Постанова

від 09.12.2024 по справі 757/32849/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/17583/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 757/32849/23-ц

09 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Маринушкіна Арсена Григоровича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Твердохліб Ю.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» про визнання частково недійсним договору,-

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» про визнання частково недійсним договору.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 22 вересня 2021 року між ним, ОСОБА_1 (сторона 2), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент», яке діє від свого імені та за рахунок і в інтересах активів пайового венчурного інвестиційного фонду «Інтергалбудінвест» недиверсифікованого виду закритого типу (сторона 1), укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений нотаріусом Піскун Т. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1621, за умовами якого сторони зобов?язуються в строки, встановлені умовами пункту 1.2. цього договору, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири - основний договір, відповідно до якого продавець Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» зобов?язується передати у власність (продати) квартиру АДРЕСА_1 з урахуванням в майбутньому поштової адреси об?єкту, а покупець ОСОБА_1 зобов?язується прийняти цей об?єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі, визначеному цим попереднім договором. Орієнтовна ціна основного договору за домовленістю сторін на дату укладення попереднього договору складає 3 086 741,77 грн без ПДВ, що на момент укладення становить 115 522,20 доларів США - пункт 1.4.

Для забезпечення виконання свого зобов?язання щодо укладення основного договору ОСОБА_1 сплачує Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» забезпечувальний платіж у розмірі 3 086 741,77 грн без ПДВ, що еквівалентно 115 522,20 доларів США (пункт 4.1.).

Позивач зазначав, що умовами попереднього договору передбачено припинення зобов`язання щодо укладення основого договору, а також сплату нестойки у разі порушення зобов`язання.

Так, в абзаці 1 пункту 4.14. договору передбачено, щоу разіприпинення за згодою сторін зобов`язання щодо укладення основного договору, якщо це було ініційовано стороною-2 ОСОБА_1 забезпечувальний платіж, сплачений стороні-1, підлягає поверненню стороні-2 за вирахуванням штрафу в розмірі 10 % від орієнтовної ціни повного договору в розмірі, визначеному п. 1.4. цього попереднього договору на день його підписання в національній валюті України - гривні, підлягає поверненню протягом 30 (тридцяти)календарних днів з моменту отримання банківських реквізитів сторони-2, якщо інші умовидострокового розірвання договору не будуть визначені в змісті договору про розірвання.

В абзацах 1-2 пункту 4.16. договору передбачено, щоу разі порушення стороною-2 умов цього попереднього договору щодо сплати забезпечуваного платежу частинами, відповідно до графіку платежів, (крім першого платежу, порушення оплати якого регулюються п.4.10. цього попереднього договору), а також умов відшкодування витрат страхування об`єкту, сторона-2 сплачує стороні-1 неустойку у розмірі 0,3% від суми простроченого платежу, розмір якого був встановлений на відповідний день оплати, вказаний у графіку платежів, рахунку на відшкодування витрат на страхування об`єкту, за кожний день прострочення. У разі, якщо термін прострочення становить більш ніж 30 (тридцять) днів, сторона-1 має право достроково розірвати цей попередній договір на наступний день після спливу визначеного в цьому пункті попереднього договору терміну шляхом направлення письмового повідомлення цінним листом на адресу сторони-2, яка вказана в цьому договорі. Належним доказом повідомлення сторони-2 про розірвання цього попереднього договору є поштова квитанція про відправлення такого повідомлення на адресу сторони-2, зазначену в попередньому договорі, та опис вкладення у цінний лист. Попередній договір вважається розірваним через 10 (десять) календарних днів з моменту відправлення стороною-1 стороні-2 повідомлення про розірвання цього попереднього договору.

Таке дострокове розірвання попереднього договору, наслідками якого є припинення зобов`язань сторін за попереднім договором в повному обсязі, не потребує додаткового оформлення погодження сторонами. У цьому випадку сплачений стороною-2 забезпечувальний платіж повертається стороні-2 протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати припинення попереднього договору за вирахуванням суми неустойки, що нарахована за весь період прострочення, відповідно до цього пункту попереднього договору, а також додатково неустойки у розмірі 15 % від орієнтовної ціни основного договору, визначеної п. 1.4. попереднього договору на день його підписання в національній валюті України - гривні. У випадку, якщо на момент розірвання (припинення) цього попереднього договору, сума забезпечувального платежу, сплачена стороною-2, менша за розмір всіх неустойок, передбачених умовами цього попереднього договору та застосованих до сторони-2, сторона-1 утримує для покриття всіх неустойок всю суму сплаченого до моменту розірвання (припинення) цього попереднього договору забезпечувального платежу.

В абзацах 1-2 пункту 6.10договору передбачено, щоувипадках, передбачених п. 6.9.1-6.9.4. даного попереднього договору, цей попередній договір вважається припиненим через 10 календарних днів з ммоенту відправлення стороною 1 стороні 2 повдіомлення про припинення цього попреднього договору, Таке дострокове одностороннє припинення попереднього договору, наслідком якого є припинення зобов`язань сторін за цим попереднім договором в повному обсязі, не потребує додаткового оформлення та погодження сторонами. Належним доказом повідомлення сторони 2 та/або сторони 1 про припинення цього попереднього договорує поштова квитанція про відправлення такового повідомлення та опис вкладення у цінний лист. При цьому сплачений строною 2 забезпечувальний платіж повертається стороні 2 протягом 60 календарних днів з дати припинення цього попереднього договоруза вирахуванням суми неустойки у розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору, визначеної п. 1.4. цього попереднього договору на день його підписання в національтній валюті України - гривні, яка утримується Стороною 1.

Позивач зазначав, що у оспорюваному абзаці 1 пункту 4.14 договору, з урахуванням його змісту та визначення штрафу, передбаченого в частині другій статті 549 ЦК України, фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору стороною-2 (фраза «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору»).У оспорюваному абзаці 2 пункту 4.16 договору, з урахуванням його змісту та визначення штрафу, передбаченого в частині другій статті 549 ЦК України, фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору стороною-1 (фраза «за вирахуванням суми неустойки, що нарахована за весь період прострочення, відповідно до цього пункту попереднього договору, а також додатково неустойки у розмірі 15 % від орієнтовної ціни основного договору», фраза «утримує для покриття всіх неустойок всю суму сплаченого до моменту розірвання (припинення) цього попереднього договору забезпечувального платежу». У оспорюваному абзаці 2 пункту 6.10 договору, з урахуванням його змісту та визначення штрафу, передбаченого в частині другій статті 549 ЦК України, фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору стороною-2 (фраза «за вирахуванням суми неустойки у розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору»).

Вважав, що вказані вище пункти попереднього договору купівлі-продажу квартири в частині встановлення штрафу суперечать сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Умови щодо застосування штрафних санкцій у договорах повинні бути рівними та справедливими для обох сторін. Принцип рівності та справедливості є важливим аспектом в контексті укладання договорів. Застосування нерівних та непропорційних штрафних санкцій порушує принципи добросовісності та договірної рівноваги.

Однак, у визначених оспорюваних пунктах попереднього договору сторона-1 ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» за договором отримує перевагу та наділена правом нараховувати надмірні штрафні санкції і утримувати їх навіть без згоди сторони-2 ОСОБА_1 , тобто, існує ризик створення дисбалансу між сторонами. Застосування значних штрафних санкцій виключно для сторони-2, навіть у разі порушення умов договору, тоді як сторона-1 взагалі не має жодної відповідальності перед стороною-2 або має формальний або незначний штраф у таких же умовах, виявляє нерівність та непропорційність у договірних зобов`язаннях.

Посилаючись на викладені обставини, збільшивши розмір позовних вимог, позивач ОСОБА_1 просив суд:

визнати недійсними наступні пункти попереднього договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент», яке діє від свого імені та за рахунок і в інтересах активів пайового венчурного інвестиційного фонду «Інтергалбудінвест» недиверсифікованого виду закритого типу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піскун Т.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1621:

абзац 1 пункту 4.14. в частині фрази «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору»;

абзац 2 пункту 4.16. в частині фраз «за вирахуванням суми неустойки, що нарахована за весь період прострочення, відповідно до цього пункту попереднього договору, а також додатково неустойки у розмірі 15 % від орієнтовної ціни основного договору», «утримує для покриття всіх неустойок всю суму сплаченого до моменту розірвання (припинення) цього попереднього договору забезпечувального платежу»;

абзац 2 пункту 6.10. в частині фрази «за вирахуванням суми неустойки у розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору»);

стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» (ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДРПОУ 33943393: місцезнаходження: Україна, 01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, будинок 8, яке діє від свого імені та за рахунок і в інтересах активів пайового венчурного інвестиційного фонду «Інтергалбудінвест» недиверсифікованого виду закритого типу (код фонду за ЄДРІСІ 2331641)) на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) суму забезпечувального платежу у розмірі 1 229 259,77 грн, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» про визнання частково недійсним договорузалишено без задоволення.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Маринушкін Арсен Григорович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 вересня 2024 року в частині відмови в задоволенні вимог про визнання частково недійсним договору та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким визнати недійсними наступні пункти попереднього договору купівлі-продажу квартири від 22вересня 2021 року укладеного між позивачем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент», яке діє від свого імені та за рахунок і в інтересах активів пайового венчурного інвестиційного фонду «Інтергалбудінвест» недиверсифікованого виду закритого типу, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піскун Т.С. та зареєстровано в реєстрі за № 1621: абзац 1 пункту 4.14 в частині фрази «за вирахуванням штрафу в розмірі 10% від Орієнтовної ціни Основного договору»; абзац 2 пункту 4.16 в частині фраз «за вирахуванням суми неустойки, що нарахована за весь період прострочення, відповідно до цього пункту Попереднього договору, а також додатково неустойки у розмірі 15 % від Орієнтовної ціни Основного договору», «утримує для покриття всіх неустойок всю суму сплаченого до моменту розірвання (припинення) цього Попереднього договору Забезпечувального платежу»; абзац 2 пункту 6.10. в частині фрази «за вирахуванням суми неустойки у розмірі 10% від Орієнтовної ціни Основного договору»). Вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого судового збору в суді першої та апеляційної інстанції загальним розміром 2361,92 гривні.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував правові позиції касаційної інстанції щодо недопустимості встановлення неустойки (штрафу чи пені) за односторонню відмову від договору. Відповідач передбачив штраф за односторонню відмову від договору позивачем, що суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Відповідно, такий пункт договору, в частині встановлення штрафу, підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203 та 215 Цивільного кодексу України.

Це підтверджується правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 591/3176/17 та від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19.

Законодавець пов`язує стягнення неустойки саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.

В оспорюваному пункті договору передбачено штраф за односторонню відмову від договору; цей пункт суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Тобто, обов`язковість положень акта цивільного законодавства випливає з його змісту.

Факт розірвання договору відповідачем на час ухвалення судового рішення не має значення, оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Судом першої інстанції також не враховано, що правовідносини, що виникли між сторонами за умовами попереднього договору, відповідно до якого сторони домовилися про укладення основного договору - купівлі-продажу об`єкта інвестування - квартири в багатоквартирному будинку, на виконання якого позивач вніс вартість новоствореного об`єкта будівництва, а відповідач зобов`язався передати йому зазначене майно після введення будинку в експлуатацію, фактично за своїм змістом є правовідносинами з інвестування майна до яких підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 23 ЦК України, оскільки договір, умови якого оспорюються за цим позовом та по якому позивачем на користь відповідача були сплачені грошові кошти, відповідач уклав з позивачем, як з фізичною особою. Ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 367/6346/17.

Поза увагою суду першої інстанції залишена і та обставина, що з оплаченої позивачем суми забезпечувального платежу, яка складала 1 229 259,77 грн, відповідачем нараховано та утримано штраф у розмірі 824 123,77 грн, що складає більш ніж половину суми та повернуто лише 405 136,00 грн. Отже, розмір відповідальності сторони-2 ОСОБА_1 становить більше, ніж шістдесят відсотків сплаченого забезпечувального авансового платежу, а отже, такі умови відповідальності слід вважати несправедливими у контексті приписів п. 5 частини третьої ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також судом першої інстанції не враховано, що розірвання (одностороннє припинення) попереднього договору здійснено за ініціативою відповідача, а не позивача, тобто, одностороння правомірна відмова позивача від договору не відбулася, своєю чергою відповідач застосував таке право саме з метою нарахування штрафних санкцій, після отримання від позивача позову.

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину, як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясувати, чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто, чи є підстави для односторонньої відмови від договору, передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору, як вид одностороннього правочину,розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору.

При цьому, слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі), від підстав для односторонньої відмови від договору. Аналогічна позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 357/15284/18.

Таким чином, на переконання сторони позивача, ОСОБА_1 , як сторона правочину, незалежно від того, що на час ухвалення рішення суду за ініціативою відповідача договір було розірвано, має право вимагати визнання певних умови договору недійсними, оскільки вони встановлюють відповідальність за односторонню правомірну відмову, а також призводять до істотного дисбалансу між договірними правами та обов`язками сторін.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» - Андрусенко Олександр Васильович просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначає що, проаналізувавши пункти договору, які позивач просив визнати недійсними, а саме: абзац 1 пункту 4.14, абзац 2 пункту 4.16, абзац 2 пункту 6.10, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що для застосування підстав, викладених в пункті 4.14 попереднього договору для розірвання останнього, потрібна згода двох сторін попереднього договору, а не одностороння відмова позивача, договором передбачено право відповідача на одностороннє розірвання договору у разі невиконання позивачем свого зобов`язання.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними пунктів договору не підлягають задоволенню, оскільки при укладенні попереднього договору сторонами додержано всіх вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього ЦК України.

Суд першої інстанції вірно встановив дані обставини і зміст апеляційної скарги це не спростовує.

Вважає, що всі посилання позивача на висновки Верховного Суду щодо недопустимості встановлення неустойки (штрафу чи пені) за односторонню відмову від договору є неподібними до правовідносин, що виникли між позивачем і відповідачем у цій справі.

Звертає увагу суду на те, що відповідач виконав всі свої зобов`язання, а позивач уже більше двох років порушує умови спірного правочину в частині оплати забезпечувального платежу, за порушення якихпередбачено нарахування пені, тому вбачається очевидність справжньої мети цього позову, а саме: уникнення від сплати штрафних санкцій.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Маринушкін Арсен Григорович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» адвокат Андрусенко Олександр Васильович в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скаргита відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що22.09.2021 року між ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент», яке діє від свого імені та за рахунок і в інтересах активів пайового венчурного інвестиційного фонду «Інтергалбудінвест» недиверсифікованого виду закритого типу (сторона-1), та ОСОБА_1 (сторона-2) було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений нотаріусом Піскун Т. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1621 (а.с. 8-17).

Відповідно до пункту 1.1 попереднього договору сторони зобов`язуються в строки, встановлені умовами пункту 1.2 попереднього договору, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири (далі - основний договір), відповідно до якого сторона-1 зобов`язується передати у власність (продати) квартиру АДРЕСА_1 з урахуванням в майбутньому поштової адреси об?єкту, а сторона-2 зобов`язується прийняти цей об`єкт та належним чином оплатити його вартість в обсязі, визначеному цим попереднім договором.

Пункт 1.2 попереднього договору передбачає, що основний договір укладається сторонами протягом 60 робочих днів з моменту настання усіх наступних обставин, але не пізніше 30 листопада 2024 року: 1) отримання відповідачем від позивача 100 % забезпечувального платежу; 2) отримання відповідачем документів на об`єкт; 3) повне та належне виконання позивачем своїх зобов`язань, визначених в статті 3 цього попереднього договору; 4) отримання довідки про відсутність у позивача заборгованості, в тому числі платежів з орендної плати та комунальних платежів за договором оренди квартири, яка є об`єктом за попереднім договором та який буде укладений між сторонами; 5) отримання позивачем письмового запрошення/повідомлення від відповідача про готовність укласти основний договір із зазначенням місця та терміну його підписання.

Пунктом 1.4 попереднього договору визначено, що орієнтовна ціна основного договору за домовленістю сторін на дату укладення попереднього договору складає 3 086 741,77 грн без ПДВ, що на момент укладення становить 115 522,20 доларів США.

Пунктом 4.1 попереднього договору визначено, що для забезпечення виконання свого зобов?язання щодо укладення основного договору сторона-2 сплачує стороні-2 забезпечувальний платіж у розмірі 3 086 741,77 грн без ПДВ, що еквівалентно 115 522,20 доларів США.

Пунктом 4.1.1 попереднього договору визначено, що сторона-2 сплачує забезпечувальний платіж частинами, розмір яких зазначається в графіку платежів, який є додатком №2 до попереднього договору та його невідємною частиною.

Абзац 1 пункту 4.14 попереднього договору передбачає, що у разі припинення за згодою сторін зобов`язання щодо укладення основного договору, якщо це було ініційовано стороною-2 забезпечувальний платіж, сплачений стороні-1, підлягає поверненню стороні-2 за вирахуванням штрафу в розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору в розмірі, визначеному пунктом 1.4 цього попереднього договору на день його підписання в національній валюті України - гривні, підлягає поверненню протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання банківських реквізитів сторони-2, якщо інші дострокового розірвання договору не будуть визначені в змісті договору про розірвання.

Абзаци 1-2 пункту 4.16 попереднього договору передбачають, що у разі порушення стороною-2 умов попереднього договору щодо сплати забезпечувального платежу частинами відповідно до графіку платежів (крім першого платежу, порушення оплати якого регулюються пунктом 4.10 цього попереднього договору), а також умов відшкодування витрат на страхування об`єкту, сторона-2 сплачує стороні-1 неустойку у розмірі 0,3 % від суми простроченого платежу, розмір якого був встановлений на відповідний день оплати, вказаний у графіку платежів рахунку на відшкодування витрат на страхування об`єкту, за кожний день прострочення. У разі, якщо термін прострочення становить більш ніж 30 днів, сторона-1 має право достроково розірвати цей попередній договір на наступний день після спливу визначеного в цьому пункті попереднього договору терміну шляхом направлення письмового повідомлення цінним листом на адресу сторони-2, яка вказана в цьому договорі. Належним доказом повідомлення сторони-2 про розірвання цього попереднього договору є поштова квитанція про відправлення такого повідомлення на адресу сторони-2, зазначену в попередньому договорі, та опис вкладення у цінний лист. Попередній договір вважається розірваним через 10 календарних днів з моменту відправлення стороною-1 стороні-2 повідомлення про розірвання цього попереднього договору.

Таке дострокове розірвання попереднього договору, наслідками якого є припинення зобов`язань сторін за попереднім договором в повному обсязі, не потребує додаткового оформлення погодження сторонами. У цьому випадку сплачений стороною-2 забезпечувальний платіж повертається стороні-2 протягом 60 календарних днів з дати припинення попереднього договору за вирахуванням суми неустойки, що нарахована за весь період прострочення, відповідно до цього пункту попереднього договору, а також додатково неустойки у розмірі 15 % від орієнтовної ціни основного договору, визначеної пунктом 1.4 попереднього договору на день його підписання в національній валюті України - гривні. У випадку, якщо на момент розірвання (припинення) цього попереднього договору, сума забезпечувального платежу, сплачена стороною-2, менша за розмір всіх неустойок, передбачених умовами цього попереднього договору та застосованих до сторони-2, сторона-1 утримує для покриття всіх неустойок всю суму сплаченого до моменту розірвання (припинення) цього попереднього договору забезпечувального платежу.

Абзаци 1-2 пункту 6.10 попереднього договору передбачають, що у випадках, передбачених пунктами 6.9.1 - 6.9.4 попереднього договору, попередній договір вважається припиненим через 10 календарних днів з моменту відправлення стороною-1 стороні-2 повідомлення про припинення цього попереднього договору. Таке дострокове одностороннє припинення попереднього договору, наслідками якого є припинення зобов`язання сторін за цим попереднім договором в повному обсязі, не потребує додаткового оформлення погодження сторонами. Належним доказом повідомлення сторони-2 та/або сторони-1 про припинення цього попереднього договору є поштова квитанція про відправлення такого повідомлення та опис вкладення у цінний лист.

При цьому сплачений стороною-2 забезпечувальний платіж повертається стороні-2 протягом 60 календарних днів з дати припинення цього попереднього договору: з вирахуванням суми неустойки у розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору визначеної пунктом 1.4 попереднього договору на день його підписання в національній валюті України - гривні, яка утримується стороною-1.

Відповідно до розрахунку за попереднім договором, всього ОСОБА_1 сплатив 1 229 259,77 грн, останній забезпечувальний платіж сплачений 04.02.2022 року.

ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» 21.11.2023 року направив ОСОБА_1 лист-повідомлення про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 22.09.2023 року, та повернення забезпечувального платежу у розмірі 405 136,00 грн (з урахуванням нарахованої неустойки у розмірі 361 112 грн, що становить 0,3 % від суми прострочених платежів та неустойки у розмірі 463 011,27 грн, що становить 15 % від орієнтовної ціни основного договору) (а.с. 83).

У відповідь на цей лист, 12.01.2024 року ОСОБА_1 повідомив ТОВ «КУА «Крістал Ессет Менеджмент» свої актуальні банківські реквізити (а.с. 105).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» про визнання частково недійсним договору, суд першої інстанції вказав на те, що позивач, укладаючи попередній договір, погодився з усіма його умовами, у тому числі, з порядком оплати, порядком повернення забезпечувального платежу, розміру чергового платежу та нарахуванням штрафних санкцій за порушення графіку платежів, розуміючи, що у разі невиконання умов договору - несплати забезпечувальних платежів згідно з графіком платежів - буде нарахована неустойка (пеня).

Твердження позивача про недопустимість встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору є необґрунтованими, оскільки умовами попереднього договору не передбачена одностороння відмова позивача від договору та від виконання зобов`язання, а лише за згодою сторін.

Так, проаналізувавши пункти договору, які позивач просив визнати недійсними, а саме: абзац 1 пункту 4.14, абзац 2 пункту 4.16, абзац 2 пункту 6.10, суд дійшов висновку, що для застосування підстав, викладених в пункті 4.14 попереднього договору для розірвання останнього, потрібна згода двох сторін попереднього договору, а не одностороння відмова позивача, договором передбачено право відповідача на одностороннє розірвання договору у разі невиконання позивачем свого зобов`язання.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними пунктів договору не підлягають задоволенню, оскільки при укладенні попереднього договору сторонами додержано всіх вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього ЦК України.

Вимога про стягнення суми забезпечувального платежу є передчасною, оскільки на день подачі заяви про збільшення позовних вимог банківські реквізити ще не були надіслані відповідачу і останній не мав можливості добровільно повернути забезпечувальний платіж, як це передбачено договором, а тому права позивача не були порушені відповідачем.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 вересня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення суми забезпечувального платежу у розмірі 1 229 259,77 грн не оскаржується, а тому в силу приписів ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним договору, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам законурішенняСвятошинського районного суду міста Києва від 05 вересня 2024 року, в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання частково недійсним договору, не відповідає.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто, спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладених у постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 ЦК України та вказано, що «під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах».

У постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18 (провадження № 61-913св20), від 01 вересня 2021 рокув справі № 552/3453/19(провадження № 61-8074св21) зроблено висновок про те, що «у статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто, законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. При цьому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:

наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення (наприклад, згідно з частиною п`ятою статті 576 ЦК України предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом);

якщо зі змісту акта цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів; якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК України. Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе лише за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов`язковість положень акта цивільного законодавства слідує з його змісту».

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Згідно статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що по своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Тобто, штраф є фіксованою величиною й обчислюється: у відсотках, які рахуються від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

У справі, що переглядається,встановлені обставини дозволяють зробити висновок, що:

у оспорюваному абзаці 1 пункту 4.14. попереднього договору, з урахуванням його змісту, фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору покупцем (фраза «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 %від орієнтовної ціни основного договору»);

у оспорюваному абзаці 2 пункту 4.16. попереднього договору з урахуванням його змісту, фактично передбачено штраф за односторонню відмову від договору покупцем (фраза «а також додатково неустойки у розмірі 15 % від орієнтовної ціни основного договору»);

у оспорюваному абзаці 2 пункту 6.10. в частині умови «за вирахуванням суми неустойкиу розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору» фактично передбачено сплату покупцем (споживачем послуг) неустойки за дострокове припинення (розірвання) попереднього договору.

У вказаних вище фразах оспорюваного абзацу 1 пункту 4.14., абзацу 2 пункту 4.16. та оспорюваного абзацу 2 пункту 6.10. попереднього договору в частині встановлення неустойки (штрафу) суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Тобто обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.

З урахуванням наявності підстав для часткової недійсності абзацу 1 пункту 4.14., абзацу 2 пункту 4.16. та абзацу 2 пункту 6.10. попереднього договору в частині встановлення неустойки (штрафу) та правил, закріплених в статті 217 ЦК України, це не має наслідком недійсності інших частин правочину.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив неправильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним абзацу 1 пункту 4.14., абзацу 2 пункту 4.16. та абзацу 2 пункту 6.10. попереднього договору в частині встановлення неустойки (штрафу).

Тому, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним абзацу 1 пункту 4.14., абзацу 2 пункту 4.16. та абзацу 2 пункту 6.10. попереднього договору слід скасувати та вказану позовну вимогу задовольнити і визнати недійснимабзац 1 пункту 4.14. в частині умови «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору»; абзац 2 пункту 4.16. в частині умови «а також додатково неустойки у розмірі 15 % від орієнтовної ціни основного договору» та абзац 2 пункту 6.10. в частині умови «за вирахуванням суми неустойки у розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору».

Натомість, з урахуванням встановлених обставин, та наведених вище положень чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено підстав для визнання недійсним оспорюваного абзацу 2 пункту 4.16. в частині фраз «за вирахуванням суми неустойки, що нарахована за весь період прострочення, відповідно до цього пункту попереднього договору», «утримує для покриття всіх неустойок всю суму сплаченого до моменту розірвання (припинення) цього попереднього договору забезпечувального платежу», а тому в цій частині слід відмовити в задоволенні позовних вимог.

Під час ухвалення рішення, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Судувисловлену у постаанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 про те, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову після закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто, належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» про визнання частково недійсним договору.

Відтак, формальний підхідсуду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захисту прав та інтересів учасників судового розгляду.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 адвоката Маринушкіна Арсена Григоровича підлягає частковому задоволенню, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 вересня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» про визнання частково недійсним договорускасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та визнання недійсними наступних пунктів попереднього договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня 2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент», яке діє від свого імені та за рахунок і в інтересах активів пайового венчурного інвестиційного фонду «Інтергалбудінвест» недиверсифікованого виду закритого типу (сторона 1) та ОСОБА_1 (сторона 2), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піскун Т.С. та зареєстрований в реєстрі за № 1621: абзацу 1 пункту 4.14. в частині умови «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору»; абзацу 2 пункту 4.16. в частині умови «а також додатково неустойки у розмірі 15 % від орієнтовної ціни основного договору», абзацу 2 пункту 6.10. в частині умови «за вирахуванням суми неустойки у розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору» та відмови в задоволенні решти позовних вимог.

Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Маринушкіна Арсена Григоровича задоволено частково, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, то стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» на користь позивача ОСОБА_1 підлягають судові витрати зі сплати судового збору за подання подання позовної заяви та апеляційної скаргиу розмірі 2 361,92 грн, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 16, 203, 204, 215, 546, 549, 611, 637 ЦК України, ст.ст. 5, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Маринушкіна Арсена Григоровича задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 вересня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» про визнання частково недійсним договорускасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» про визнання частково недійсним договорузадовольнити частково.

Визнати недійсними наступні пункти попереднього договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня 2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент», яке діє від свого імені та за рахунок і в інтересах активів пайового венчурного інвестиційного фонду «Інтергалбудінвест» недиверсифікованого виду закритого типу (Сторона 1) та ОСОБА_1 (Сторона 2), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Піскун Т. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1621: абзац 1 пункту 4.14. в частині умови «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору»; абзац 2 пункту 4.16. в частині умови «а також додатково неустойки у розмірі 15 % від орієнтовної ціни основного договору», абзац 2 пункту 6.10. в частині умови «за вирахуванням суми неустойки у розмірі 10 % від орієнтовної ціни основного договору».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» (ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДРПОУ 33943393: місцезнаходження: Україна, 01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, будинок 8) на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2 361,92 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий Судді: