Постанова

від 24.12.2024 по справі 203/4825/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9069/24 Справа № 203/4825/20 Суддя у1-йінстанції - Ханієва Ф.М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Космачевської Т.В.,

суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванова Валерія Михайлівна, на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року в цивільній справі номер 203/4825/20 за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , до Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292» Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , з позовом до Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292» Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням уточненої позовної заяви обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що позивачка є матір`ю малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який у 2018 році відвідував Комунальний заклад освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292 Дніпровської міської ради» (ДНЗ №292).

02.03.2018 року у спальному приміщенні ігрової кімнати ДНЗ №292 ОСОБА_2 впав та вдарився, внаслідок чого йому були спричинені тілесні ушкодження у вигляді забитої рани в області чола, про що 05.03.2018 року був складений Акт про нещасний випадок №1. Причиною нещасного випадку, який 02.03.2018 року стався з ОСОБА_2 та внаслідок якого йому були спричинені тілесні ушкодження, став недогляд працівника ДНЗ №292 вихователя дошкільної групи ОСОБА_3 за поведінкою ОСОБА_2 та порушення вихователем п. 2.19, п. 2.25 посадової інструкції вихователя дошкільного закладу, про що зазначено в Акті про нещасний випадок №1, складеному 05.03.2018 року.

У подальшому ОСОБА_2 проходив лікування тілесних ушкоджень рани в лобній області в лікарні. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень малолітній ОСОБА_2 зазнав моральної шкоди, яка полягала у фізичних стражданнях, болю та неможливості вести активний спосіб життя, притаманний дитині його віку, розмір якої позивач оцінила у розмірі 30000,00 грн.

Позивачка просила суд стягнути з Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292» Дніпровської міської ради (ДНЗ №292) та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 (законного представника малолітнього ОСОБА_2 ) моральну шкоду у сумі 30000,00 грн.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , до Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292» Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 292» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Із вказаним рішенням в частині залишених без задоволення позовних вимог не погодилась позивачка ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Іванова В.М., подала апеляційну скаргу, просила скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2023 року у цивільній справі №203/4825/20 в оскаржуваній частині та ухвалити цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідачів солідарно моральної шкоди в сумі 20000,00 грн.

Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального права.

Вважає, що відповідачі ДНЗ №292 та ОСОБА_3 мають у солідарному порядку відшкодувати моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я ОСОБА_2 внаслідок невиконання ДНЗ №292 вимог ч. 1, ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001 року №2628-ІІІ та порушення вихователем дошкільної групи ДНЗ №292 ОСОБА_3 , як педагогічним працівником, обов`язків покладених ст. 29 Закону України «Про дошкільну освіту», п. 8 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 54 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 року №2145- VIII.

Від відповідачів відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що позивач ОСОБА_1 є матір`ю малолітньої дитини сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 37).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 02.03.2018 року відвідував дитячий садок Комунальний заклад освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292 Дніпровської міської ради» (ДНЗ №292), де 02.03.2018 року о 17:30 годині стався нещасний випадок з потерпілим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З Акту про нещасний випадок №1 від 05.03.2018 року вбачається, що нещасний випадок з дитиною позивачки стався у спальному приміщенні ігрової кімнати, вихователь: ОСОБА_3 , з якою 02.01.2018 року проводились вступний та первинний інструктажі. Обставини, за яких стався нещасний випадок: по закінченні сюжетно-рольової гри хлопчик вирішив заховатися, побіг до спальної кімнати, де впав та вдарився. Вид нещасного випадку та події, що призвела до нещасного випадку, є забита рана в області чола внаслідок падіння. Причини нещасного випадку: недогляд вихователя за поведінкою дитини, необережність під час руху у груповому приміщенні. Особи, які допустили порушення правил і норм, вимог нормативно-правових актів з охорони праці: вихователь дошкільної групи ОСОБА_3 порушила п. 2.19, п. 2.25 посадової інструкції вихователя дошкільного навчального закладу. Свідки нещасного випадку: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Проведені заходи щодо усунення наслідків нещасного випадку. Висновок комісії про наслідки нещасного випадку: нещасний випадок стався через недогляд вихователя за дитиною під час навчально-виховного процесу (а.с. 40-41).

Після отриманої травми дитина проходила лікування, що підтверджується медичною довідкою від 02.03.2018 року лікаря-травматолога (а.с. 42).

З висновку судово-медичного експерта відділу судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб КЗ «Дніпропетровського обласного Бюро судово-медичної експертизи» №746 від 14.03.2018 року вбачається, що, за даними медичної документації та при огляді у дитини виявлено тілесне ушкодження у вигляді: забійної рани в лобній області по центру та дещо праворуч, що спричинене від дії тупого твердого предмету, можливо з обмеженою контактуючою поверхнею, або при ударі об такий, можливо в термін, на який вказує мати обстеженого; виявлене тілесне ушкодження відноситься до легких тілесних ушкоджень, як таке, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день) (а.с. 126-128).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості саме в такому обсязі та встановлення факту заподіяння позивачу матеріальної та моральної шкоди.

З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 2 цієї статті наведено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до положень ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується особою, що її завдала за наявності її вини.

Відповідно доч.1ст.1172ЦК України юридичнаабо фізичнаособа відшкодовуєшкоду,завдану їхнімпрацівником підчас виконанняним своїхтрудових (службових)обов`язків.

Частиною другою п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: 1. наявність такої шкоди; 2. протиправність діяння її заподіювача; 3. наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача; 4. вини останнього в її заподіянні.

Вищевказані складові є необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до роз`яснень, наданих у пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вбачається що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП України), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.05.2023 року у справі №204/8118/14, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета й підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконують під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є матір`ю малолітньої дитини сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 02.03.2018 року відвідував дитячий садок Комунальний заклад освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292 Дніпровської міської ради» (ДНЗ №292), де 02.03.2018 року о 17:30 годині стався нещасний випадок з потерпілим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З Акту про нещасний випадок №1 від 05.03.2018 року вбачається, що нещасний випадок з дитиною позивачки стався у спальному приміщенні ігрової кімнати, вихователь: ОСОБА_3 , з якою 02.01.2018 року проводились вступний та первинний інструктажі. Обставини, за яких стався нещасний випадок: по закінченні сюжетно-рольової гри хлопчик вирішив заховатися, побіг до спальної кімнати, де впав та вдарився. Вид нещасного випадку та події, що призвела до нещасного випадку, є забита рана в області чола внаслідок падіння. Причини нещасного випадку: недогляд вихователя за поведінкою дитини, необережність під час руху у груповому приміщенні. Особи, які допустили порушення правил і норм, вимог нормативно-правових актів з охорони праці: вихователь дошкільної групи ОСОБА_3 порушила п. 2.19, п. 2.25 посадової інструкції вихователя дошкільного навчального закладу. Свідки нещасного випадку: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Проведені заходи щодо усунення наслідків нещасного випадку. Висновок комісії про наслідки нещасного випадку: нещасний випадок стався через недогляд вихователя за дитиною під час навчально-виховного процесу.

Після отриманої травми дитина проходила лікування, що підтверджується медичною довідкою від 02.03.2018 року лікаря-травматолога.

З висновку судово-медичного експерта відділу судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб КЗ «Дніпропетровського обласного Бюро судово-медичної експертизи» №746 від 14.03.2018 року вбачається, що, за даними медичної документації та при огляді у дитини виявлено тілесне ушкодження у вигляді: забійної рани в лобній області по центру та дещо праворуч, що спричинене від дії тупого твердого предмету, можливо з обмеженою контактуючою поверхнею, або при ударі об такий, можливо в термін, на який вказує мати обстеженого; виявлене тілесне ушкодження відноситься до легких тілесних ушкоджень, як таке, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, що внаслідок події, яка відбулася 02 березня 2018 року, син позивачки ОСОБА_2 зазнав моральної шкоди, яка була заподіяна йому під час виконання відповідачкою ОСОБА_3 своїх трудових обов`язків, тому відповідальність за таку шкоду несе організація, з якою цей працівник перебував у трудових відносинах, тобто - Комунальний заклад освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №292» Дніпровської міської ради, а ОСОБА_3 відповідає перед своїм роботодавцем в порядку регресу, отже вимоги про солідарне стягнення моральної шкоди є необґрунтованими.

Апеляційний суд також погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди у сумі 10000,00 грн, та вважає цю суму відшкодування достатньою, розумною та пропорційною, а також такою, що відповідає фактичним обставинам справи.

З оглядуна наведене,апеляційний судвважає,що викладенівапеляційній скарзідоводи,висновків судупершої інстанціїне спростовують,переважно зводятьсядо незгодиіз встановленимисудом обставинамита спрямованіна переоцінкудоказів усправі,не впливаютьна правильністьухваленого судовогорішення,були предметомдослідження всуді першоїінстанції знаданням відповідноїправової оцінкивсім фактичнимобставинам справи,яка ґрунтуєтьсяна вимогахчинного законодавства,і зякою погоджуєтьсясуд апеляційноїінстанції.Нових будь-якихдоказів судуапеляційної інстанціїне надано.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи викладене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивачки ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Іванова Валерія Михайлівна, залишити без задоволення, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді: