Постанова

від 23.12.2024 по справі 640/8018/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/8018/19 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок» до Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2019 №0335902109,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року Приватне акціонерне товариство «Завод сантехнічних заготовок» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 19.04.2019 №0335901209.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 19.04.2019 №0335901209.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що, з метою приведення у відповідність до положень ПК України істотних умов догорів оренди земельних ділянок, Київською міською радою прийнято рішення від 28.02.2013 №89/9146, яким внесено зміни до договорів оренди згідно з додатком (в тому числі до договору по вул. Екскаваторна, 24 (кадастровий номер 8000000000:75:166:0001, укладеного між Київською міською радою та ПрАТ «КБ «Завод сантехнічних заготовок» від 12.10.1999 №75-6-00046), встановивши річну орендну плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Вказане рішення офіційно оприлюднено 02.04.2013 у газеті Київської міської ради «Хрещатик» та на офіційному веб-сайті КМР.

На переконання податкового органу, відсоткова ставка за орендну плату земельної ділянки змінюється з моменту опублікування рішення органів місцевої влади (сторони договору оренди) про зміну розміру ставки орендної плати.

Також у апеляційній скарзі викладено клопотання про заміну неналежного відповідача, в якому апелянт просить здійснити заміну відповідача - Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на Головне управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу (код ЄДРПОУ 44116011).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок» до Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2019 №0335902109.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

У відзиві позивач зазначає, що регулювання земельних відносин з оренди здійснюється на підставі положень укладеного між сторонами договору.

На думку позивача, рішення Київської міської ради від 28 лютого 2013 року № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України», на підставі якого контролюючим органом визначено позивачу суму податкового зобов`язання по орендній платі за ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, не створює безпосередньо обов`язку орендної оплати у розмірі більшому ніж визначено договором оренди (2%), оскільки останній не наділяє Київську міську раду повноваженням щодо односторонньої зміни умов Договору.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року справу прийнято до провадження після заміни судді-доповідача Губської Л.В. у порядку повторного автоматизованого розподілу судової справи.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

У зв`язку з реорганізацію Державної фіскальної служби України шляхом поділу та створення Державної податкової служби України Суд допускає процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 КАС.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі підпункту 19.1.2 пункту 19 статті 19, 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 та статті 76 ПК України, проведено камеральну перевірку податкової декларації позивача з плати за землю на 2019 рік.

Перевіркою встановлено, що сума податкового зобов`язання по орендній платі з юридичних осіб за січень 2019 року, визначена платником податків Приватним акціонерним товариством «Завод сантехнічних заготовок» в податковій декларації з плати за землю, №90236991139 від 15.02.2019 на 2019 рік, є нижча ніж визначена за результатами камеральної перевірки.

За результатами перевірки складено акт від 21.03.2019 №100/26-15-12-09-19/05503272 (далі-акт перевірки).

Позивачем подано заперечення на висновки акту перевірки.

За результатами розгляду заперечення від 09.04.2019 №11, Головним управлінням ДФС у м. Києві листом від 18.04.2019 №73976/1026-15-12-09-18 висновки контролюючого органу, викладені в акті камеральної перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки від 21.03.2019 №100/26-15-12-09-19/05503272 Головним управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.04.2019 №0335401209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання в розмірі 71 044, 54 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 17 761, 14 грн.

Позивач, вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що оскільки зміни до Договору оренди в частині зміни річної орендної плати на підставі рішення Київської міської ради не вносились, то відповідач протиправно визначив суми податкового зобов`язання по орендній платі за 2019 рік за ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та прийняв спірне рішенням.

Також суд першої інстанції вказав, що земельна ділянка, яка перебуває у тимчасовому користуванні позивача, відноситься до категорії земель промисловості, для якої (категорії) рішенням Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року №1910/5974 передбачено податок - 1%, натомість, позивач сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою у 2019 році в розмірі 2% від актуальної нормативної грошової оцінки, що відповідає договору оренди та не менше розміру встановленого земельного податку.

Крім вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що перевірка повноти нарахування і сплати податку за землю з юридичних осіб відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України є предметом саме документальної, а не камеральної перевірки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України.

Згідно з підпунктом 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем проведено камеральну перевірку податкової декларації з оплати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2019 рік Приватного акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок», за результатами якої складено акт 21.03.2019 №100/26-15-12-09-19/05503272.

Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пунктом 14.1.240 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, ставка земельного податку для цілей розділу XII цього Кодексу - законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядкуй внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди спір вирішується в судовому порядку.

Згідно з абзацом 1, 2 пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Аналогічна норма закріплена в статті 24 Закону України «Про оренду землі».

Стаття 24 Закону України «Про оренду землі» передбачає права орендодавця, серед яких відсутнє право в односторонньому порядку вносити зміни в договори оренди землі.

Відповідно до пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Водночас, відповідно до пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

За загальним правилом, закріпленим в частині третій статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За змістом положень частини п`ятої статті 188 Господарського кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним із дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

За правилом, визначеним частиною третьою статті 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства вбачається, що орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір, визначений відповідно до наведених вище приписів законодавства, встановлюється в договорі.

Законодавство, яке регулює відносини оренди землі, не містить положень про зміну розміру орендної плати за користування землею саме з моменту законодавчого прийняття цих змін, а надає право стороні таких правовідносин у подальшому ініціювати внесення відповідних змін до договору.

Отже, питання встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності вирішується за згодою сторін договору із визначенням розміру орендної плати в такому договорі оренди. При цьому, сторонам договору слід враховувати положення пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України щодо мінімального розміру орендної плати за землю.

З матеріалів справи вбачається, що 12.10.1999 між Київською міською державною адміністрацією в особі та ВАТ «Завод сантехнічних заготовок» укладено договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди (дала - Договір).

Згідно з пунктом 1.2 Договору земельна ділянка на умовах оренди надається на 25 років.

Відповідно до п. 2.1 Договору плата за землю вноситься у розмірі 2-х відсотків від грошової оцінки земельної ділянки.

Київська міська рада рішенням від 28 лютого 2013 року №89/9146 внесла зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну оренду плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Орендарів земельних ділянок, зазначеним у додатку до цього рішення, зобов`язано забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

У переліку договорів оренди земельних ділянок, розмір річної плати яких менший від мінімального, встановленого статтею 288 Податкового кодексу України (додаток до рішення Київської міської ради 28 лютого 2013 року №89/9146) зазначено і договір з ВАТ «Завод сантехнічних заготовок» (пункту 492 додатку).

Колегія суддів зазначає, що з огляду на положення ПК України єдиною підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є Договір оренди такої земельної ділянки.

При цьому, рішення органів місцевого самоврядування про визнання ставки орендної плати, до моменту внесення в основний договір змін за погодженням обох сторін, не може слугувати підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку.

У цьому випадку, рішення Київської міської ради від 28 лютого 2013 року № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України» не створює безпосередньо обов`язку в оплаті орендної плати у розмірі більшому ніж визначено договором оренди, зокрема, оскільки останній не наділяє Київську міську раду повноваженням щодо односторонньої зміни умов Договору.

Встановлення у зазначеному рішенні нового розміру цієї плати може бути лише підставою для ініціювання заінтересованою стороною перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами Договору. Внесення відповідних змін до договору оренди за згодою сторін оформлюється шляхом укладення додаткової угоди, на підставі якої землекористувач буде зобов`язаний сплачувати узгоджений розмір орендної плати.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за земельну ділянку у новому розмірі виникає з моменту набрання чинності додатковою угодою до договору оренди.

У матеріалах справи докази про внесення змін до Договору на підставі вказаного рішення Київської міської ради в частині зміни річної орендної плати відсутні.

Отже, оскільки зміни до Договору оренди на підставі рішення Київської міської ради щодо зміни річної орендної плати не вносилися, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у ГУ ДФС у м. Києві протиправно визначило суму податкового зобов`язання з орендної плати за 2019 рік за ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно, позивач правомірно при визначенні податкового зобов`язання з орендної плати на 2019 рік в податковій декларації зі сплати за землю №9023691139 від 15.02.2019 ПрАТ «Завод сантехнічних заготовок» зазначило значення показника розміру орендної плати - 2 відсотки від нормативної грошової оцінки, що відповідає умовам Договору та вимогам пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

За схожих обставин справи, Верховний Суд дійшов аналогічних висновків у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 813/6875/14.

Також суд першої інстанції правильно звернув увагу на наступні обставини, які вказують на протиправність спірного рішення.

Так, відповідно до пункту 12.3 статті12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункт 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками податку є землекористувачі.

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до частини першої статті 19 Земельного кодексу України передбачені наступні категорії земель: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затверджених Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23 липня 2010 року в редакції від 25 грудня 2015 року, яка діяла на 01 січня 2019 року, земельна ділянка (8000000000:75:166:0001), яка перебуває у тимчасовому користуванні позивача (підрозділ 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості») є землею промисловості (https://opendatabot.ua/l/8000000000:75:166:0001?from=search).

23 червня 2011 року Київська міська рада прийняла рішення №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві».

Вказане рішення містить Додаток №3 «Положення про плату за землю в місті Києві», де в пункті 5.1. встановлено ставку податку в розмірі « 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки» (Рішення Київської міської ради 23 червня 2011 року № 242/5629 (у редакції станом на 22 грудня 2016 року).

Вказаним рішенням окремо не передбачено ставок земельного податку для земель промисловості.

Ставки податку на кожну категорію земель Київська міська рада передбачила лише прийнявши у вказане рішення зміни рішенням від 18 жовтня 2018 року №1910/5974. Саме з цього часу було введено Таблицю №1 до додатка 3 до рішення Київської міської ради 23 червня 2011 року №242/5629. У вказаній таблиці для земель промисловості з кодом 11.02. передбачено податок 1%.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою у 2019 році в розмірі 2% від актуальної нормативної грошової оцінки, що відповідає договору оренди та не менше розміру встановленого земельного податку (підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України).

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цьому випадку контролюючим органом проведена камеральна перевірка, при цьому фіскальним органом встановлено заниження позивачем податкового зобов`язання по орендній платі з юридичних за 2019 рік, тобто здійснено перевірку повноти нарахування і сплати податку за землю з юридичних осіб, що відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України є предметом саме документальної, а не камеральної перевірки.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 23.05.2019 року у справі №804/8228/14, від 23.07.2020 року у справі №805/1584/17-а, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Протиправність проведення камеральної перевірки, висновки якої безпідставно покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, обумовлює безпідставність визначення податкового правопорушення і, як наслідок цього, безпідставність застосування штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 812/872/17 (№К/9901/3488/17), від 26.06.2018 року у справі № 826/778/17 (№К/9901/47239/18).

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність податкового повідомлення-рішення 19.04.2019 №0335901209 вимогам закону та наявність підстав для його скасування.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 листопада 2022 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна