Постанова

від 24.12.2024 по справі 320/41914/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/41914/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Ключкович В.Ю.

Кузьмишина О.М.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -

УС Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, у якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпродспоживслужби у м.Києві від 30.05.2023 №5.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

До суду першої інстанції надійшло клопотання від представника позивача про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі в розмірі 7500,00 грн. (сім тисяч п`ятсот гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві.

Не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване додаткове рішення ухвалено судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджено повно та належно співмірність послуг категоріям складності справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. є необґрунтованим. При цьому, визнав, що 7500 грн. є співмірною сумою ціні позову, складності справи та фактичному об`єму наданих послуг, у зв`язку із чим клопотання представника позивача підлягає частковому задоволенню.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У свою чергу, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому, на переконання колегії суддів, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також, Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі № 826/856/18 зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Колегія суддів констатує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (замовник) та Адвокатським бюро «Дмитра Мамчика» (виконавець) укладено договір №0906/23 про надання правової допомоги від 09.06.2023, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати правову допомогу (юридичні послуги) підзахисному в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а Замовник в свою чергу виконувати обов`язки на умовах даного Договору. Обсяг надання правової допомоги (юридичних послуг) визначається Додатковою угодою №1 до даного Договору укладеною між Сторонами.

Відповідно до Додаткової угоди №1 до Договору про надання правової допомоги №0906/23 від 09.06.2023, сторони домовились визначити обсяг робіт наданий за Договором: підготовка та направлення позовної заяви у справі за позовом до ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання протиправними рішення. Аналіз податкового законодавства. Та визначили «Вартість» вказаних робіт - 15000 грн.

Згідно з актом від 26.06.2023 здачі-приймання наданої правової допомоги до Договору № 0906/23 від 09.06.2023, на дату складання цього Акту виконавець надав правову допомогу замовнику визначену в Договорі та Додатковій угоді № 1 до Договору, сторони дійшли згоди, що правова допомога надана якісно та в повному обсязі на умовах Договору та в сумі встановленій додатковими угодами до даного Договору, сторони підтверджують, що на день підписання цього Акту у замовника не існує боргу з оплати за надану правову допомогу за Договором, а виконавець в повному обсязі та якісно надав правову допомогу замовнику, сторони цим Актом підтверджують надання та отримання обумовлених Договором послуг в повному обсязі та відсутність взаємних претензій до ціни, якості, кількості, повноти та строків надання послуг.

Колегія суддів зазначає, що ухвалюючи рішення про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 грн., судом першої інстанції не враховано складність справи та співмірність з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами). Судом не надано оцінку та не перевірено обґрунтованість часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), не встановлено обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

При цьому, колегією суддів враховуються висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Також, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, що «… правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.».

Отже, вирішуючи питання обґрунтованості рішення суду щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 7500 грн., колегія суддів вважає, що вказана сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг, а саме: підготовка та направлення позовної заяви, аналіз податкового законодавства.

Надані заявником докази не містять визначення обсягу витраченого часу, складності справи, яка на думку суду не є складною, необхідності та обсягів аналізу податкового законодавства та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів звертає увагу, що законодавство, що регулює спірні правовідносини не є об`ємним за правовими нормами, а судова практика є чіткою та сталою. Отже, підготовка та направлення позовної заяви не потребувала великого обсягу часу для адвокатського об`єднання, яким надавалися такі послуги.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Таким чином, доводи податкового органу про неспівмірність послуг категорії складності справи та витраченого часу, колегія суддів вважає частково обґрунтованими.

З огляду на обсяг наданих адвокатським об`єднанням послуг, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною, суд апеляційної інстанції вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в сумі 3000,00грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Наведені обставини у своїй сукупності вказують на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, однак неспівмірно визначив їх розмір, який би відповідав вимогам частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві задовольнити частково.

Додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення наступного змісту:

«Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві.».

В іншій частині додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.Ю. Ключкович

О.М. Кузьмишина

(повний текст постанови складено 24.12.2024р.)