Постанова

від 12.12.2024 по справі 308/2486/17

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/2486/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 грудня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Фазикош Г.В., Джуги С.Д.

з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ільницький Михайло Петрович, та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шаранич Сергій Сергійович на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 листопада 2023 року, за заявою Закарпатської обласної прокуратури про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 вересня 2017 року, ухвалене в справі за позовом Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_3 про скасування рішення та витребування земельної ділянки

встановив:

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.09.2017 відмовлено Ужгородській місцевій прокуратурі до Ужгородської міської ради Закарпатської області, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про скасування рішень органу місцевого самоврядування та витребування земельних ділянок.

У липні 2022 року Ужгородська окружна прокуратура звернулася до суду із заявою про перегляд за ново виявленими обставинами рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.09.2017.

Заява обґрунтована тим, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у справі за №308/6447/22 від 07.06.2022, що набрала законної сили 15.06.2022 звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч,1 ст. 366 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, а провадження у справі закрито у відповідності до вимог ст. 284 КПК України.

Згідно з пред`явленим 17.10.2014 обвинуваченням ОСОБА_4 вніс недостовірні відомості до графи № 2 висновку від 17.10.2014 до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 АДРЕСА_1 , в якій зазначив, що відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не суперечить містобудівній документації.

Вказує на те, що суд, приймаючи рішення про відмову у задоволені позовної заяви прокурора, констатував недоведеність порушень в частині невідповідності цільового призначення земельної ділянки вимогам містобудівної документації, посилаючись на отримане погодження проекту із землеустрою управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради, що як встановлено наразі ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у справі за №308/6447/22 від 07.06.2022 виявилось підробленим (фальшивим) за його змістом.

Таким чином, посилаючись на ст. 423-429 ЦПК України, просив суд скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.09.2017 у вказаній справі.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 листопада 2023 року заяву Ужгородської окружної прокуратури про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.09.2017 у цивільній справі № 308/2486/17 задоволено.

Скасовано рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.09.2017 в цивільній справі № 308/2486/17 за позовною заявою Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про скасування рішень Ужгородської міської ради щодо відведення земельної ділянки та витребування її на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано:

- пункт 2.11 рішення 22 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 29.05.2014 № 1325;

- пункт 1.25 рішення 22 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11.2014 № 1508;

Витребувано на користь територіальної громади міста Ужгорода:

- від ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,03 га з кадастровим номером 2110100000:24:001:0471 вартістю 276 333,00 грн.;

- від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 2110100000:24:001:0470 вартістю 497 400,00 грн.;

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь прокуратури Закарпатської області пропорційно з кожного по 7 803,00 грн. сплаченого судового збору.

ОСОБА_1 в інтересахякого дієадвокат ІльницькийМ.П. подав апеляційнускаргу в якій проситьрішення скасуватита прийнятинове рішення,яким узадоволенні заявипро переглядрішення занововиявленими обставинамивідмовити тазалишити беззмін рішеннясуду першоїінстанції від18.09.2017,посилаючись напорушення судомнорм матеріальногота процесуальногоправа.

В обґрунтуванняапеляційної скаргивказує,що апелянтане булоналежним чиномповідомлено прочас тамісце розглядусправи,що позбавилойого правана доступдо правосуддя. При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не враховано, що прокурор, що звернувся із позовом в інтересах територіальної громади, вимагав в ході судового розгляду перевірки обставин невідповідності мети отримання відведеної земельної ділянки вимогам генерального плану міста Ужгорода, тобто вказував на розбіжність між висновком ОСОБА_5 від 17.10.2014 та листом виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 20.01.2017 за № 163/03-18.

Вказаний позов мотивований невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам генерального плану та іншої містобудівної документації, а також порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення, що є підставою для визнання недійсним рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

До первинного позову прокурором додані (а) висновок до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в якому зазначено що таке надання (передача) ділянки не суперечить містобудівній документації, який складений та підписаний ОСОБА_4 (б) графічні матеріали на яких зображено генеральний план міста Ужгорода та місце розташування земельної ділянки, (в) а також лист виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 20.01.17р. за № 163/03-18, з якого вбачається їло згідно генерального плану та Публічної кадастрової карти земельна ділянка :находилася по території багатоквартирної житлової забудови.

Як вбачається із журналу судового засідання від 18.09.2017 року по справі № 308/2486/17 (знаходиться в матеріалах справи), під записом № 66 представник прокуратури Зарівна Г.-Є.О.: «...просить суд залучити до участі у справі спеціаліста, який надасть відповідь стосовно того чи дійсно ця земельна ділянка за цільовим використанням може бути передана за кодовим номером 02.01, якщо є висновок (до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який складений та підписаний ОСОБА_4 ), є лист міської ради (виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 20.01.2017 року за № 163/03-18), які суперечать один одному, я думаю, що е доречним залучення спеціаліста». Також, як вбачається із запису вказаного журналу під № 86, представник прокуратури Зарівна Г.-Є.О.: «просить призначити експертизу, надати термін для підготовки запитань, які необхідно поставити на вирішення експертів».

Вказане свідчить, що станом на момент первинного звернення до суду та розгляду справи, прокурору (позивачу по справі) були відомі обставини невідповідності мети отримання відведеної земельної ділянки вимогам генерального плану. На вказані обставини прокурор посилався у позові та у своїх поясненнях, що підтверджується матеріалами справи.

В оскаржуваномурішенні судпершої інстанціїдійшов помилковоговисновку,що ухвалоюУжгородського міськрайонногосуду від07.06.2022по справі№ 308/6447/22встановлені нововиявленіобставини. Як наслідок, висновки суду в оскаржуваному рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення.

При первинномурозгляді таухвалення рішеннявід 18.09.2017судом здійсненооцінку виключноправовідносин,що виниклиміж Ужгородськоюміською радоюта ОСОБА_3 на предметрозроблення документаціїіз землеустроюта подальшоговідведення увласність земельноїділянки закадастровим номером2110100000:25:001:0461.На тоймомент Апелянтне бувучасником такимспірних правовідносин.Апелянт ненабув статусуучасника такихспірних земельнихвідносин інаразі.При цьому,в ходісудового розглядута ухваленнярішення від18.09.2017не досліджувалисяпідстави набуттяапелянтом земельноїділянки закадастровим номером2110100000:24:001:0470площею 0,6га,а такожзастосовні доних підставивитребування майнау апелянта,як добросовісногонабувача землі.Відтак,апелянт,як добросовіснийнабувач,фактично знаходитьсяпід ризикомвтратити належнейому правоприватної власностіна земельнуділянку,яку вінпридбав уіншої фізичноїособи загрошові кошти,з оглядуна помилкидопущені Ужгородськоюміською радоюта їїструктурними підрозділамив ходіпервинного відведеннятакої землі. Натомість суд при ухваленні оскаржуваного рішення вийшов за межі вимог та підстав позову прокурора від 28.02.2017 року за № 01-115/59-17, а саме здійснив замість прокурора вибір відповідачів, предмета та підстав позову, що є виключним правом позивача.

ОСОБА_2 у інтересах якого діє адвокат Шаранич С.С., подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відмовити та залишити без змін рішення суду першої інстанції від 18.09.2017, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Власником земельної ділянки за кадастровим №2110100000:24:001:0471 площею 0,03 га являється ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №80059962 від 10.02.2017 та №305109329 від 15.07.2022. Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу від 01.07.2015 №1362, посвідчений нотаріусом Дудись В.Н.

Ухвалюючи рішення від 18.09.2017 про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що витребування земельних ділянок не відповідатиме критерію «пропорційності» та призведе до порушення вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння гайном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. Окрім цього, суд наголосив на тому, що оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування вичерпали свою дію шляхом виконання, а їх скасування не забезпечує реального захисту порушених прав.

Ухвалюючи рішення від 18.09.2017, суд зазначив про відсутність в Ужгородської міської ради підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зважаючи на наявність погодження управління містобудування та архітектури, тобто по суті дослідив процедуру відведення земельної ділянки для ОСОБА_3 . При цьому перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є екстраординарною формою перегляду та не може ототожнюватися чи підміняти ревізування рішення в апеляційному порядку.

Суд першої інстанції не врахував також того, що в основу рішення від 18.09.2017 були покладені також висновки суду щодо неефективності обраного способу захисту і неможливості витребування земельних ділянок. Отже, слід дійти висновку про те, що заява керівника Закарпатської обласної прокуратури про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.09.2017 у справі №308/2486/17 фактично зводиться до апеляційної скарги на згадане рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі підлягають частковому задоволенню, за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи заяву Ужгородської окружної прокуратури про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.09.2017 у цивільній справі № 308/2486/17, суд першої інстанції виходив з того, що Ужгородською міською радою на 26 сесії 6 скликання прийнято 07.11.2014 рішення за № 1508 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:24:001:0461, площею 0,0900 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та передання такої у власність на підставі підробленого (фальшивого) за своїм змістом Висновку до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 17.10.2014 року, а саме: внесення до графи №2 недостовірних відомостей стосовно того, що відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не суперечить містобудівній документації. Зазначена обставина встановлена ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 07.06.2022 у справі за №308/6447/22 щодо підсудного ОСОБА_4 , який вніс недостовірні дані з приводу того, що таке відведення земельної ділянки ОСОБА_3 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не суперечить відповідній містобудівній документації. У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції скасував рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.09.2017 у справі № 308/2486/17 та задоволив у цілому позовні вимоги Ужгородської окружної прокуратури.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції в частині витребування земельних ділянок на користь територіальної громади міста Ужгорода з огляду на такі мотиви.

У ході апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що відповідно до п. 2.11. рішення 22 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 29.05.2014 за № 1325 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» було надано ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0900 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Згідно висновку управління містобудування та архітектури від 17.10.2014 за підписом в.о. начальника управління Івегеш М., у графі № 2 зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не суперечить наявній містобудівній документації.

Відповідно до п. 1.25. рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради № 1508 від 29.05.2014 «Про затвердження та відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» було затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:24:001:0461, площею 0,0900 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та передання такої у власність.

Згідно технічної документації, підготовленої ФОП ОСОБА_6 , було здійснено поділ земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:24:001:0461 на земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:24:001:0470 площею 0,0600 га і земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:24:001:0471 площею 0,0300 га.

01 липня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:24:001:0471, площею 0,03 га., призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, без номера по АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дудись В.Н. та зареєстровано в реєстрі за № 1362.

А звідси, власником земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:24:001:0471, площею 0,03 га являється ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №80059962 від 10.02.2017 та за №305109329 від 15.07.2022. Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу від 01.07.2015 №1362, посвідчений нотаріусом Дудись В.Н.

Відповідно до п. 1.25. рішення 30 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 13.12.2018 за № 1351 було затверджено ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:24:001:0471 площею 0,0300 га., для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1 зі зміною цільового призначення.

Наказом управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 01.11.2023 р. за № 166-М затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва, а саме: нове будівництво будівлі магазину по АДРЕСА_1 , де замовником виступає ОСОБА_2 .

14 листопада 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:24:001:0470, площею 0,0600 га., призначену для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, по АДРЕСА_1 , в межах згідно з планом, який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Йосипчук К.П. та зареєстровано в реєстрі за № 1110.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №305109531, сформованою від 15.07.2022, власником земельної ділянки кадастровий №2110100000:24:001:0470 площею 0,06 га є ОСОБА_1 , який набув право власності згідно з договором №1110 від 14.11.2019.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.09.2017 у задоволенні позовних вимог Ужгородської окружної прокуратури, відмовлено повністю. Однією з підстав для відмови у задоволенні позову слугувало те, що у Висновку до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою, АДРЕСА_1 , який видано Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 17.10.2014, та підписаний в.о. начальника цього Управління М.М. Івегешем, в якому у графі 2 зазначено, що проект землеустрою не суперечить містобудівній документації.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду у справі за №308/6447/22 від 07.06.2022 (яка набрала законної сили 15.06.2022) звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, а провадження у справі закрито у відповідності до вимог ст.284 КПК України.

ОСОБА_4 обвинувачувався у внесенні недостовірних відомостей до графи № 2 Висновку від 17.10.2014 до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,900 га ОСОБА_3 АДРЕСА_1 , оскільки попри те, що відповідно до Генерального плану м. Ужгорода, затвердженого у 2004 році, земельна ділянка відносилася до території багатоквартирної житлової забудови, зазначив у вказаній графі, що відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не суперечить містобудівній документації. На підставі заздалегідь підробленого Висновку від 17.10.2014 Ужгородська міська рада рішенням від 07.11.2014 № 1508 затвердила проект землеустрою та передала ОСОБА_3 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:24:001:0461 площею 0,900 га.

Закриваючи кримінальне провадження Ужгородський міськрайонний суд в ухвалі від 07.06.2022 констатував, серед іншого, що обвинувачений ОСОБА_4 не заперечував проти закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав і надав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності, вину у пред`явленому йому обвинуваченні визнав.

Тож, у кримінальному провадженні чинною ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 07.06.2022 у справі № 308/6447/22 встановлено, що Висновок до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), АДРЕСА_1 , який був виданий Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради 17.10.2014 за підписом в.о. начальника цього Управління М.М. Івегеша, є підробленим, тобто, є фальшивим документом (письмовим доказом) у розумінні ст. 361 ч. 2 п. 2 і ст. 423 ч. 2 п. 2 відповідних редакцій ЦПК України.

Вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже,стаття 15 ЦК Українивизначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зокрема посилався на те, що оскільки за генеральним планом міста Ужгорода спірна земельна ділянка відноситься до земель за функціональним призначенням, що не передбачає індивідуальну житлову забудову, прийняття рішення Ужгородською міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження прийнято всупереч вимогам ст. 20 ЗК України.

За приписами пункту другого частини другої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: встановлений вироком або ухвалою прозакриття кримінальногопровадження тазвільнення особивід кримінальноївідповідальності,що набрализаконної сили,факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі.

У даній справі такою підставою являється ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 07.06.2022 у справі за №308/6447/22 (яка набрала законної сили 15.06.2022), якою звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, а провадження у справі закрито у відповідності до вимог ст. 284 КПК України.

В даному судовому рішенні встановлено, що долучений до проекту землеустрою з відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) в АДРЕСА_1 , Висновок управління містобудування та архітектури від 17.10.2014 р. за підписом в.о. начальника цього Управління М.М. Івегеша, є підробленим, тобто, є фальшивим документом (письмовим доказом). Відповідно до Генерального плану м. Ужгорода, затвердженого у 2004 році, спірна земельна ділянка відносилася до території багатоквартирної житлової забудови, а ОСОБА_4 зазначив у графі 2 зазначеного Висновку, що відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не суперечить містобудівній документації.

Відтак, на підставі заздалегідь підробленого Висновку від 17.10.2014 Ужгородська міська рада рішенням від 07.11.2014 № 1508 затвердила проект землеустрою та передала ОСОБА_3 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:24:001:0461 площею 0,900 га.

Оскільки обставина, щодо фальшивості документа, а саме підроблення Висновку до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), АДРЕСА_1 , який був виданий Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради 17.10.2014 за підписом в.о. начальника цього Управління М.М. Івегеша, що встановлена ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 07.06.2022 у справі № 308/6447/22, не була встановлена судом та не була і не могла бути відома позивачу, котра звертається із заявою про перегляд рішення за нововиявленою обставиною, тому на думку колегії судів вона має істотне значення для розгляду справи і виконання судового рішення та є істотною для справи обставиною та підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Наведене слугувало законною підставою для суду першої інстанції по здійсненню перегляду рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18.09.2017 року та ухвалення у цій справі нового судового рішення від 17.11.2023 року, оскільки встановлено факт фальшивості письмового доказу, який призвів до ухвалення незаконного рішення у даній справі.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Ужгородська міська рада прийняла рішення від 07 листопада 2014 року за № 1508 про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0900 га за кадастровим номером 2110100000:24:001:0461 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), АДРЕСА_1 на підставі підробленого Висновку управління містобудування та архітектури від 17.10.2014 р. за підписом в.о. начальника цього Управління М.М. Івегеша, який є фальшивим документом (письмовим доказом), що вказує на незаконність такого рішення Ужгородської міської ради.

Водночас, задовольняючи вимоги про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки правомірності втручання у право мирного володіння земельними ділянками та добросовісності відповідачів під час набуття ними права власності з урахуванням конкретних обставин цієї справи.

Статтею 328 ЦК Українипередбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеноюдля досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, Конвенція гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилкидержавного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно,виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Зазначені мотиви, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 149/3533/22.

Також у пунктах 45 - 47 рішення ЄСПЛ від 16.02.2017 р. в справі «Кривенький проти України» яке є остаточним з 16.05.2017 йдеться про те, що залишається з`ясувати, чи забезпечувало також позбавлення права власності, про яке йдеться у цій справі, справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед багатьох інших джерел, згадане рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), пункт 31). У зв`язку з цим Суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (див. рішення у справах «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та«Колишній король Греції та інші проти Греції»[ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII). У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на державні органи обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див. зокрема, рішення у справі«Рисовський проти України»(Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04, пункт 71, від 20 жовтня 2011 року, з подальшими посиланнями). Суд зазначає, що, як вбачається з доводів заявника, які не оскаржувались Урядом, заявник отримав та володів земельною ділянкою, про яку йдеться у цьому провадженні, відповідно до дійсного сертифікату та добросовісно. Він сплачував податок на землю та обробляв її з 1997 року як власник частки на земельній ділянці, яка належала колективному сільськогосподарському підприємству, а в 2003 році належним чином оформив своє право власності. За цих обставин, на думку Суду, той факт, що у 2006 році земля була вилучена у заявника без виплати будь-якої компенсації чи іншого виду належного відшкодування, є достатнім для того, щоб дійти висновку, що в результаті позбавлення заявника цієї земельної ділянки на нього був покладений непропорційний тягар. Отже, було порушеностаттю 1Першого протоколу до Конвенції.

У своєму рішенні від 11 січня 2024 року в справі «Шмакова проти України» (Заява № 70445/13) ЄСПЛ повторив те, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення у справі«Кривенький проти України»(Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 45 з подальшими посиланнями), пункт 17. У ційсправі заявницядобросовісно отрималаземельну ділянку,не підозрюючи,що міськарада моглаперевищити своїповноваження,погоджуючи такевиділення.Пізніше заявницяотримала всінеобхідні документита дозволий,зрештою,свідоцтво проправо власностіна будинок,побудований неюна ційземельній ділянці,наданій тимже органом,міською радою,яка ухвалиларішення провиділення земельноїділянки спочаткузаводу у1994році,а потім,у 2009році,заявниці.У зв`язкуз цимСуд зазначає,що хочаУряд посилавсяна визнанняодного зпрацівників управлінняземельних ресурсівміської радивинним узловживанні службовимстановищем упитаннях виділенняземлі,він нестверджував,що цемало який-небудьстосунок доситуації заявницічи щозаявниця булаякимось чиномдо цьогопричетна.У будь-якомувипадку цейаргумент невпливає навідповідальність міськоїради якоргану державноївлади,пункт 18. Оскільки Уряд стверджував, що у справі заявниці компенсація не була необхідною, оскільки вона отримала земельну ділянку безоплатно, Суд повторює, що це не виключає можливості визнання порушеннястатті 1Першого протоколу до Конвенції (див., наприклад, згадане рішення у справі«Кривенький проти України»(Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 46). Крім того, хоча Уряд стверджував, що попри скасування права власності на земельну ділянку, заявниця все ще володіла будинком, Суд не переконаний, що вона не зіткнеться з проблемами у користуванні своїми правами власності на нього у майбутньому, пункт 20. Наведених міркувань достатньо для визнання Судом того, що за обставин цієї справи позбавлення заявниці права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого, пункт 21. Отже, було порушеностаттю 1Першого протоколу до Конвенції, пункт 22.

У переглядаємій справі ОСОБА_3 добросовісно у відповідності до положень статей 116, 118, 121 ЗК України отримала спірну земельну ділянку, не підозрюючи, що Ужгородська міська рада могла перевищити свої повноваження, погоджуючи таке передавання земельної ділянки у власність. Пізніше ОСОБА_3 отримала всі необхідні документи та дозволи на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на будівництво та обслуговування будівель торгівлі, та в подальшому поділ такої земельної ділянки на дві окремі ділянки, які надані тим же органом, міською радою.

За обставинами цієї справи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які набули право власності на спірні земельні ділянки за відплатними договорами купівлі-продажу не були відомі обставини, які в подальшому були встановлені у ході розгляду кримінальної справи, та вони мали законні сподівання, що передаючи у 2014 році ОСОБА_3 права власності на землю Ужгородська міська рада діяла в межах своїх повноважень. Окрім цього, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на спірних земельних ділянках збудували нежитлові приміщення, цільове призначення яких, будівлі торгівлі. Тому, володіння відповідачами на праві власності комерційними приміщеннями за наявності витребування спірних земельних ділянок на яких такі розміщені, на думку колегії суддів спричинить у майбутньому наявність у відповідачів проблем пов`язаних з користуванням своїми правами власності на такі приміщення торгівлі.

Колегія суддів також зазначає те, що хоча прокурор посилався на визнання в.о. керівника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради М.М. Івегеша винним у зловживанні службовим становищем у питаннях виділення землі, він при цьому не стверджував, що це мало який-небудь стосунок до ситуації ОСОБА_3 чи що остання була якимось чином до цього причетна. Та у будь-якому випадку даний аргумент Ужгородської окружної прокуратури не впливає на відповідальність міської ради як органу державної влади.

Окрім зазначеного, колегія суддів вказує на те, що до вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частинипершоїстатті 388 ЦК України) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під випливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Відповідно до положень частини першоїстатті 388 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Воля держави як власника земель може виражатись лише в таких діях органу виконавчої влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

У даній справі колегією суддів встановлено, що ОСОБА_3 з дотриманням норм ЗК України звернулась до Ужгородської міської ради із заявою для отримання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Тобто, таку земельну ділянку ОСОБА_3 набула на реалізацію свого права з отримання у межах норм у власність земельної ділянки для будівництва житлового будинку.

Отже, спірна земельна ділянка не вибула із комунальної власності Ужгородської міської ради поза її волею внаслідок обману, насильства, чи зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, бо докази про зворотне у матеріалах справи відсутні.

У зв`язку з цим, колегія суддів дійшла до думки, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, оскільки на час придбання ними спірних земельних ділянок її власник ОСОБА_3 мала право на їх відчуження.

Діючи в контексті висновків зазначених у вище наведених рішеннях ЄСПЛ апеляційний суд констатує, що витребування спірних земельних ділянок у відповідачів на яких розміщені нежитлові приміщення комерційного призначення без виплати їм будь-якої компенсації чи іншого виду належного відшкодування, є достатнім для того, щоб дійти висновку, що в результаті позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 цих земельних ділянок на таких буде покладено непропорційний тягар, що безумовно може свідчити про порушеннястатті 1Першого протоколу до Конвенції.

Відтак, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені обставини та не врахував, що задоволення позову в частині витребування спірних земельних ділянок у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , порушить принцип «належного врядування», оскільки потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. А звідси, оскаржуване рішення суду першої інстанцій в частині витребування нерухомого майна не може вважатися таким, що відповідає нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України.

З огляду на наведене,суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про позбавлення відповідачів права власності на землю, шляхом витребування у них земельних ділянок, вважаючи, що таке втручання у право власності узгоджується з критеріями законності, пропорційності, є справедливим і необхідним для захисту відповідного публічного, суспільного інтересу та права власності територіальної громади міста Ужгорода на землю комунальної власності. При цьому суд поклав правові наслідки прийнятого рішення міської ради лише на відповідачів, що не відповідає висновкам наведених у рішеннях ЄСПЛ.

За встановлених обставин, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції вирішив питання про витребування у відповідачів як добросовісних набувачів спірних земельних ділянок без оцінки правомірності втручання у їх право на мирне володіння таким майном, з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо посилання прокурора на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.06.2024 р. у справі № 307/1022/21.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 12 жовтня 2021 року всправі №233/2021/19 зазначила про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Длявстановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правоверегулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими, (пункт 39).

Виходячи із зазначеного, колегія суддів констатує, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.06.2024 р. у справі №307/1022/21, обставини справи стосувались тих фактів, які були пов`язані з відсутністю волевиявлення Солотвинської селищної ради на передачу у власність ОСОБА_7 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку бо відповідного рішення селищна рада не приймала, та те, що ОСОБА_8 таку земельну ділянку набув у власність безоплатно на підставі договору дарування. Тоді як у переглядаємій справі Ужгородська міська рада своїм рішенням за № 1508 від 07.11.2014 року затвердила ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0900 га для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та передала таку у власність. Яку згодом купили ОСОБА_2 і ОСОБА_1 згідно договорів купівлі-продажу та останні не знали і не могли знати того, що під час передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, Ужгородська міська рада могла перевищити свої повноваження, погоджуючи таке передавання земельної ділянки у власність.

Відтак, правовідносини у цих справи не є однаковими, тому вказана правова позиція є не релевантною до обставин цієї справи, оскільки стосується можливості витребувати земельну ділянку, яка перейшла у власність ОСОБА_7 за відсутності волевиявлення Солотвинської селищної ради. Таких обставин немає у переглядаємій апеляційним судом справі.

Отже, у наведеній прокурором постанові суду касаційної інстанції та оскаржуваному судовому рішенні суду першої інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи прокурора про врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах єбезпідставним.

Інші доводи відзиву на апеляційну скаргу не дають підстав колегії суддів для висновку, що апеляційна скарга у цілому не містить обґрунтованих доводів на підтвердження того, що рішення суду першої інстанції ухвалене в супереч вимог норм матеріального і процесуального права, а звідси, такі не впливають на правові висновки апеляційного суду, та у зв`язку із цим є безпідставними.

Разом з наведеним, слід наголосити на тім, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відтак, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

А звідси, інші доводи відзиву Закарпатської обласної прокуратури щодо заперечення вимог апеляційної скарги у спірних правовідносинах не являються тими обставинами, які б слугували підставою для колегії суддів стосовно задоволення у цілому заявлених позовних вимог, та не впливають на правові висновки у спірних правовідносинах і не спростовують викладеного вище.

Наведеного суд першої інстанції не врахував, та безпідставно дійшов висновку про повне задоволення заявлених позовних вимог. Відтак, такі висновки суду першої інстанції в частині витребування земельних ділянок є такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства та досліджених обставинах, разом з зібраними у справі доказами та доводами учасників справи.

Зважуючи на встановлене у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку з приводу того, що заявлена прокурором вимога про витребування земельних ділянок на користь територіальної громади м. Ужгорода є недоведеною, тому зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню за вищенаведених доводів, та у зв`язку із цим доводи апеляційних скарг є частково підставними.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню в частині витребування на користь територіальної громади м. Ужгорода земельних ділянок, з постановленням із зазначеної вимого нового судового рішення про відмову в задоволенні такої позовної вимоги. У решті вимог, рішення суду першої інстанції є законним та підлягає залишенню без змін.

Зважуючи на викладене та керуючись нормами статей 368, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ільницький Михайло Петрович, та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шаранич Сергій Сергійович, задовольнити частково.

Заяву Закарпатської обласної прокуратури про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 вересня 2017 року, задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17листопада 2023 року в частині задоволення позову Ужгородської окружної прокуратурипро витребуванняна користьтериторіальної громадим.Ужгород від ОСОБА_2 земельнуділянку площею0,0300га тавід ОСОБА_1 земельну ділянкуплощею 0,0600га. скасувати, ухваливши у цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог, відмовити.

В решті, рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 23 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: