Ухвала

від 24.12.2024 по справі 623/2002/16-а

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 623/2002/16-а

Провадження № 6-а/638/4/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року суддя Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіри Д.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Цвіри Д.М. за матеріалами клопотання ОСОБА_1 про накладення штрафу в порядку статті 382 КАС України у справі № 623/2002/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, Ізюмського міського голови Марченка Валерія Віталійовича про визнання дій неправомірними, -

встановив:

В провадженні судді Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіри Д.М. перебуває вищевказана справа.

23.12.2024 ОСОБА_1 через систему «Електронний суду» подано заяву про відвід судді Цвіри Діани від розгляду даної справи.

Вищевказана заява передана судді Цвірі Д.М. 24.12.2024.

Заява обґрунтована тим, що Ізюмським міськрайонним судом Харківської області дану адміністративну справу №623/2002/16-а, в зв`язку з неможливістю судом здійснювати правосуддя під час воєнного стану, враховуючи рішення Вищої ради правосуддя від 20 квітня 2023 року №399/0/15-23, котрим з 01 травня 2023 року змінено територіальну підсудність судових справ Ізюмського міськрайонного суду Харківської області на Дзержинський районний суд м. Харкова, передав до Дзержинського районного суду Харківської області для здійснення судового контролю, виконання відповідачами рішення від 14.06.2018 року Ізюмського міськрайонного суду Харківської області, у відповідності до ухвал від 13.06.2021 року та від 27.01.22 року Ізюмського міськрайонного суду Харківської області по даній адміністративній справі №623/2002/16-а.

Ухвалою від 17.01.2024 року суддею Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіра Д.М. прийнято до свого провадження здійснення судового контролю, у відповідності до ухвал від 13.06.2021 року та від 27.01.22 року Ізюмського міськрайонного суду Харківської області, виконання відповідачами рішення від 14.06.2018 року Ізюмського міськрайонного суду Харківської області по даній адміністративній справі №623/2002/16-а за моїм, ОСОБА_1 адміністративним позовом до Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, Ізюмського міського голови Марченка Валерія Віталійовича про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, поновлення права на отримання належної пенсії.

Ухвалою від 26 липня 2024 року суддею Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіра Д.М. по даній адміністративній справі №623/2002/16-а мою, ОСОБА_1 заяву, що надійшла до Дзержинського районного суду м. Харкова на підставі ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2024 року, про визнання дій, що вчинені суб`єктом владних повноважень - Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області, в особі керівника, Ізюмським міським головою керівником Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області Марченко Валерієм Віталійовичем, на виконання рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14.06.2018 року по справі №623/2002/16-2 неправомірними, було повернуто мені, як заявнику, без розгляду.

Постановою від 02.10.2024 року Другого апеляційного адміністративного суду ухвалу судді Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіра Д.М. від 26.07.2024 по справі № 623/2002/16-а було скасовано, а справу №623/2002/16-а направлено до Дзержинського районного суду м. Харкова для продовження розгляду моєї, ОСОБА_1 заяви, поданої в порядку ст. 383 КАС України, що надійшла до Дзержинського районного суду м. Харкова на підставі ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2024 року.

Ухвалою від 20.12 2024 року суддею Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіра Д.М. по даній адміністративній справі №623/2002/16-а розглянуто мою, ОСОБА_1 , заяву, що надійшла «До Дзержинського районного суду м. Харкова на підставі ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2024 року, яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року» подану «в порядку статті 383 КАС України про визнання дій, що вчинені суб`єктом владних повноважень - Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області, в особі керівника, Ізюмським міським головою керівником Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області Марченко Валерієм Віталійовичем, на виконання рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14.06.2018 по справі №623/2002/16-2 неправомірним , якою просив: 1. визнати протиправними дії відповідача Ізюмського міського голови Марченко В.В. та Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, в особі керівника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області Ізюмського міського голови Марченко В. В., вчинені з метою не допустити належного виконання рішення від 14.06.2018 року Ізюмського міськрайонного суду Харківської області по даній адміністративній справі №623/2002/16-а, які полягають у: не нарахуванні та несплаті, до цього часу, єдиного соціального внеску з частини заробітної плати, виплаченої на виконання судових рішень на протязі 2016-2017 років, необхідність сплати якого встановлено рішенням від 07.11.2022 року Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/27839/21 та не наданні на моє звернення від 14.10.2024 року довідок про складові заробітної плати за період з жовтня 2009 року по вересень 2011 року, на виконання рішення від 14.08.2018 року Ізюмського міськрайонного суду Харківської області по даній адміністративній справі №623/2002/16-а, з врахуванням всіх складових заробітної плати виплаченої на виконання судових рішень, необхідність внесення яких до довідок встановлено постановою від 22.12.2021 року Другого апеляційного адміністративного суду по даній адміністративній справі, в зв`язку з чим умисне не допущено поновлення мого права на отримання пенсії належного рівня, порушеного внаслідок неправомірних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду, право на отримання якої з жовтня 2011 року встановлено рішенням від 14.06.2018 року Ізюмського міськрайонного суду Харківської області по даній адміністративній справі №623/2002/16-а».

Ухвала від 20.12 2024 року судді Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіра Д.М. по даній адміністративній справі №623/2002/16-а отримана 21.12.2024 року.

Заявник звернув увагу суду, що його заява подана в порядку ст. 383 КАС України, що надійшла «До Дзержинського районного суду м. Харкова на підставі ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2024 року, яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року» була подана з інших підстав, а саме: «Визнати протиправними дії відповідача Ізюмського міського голови Марченко В.В. та Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, в особі керівника Ізюмської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області Ізюмського міського голови Марченко В. В., вчинені з метою не допустити відповідного фінансування Збройних Сил України та належного виконання рішення від 14.06.2018 року Ізюмського міськрайонного суду Харківської області по даній адміністративній справі №623/2002/16-а, які полягають у виданні розпорядження №842-ВС від 10.10.2023 року про субвенцію з місцевого бюджету органу, котрий фінансується з державного бюджету, відкрито ігноруючи вимоги ст. 85 Бюджетного Кодексу України, при наявності бюджетної заборгованості, факт наявності якої встановлено Головним управлінням ДПС у Харківській області (акт № 13940/20-40-07018-06/04058806 від 12.08.2021 року) та підтверджено рішенням від 07.11.2022 року Харківського окружного адміністративного суду по справі №529/27839/21, замість видання відповідного розпорядження про внесення змін до бюджету, щодо збільшення фінансування витрат Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, з метою погашення бюджетної заборгованості у сумі несплачених Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області обов`язкових податків і зборів, утриманих з виплаченої мені, на виконання судових рішень, заробітної плати за період з вересня 2008 року по вересень 2015 року, в тому числі факт нарахування яких Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області, на виконання рішення від 06.08.2019 року Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/4647/19, встановлено ухвалою від 20.09.2023 року Харківського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №520/4647/19, в зв`язку з чим умисне не допущено поновлення мого права на отримання з жовтня 2011 року пенсії належного рівня, право на отримання якої підтверджене рішенням від 14.06.2018 року Ізюмського міськрайонного суду Харківської області по даній адміністративній справі №623/2002/16-а». Безумовно, подаючи у квітні 2024 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області заяву в порядку ст. 383 КАС України, не міг передбачати та оскаржувати умисні дії Ізюмського міського голови Марчено В.В. , вчиненні ним у жовтні - листопаді 2024 року, як це стверджує в ухвалі від 20.12.2024 року суддя Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіра Д.М..

Вказані в ухвалі від 20.12.2024 року судді Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіри Д.М., підстави його звернення в порядку ст. 383 КАС України, були викладені в заяві заявника від 10.11.2024 року, поданої до Дзержинського районного суду м. Харкова, котра згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2024 року знаходиться на розгляді у судді Дзержинського районного суду м. Харкова Рибальчено Л.М. провадження №6-а/638/15/24.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що «Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.» Вищевикладене безумовно свідчить, що суддя Дзержинського районного суду м. Харкова Цвіра Д.М., діючи з особистих інтересів, відкрито демонструючи, що вона не визнає Конституцію України, демонстративно з метою не допущення виконання особисто нею рішення суду України - постанови від 02.10.2024 року Другого апеляційного адміністративного суду по даній адміністративній справі №623/2002/16-а, не допустила розгляд моєї заяви від 07.04.2024 року, що надійшла «До Дзержинського районного суду м. Харкова на підставі ухвали Павлоградського міськрайонного суд Дніпропетровської області від 17 квітня 2024 року», котру до цього ухвалою від 26.07.2024 року по даній адміністративній справі № 623/2002/16-а суддя Цвіра Д.М. повернула без розгляду, зухвало ігноруючи протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2024 року, розглянула мою заяву від 10.11.2024 року подану в порядку ст. 383 КАС України з інших підстав до Дзержинського районного суду м. Харкова, котра знаходиться на розгляді в іншого суді, тобто викравши її, здійснила службове підроблення, стверджуючи, що ця заява надійшла «До Дзержинського районного суду м. Харкова на підставі ухвали Павлоградського міськрайонного суд Дніпропетровської області від 17 квітня 2024 року».

Вирішуючи заяву, суд зазначає, що правовідносини з приводу відводу (самовідводу) від участі у розгляді адміністративної справи унормовані, насамперед, приписами ст.ст.36-41 КАС України.

Продовжуючи вирішення поданої ОСОБА_1 заяви про відвід, суд зважає, що згідно з ч. 1 ст.36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 9 КАС України суд зобов`язаний з`ясувати об`єктивну істину у спорі за власною ініціативою безвідносно до правових позицій сторін та процесуальної поведінки учасників справи.

Частиною ч. 2 ст.73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Оцінивши наявні у справі документи, суд констатує, що насправді (у дійсності) зміст усіх аргументів заявника явно та очевидно зводиться до незгоди саме із процесуальними рішеннями, постановленими суддею при відправленні правосуддя у цій справі та зумовлений помилковим тлумаченням їх дійсного змісту.

Між тим, чітко сформульованим застереженням ч. 4 ст. 36 Кодексу адміністративного судочинства України прямо передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Суддя підтверджує повне усвідомлення того, що єдина легітимна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

Зокрема, пунктом 4 ч. 1 ст. 36 КАС України у якості підстави для відводу зазначені обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Проте, коло цих обставин, характер, суть та правова природа цих обставин, межа рівня істотності, а також джерело походження інформації про них процесуальним законом не визначені.

Тому суд зважає на положення ч. 1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Білуха проти України", де зазначено, що: 1) "у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду"; 2) Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного"; 3) Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але "вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими", суд вважає, що не можуть бути визнані достатніми підставами для відводу суддів - заяви учасників справи, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, котрі не підтверджені належними і допустимими доказами.

До того ж, у силу правових висновків ухвали Верховного Суду від 23.09.2021р. у справі №520/3535/2020: 1) надаючи оцінку об`єктивності та неупередженості судді під час вчинення ним процесуальних дій, необхідно виходити з таких критеріїв: чи вільний суддя під час виконання ним своїх обов`язків від будь-яких заходів впливу; чи сприяє його поведінка у судовому процесі та за стінами суду підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі; чи вчинялись суддею дії, які можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та приймати рішення у справах.; 2) Перед розглядом справи суддя повинен утриматись від будь-яких коментарів, які можуть вплинути на перебіг цієї справи чи поставити під сумнів справедливе ведення процесу. Суддя утримується від публічних та інших коментарів, оскільки це може перешкодити неупередженому розгляду справи стосовно певної особи чи питання; 3) При об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, проте не вирішальною; 4) Суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

Аргументи заяви про відвід судді не містять спроможних доводів не лише реального (а взагалі будь-якого, навіть і уявного) демонстрування суддею упередженості та небезсторонності.

Частиною 1 ст. 57 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що особа, призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді такого змісту: "Я, (ім`я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя".

Відтак, запровадження законодавцем правового інституту Присяги судді та повсякденна дія цього правового інституту спростовує обґрунтованість доводів щодо неупередженості судді та засвідчує відсутність навіть щонайменшої можливості виникнення у судді упередженого або необ`єктивного ставлення до будь-якого учасника справи.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що клопотання/заява представника позивача про відвід судді не містить жодної з передбачених ч. 1 ст.36 КАС України підстав відводу (самовідводу), адже клопотання/заява позивача про відвід судді не містить взагалі будь-яких вагомих та істотних аргументів на підтвердження як минулих так і майбутніх проявів суддею упередженості чи необ`єктивності.

Доказів існування таких проявів заявником не подано, а судом не виявлено.

Тому, суд повторно констатує, що зміст усіх аргументів заявника явно та очевидно зводиться до незгоди саме із процесуальними рішенням, постановленим суддею при відправленні правосуддя у цій справі.

Так, стосовно прямої норми, а саме ч. 1 ст. 37 КАС України, в якій йде мова, у яких саме випадках, суддя, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи.

У розумінні ч. 1 ст. 37 КАС України, суддя, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи, після скасування попередніх рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.

Заявник помилково дійшов висновку, що суддя, не може брати участі у вирішенні клопотання про накладення штрафу в порядку статті 382 КАС України.

Відтак, обставини, наведені в заяві про відвід судді Цвіри Д.М. жодним чином не свідчать про необ`єктивність чи упередженість судді, а доводи, на які посилається заявник, є виключно його незгодою із процесуальними діями суду.

Згідно зі статтею 17 цього Закону суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в його упередженості (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK). Крім того, згідно з принципом, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі Le Comte, Van Leuven i De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.

Процесуальною гарантією забезпечення безсторонності та об`єктивності суду є право сторони на подання заяви про відвід.

У справі "Білуха проти України" (Заява № 33949/02), 09.11.2006 ЄСПЛ зазначив, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24.02.1993, пп. 27, 28 and 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), № 33958/96, п. 42, ПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10.06.1996, пункт 38).

Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

Вимога "безсторонності", згідно з прецедентною судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Білуха проти України", "Салов проти України", "Мироненко проти України", "Фельдман проти України") характеризується двома критеріями: по-перше, суд (суддя) повинні бути суб`єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи; по-друге, бути об`єктивно безстороннім, тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності.

Важливим питанням є довіра, яку в демократичному суспільстві суди мають викликати в громадськості (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ветштайн проти Швейцарії").

Довіра це суб`єктивне ставлення особи на підставі внутрішнього переконання з урахуванням зовнішніх обставин й цілком очевидно, що дії та рішення, які судом вчинені в межах закону, але в супереч інтересам однієї зі сторін, сприймаються цією стороною як негативні й у зв`язку з цим викликають недовіру до суду.

При цьому, можливість переконання особи у протилежному залежить не тільки від обґрунтування законності вчинених судом дій, а й від бажання та здатності особи сприймати це обґрунтування та розуміти дії, які можуть не відповідати її прямим інтересам.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 2) забезпечення доведеності вини; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 4) підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; 5) забезпечення обвинуваченому права на захист; 6) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 7) розумні строки розгляду справи судом; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; 9) обов`язковість судового рішення. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Водночас, відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

У даному конкретному випадку усі доводи клопотання/заяви заявника про відвід є явно та очевидно суто суб`єктивними, посилання заявника на нібито наявну упередженість і необ`єктивність судді ґрунтуються виключно на суб`єктивних припущеннях та будь-якими доказами не підтверджуються.

Відтак, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що матеріали справи не містять жодної з передбачених ч. 1 ст.36 КАС України підстав відводу (самовідводу), позаяк доводи клопотання/заяви про відвід не підтверджені ані належними аргументами, ані відповідними доказами.

За таких обставин задоволення клопотання/заяви про відвід призведе до маніпуляції з автоматичним розподілом судових справ, що повністю суперечить вимогам ст. 31 КАС України, оскільки доводи представника позивача про упередженість судді є вигаданими.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

За таких обставин та з урахуванням ч. 4 ст. 40 Кодексу адміністративного судочинства України, справа не підлягала передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді підлягало вирішенню судом, що розглядає справу.

При вирішенні питання про відвід, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») надав оцінку усім обставинам, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення відводу, та дослухався до усіх аргументів заявника, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення згаданого питання.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, 36-41, 90, 211, 236, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

Заяву заяву ОСОБА_1 про відвід судді Цвіри Д.М. за матеріалами клопотання ОСОБА_1 про накладення штрафу в порядку статті 382 КАС України у справі № 623/2002/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, Ізюмського міського голови Марченка Валерія Віталійовича про визнання дій неправомірними - залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили з моменту проголошення (підписання).

Суддя Д.М.Цвіра