області, смт. Великий Любінь, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рарог Аероспейс», с. Керниця, Львівська область

про стягнення 125 000,00 грн

за участю представників:

прокурор: Цинайко Н.І.

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Харцизова Т.В. - адвокат

Обставини розгляду справи.

13.09.2024 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява керівника Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Великолюбінської селищної ради Львівської області, смт. Великий Любінь, Львівська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рарог Аероспейс», с.Керниця, Львівська область про стягнення 125 000,00 грн.

Ухвалою від 18.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 03.10.2024.

Ухвалою від 03.10.2024 суд відклав судове засідання на 04.11.2024.

04.11.2024 через канцелярію суду від Великолюбінської селищної ради Львівської області надійшли додаткові пояснення (вх. №26525/24 від 04.11.2024).

04.11.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рарог Аероспейс» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №26574/24 від 04.11.2024).

В судовому засіданні 04.11.2024 було оголошено перерву до 14.11.2024.

08.11.2024 через канцелярію суду від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх. №27070/24 від 08.11.2024).

Ухвалою від 14.11.2024 суд визнав поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку для подання відзиву, поновив відповідачу пропущений процесуальний строк для подання відзиву та прийняв до розгляду відзив на позовну заяву, відклав судове засідання на 28.11.2024.

21.11.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рарог Аероспейс» надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. №28183/24 від 21.11.2024).

Ухвалою від 28.11.2024 суд відклав судове засідання на 05.12.2024.

02.12.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рарог Аероспейс» надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх. №28183/24 від 21.11.2024).

Ухвалою від 05.12.2024 суд відклав судове засідання на 19.12.2024.

12.12.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рарог Аероспейс» надійшли додаткові пояснення (вх. №30136/24 від 12.12.2024).

19.12.2024 через канцелярію суду від Великолюбінської селищної ради Львівської області надійшли додаткові пояснення (вх. №30699/24 від 19.12.2024).

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що за результатами процедури публічної закупівлі 13.12.2023 між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №1/БпЛА. На виконання умов вказаного договору відповідач поставив безпілотний авіаційний комплекс «RAS 7-01», а позивач сплатив відповідачу 750 000,00 грн, в тому числі ПДВ 125 000,00 грн. Придбаний позивачем безпілотний авіаційний комплекс «RAS 7-01» був призначений для передачі формуванню, яке бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації проти України. Також договір укладено сторонами в період дії положень пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, відтак операція з постачання позивачу товару повинна була здійснюватись без сплати ПДВ. Проте, всупереч підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» умова договору містить положення щодо нарахування податку на додану вартість, а тому вказаний пункт договору є нікчемним (недійсним в силу закону), а сплачений позивачем за договором податок на додану вартість у розмірі 125 000,00 грн є безпідставно отриманим відповідачем. У зв`язку з цим, позивач просив стягнути з відповідача кошти в розмірі 125 000,00 грн, які сплачені позивачем як податок на додану вартість.

В поданих позивачем письмових поясненнях позивач позов підтримав, просив задовольнити.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. В своїх запереченнях зазначив, що прокурор просить суд стягнути з відповідача кошти за недійсними (на думку прокурора) умовами правочину (договору), які не визнані недійсними в судовому порядку та недійсність яких законом не встановлена. А відтак без визнання недійсним договору в частині включення до ціни товару суми ПДВ позовна заява є необґрунтованою та безпідставною, відтак прокурором неправильно обрано спосіб судового захисту. Додатково зазначив, що наявність сертифіката кінцевого споживача або зазначення в умовах договору кінцевого отримувача, який визначений у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, є обов`язковою умовою для застосування пільгового режиму оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України. Водночас, позивачем не було надано відповідачу сертифікат кінцевого споживача, а також укладений між сторонами договір не містить положень про те, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

13.12.2023 за результатами проведення процедури закупівлі №UА-2023-11-23-016544-a між Великолюбінською селищною радою Львівської області (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рарог Аероспейс» (постачальник) було укладено договір поставки №1/БпЛА.

За цим договором постачальник (відповідач) зобов`язується у встановлений цим договором термін поставити та передати у власність замовника (відповідача) Безпілотний авіаційний комплекс «RAS 7-01» або еквівалент (Класифікація за ДК 021:2015:34710000-7 - Вертольоти, літаки, космічні та інші літальні апарати з двигуном), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору найменування (номенклатура, асортимент) товару передбачені у специфікації (Додаток №1 до цього договору).

Згідно додатку №1 до договору «Специфікація» найменування товару - Безпілотний авіаційний комплекс «RAS 7-01», кількість - 1 комплект, ціна за одиницю без ПДВ - 625 000 грн, загальна сума з ПДВ - 750 000 грн.

Відповідно до п.п. 3.2., 3.3. договору загальна ціна складає 750 000,00 грн з ПДВ 20% - 125 000,00 грн, вартість товару включає в себе всі податки, збори, транспортні витрати на доставку товару за адресою замовника.

Розрахунок за поставлений товар здійснюється замовником впродовж 14 календарних днів від дати приймання товару та підписання замовником відповідної видаткової накладної на товар на підставі виставленого постачальником рахунку. Розрахунки здійснюються замовником у національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника (п.п. 4.1.- 4.2. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору строк поставки (передачі) товару - протягом 10 календарних днів з дня підписання договору, але не пізніше 31.12.2023.

Місце поставки - 81555, Львівська область, Львівський район, смт. Великий Любінь, вул. Львівська, 74 (п. 5.1. договору).

На виконання умов вищевказаного договору, відповідач передав позивачу згідно видаткової накладної №2 від 19.12.2023 товар на загальну суму 750 000,00 грн.

20.12.2023 позивач згідно платіжної інструкції №3 від 19.12.2023 перерахував відповідачу кошти в сумі 750 000,00 грн із призначенням платежу « 0118240;3110; за безпілотний авіаційний комплекс; Нак. №2 від 19.12.2023р. дог. №1/БпЛА від 13.12.2023р., звіт про торги; ПДВ-125000,00».

Відповідно до акту приймання-передачі майна окремого індивідуально визначеного майна від 31.12.2023 позивач передав Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України безпілотний авіаційний комплекс «RAS 7-01» загальною вартістю 750 000,00 грн.

За вих. №06-24/291 від 07.06.2024 позивач надіслав відповідачу лист, у якому просив відповідача повернути надміру сплачені кошти ПДВ. Вказаний лист залишений відповідачем без задоволення.

Згідно листа Великолюбінської селищної ради за вих. №06-08/411-24 від 02.07.2024 предмет закупівлі - безпілотний авіаційний комплекс «RAS 7-01» призначений для військових потреб у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України та придбаний на прохання Національної гвардії України, якій в подальшому і був переданий.

Згідно листа Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за вих. №50/14/12-1473 від 02.09.2024, командування Військової частини НОМЕР_1 зверталося з проханням до Великолюбінської селищної ради про передачу на безоплатній основі безповоротно безпілотного авіаційного комплексу «RAS 7-01» для виконання завдань щодо захисту і збереження територіальної цілісності України. Надалі такий комплекс передано для виконання бойових завдань до відповідної військової частини.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 вказаної статті).

Згідно з частиною 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений в п.п. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. «а» п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Суд відзначає, що за своєю правовою природою ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем/замовником послуг. Відповідно до умов договору сторони погодили, що у ціну розрахункової одиниці вартості товару включено оплату ПДВ. Проте, незважаючи на те, що ПДВ й включається до ціни товару, вона не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Так, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).

Згідно правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.

Подаючи позов, прокурор у позовній заяві зазначив, що договір в частині врахування у ціні договору 125 000,00 грн ПДВ є недійсним в силу закону, тобто нікчемним, оскільки суперечить вимогам пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Водночас, вказаними положеннями Податкового кодексу України прямо не встановлено нікчемності правочинів, які суперечать цим положенням, тобто такі правочини є оспорюваними. Однак, прокурором не заявлено вимоги про визнання правочину в частині врахування у ціні договору 125 000,00 грн ПДВ недійсним.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Близьку за змістом позицію викладено у постановах Верховного Суду 14.01.2021 у справі № 922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Статтею 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб`єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, зокрема, безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД.

Державна податкова служба України в ІПК №3795/ІПК/99-00-21-03-02-06 від 27.10.2023 зазначила, що операції з постачання на митній території України товарів, що класифікуються за групами, товарними позиціями та підкатегоріями УКТ ЗЕД, перерахованими у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПКУ, підлягають звільненню від оподаткування ПДВ за умови, що кінцевим отримувачем таких товарів відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено осіб, зазначених у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПКУ.

Якщо кінцевим отримувачем товарів відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору не визначено суб`єкта, який зазначений у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПКУ, то такі операції підлягають оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку за ставкою 20 відсотків.

Зважаючи на наведене, операції з постачання на митній території України безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД, особам, які не зазначені у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, підлягатимуть звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України за умови, що кінцевим отримувачем таких товарів відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено, зокрема, правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, в тому числі військові частини, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі стримування збройної агресії російської федерації проти України.

Матеріали справи не містять доказів та сторонами у даній справі не надано суду сертифікат кінцевого споживача, в якому було би зазначено, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а також укладений між позивачем та відповідачем спірний договір не містить положень про те, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Водночас суд зазначає, що акт приймання-передачі майна окремого індивідуально визначеного майна від 31.12.2023, лист Великолюбінської селищної ради за вих. №06-08/411-24 від 02.07.2024, лист Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за вих. №50/14/12-1473 від 02.09.2024, не є належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ГПК України, які підтверджують наявність підстав для віднесення поставленого товару за спірним договором до товарів, операції з постачання яких звільняються від оподаткування ПДВ на підставі підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Таким чином, прокурором не доведено, а судом не встановлено на підставі зібраних в матеріалах справи доказів існування обставин, якими було мотивовано звернення до суду з вимогами про зобов`язання відповідача повернути позивачу сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 125 000,00 грн, а саме наявності правових підстав для звільнення спірної операції поставки товарів за вказаними договорами від оподаткування податком на додану вартість в силу приписів підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Слід також зазначити, що поведінка позивача щодо проведення закупівлі, укладення договору, його виконання та подальшої вимоги про повернення коштів ПДВ містить ознаки недобросовісності, оскільки відповідальність за неналежне оформлення ним відповідної господарської операції згідно вимог підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України позивач намагається перекласти на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на прокурора.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за прокурором.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 19.12.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 23.12.2024.

Суддя Мазовіта А.Б.