Ухвала

від 23.12.2024 по справі 320/39348/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 грудня 2024 року

м. Київ

справа №320/39348/23

адміністративне провадження № К/990/46886/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Чиркіна С.М., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2024 у справі № 320/39348/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 22.09.2023 № 2248/4 «Про залишення скарги у сфері державної реєстрації без розгляду по суті»;

зобов`язати відповідача розглянути по суті скаргу від 14.08.2023 вх. № СК-3231-23 на проведену реєстратором державну реєстрацію припинення Університету державної фіскальної служби України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2024, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

05.12.2024 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник покликається на частину четверту та підпункти «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (неправильне застосування судом норм матеріального права; справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково).

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:

у постанові Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 420/6019/19 про те, що «…не передання державного житлового фонду з державної до комунальної власності перешкоджає реалізації права позивачів на приватизацію житла…»;

у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 826/17201/17 про те, що «…суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в документі, що оскаржується…».

Також скаржник вважає, що суд першої інстанції помилково відніс справу №320/39348/23 до категорії справ незначної складності та постановив ухвалу від 12.12.2023 про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.

Вказує, що справа має виняткове значення для нього, оскільки безпосередньо пов`язана з реалізацією права на приватизацію житла, яке вже більше восьми років порушується через незаконні дії відповідачів по справі № 367/4772/21 та відповідача по цій справі - Міністерства юстиції України, який не розглянув по суті скаргу на дії приватного нотаріуса, діями якого, на думку скаржника, була легалізована передача квартири, в якій він мешкав разом з родиною, правонаступнику Університету державної фіскальної служби України, а не у комунальну власність місцевої громади, як передбачено законодавством.

По суті спору скаржник зазначає, що з 2016 року намагається приватизувати квартиру державного житлового фонду, у якій на законних підставах проживає разом з родиною. Квартира перебувала на балансі Університету державної фіскальної служби України. Незважаючи на чисельні звернення, питання приватизації житла дотепер не вирішено, на думку скаржника, через порушення законодавства, бюрократизм та тяганину з боку балансаутримувача та суб`єкта управління квартирою - Міністерства фінансів України.

В той же час з 2021 року почалась процедура реорганізації Університету державної фіскальної служби України в Державний податковий університет. Згідно вимогам підпункту 2 пункту 9 статті 8 Закону України від 19.06.1992 № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» під час реорганізації державний житловий фонд, в тому числі квартира, в якій проживав позивач разом з родиною, на переконання скаржника, мали бути обов`язково передані до комунальної власності Ірпінської міської ради. І у цьому випадку приватизація квартири ним могла бути без перешкод здійснена органом приватизації Ірпінської міської ради. Замість того, квартира передавальним актом від 26.01.2022 була передана до правонаступника - Державного податкового університету.

Скаржник вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що, начебто реєстрація припинення Університету державної фіскальної служби України унеможливлює реалізацію ним права на приватизацію квартири не відповідає дійсності. Натомість права скаржника порушує не саме припинення Університету державної фіскальної служби України, а незаконна не передача квартири до комунальної власності, яка легалізована спірною у цій справі реєстраційної дією.

На переконання скаржника, в результаті припинення Університету державної фіскальної служби України належним власником квартири мала стати Ірпінська територіальна громада, а належним органом приватизації квартири - діючий орган приватизації Ірпінської міської ради. Відтак незаконна передача квартири до правонаступника (неналежного власника квартири після припинення Університету державної фіскальної служби України), яким не створено органу приватизації, не дозволяє скаржнику скористатись своїм правом на приватизацію житла органом приватизації Ірпінської міської ради.

Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, суд приходить до наступного висновку.

У цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. За предметом спору дана справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

На виконання пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у касаційній скарзі зазначаються: підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Щодо тези скаржника про те, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

В той же час такий перелік не є вичерпним.

Враховуючи приписи пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України, суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність певної справи та інші обставини.

Суд першої інстанції, відкриваючи провадження у цій справі постановив проводити розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження, що відповідає зазначеним приписам КАС України.

Також скаржник вказує, що ця справа має виняткове значення для нього, так як з 2016 року він намагається приватизувати квартиру державного житлового фонду, яка перебувала на балансі Університету державної фіскальної служби України та незаконна не передача квартири до комунальної власності легалізована спірною у цій справі реєстраційної дією реєстратора.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Проте, посилання скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього, не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, доводи скаржника в цій частині зводяться виключно до незгоди з рішенням суду попередньої інстанції.

У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

Окрім того як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді в Ірпінського міського суду Київської області перебуває справа № 367/4772/21 за позовом ОСОБА_1 до Університету державної фіскальної служби, Міністерства фінансів України, треті особи: Виконавчий комітет Ірпінської міської ради, голова комісії з реорганізації Університету державної фіскальної служби України Якубівський Володимир Леонідович про виконання умов трудового контракту з працівником.

У справі № 367/4772/21 позивач просить суд: зобов`язати Університет державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 40233365) виконати умови трудової угоди (контракту) від 01.09.2013 з працівником ОСОБА_1 щодо передачі у власність ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її приватизації ОСОБА_1 та членами його сім`ї; зобов`язати Міністерство фінансів України (код ЄДРПОУ 00013480) та Університет державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 40233365) передати об`єкт державного житлового фонду, а саме: квартиру АДРЕСА_2 - до комунальної власності Ірпінської міської ради для подальшої її приватизації сім`єю ОСОБА_1 .

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, у справі № 320/39348/23 14.08.2023 ОСОБА_1 подав до Міністерства юстиції України скаргу на проведену реєстратором державну реєстрацію припинення Університету державної фіскальної служби України, у якій просив анулювати реєстраційну дію №1003571120059004323 від 01.08.2023 про державну реєстрацію припинення Університету державної фіскальної служби України, як таку, що вчинену з порушенням законодавства за наявності підстав для відмови у державній реєстрації. Скарга мотивована тим, що передавальний акт від 26.01.2022 суперечить Конституції України.

Тобто скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, окрім того врахувати підстави його звернення до суду в іншій справі (№ 367/4772/21), а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 КАС України.

Щодо покликання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема не врахування судами правових висновків, викладених у справах №420/6019/19 та № 826/17201/17, суд зазначає наступне.

Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, у справі № 420/6019/19 предметом розгляду було звернення фізичних осіб з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Фонду державного майна України, Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради з вимогами: визнати протиправною бездіяльність Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України щодо неприйняття рішення про передачу спірного будинку в м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 2; зобов`язати Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства прийняти рішення про безоплатну передачу до комунальної власності територіальної громади міста Одеси об`єкт державного житлового фонду, а саме: гуртожиток (житловий будинок) у м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 2, разом із об`єктами інженерної інфраструктури, що обслуговують цей будинок; зобов`язати Одеську міську раду та виконавчий комітет Одеської міської ради винести на голосування питання щодо прийняття у комунальну власність житлового будинку за адресою: вул. Середньофонтанська, 2 у м. Одеса.

У справі № 826/17201/17 спір фізичної особи до до Головного управління Держгеокадастру у Київській області стосувався визнання протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо надання ОСОБА_2 відмови, викладеної в листі № П-16025/0-9902/6-17 від 14.06.2017, щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 га, розташована Київська область, Бориспільській район, Іванківська сільська рада та зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтованою площею 2 га, розташована Київська область, Бориспільській район, Іванківська сільська рада, на підставі клопотання ОСОБА_2 від 18.05.2017.

Зважаючи на встановлене, суд не бере до уваги покликання скаржника на правові висновки у вище зазначених справах, так як обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.

З огляду на вищевикладене Суд не вбачає інших обставин, визначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки відсутні, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Цей висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, якими рекомендовано державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), враховуючи особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19.12.1997 у справі "Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії").

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у цій справі, підстав для розгляду заяви про постановлення окремої ухвали немає.

Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2024 у справі № 320/39348/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії.

Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач С.М. Чиркін

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко