Постанова

від 19.12.2024 по справі 922/2349/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року м. Харків Справа № 922/2349/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М. , суддя Пуль О.А.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№2531 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.09.2024 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Жельне С.Ч., повний текст рішення складено та підписано 03.10.2024) у справі №922/2349/24

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м.Харків,

до Приватного підприємства Наступник, м.Харків,

про зобов`язання вчинити певні дії, розірвання договору та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2024 року Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Ресурс, в якій просило:

- розірвати договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 4927 від 04.06.2008, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ресурс (код ЄДРПОУ: 05476003);

-зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Ресурс (код ЄДРПОУ: 05476003) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) нежитлові приміщення 2-го поверху № 8-3-:-8-5, 8-7-:8-14, 8-8а, ХІІІ 202,4 кв.м, 1/4 частину приміщень 1-го поверху № 7-22, 7-23, VІІІ площею 10,0 кв.м та 1/2 частину місця спільного користування 2-го поверху № ХІІІа площею 2,8 кв.м загальною площею 215,2 кв.м в нежитловій будівлі, розташованій за адресою: м. Харків, вул. Конторська, буд. 8, літ В-2, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили;

-стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ресурс (код ЄДРПОУ: 05476003) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) 205 975,15 грн, а саме: заборгованість у сумі 159 797,26 грн та пеню в сумі 46 177,89 грн за договором оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 4927 від 04.06.2008.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем покладених на нього обов`язків щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 4927 від 04.06.2008, що є підставою для його розірвання та повернення орендованого майна.

10.07.2024 позивач подав до суду пояснення (вх.№ 17630) та клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем (вх.№17642), за змістом якого просив замінити первісного відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Ресурс (код ЄДРПОУ: 05476003) належним відповідачем Приватним підприємством Наступник (код ЄДРПОУ: 35972080).

До клопотання також додана уточнена позовна заява, в якій позивач просив:

1. Розірвати договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 4927 від 04.06.2008, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) та Приватним підприємством Наступник (код ЄДРПОУ: 35972080).

2. Зобов`язати Приватне підприємство Наступник (код ЄДРПОУ: 35972080) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) нежитлові приміщення 2-го поверху № 8-3-:-8-5, 8-7-:8-14, 8-8а, ХІІІ 202,4 кв.м, 1/4 частину приміщень 1-го поверху № 7-22, 7-23, VІІІ площею 10,0 кв.м та 1/2 частину місця спільного користування 2-го поверху № ХІІІа площею 2,8 кв.м загальною площею 215,2 кв.м в нежитловій будівлі, розташованій за адресою: м. Харків, вул. Конторська, буд. 8, літ В-2, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Приватного підприємства Наступник (код ЄДРПОУ: 35972080) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) 205 975,15 грн, а саме заборгованість у сумі 159 797,26 грн та пеню в сумі 46 177,89 грн за договором оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 4927 від 04.06.2008.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.07.2024 задоволено клопотання позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем (вх.№17642 від 10.07.2024); замінено первісного відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Ресурс (код ЄДРПОУ: 05476003) належним відповідачем Приватним підприємством Наступник; прийнято до розгляду уточнену позовну заяву.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.09.2024 у справі №922/2349/24 позов Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задоволено частково.

Розірвано договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 4927 від 04.06.2008, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) та Приватним підприємством Наступник (код ЄДРПОУ: 35972080).

Зобов`язано Приватне підприємств Наступник звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлові приміщення 2-го поверху №8-3-:-8-5, 8-7-:8-14, 8-8а, ХІІІ 202,4 кв.м, 1/4 частину приміщень 1-го поверху № 7-22, 7-23, VІІІ площею 10,0 кв.м та 1/2 частину місця спільного користування 2-го поверху № ХІІІа площею 2,8 кв.м загальною площею 215,2 кв.м в нежитловій будівлі, розташованій за адресою: м. Харків, вул. Конторська, буд. 8, літ В-2, протягом трьох робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнуто з Приватного підприємства Наступник на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради заборгованість в сумі 82 544,23 грн, пеню в сумі 25 010,60 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 6135,45 грн.

В решті позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що положення постанов Кабінету Міністрів України № 512 від 07.05.2024 та №634 від 27.05.2022 щодо спірних правовідносин слід застосовувати не тільки щодо орендарів державного майна, а й до орендарів комунального майна, в зв`язку з чим слід вважати, що орендарів державного або комунального майна, яке розташоване, зокрема, на території, зокрема, м. Харкова, звільнено від орендної плати на період воєнного стану, але в будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 року, а починаючи з 01.10.2022 плата за відповідними договорами оренди має становити 50% розміру орендної плати, встановленої цим договором на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування. Рішенням Харківської міської ради № 496/23 від 01.12.2023 відповідача звільнено від орендної плати за період з 24.02.2022 по 30.09.2022, що враховано під час складання розрахунку заборгованості відповідача. Поряд із цим, орендну плату після 01.10.2022 нараховано відповідачу у повному обсязі, без врахування пільги 50% розміру орендної плати. З вказаних підстав суд, здійснивши розрахунок заборгованості з урахуванням пільги 50% розміру орендної плати за період жовтень 2022 року квітень 2024 року, дійшов висновку, що до стягнення підлягає заборгованість у розмірі 82 544,23 грн.

Щодо заявленої до стягнення пені за період з 21.03.2022 по 24.05.2024, суд зазначив, що відповідач належним чином та у визначені договором строки не сплачував орендну плату за користування орендованим майном. Враховуючи те, що заборгованість за орендну плату підлягає задоволенню частково, у розмірі 82 544,23 грн, здійснивши перерахунок пені за період з 21.03.2022 по 24.05.2024, суд дійшов висновку про правомірність стягнення пені у розмірі 25 010,60 грн.

Стосовно клопотання відповідача про те, що позивачем нараховано пеню із пропуском строку позовної давності, встановленого ст. 258 ЦК України, судом першої інстанції зазначено, що позивачем пред`явлено до стягнення пеню за період з 21.03.2022 24.05.2024. Строк позовної давності за вищезазначеною вимогою був продовжений до 30.01.2024, а з 31.01.2024 зупинений на строк дії воєнного стану в Україні. Отже суд дійшов висновку, що позивачем пред`явлено вимогу про стягнення пені в межах строку позовної давності, згідно ст. 248 ЦК України.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені до 500 грн, суд зазначив, що сума пені, яка підлягає до стягнення з відповідача, не є неспівмірною або занадто завищеною за суму основного боргу. У спірних правовідносинах, пов`язаних з укладенням та виконанням договору, позивач і відповідач виступають як господарюючі суб`єкти, і вони несуть відповідний ризик під час здійснення такої господарської діяльності. Отже, як зазначено в рішенні, відсутність достатніх коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов`язання. Крім того, виконання зобов`язань за договором не ставиться у залежність від вчинення відповідачем певних дій, зокрема, направлення вимог, претензій тощо. З огляду на що, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені.

Щодо вимоги позивача про розірвання договору, то, як зазначено в рішенні, оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлення сторонами про припинення договору, як це передбачено п.10.5, суд дійшов висновку, що строк дії договору є продовженим на цей час. В даному випадку матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов договору, оскільки останній не вносить орендної плати за більше ніж 3-х місяців користування орендованим майном, тому позивач має право ініціювати питання про розірвання договору. Окрім того, внаслідок систематичного порушення відповідачем умов договору щодо внесення орендних платежів, позивач не отримує те, на що розраховував при укладанні договору, а саме, на отримання орендних платежів, тобто допущені відповідачем порушення умов договору є істотними, з огляду на що суд дійшов висновку про задоволення позову в частині розірвання оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 4927 від 04.06.2008.

Як зазначено в рішенні, в зв`язку з розірванням наведеного договору, у відповідача відсутні правові підстави для зайняття нежитлових приміщень, які він орендував за цим договором, тому вимога позивача про звільнення та повернення орендованих приміщень позивачу також задоволена.

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.09.2024 у справі № 922/2349/24 в частині стягнення з Приватного підприємства Наступник на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради заборгованості в сумі 82 544,23 грн, пені в сумі 25 010,60 грн та судового збору у сумі 6 135,45 грн. Ухвалити нове рішення у цій частині про стягнення з Приватного підприємства Наступник на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 205 975,15 грн, а саме заборгованості у сумі 159 797,26 грн та пені в сумі 46 177,89 грн за договором оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 4927 від 04.06.2008 та судового збору у сумі 7 316,50 грн.

Позивач зазначив, що попередній (орієнтовний розрахунок) суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції становить 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, що не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України апелянтом вказано, що докази понесення судових витрат, які позивач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом справи будуть подані протягом п`яти днів після прийняття постанови суду.

Скарга обґрунтована тим, що відповідно до п.п. 2 п.1 постанови Кабінету Міністрів № 634 від 27.05.2024 та п.п. 4 п. 1 даної постанови, орендарям за договорами державного майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) після 30 вересня 2022 р. і до спливу трьох місяців після припинення воєнного стану. Натомість, між позивачем та відповідачем укладено договір оренди комунального майна, а відтак, відповідач не входить до кола суб`єктів, на яких розповсюджуються пільги, передбачені п.п. 2, 4 п. 1 постанови.

Фактично, як зазначає апелянт, суд першої інстанції об`єднав дві різні категорії орендарів державного та комунального майна в одну категорію (коло суб`єктів), що призвело до неправильного вирішення справи. Відтак, враховуючи те, що постановою передбачено різні особливості оренди майна у період воєнного стану, що обумовлені відмінною формою власності об`єкта оренди (державне або комунальне майно), вбачається, що суд першої інстанції застосував закон, який не підлягає застосуванню у правовідносинах між позивачем та відповідачем. Внаслідок цього, судом першої інстанції було безпідставно задоволено позов лише частково.

06.11.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№14211), в якому останній проти апеляційної скарги заперечує, посилаючись на наступне:

- в частині вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі у сумі 159797,26 грн зазначає, що постанова дійсно має певні техніко-юридичні вади, оскільки, з однієї сторони вона має назву «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (а отже повинна регулювати питання оренди державного та комунального майна), а з другої сторони, в одних пунктах та підпунктах постанови мова йде про оренду державного та комунального майна, а в інших лише про оренду державного майна. Вважає, що це є техніко-юридичними помилками (недоліками), і тому всі норми постанови слід розповсюджувати на оренду як державного, так і на оренду комунального майна. Інший підхід, на думку відповідача, буде дискримінаційним, оскільки ніяк не можна пояснити чому на території міста Харкова орендарі державного майна користуються пільгою, пов`язаною з воєнним станом, а орендарі комунального майна такою пільгою не користуються. Адже і ті, і інші знаходяться в однаковому стані;

- суд цілком справедливо зазначив, що суб`єкти господарювання, зокрема і орендарі, які віднесені до категорій, яким законодавством встановлено пільги щодо сплати орендної плати протягом дії воєнного стану, мають право розраховувати на чіткі положення законодавства, яке надає їм такий статус. Положення постанов Кабінету Міністрів України № 512 від 07.05.2024 та № 634 від 27.05.2022 слід трактувати чітко та однозначно в аспекті максимально можливого захисту прав та законних інтересів орендарів державного та комунального майна. Отже, в такому разі наведені вище положення постанов Кабінету Міністрів України № 512 від 07.05.2024 та № 634 від 27.05.2022 щодо спірних правовідносин слід розуміти так: орендарів державного або комунального майна, яке розташоване, зокрема, на території, зокрема, м. Харкова, звільнено від орендної плати на період воєнного стану, але в будь якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 року, а починаючи з 01.10.2022, плата за відповідними договорами оренди має становити 50% розміру орендної плати, встановленої цим договором на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування. Однак, таке тлумачення судом норм права не свідчить про максимально можливий захист прав та законних інтересів орендарів державного та комунального майна. Вважає, що пільги по сплаті орендної плати судом застосовано невірно, внаслідок чого рішенням суду стягнуто зайву суму орендної плати (хоча вона і є зменшеною у порівнянні з тією, стягнути яку вимагав позивач). Тому вважає, що за наслідком апеляційного розгляду справи сума стягнутої з відповідача орендної плати повинна бути зменшена порівняно з тією, яку присуджено стягнути, оскільки суд першої інстанції, навіть застосувавши зменшення розміру орендної плати, все одно стягнув зайве;

- Харківська міська територіальна громада з 24.02.2022 по 15.09.2022 відносилася до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 відноситься до території можливих бойових дій. Вважає, що орендна плата не могла нараховуватися з лютого 2022 року (місяць початку активних бойових дій) та до 1 січня 2023 року (1 число місяця, що настає через три місяці після дати завершення активних бойових дій). За цей період (з лютого 2022 року по грудень 2022 року) зайво нараховано орендної плати (виходячи з наданого позивачем розрахунку) 28897,72 грн;

- пунктом 2 постанови КМУ від 07 травня 2024р. № 512 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022р. № 634» встановлено, що нарахування орендної плати орендарям, визначеним підпунктом 1-1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022р. № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», здійснюється з урахуванням змін, затверджених цією постановою, починаючи з 1 січня 2024 року. Надмірно сплачена зазначеними орендарями орендна плата підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів. Вважає, шо вказану норму слід розуміти так, що орендарям державного та комунального майна, розташованого на територіях активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, які включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, не нараховується орендна плата за період з 1 числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку бойових дій або тимчасової окупації, і по 31 грудня 2023 року включно (за умови, що дата завершення відповідних подій сталася не пізніше, ніж за три місяці до 01 січня 2024 року тобто не пізніше 30 вересня 2023 року). Якщо ж дата завершення відповідних подій станеться пізніше 30 вересня 2023 року, тоді орендна плата почне нараховуватися з 2-го числа місяця, що настане через три місяці після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації, що визначаються відповідно до зазначеного переліку. Тому вважає, що орендна плата за 2023 рік теж зайво нарахована (виходячи з наданого позивачем розрахунку) в сумі 98226,72 грн.

- з 01 січня 2024 року, на підставі підпункту 4 пункту 1 постанови орендна плата має нараховуватися у розмірі 50 відсотків. Позивачем вона нарахована у розмірі 100 відсотків. Тому вважає, що орендна плата за відповідні періоди 2024 року теж зайво нарахована (виходячи з наданого позивачем розрахунку) в сумі 16808,15 грн. А саме орендна плата нарахована в сумі 33616,31 грн, в той час як її слід було нарахувати в розмірі 50%, тобто вдвічі менше;

-таким чином, на думку відповідача, позивач зайво нарахував орендну плату: за 2022 рік в сумі 28897,72 грн, за 2023 рік в сумі 98226,72 грн, за 2024 рік в сумі 16808,15 грн, а всього в сумі 143932,59 грн. Отже, обґрунтованим є нарахування орендної плати в сумі 15864,67 грн (159797,26 грн (фактично нараховано позивачем) -143932,59 грн (зайво нараховано)). Тому просить за наслідками розгляду апеляційної скарги позивача зменшити розмір стягуваної з відповідача заборгованості по орендній платі до 15864,67 грн;

- в частині вимоги про стягнення пені у сумі 46177,89 грн, вважає, що навіть стягнувши з відповідача пеню в розмірі меншому, ніж вимагав позивач, суд все одно стягнув з зайве;

-у відзиві на позов відповідач просив суд на підставі ст.551 ЦК України зменшити розмір пені, яку суд буде вважати обґрунтованою, до 500,00 грн;

-просить апеляційний суд перевірити обґрунтованість відхилення судом першої інстанції клопотання відповідача про зменшення розміру пені, повторно розглянути таке клопотання та на підставі ст.551 ЦК України зменшити розмір тієї пені, яку апеляційний суд буде вважати обґрунтованою, до 500,00 грн.

Колегія суддів, розглянувши відзив на апеляційну скаргу відповідача, зазначає, що згідно положень п.3 ч.2 ст. 263 ГПК України відзив на апеляційну скаргу повинен містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, в той же час у наданому відповідачем відзиві містяться не лише заперечення щодо заявлених у скарзі доводів та вимог, а й доводи щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції, тоді як відповідач не є апелянтом в межах даного апеляційного провадження, і відповідно, судом апеляційної інстанції не розглядаються.

12.11.2024 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх.№14543 від 13.11.2024), в яких останній зазначає, що відповідно ч.6 ст.762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Очевидно, що повномасштабна агресія росії унеможливлює безпечне ведення господарської діяльності та використання орендованого майна, зокрема у місті Харкові у зв`язку з тим, що місто Харків об`єктивно і безумовно визначено таким, що входило до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій та зараз входить до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення можливих воєнних (бойових) дій визначено у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, зміни в який вносяться відповідними наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 військову агресію російської федерації проти України визнано форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили) термін дії якої визначено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року і до закінчення воєнного стану в Україні.

13.11.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№14610 від 14.11.2024), в яких останній зазначає, що фактично доводи відповідача в частині застосування судом першої інстанції п.п. 2, 4 п. 1 Постанови № 634, зводяться виключно до суб`єктивної незгоди останнього із застосуванням відповідних пільг лише щодо орендарів державного майна, посилаючись на «техніко-юридичні помилки (недоліки)». Суб`єктивні висновки відповідача про те, що «і ті, і інші знаходяться в однаковому стані» об`єктивно не ґрунтується на правових нормах. Водночас, зміст п. 16 Постанови № 634 щодо забезпечення орендодавцями державного та комунального майна нарахування орендної плати, згідно з п. 1 Постанови № 634, не свідчить про застосування пільг, передбачених п.п. 2, 4 п. 1 Постанови № 634 для орендарів комунального майна. Судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин. До правовідносин, що є підставою позову у даній справі, підлягають застосуванню норми Постанови № 634 в редакції, що діяла станом на момент виникнення у відповідача обов`язку зі сплати орендної плати за відповідний період. Постанова № 634 у редакціях, що діяла до набрання чинності Постанови № 512, не містить будь-яких підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати за договором оренди комунального майна.

Колегія суддів, розглянувши додаткові пояснення відповідача (вх.№14543 від 13.11.2024) та позивача (вх.№14610 від 14.11.2024), зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст.161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Заявами по суті справи в суді апеляційної інстанції є апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу.

Порядок, строки, механізм подання цих заяв по суті справи чітко регламентується ГПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Під час судового розгляду судом апеляційної інстанції не визнавалося необхідним подання додаткових пояснень щодо окремих питань учасниками справи, в зв`язку з чим додаткові пояснення позивача не розглядаються колегією суддів.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Заявив клопотання про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином ухвалою суду від 28.10.2024.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.06.2008 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ресурс (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 4927, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення другого поверху нежитлового будинку, загальною площею 202,4 кв.м (надалі -майно), які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та розташовані за адресою: м.Харків, вул.Червоножовтнева, 8, літ. «В-2», та знаходиться на обліку управління комунального майна та приватизації.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Згідно з п.3.2. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м.Харкова, затвердженої рішенням 15 сесії Харківської міської ради 5 скликання №208/07 від 03.10.2007. Базова орендна плата становить за липень місяць 2008 року 6270,47 грн. Ставка орендної плати становить 15% за рік.

Відповідно до п. 3.3. договору нарахування орендної плати починається з дати підписання акту приймання-передачі.

Пунктом 3.5. договору визначено, що орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця протягом 15 календарних днів наступного місяця.

За змістом п. 3.6. договору розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день оплати) (п.3.8 договору).

Умовами п.3.9 договору передбачено, що розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у випадку зміни Методики її розрахунку, централізованих цін і тарифів, затверджених у встановленому порядку, які безпосередньо впливають на розрахунок орендної плати.

Відповідно до п. 4.4. договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі).

Пунктом 4.14 договору узгоджено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати орендодавцю збитки в разу погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря.

Відповідно до п.п. 5 п. 7.2. договору орендодавець має право вимагати розірвання цього договору та відшкодування збитків у разі внесення орендарем 3-х орендних платежів не в повному обсязі.

Згідно з п.п.6 п. 7.2. договору орендодавець має право вимагати розірвання цього договору та відшкодування збитків, якщо орендар не виконує п.п. 3.5, 3.6, 3.7, 4.1., 4.2., 4.3., 4.4., 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 4.11, 4.12, 4.13, 4.16, 4.17, 4.18, 4.20.

Пунктом 10 договору передбачено, що цей договір діє з 04.06.2008 до 04.05.2011.

За змістом п.10.3 договору договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду, суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами цього договору.

В п.10.5 договору встановлено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Відповідно до п. 10.6. договору дія договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, достроково за згодою сторін або за рішенням суду.

За актом приймання-передачі від 04.06.2008 Товариству з обмеженою відповідальністю Ресурс передано в користування нежитлові приміщення другого поверху 2-поверхового нежитлового будинку, загальною площею 202,4 м.2, що розташовані за адресою: вул. Червоножовтнева 8, літера В-2.

Додатковою угодою №1 до договору сторони визначили, що орендарем майна розташованого за адресою: м.Харків, вул.Червоножовтнева, 8, літ. «В-2», по договору оренди №4927 від 04.06.2008 з 27.06.2008 слід вважати Приватне підприємство Наступник, як правонаступника. В акті прийому-передачі від 04.06.2008 до договору оренди слова: Товариство з обмеженою відповідальністю Ресурс замінити на Приватне підприємство Наступник.

В подальшому між сторонами було укладено декілька додаткових угод до договору.

Так, відповідно до додаткової угоди №9 від 04.04.2014 орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування нежитлові приміщення 2-го поверху № 8-3-:-8-5, 8-7-:8-14, 8-8а, ХІІІ площею 202,4 кв.м, 1/4 частину приміщень 1-го поверху № 7-22, 7-23, VІІІ площею 10,0 кв.м та 1/2 частину місця спільного користування 2-го поверху № ХІІІа площею 2,8 кв.м загальною площею 215,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Червоножовтнева, 8, літ В-2.

За актом приймання-передачі від 04.04.2014 орендодавцем передано орендарю нежитлові приміщення 2-го поверху № 8-3-:-8-5, 8-7-:8-14, 8-8а, ХІІІ площею 202,4 кв.м, 1/4 частину приміщень 1-го поверху № 7-22, 7-23, VІІІ площею 10,0 кв.м та 1/2 частину місця спільного користування 2-го поверху № ХІІІа площею 2,8 кв.м загальною площею 215,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Червоножовтнева, 8, літ В-2 .

Відповідно до додаткової угоди №10 від 17.03.2017, в договорі оренди нежитлового приміщення (будівлі) №4927 від 04.06.2008 та акті приймання-передачі до орендного користування нежитлових приміщень найменування вул. Червоножовтнева замінено на вул. Конторська.

Додатковою угодою №11 від 22.12.2017 було внесено зміни до договору та викладено його в наступній редакції, зокрема:

-в договорі оренди нежитлового приміщення (будівлі) №4927 від 04.06.2008 найменування договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) змінено на договір оренди;

-п.3.2 орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу (додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання №755/17 від 20.09.2017);

-п.3.5. орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця;

-п.3.6. розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності;

-п.3.10 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день оплати);

-п.7.3. у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково, нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п. 3.10 договору порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов`язання повинно було бути виконано.

Згідно з додатковою угодою № 12 від 17.03.2020 базова орендна плата складає 5 413,12 грн без ПДВ за лютий 2020 року. Ставка орендної плати 1 %, 5%. Цей договір діє до 04.01.2023.

Позивач вказує, що відповідач, як орендар, належним чином не виконав обов`язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими договором, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за договором в сумі 159 797,26 грн.

Позивачем за порушення строків сплати орендної плати, на підставі п.7.3 договору, нарахована пеня у розмірі 46 177,89 грн.

Також позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладених на нього обов`язків щодо своєчасної, в повному обсязі сплати орендної плати та порушення вимог п.п.2.3, 3.5, 4.4, 4.14 договору, заявлено вимогу про дострокове розірвання договору за рішенням суду, звільнення та повернення нежитлових приміщень за договором шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі протягом трьох днів з моменту припинення договору.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення основного боргу та пені, тому з урахуванням ч.1 ст.269 ГПК України, переглядається судом апеляційної інстанції тільки в цій частині.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.526 ЦК України, яка кореспондується з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами у даній справі договір є договором оренди комунального майна.

Відповідно до п.1 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч.1 ст.762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що між позивачем та відповідачем укладено договір оренди комунального майна, а не державного майна, а відтак, відповідач не входить до кола суб`єктів, на яких розповсюджуються пільги, передбачені п.п. 2, 4 п.1 постанови Кабінету Міністрів № 634 від 27.05.2024.

Надаючи оцінку даним доводам апелянта колегія суддів зазначає наступне.

27.05.2022 Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України від 1 квітня 2022 р. № 2181-IX Про внесення змін до Закону України Про оренду державного та комунального майна, прийнято постанову №634 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 (в редакції чинній станом на час прийняття постанови) на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 р., за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях).

Підпунктом 4 пункту 1 даної постанови (в редакції чинній станом на час прийняття постанови) визначено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, зокрема: орендарям на територіях, визначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) після 30 вересня 2022 р. і 30 травня 2022 р. відповідно і до закінчення строку, визначеного в абзаці першому цього підпункту.

Постановою Кабінету Міністрів України № 512 від 07.05.2024 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану, яка набрала чинності 08.05.2024, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 було доповнено підпунктом 1-1 такого змісту: орендарям державного та комунального майна, розташованого на територіях активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - визначені території), не нараховується орендна плата за період з 1 числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку бойових дій або тимчасової окупації, по 1 число місяця, що настає через три місяці після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації, що визначаються відповідно до зазначеного переліку.

Пунктом 2 наведеної постанови установлено, що нарахування орендної плати орендарям, визначеним підпунктом 1-1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 р. № 634 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану, здійснюється з урахуванням змін, затверджених цією постановою, починаючи з 1 січня 2024 року. Надмірно сплачена зазначеними орендарями орендна плата підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, дійшов висновку, що зі змісту наведених положень постанов Кабінету Міністрів №634 від 27.05.2022 та № 512 від 07.05.2024 випливає, що орендарів державного або комунального майна, яке розташоване, зокрема, на території Харківської області (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях), звільнено від орендної плати на період воєнного стану, але в будь якому разі - не довше ніж до 30 вересня 2022 року, а починаючи з 01.10.2022, плата за відповідними договорами оренди має становити 50% розміру орендної плати, встановленої цим договором.

Однак, колегія суддів не може погодитися з даним висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 512 від 07.05.2024 було внесено зміни до Постанови № 634 шляхом викладення п. 1 Постанови № 634 у новій редакції, зокрема, до п.1 було додано підпункт 1-1, яким передбачено пільги для орендарів державного та комунального майна, розташованого на територіях активних бойових дій, або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, які включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, а саме звільнення від нарахування орендної плати за період з 1 числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку бойових дій або тимчасової окупації, по 1 число місяця, що настає через три місяці після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації, що визначаються відповідно до зазначеного переліку. Нарахування орендної плати здійснюється з урахуванням змін, затверджених цією постановою, починаючи з 1 січня 2024 року.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 ЦК України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно зі ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України виснував, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів; перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію в часі, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання чинності цими актами, а також відносини, які виникли до набрання чинності нормативно-правовими актами і продовжують існувати на час набрання ними чинності. У другому випадку такі акти поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин. В окремих випадках законодавець вказівкою в перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегуляторний вплив визнаного нечинним нормативно-правового акта на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» (переживаюча дія).

Здатність закону регулювати відносини з моменту їхнього виникнення у минулому, є зворотною дією нормативно-правового акта в часі, яка для цілей стабільності суспільних відносин застосовується лише в разі скасування чи пом`якшення юридичної відповідальності.

Наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20, від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20, від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21.

Врегулювання ретроактивного застосування нових положень, які були введені із набранням чинності Постановою № 512, передбачено в п.2 цієї Постанови, якою, як вже зазначалось, визначено початок застосування таких положень з 01.01.2024.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій наказом №309 від 22.12.2022, Харківська міська територіальна громада перебувала у переліку територій активних бойових дій з 24.02.2022 по 15.09.2022.

Таким чином, станом на 01.01.2024 Харківська міська територіальна громада не перебувала на території активних бойових дій відповідно до Переліку, тому комунальне майно за договором оренди № 4927 від 04.06.2008 не знаходилось на території активних бойових дій, а відтак на спірні правовідносини не розповсюджується дія підпункту 1-1 пункту 1 Постанови № 634 (в редакції Постанови № 512).

Правовідносинами, що є предметом спору у даній справі, є зобов`язання відповідача зі сплати орендної плати комунального майна за період лютий 2022 року, жовтень 2022 року -квітень 2024 року.

Таким чином, до даних правовідносин слід застосовувати акти цивільного законодавства, які були чинними станом на момент виникнення таких правовідносин, тобто підлягають застосуванню норми Постанови № 634 в редакції, що діяла станом на момент виникнення у відповідача обов`язку зі сплати орендної плати за відповідний період.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 (в редакції чинній станом на час прийняття постанови) на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 р., за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях).

Таким чином, Постанова № 634 у редакції, що діяла до набрання чинності Постановою № 512, не містила будь-яких підстав для звільнення орендарів від сплати орендної плати за договорами оренди комунального майна.

Цивільний кодекс України передбачає три форми власності: приватну, державну, комунальну.

Відповідно до ч.1 ст.325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Згідно з ч.1 ст.326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Частиною 1 ст.327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Тобто, Цивільним кодексом України проведено чітке розмежування форм власності.

Відтак, починаючи з 01.01.2024, аналогічно, як і до набрання чинності Постановою № 512, відповідач не підпадає під будь-які підстави для звільнення від виконання зобов`язання зі сплати орендної плати за договором оренди комунального майна.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок місцевого господарського суду, що положення постанов Кабінету Міністрів України № 512 від 07.05.2024 та №634 від 27.05.2022 щодо спірних правовідносин слід застосовувати не лише щодо орендарів державного майна, а й до орендарів комунального майна, та необхідно вважати, що орендарів державного або комунального майна, яке розташоване, зокрема, на території, зокрема, м. Харкова, звільнено від орендної плати на період воєнного стану, але в будь якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 року, а починаючи з 01.10.2022, плата за відповідними договорами оренди має становити 50% розміру орендної плати, встановленої цим договором на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає слушними твердження апелянта про те, що відповідач не входить до кола суб`єктів, на яких розповсюджуються пільги, передбачені п.п. 2, 4 п.1 постанови Кабінету Міністрів № 634 від 27.05.2024, і суд першої інстанції безпідставно об`єднав дві різні категорії орендарів державного та комунального майна в одну категорію (коло суб`єктів), що призвело до неправильного застосування норм матеріального права

Колегія суддів зазначає, що на підставі рішення Харківської міської ради № 496/23 від 01.12.2023 відповідача було звільнено від орендної плати за період з 24.02.2022 по 30.09.2022, що враховано позивачем під час складання розрахунку заборгованості відповідача.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором відповідач має прострочену заборгованість зі сплати орендної плати за період лютий 2022 року, жовтень 2022 року квітень 2024 року, що складає 159 797,26 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно нараховано орендну плату з 01.10.2022 по квітень 2024 року у повному обсязі, без врахування пільги 50% розміру орендної плати, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу підлягає зміні, а позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені за період з 21.03.2022 по 24.05.2024 в сумі 46 177,89 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільно-правова відповідальність це встановлені законом юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою зобов`язань, що пов`язані з порушенням суб`єктивних цивільних прав другої сторони. Мета цивільно-правової відповідальності відновлення порушених майнових прав.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 4 ст.231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2023 у cправі № 910/21298/21).

Згідно з п.3.10 договору (в редакції додаткової угоди №11) орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Відповідно до п.7.3. договору у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому п.3.10 договору порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов`язання повинно було бути виконано.

Таким чином, п.7.3. договору сторони передбачили нарахування пені до моменту сплати основної суми боргу, включаючи день проплати.

Як свідчать матеріали справи, відповідач належним чином та у визначені договором строки не сплачував орендну плату за користування орендованим майном.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності, встановлений ст. 258 ЦК України, щодо нарахування пені, з огляду на наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За умовами договору пеня нараховується до моменту сплати основної суми боргу, включаючи день проплати (п.7.3 договору).

Позивачем пеня нарахована за період з 21.03.2022 по 24.05.2024.

Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Також, відповідно до п. 7 Прикінцевих положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2 №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.

У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 №651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (у редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023, який набув чинності 30.01.2024) встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими позовними вимогами щодо стягнення пені.

Колегія суддів зазначає, що для застосування п. 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України позивачу не потрібно обґрунтовувати, що продовження строків зумовлене саме дією на нього обмежень, впроваджених у зв`язку з карантином. Ні ЦК України, ані інші нормативно-правові акти, якими встановлений (продовжений) на території України карантин, продовжено строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу на строк дії такого карантину, не містять таких вимог, а автоматичне продовження цих строків пов`язане саме із встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону.

Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірне нарахування позивачем заборгованості з орендної плати у повному обсязі, вимога позивача про стягнення з відповідача пені за період з 21.03.2022 по 24.05.2024 в сумі 46 177,89 грн, є правомірною.

Разом з цим, відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд зменшити розмір тієї пені, яку суд буде вважати обґрунтованою, до 500,00 грн.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини 1 статті 550 ЦК України.

Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду).

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто, право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та ін.).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20).

В питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.12.2024 у cправі № 904/872/24.

Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій обґрунтоване тим, що з самого початку війни відповідач відчуває суттєві труднощі у веденні свого бізнесу. А саме, що бізнес взагалі вести неможливо. Як зазначає відповідач, основні причини цьому: постійні обстріли Харкова (головна причина); зменшення кількості населення Харкова та падіння платоспроможності мешканців, які залишилися; відключення електроенергії. За 2022 та 2023 роки, а також за поточний період цього року відповідач має нульову виручку, на підтвердження чого надав податкові декларації платника єдиного податку третьої групи (юридична особа).

З огляду на викладене та враховуючи зазначені відповідачем причини несвоєчасного виконання зобов`язання за спірним договором, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 50 %, в зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 23088,95 грн, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково, в зв`язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 25.09.2024 у справі №922/2349/24 в частині стягнення заборгованості в сумі 82544,23 грн, пені в сумі 25010,60 грн та витрат по сплаті судового збору в сумі 6135,45 грн підлягає зміні, як таке, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Підпунктами б), в) п.4 ч.1 ст.282 ГПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; в) розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що спір доведено до суду з вини відповідача, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладається на Приватне підприємство Наступник.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 статті 275, п.4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 25.09.2024 у справі №922/2349/24 в частині стягнення заборгованості та пені змінити.

Викласти абз.4 резолютивної частини рішення в такій редакції:

Стягнути з Приватного підприємства Наступник (61052, м. Харків, вул. Червоножовтнева, б. 8, літ. В-2; код ЄДРПОУ: 35972080) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16; код ЄДРПОУ: 14095412) заборгованість в сумі 159 797,26 грн, пеню в сумі 23 088,95 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 7316,50 грн.

Стягнути з Приватного підприємства Наступник (61052, м. Харків, вул. Червоножовтнева, б. 8, літ. В-2; код ЄДРПОУ: 35972080) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16; код ЄДРПОУ: 14095412) витрати по сплаті судового збору в сумі 3707,55 грн за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.12.2024

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.А. Пуль