Ухвала

від 24.12.2024 по справі 120/16965/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

24 грудня 2024 р.Справа № 120/16965/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюк Михайло Васильович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. Акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. Акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» про визнання протиправними бездіяльності та дій відповідача та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що звернувся до відповідача із заявою від 09.12.2024 про проведення психіатричного огляду громадянина ОСОБА_2 , який є працівником Калинівського районного суду Вінницької області. Цією ж заявою він просив лікаря-психіатра подати до суду заяву про проведення огляду вказаної особи в порядку глави 10 Цивільного процесуального кодексу України.

Втім, у відповідь на таку заяву Відповідач направив листа від 11.12.2024 із роз`ясненням законодавства та можливістю або самостійно викликати бригаду швидкої допомоги для доставлення особи, яка потребує медичної допомоги до медичного закладу, або через територіальний підрозділ поліції.

На думку позивача, розгляд його заяви здійснено відповідачем всупереч положенням статті 19 Закону України «Про звернення громадян», внаслідок чого було порушено не лише його право на звернення, а й гарантії безпеки щодо запобігання ризикам, що можуть створювати загрозу громадян з підстав неналежної оцінки його обґрунтованого припущення про наявність в особи ОСОБА_2 тяжкого психологічного розгляду.

Крім того, отримавши від відповідача письмову відповідь від 11.12.2024 та виявивши для себе неповноту проведеної відповідачем перевірки його заяви від 09.12.2024 щодо проведення психіатричного огляду особи, він направив на адресу відповідача інформаційний запит від 12.12.2024 про результат діяльності останнього пов`язаної з розглядом його попередньої заяви.

Проте, як вказує позивач, запитуваної інформації він не отримав, а листом від 17.12.2024 за № 29/11420 відповідач назвав його запит заявою та відмовив в доступі до запитуваної інформації з мотивів конфіденційності відомостей про стан психічного здоров`я особи та надання їй медичної допомоги. Також позивач підкреслює, що відповідач не роз`яснив йому порядок оскарження такої відмови.

Вважаючи наведені дії та бездіяльність відповідача такими, що призвели до порушення його прав, позивач звернувся до суду з даним позовом, за вимогами якого просить суд:

- визнати протиправними:

1) необ`єктивний, невсебічний та невчасний розгляд та перевірку його заяви від 09.12.2024 року;

2) не забезпечення Відповідачем поновлення порушених прав викладених в заяві від 09.12.2024 р.;

3) не повідомлення Відповідачем про результати перевірки заяви від 09.12.2024 р. та суть прийнятого рішення по її вимогам;

4) не роз`яснення Відповідачем порядку оскарження прийнятого за заявою рішення (викладене в листі Відповідача №01-2-24/2343 від 11.12.2024 року);

5) не організовування Відповідачем та не перевірення стану розгляду заяви від 09.12.2024 року;

6) не перевірення Відповідачем викладених в заяві від 09.12.2024 року фактів;

7) не прийняття Відповідачем в особі лікаря-психіатра рішення про проведення викладеного в заяві від 09.12.2024 року огляду чи його не проведення;

8) ненадання Відповідачем запитуваної в запиті від 12.12.2024 році інформації в запиті про те, чи викладено у вищевказаній його заяві від 09.12.2024 р. відомості що дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи вказаної в заяві тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє або виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність;

9) ненадання Відповідачем запитуваної в запиті від 12.12.2024 році інформації в запиті про те, чи повідомлялась (направлялась) інформація про письмову заяву від 09.12.2024 року особі щодо якої вона була подана, або іншим органам, установам чи закладам, що не входять до структури Відповідача та кому і що саме, та в якій формі і ким;

10) віднесення інформації викладеної в п. 1 та 4 запиту від 12.12.2024 року до інформації з обмеженим доступом;

11) не зазначення у відповіді Відповідача від 17.12.2024 р. №29/1142 на запит від 12.12.2024 року порядку оскарження відмови в задоволенні запиту;

12) не подання Відповідачем в особі уповноваженого лікаря-психіатра заяви про проведення психіатричного огляду особи зазначеної в заяві від 09.12.2024 року у примусовому порядку до суду (в порядку Глави 10 ЦПК України), якщо добровільно це зробити не можливо;

- зобов`язати Відповідача:

1) повідомити його про результати перевірки заяви від 09.12.2024 р. та суть прийнятого рішення по її вимогам;

2) роз`яснити порядок оскарження прийнятого за заявою рішення (викладене в листі Відповідача №01-2-24/2343 від 11.12.2024 року);

3) перевірити викладені в заяві від 09.12.2024 року факти (щодо достатності підстав для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє та виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність);

4) прийняти в особі лікаря-психіатра рішення про проведення викладеного в заяві від 09.12.2024 року огляду, якщо викладені в ній відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє та виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність;

5) надати запитувану в запиті від 12.12.2024 році інформацію про те, чи викладено у вищевказаній його заяві від 09.12.2024 р. відомості що дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи вказаної в заяві тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє або виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність;

6) надати запитувану в запиті від 12.12.2024 році інформацію про те, чи повідомлялась (направлялась) інформація про письмову заяву мою від 09.12.2024 року особі щодо якої вона була подана, або іншим органам, установам чи закладам, що не входять до структури Відповідача та кому і що саме, та в якій формі і ким;

7) зазначити та повідомити порядку оскарження відмови в задоволенні запиту;

8) подати в особі уповноваженого лікаря-психіатра заяву про проведення психіатричного огляду особи зазначеної в заяві від 09.12.2024 року у примусовому порядку до суду (в порядку Глави 10 ЦПК України), якщо добровільно це зробити не можливо, а в заяві від 09.12.2024 року достатньо підстав для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє та виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Ознайомившись з позовною заявою, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій чи хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або ж зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Частиною 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначення поняття суб`єкта владних повноважень міститься у пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України, згідно з якою суб`єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Таким чином, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим. Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер), що є визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції.

Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість, для з`ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за своїм змістом є приватноправовий спір, однією з ознак якого є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника такого спору. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, (майнового або немайнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Тому, в разі якщо особа вбачає порушення своїх прав, свобод та інтересів у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю певних осіб, що виникає поза межами публічно-правової площини, і наслідки таких дій призводять до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин та/або мають інший майновий характер чи пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) цих рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Як слідує зі змісту позовних вимог та викладених у позовній заяві обставин, позивач в межах спірних правовідносин оскаржує бездіяльність Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. Акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» з приводу розгляду двох його заяв, а саме заяви від 09.12.2024 про проведення психіатричного огляду особи, а також наступного звернення від 12.12.2024 про результат діяльності відповідача щодо розгляду його попередньої заяви від 09.12.2024.

Отже, для з`ясування того, чи є спірні правовідносини з приводу розгляду згаданих вище звернень позивача публічно-правовими, необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, а також власне самого правового статусу відповідача.

Відповідно, надаючи відповіді на першочергове питання щодо належності даного спору до публічно-правового, слід вдатись до оцінки спрямованості поданих позивачем звернень від 09.12.2024 та 12.12.2024 в їх сукупності, повноважень відповідача щодо їх розгляду та кінцевого результату, який позивач намагався отримати чи в якому він був заінтересований ініціюючи відповідне питання щодо проведення психіатричного огляду сторонньої особи.

В даному випадку виходячи зі змісту заявлених вимог та юридичної природи обставин цієї справи, як подання позивачем заяви від 09.12.2024 так і наступного запиту від 12.12.2024 спрямовані на досягнення єдиної мети ініціювання проведення психіатричного огляду громадянина ОСОБА_2 в порядку визначеному Законом України «Про психіатричну допомогу» відповідним спеціалізованим закладом охорони здоров`я (лікарем-психіатром цього закладу).

Із цього випливає, що обставини розгляду звернень позивача, які власне і формують підстави цього позову, незалежно від того в якому порядку та з посиланням на які нормативні документи вони подані (чи то Закон України «Про звернення громадян», чи Закон України «Про психіатричну допомогу», чи Закон України «Про доступ до публічної інформації»), розглядалися відповідачем саме як закладом охорони здоров`я, який уповноважений на проведення психіатричних огляді та реалізації відповідних питань медичного характеру, а не як суб`єктом владних повноважень.

Так, найперше, на що наголошує позивач у своїх позовних вимогах, це те, що його заява від 09.12.2024 про проведення психіатричного огляду працівника Калинівського районного суду ОСОБА_2 не була розглянута відповідачем у порядку та спосіб, визначений статтею 19 Закону України «Про звернення громадян», що, як зазначено в позовній заяві, призвело до порушення його прав на звернення громадян. Зокрема, позивач стверджує, що відповідачем не перевірено викладені ним відомості, що містять достатньо обґрунтовані припущення про наявність у особи ОСОБА_2 тяжкого психічного розладу, що становлять небезпеку для неї чи оточуючих.

Дійсно, питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулюються Законом України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Статтею 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Отже, кожен має право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади та посадових і службових осіб цих органів, підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, які зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 19 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.

Як слідує із викладених у позовній заяві обставин та долучених до неї доказів, позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою від 09.12.2024, в якій на підставі положень Закону України «Про психіатричну допомогу» просив провести психіатричний огляд громадянина ОСОБА_2 , який є працівником Калинівського районного суду Вінницької області, без його згоди. Крім того, в цій же заяві позивач просив лікаря-психіатра подати до суду заяву про проведення огляду вказаної особи в порядку глави 10 Цивільного процесуального кодексу України, якщо добровільно це зробити неможливо, про що його негайно повідомити.

У відповідь на таку заяву КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. Акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» листом від 11.12.2024 за №01-2-24/2343 повідомила, що відповідно до статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра.

Тобто, зі змісту цього листа відповідачем не зроблено висновків про обґрунтованість заяви позивача щодо проведення психіатричного огляду особи, натомість додатково роз`яснено позивачу наявність у нього можливості або самостійно викликати бригаду швидкої допомоги для доставлення особи, яка потребує медичної допомоги до медичного закладу, або через територіальний підрозділ поліції.

Надалі, отримавши таку відповідь, яка вочевидь його незадовольнила, позивач звернувся до відповідача уже з інформаційним запитом від 12.12.2024, в якому, зокрема, просив відповідача повідомити про те, чи викладено в його заяві від 09.12.2024 відомості, які дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи вказаної в заяві тяжкого психічного розгляду та інші обставини про результат діяльності відповідача пов`язаної з розглядом його попередньої заяви від 09.12.2024.

За результатами розгляду цього запиту КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. Акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» наступним листом від 17.12.2024 за №29/11420 повідомила позивача про те, що його звернення про надання письмової інформації щодо розгляду заяви від 09.12.2024 розглядається відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та в доступі до запитуваної інформації відмовлено з мотивів конфіденційності відомостей про стан психічного здоров`я особи та надання їй медичної допомоги.

Отже із цього слідує, що суть спору, який є предметом заявлених у цій справі позовних вимог, виник з приводу розгляду відповідачем, як спеціалізованим закладом охорони здоров`я, заяви позивача про проведення психіатричного огляду особи без її згоди, з усіма витікаючими з цього наслідками.

Тобто, як зміст першої заяви позивача від 09.12.2024 так і другого його звернення від 12.12.2024 стосуються саме обставин, пов`язаних з реалізацією можливості проведення психіатричного огляду громадянина ОСОБА_2 без його згоди лікарем психіатром у примусовому порядку за рішенням суду та повідомлення усіх відомостей, що стосуються порядку вчинення таких дій.

При цьому у спірних правовідносинах КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. Акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» виступає саме як заклад охорони здоров`я, який в силу покладених на нього обов`язків наділений повноваженнями в проведенні відповідних психіатричних оглядів.

Так, відповідно до визначених понять у ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я, заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

За визначенням, що міститься у статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Як зазначено у статті 10 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога надається закладами з надання психіатричної допомоги всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства.

Згідно п. 1.4 Розділу І Статуту Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. Акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради», затвердженого рішенням 46 сесії Вінницької обласної ради 8 скликання від 24.11.2023 № 697, Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. Акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» (далі - підприємство) є закладом охорони здоров`я комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги спеціалізованої медичної допомоги дітям та дорослому населенню з психіатрії, неврології, нейрохірургії, медичної психології і психотерапії будь-яким іншим особам в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом. Підприємство є спеціалізованим лікувальним закладом для надання психіатричної допомоги і здійснює господарську некомерційну діяльність, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Відповідно до п. 3.1-3.3 Розділу 3 Статуту підприємство є юридичною особою, наділене цивільною правоздатністю та дієздатністю, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, тощо. Підприємство надає медичні послуги на підставі ліцензії на медичну практику та має право здійснювати лише ті види медичної практики, які дозволені органом ліцензування при видачі ліцензій на медичну практику.

Як зазначено в п. 4.2 Статуту, відповідно до поставленої мети предметом діяльності підприємства є в тому числі: примусовий огляд осіб для надання психіатричної допомоги за рішенням суду; примусове амбулаторне лікування осіб для надання амбулаторної психіатричної допомоги за рішенням суду; застосування за рішенням суду примусових заходів медичного характеру; тощо.

Порядок проведення психіатричного огляду визначено статтею 11 Закону України «Про психіатричну допомогу». Зокрема, згідно частини першої статті 11 цього Закону психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

Частинами 4, 5 ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.

Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра.

Як зазначено у ч. 7 ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» у разі встановлення обґрунтованості заяви про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника лікар-психіатр направляє до суду за місцем проживання цієї особи заяву про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку. До заяви додається висновок лікаря-психіатра, який містить обґрунтуваннях про необхідність проведення такого огляду, та інші матеріали. Психіатричний огляд особи проводиться лікарем-психіатром у примусовому порядку за рішенням суду.

Таким чином, аналіз положень вказаної норми дає підстави для висновку, що рішення про проведення психіатричного огляду особи без її згоди приймається за наявності обґрунтованих для цього підстав лікарем-психіатром, що відноситься до його виключної компетенції. Натомість, жодного обов`язку у прийняття рішення про відмову у задоволенні заяви іншої особи щодо проведення психіатричного огляду діючою нормою не передбачено. А відтак, повідомлення на заяву такої особи надається саме в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян» відповідним закладом охорони здоров`я, якому і спрямовувалась така заява.

Отже, у відносинах, пов`язаних із проведенням психіатричного огляду особи без її згоди як і щодо інших форм надання психіатричної допомоги КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. Акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» діє не як суб`єкт владних повноважень, а саме як спеціалізований лікувальний заклад, до повноважень якого відноситься надання такої форми медичної допомоги.

У зв`язку з цим й відносини, які пов`язані з розглядом звернення особи щодо проведення психіатричного огляду також не являються публічно правовими, оскільки характер спірних правовідносин та зміст юридичної природи обставин справи пов`язаний виключно із реалізацією відповідачем, як закладом охорони здоров`я, своєї компетенції з приводу проведення психіатричного огляду особи (медичних заходів), а не владних управлінських функцій суб`єкта публічної адміністрації.

Суд вкотре наголошує, що характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, виражені у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема, пов`язаних з реалізацією публічної влади. Обов`язковою ознакою публічно правового спору є в тому числі і участь суб`єкта владних повноважень. Проте навіть сама собою участь у спорі і суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість, спірні у цій справі відносини по-перше, виникли між позивачем та закладом охорони здоров`я з приводу розгляду заяви про проведення психіатричного огляду іншої особи без її згоди, тобто відповідачем у спорі явно не є суб`єкт владних повноважень; по-друге, характер спору стосується обставин розгляду заяви про проведення психіатричного огляду особи та вчинення інших дій, пов`язаних з її реалізацією, тобто виконання закладом охорони здоров`я своїх статутних повноважень щодо надання спеціалізованих медичних послуг, а не виконання публічно-владних управлінських функцій; і по-третє, загальна спрямованість заявлених позивачем вимог пов`язана із захистом його немайнових прав цивільно-правового характеру.

Таким чином відповідач при розгляді заяви позивача від 09.12.2024 про проведення психіатричного огляду діяв як заклад охорони здоров`я та не виконував жодних владних управлінський функцій, що виключає можливість існування публічно-правового спору в цій частині.

Що стосується наступного запиту позивача від 12.12.2024, то незважаючи на те, що сформовані у ньому питання та затребувану інформацію позивач ототожнює як з публічною інформацією, проте саме лише посилання на Закон України «Про доступ до публічної інформації» не є свідченням того, що спірні відносини пов`язані із наданням публічної інформації.

Як зазначає позивач у своєму позові, в інформаційному запиті від 12.12.2024 він просив надати відповідача, зокрема, інформацію про те, чи викладено у його попередній заяві (тобто в заяві від 09.12.2024) відомості, що дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи вказаної в заяві тяжкого психічного розгладу…; іншу інформацію, що в цілому стосується обставин розгляду попередньої заяви.

Тобто, подання позивачем запиту від 12.12.2024 якраз і спрямовано на отримання конкретизуючої інформації щодо розгляду відповідачем його попередньої заяви від 09.12.2024 про проведення психіатричного огляду громадянина ОСОБА_2 . Проте, усі відомості про стан психічного здоров`я особи та надання психіатричної допомоги згідно статті 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» є конфіденційними, що виключає можливість надання їх за запитами будь-яким особам.

В даному випадку суд вважає, що як заява позивача від 09.12.2024 про проведення психіатричного огляду особи так і наступний запит від 12.12.2024 про надання інформації щодо розгляду попередньої заяви стосуються виключно обставин реалізації звернення позивача щодо проведення психіатричного огляду іншої особи без її згоди та виконання відповідачем власної компетенції як закладу охорони здоров`я, тим більше що відповідь на таке звернення надано відповідачем відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

З оцінки викладених позивачем у своєму позові обставин вбачається, що кінцевим та бажаним для нього результатом таких дій відповідача є забезпечення проведення психіатричного огляду особи ОСОБА_2 без його згоди та подання лікарем-психіатром до суду заяви в порядку Глави 10 Розділу ІV Цивільного процесуального кодексу України.

Наведене лише додатково підтверджує те, що сутність спірних правовідносин у цій справі носить цивільно-правовий характер, а отже відмежовувати розгляд запиту позивача від 12.12.2024 від його попередньої заяви від 09.12.2024 про проведення психіатричного огляду особи та робити висновок про те, що в відповідній частині відповідач діяв як, наприклад, розпорядник публічної інформації, є неможливим, оскільки обидва звернення спрямовані на вирішення одного й того ж питання, характером якого є діяльність медичного закладу щодо розгляду звернення особи.

Окремо суд не може оминути поза увагою і ту обставину, що в межах позовних вимог позивач не оскаржує безпосередньо прийняті відповідачем рішення за результатами розгляду його звернень (тобто листи-відповіді на його звернення як від 09.12.2024 так і від 12.12.2024), а заявляє вимоги про оскарження бездіяльності/дій відповідача, вчинених/невчинених під час розгляду його звернень.

Щодо цього приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/2743/21 сформувала правовий висновок, згідно з яким у випадку надання суб`єктом владних повноважень заявнику відповіді на його звернення належним способом захисту порушеного права заявника є оскарження рішення цього суб`єкта, прийнятого за результатами розгляду звернення (скарги). Неправомірність окремих дій чи бездіяльності цього суб`єкта владних повноважень під час розгляду звернення (незапрошення на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; непроведення об`єктивної та всебічної перевірки звернення, тощо) може бути підставами позову про визнання протиправним рішення, прийнятого за наслідками розгляду звернення, але не може бути предметом окремого позову (або ж окремих позовних вимог).

Відтак Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище постанові виснувала, що спір, предметом якого є неправомірність окремих дій чи бездіяльності суб`єкта під час розгляду звернення, не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

В даному ж випадку значна частина позовних вимог у цій справі якраз і стосується оскарження бездіяльності відповідача під час розгляду його звернень, що з огляду на зазначену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду само по собі виключає окремий судовий розгляд таких вимог.

Отже, підсумовуючи вищевикладене та зважаючи на те, що відповідачем у даному спорі виступає Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. Акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради», яке у спірних правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України, а предметом спору фактично є визнання бездіяльності даної особи саме як закладу охорони здоров`я з приводу розгляду звернень про проведення психіатричного огляду особи та інших дій/бездіяльності відповідача, які нерозривно пов`язані із розглядом таких звернень, тому суд доходить висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а отже й не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

На переконання суду, заявлені у цій справі позовні вимоги носять приватно-правовий характер, та стосуються кола відносин, пов`язаних із діяльністю закладу охорони здоров`я та особами, щодо яких можуть надаватися відповідні медичні послуги (медичні заходи) чи які зацікавлені в їх наданні.

При цьому, як передбачено частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або ж інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ закріплена у статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, окрім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, оскільки спірні правовідносини не пов`язані із захистом порушених прав позивача у сфері публічно-правових відносин, а заявлені у справі позовні вимоги пов`язані із реалізацією особистих немайнових інтересів особи позивача та є способом захисту її цивільних прав та інтересів, суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України, тобто в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин слід відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

Керуючись статтями 2, 4, 19, 170, 171, 248 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. Акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяСлободонюк Михайло Васильович