Постанова

від 09.12.2024 по справі 464/3750/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/3750/23 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю.

Провадження № 22-ц/811/1817/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Ковальчука Ю.П.,

з участю: представника апелянта Державної податкової служби України - Холявки Л.П., представника апелянта Бюро економічної безпеки України - Білашової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами представника Офісу Генерального прокурора - Кудіної Т.А., представника Бюро економічної безпеки України - Білашової К.В. та Державної податкової служби України на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі органів державної влади: Офісу Генерального прокурора, Державної податкової служби України, Бюро економічної безпеки України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, відшкодування понесених витрат на правничу допомогу під час перебування під слідством та судом,-

в с т а н о в и в:

В червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовом, у якому просив стягнути за рахунок державного бюджету на його користь 483 042,56 грн. моральної шкоди, завданої у зв`язку із незаконним перебуванням під слідством та судом, та 179 010,93 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час незаконного перебування під слідством та судом. Судові витрати просив покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 19.11.2015 внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за №32015140000000215 із правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч.3 ст.212 КК України. Таке рішення прийнято заступником начальника 2-го ВКР СУ ФР ГУ ДФС у Львівській області Бігуном В.Л. Згідно із фабулою обвинувачення: службові особи ТОВ «Радехівський цукор» (ЄДРПОУ 36153189), в порушення вимог п. 135.1, 135.2, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137 Податкового кодексу України занизили дохід, що враховується при призначенні об`єкта оподаткування в період серпня-листопада 2014 року на суму 31 795 835,10 грн, за рахунок не включення до складу інших доходів суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої у вказаному періоді від підприємств з ознаками фіктивності ТОВ «Світлоф» (ЄДРПОУ 38862089), ТОВ ТК «Фючер ТВП» (ЄДРПОУ 36185280), що призвело до несплати податку на прибуток до державного бюджету на загальну суму 5 723 250,30 грн, відповідно до матеріалів ОУ ГУ ДФС у Львівській області. 04 липня 2018 року внесено відомості до ЄРДР за №32018100110000059 із правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 366 КК України. 11 липня 2018 року прокурором відділу Генеральної прокуратури Кіпчарським О.П. винесено постанову про об`єднання матеріалів досудового розслідування у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР за №32018100110000059 та за №32015140000000215, надано доручення на здійснення досудового розслідування. 17 липня 2018 року старшим слідчим з ОВС СУ ФР ОВПП ДРС Стринжою Г.Л., за погодженням із прокурором відділу Генеральної прокуратури України Кіпчарським О.П., повідомлено про підозру ОСОБА_1 у скоєнні ним злочинів, передбачених ч.3 ст. 212 КК України, ч.2 ст.28, ч.1 ст.366 КК України. 12 жовтня 2018 року складено обвинувальний акт, згідно з яким генеральний директор ТОВ «Радехівський цукор» ОСОБА_1., обвинувачувався в тому, що він, будучи службовою особою підприємства колективної форми власності, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисне ухилення від сплати податку на прибуток підприємства, який входить в систему оподаткування, введений у встановленому законом порядку, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України. Також, ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, будучи службовою особою підприємства, вніс в офіційні документи завідомо неправдиві відомості, а також склав та видав завідомо неправдиві офіційні документи, за попередньою змовою групою осіб, тобто, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.28 та ч.1 ст.366 КК України. Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 20 липня 2021 року у справі №464/6127/18 (кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №32015140000000215 від 19.11.2015) визнано невинуватим і виправдано ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень. Львівський апеляційний суд ухвалою від 16 листопада 2021 року залишив зазначений виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 без змін. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду виніс постанову від 13 грудня 2022 року, згідно з якою вирок Сихівського районного суду м. Львова від 20 липня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. Верховний суд дійшов висновку та вказав у зазначеній постанові, що суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодилася і апеляційна інстанція, своє рішення про недоведеність вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та їхнє виправдання ухвалив за результатами детального дослідження сукупності всіх зібраних доказів, у тому числі за результатами дослідження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу у взаємозв`язку з іншими доказами у справі. Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні. Таким чином, повідомлення про підозру ОСОБА_1 ґрунтувалось на протиправних висновках Акту документальної позапланової перевірки №4/28-10-48-11/36153189 від 03.05.2017, який на момент вручення позивачу підозри, вже був оскаржений до суду. Тобто, податкове зобов`язання, відповідно до висновків Акта, залишалося неузгодженим. Разом з тим, старший слідчий з ОВС 2-го ВРКП СУ ФР ОВПП ДФС Стринжа Г.Л., діючи навмисно, з використанням службових повноважень, всупереч вимогам процесуального закону, необґрунтовано повідомив позивачу про підозру та вручив йому повідомлення про підозру від 17.07.2018. Протиправність висновків Акту документальної позапланової перевірки №4/28-10-48-11/36153189 від 03.05.2017, згідно з яким ТОВ «Радехівський цукор» донараховано податок на прибуток підприємства за період 2014-2016 років на суму 18 567 156 грн, був визнаний судом неналежним та недопустимим доказом, оскільки суми грошових нарахувань були скасовані рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.08.2018. Із покликанням на норми ст.56 Конституції України, ст. 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зазначає, що внаслідок незаконного перебування позивача ОСОБА_1 під слідством та судом, останньому завдано моральної шкоди. Щодо періоду перебування позивача під слідством і судом, вказав, що такий слід обраховувати із 19.11.2015 (внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне провадження №32015140000000) по 16.11.2021 (набрання виправдувальним вироком законної сили), відтак загальний строк незаконного перебування позивача під слідством та судом становить 71 місяць та 28 днів. Позивач зазначає, що за час незаконних дій відносно нього у межах кримінального провадження він зазнав значних душевних та психічних страждань, такі негативні наслідки стали причиною погіршення, а в окремих випадках, повного позбавлення для позивача можливості займатися своїми функціональними обов`язками на підприємстві, звичними життєвими справами, позбавили можливості реалізації своїх звичок і бажань. У нього погіршились відносини із оточуючими людьми, колегами по роботі, керівниками великих підприємств (постачальників сировини, покупців продукції), а також негативно вплинуло перебування під слідством і судом на корпоративні відносини із учасниками очолюваного позивачем Товариства. Позивачу потрібно було постійно доводити перед ними щодо безпідставності усіх публічно висунутих слідчим обвинувачень позивача, як службової особи Товариства. Замість законного проведення досудового розслідування кримінального провадження, на нього здійснювався різного роду тиск, з метою примушування добровільно визнати свою вину у вчиненні злочинів. Душевні та психічні страждання наростали, адже після оголошення підозри, проявилась пряма загроза обмеження свободи. Так, слідчий неодноразово здійснював його виклики за місцем знаходження органу досудового розслідування у м.Львові та м.Києві для допиту його, під час яких попереджався про кримінальну відповідальність, за місцем його роботи проводились обшуки, також проводились негласні слідчо-розшукові дії зі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж за його номером телефону, а саме прослуховувались приватні та службові розмови позивача. Окрім цього, з метою тиску на позивача, розпочалося пряме блокування господарської діяльності очолюваного позивачем господарюючого суб`єкта, шляхом арешту всіх банківських рахунків підприємства. Також протиправні дії слідчого полягали в тому, що ним, з метою перешкоджання законній господарській діяльності підприємства, направлялись письмові вимоги до найбільших контрагентів очолюваного позивачем підприємства із завідомо неправдивою інформацією про позивача та фактичними погрозами щодо негативних наслідків співпраці із зазначеним підприємством. Позивачем надано розрахунок завданої йому моральної шкоди та, із покликанням на норми Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», такий розмір становить 483 042,56 грн. Окрім цього, із покликанням на п.4 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», згідно з якою громадянинові відшкодовуються суми, сплачені у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, вказує, що під час перебування під судом і слідством ОСОБА_1 був змушений звертатись за юридичною допомогою та, відповідно, понести витрати на таку допомогу. За період з 22.03.2021 по 31.03.2023 сума таких витрат на професійну правничу допомогу, згідно із Договором про надання правової допомоги №3/2203 від 22.03.2021 становить 179 010,93 грн. З огляду на наведені вище обставини, просив стягнути на його користь відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом.

Рішенням рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 травня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди - 284 000 (двісті вісімдесят чотири тисячі) грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Судовий збір компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду оскаржила представник Офісу Генерального прокурора - Кудіна Т.А., подавши апеляційну скаргу.

Вважає, що судове рішення підлягає зміні в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

На думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку, що враховуючи приписи ч. 1 ст. 8 Закону «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якими установлено з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 7100 грн., розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 370620 грн (7100 грн х 40 місяців).

Судом відхилено доводи Офісу Генерального прокурора про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн.

Просить рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20.05.2024 у справі № 464/3750/23 змінити, зменшивши розмір стягнення на користь позивача моральної шкоди за період перебування під слідством і судом до мінімально визначеного Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Рішення суду оскаржила представник Бюро економічної безпеки України - Білашова К.В., подавши апеляційну скаргу.

Бюро економічної безпеки України вважає, що рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20.05.2024 в частині задоволених позовних вимог прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також неповним з`ясуванням обставин справи, ненаданням оцінки аргументам та доводам сторін, що відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.

Приймаючи рішення у справі в частині задоволених позовних вимог до Держави Україна в особі Бюро економічної безпеки України, суд першої інстанції не врахував, що Бюро економічної безпеки України є неналежним відповідачем у даній справі, та не може відповідати за цим позовом.

Органом, який здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32015140000000215 відносно ОСОБА_1 , є Офіс великих платників податків ДФС.

Натомість, задовольняючи позов частково та визначаючи БЕБ відповідачем у справі, суд першої інстанції не звернув жодної уваги, що Бюро економічної безпеки України не є правонаступником Офісу великих платників податків ДФС, та не має будь-якого відношення до спірного кримінального провадження.

Таким чином, саме Офіс великих платників податків ДФС є належним відповідачем у даній справі, на що не звернув увагу суд першої інстанції під час розгляду справи та прийняття рішення по суті.

Згідно з обліковими даними кримінальне провадження № 32015140000000215 стосовно ОСОБА_1 до архіву БЕБ не передавалося.

Додатково звертає увагу, що вищевказане кримінальне провадження № 32015140000000215 було розглянуто судом ще у 2021 році (вирок суду набрав законної сили 16.11.2021), тобто до початку створення та діяльності БЕБ (24.11.2021).

З викладеного слідує, що Бюро не має жодних прав та обов`язків щодо даного кримінального провадження та процесуальних дій, що вчинялись у його межах, а отже - не є належним відповідачем за даним позовом, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до нього.

Окрім цього, вказує, що суд мав визначити мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати саме у розмірі 1600 грн, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20.05.2024 у справі № 464/3750/23 в частині задоволених позовних вимог до Держави Україна в особі Бюро економічної безпеки України, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Держави Україна в особі Бюро економічної безпеки України у повному обсязі.

Рішення суду також оскаржила Державна податкова служба України, подавши апеляційну скаргу.

Державна податкова служба України не погоджується із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального та процесуального законодавства та яким не було враховано всіх обставин справи.

Судом першої інстанції не враховано, що Державна податкова служба України є неналежним відповідачем по справі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (далі - Постанова № 1200) утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу України шляхом поділу.

Постановою № 846 було розподіллено сервісну та правоохоронну функції та передбачено виключення у ДПС функцій з реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску.

ДПС України не є правонаступником правоохоронної функції, оскільки дана функція належала податковій міліції як структурному підрозділу ДФС, яка фактично передана Бюро економічної Безпеки.

Державна податкова служба України, вважає, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обсягу страждань морального характеру, яких він зазнав від службових осіб Державної податкової служби України, та не обґрунтував розмір моральної шкоди, а судом першої інстанції не взято до уваги ці обставини.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд прийшов до висновку, що здійснення кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , а саме притягнення його до кримінальної відповідальності та в подальшому виправдання у зв`язку з недоведеністю його винуватості, свідчить про незаконні дії посадових осіб органів державної влади, зокрема органів досудового слідства та прокуратури, які ініціювали вказане провадження. А тому, з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню відшкодування моральної шкоди в розмірі 284 000 грн.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що 19.11.2015 внесено відомості до ЄРДР за №32015140000000215 із правовою кваліфікацією за ч.3 ст.212 КК України, орган досудового розслідування: Слідче управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області. Згідно із витягом з кримінального провадження, зазначена така фабула обвинувачення: службові особи ТОВ «Радехівський цукор» (ЄДРПОУ 36153189), в порушення вимог п. 135.1, 135.2, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137 Податкового кодексу України занизили дохід, що враховується при призначенні об`єкта оподаткування в період серпня-листопада 2014 року на суму 31 795 835,10 грн, за рахунок не включення до складу інших доходів суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої у вказаному періоді від підприємств з ознаками фіктивності ТОВ «Світлоф» (ЄДРПОУ 38862089), ТОВ ТК «Фючер ТВП» (ЄДРПОУ 36185280), що призвело до несплати податку на прибуток до державного бюджету на загальну суму 5 723 250,30 грн, відповідно до матеріалів ОУ ГУ ДФС у Львівській області.

17 липня 2018 року старшим слідчим з ОВС СУ ФР ОВПП ДРС Стринжою Г.Л., за погодженням із прокурором відділу Генеральної прокуратури України Кіпчарським О.П., повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 212 КК України, ч.2 ст.28, ч.1 ст.366 КК України.

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 20 липня 2021 року у справі №464/6127/18 (кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №32015140000000215 від 19.11.2015) визнано невинуватим і виправдано ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 16 листопада 2021 року залишив зазначений виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду виніс постанову від 13 грудня 2022 року, згідно з якою вирок Сихівського районного суду м. Львова від 20 липня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 тривало з 17.07.2018 (оголошення підозри) до 16.11.2021 (набрання виправдувальним вироком законної сили), а всього 39 місяців 29 днів.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Зазначена шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 2 ст. 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом виникає у випадках, зокрема закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Частинами 5, 6 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ст.13 цього Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначити розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 18 серпня 2021 року у справі №591/6891/18.

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у Постанові від 20.09.2018 року справа № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18 розмір мінімальної зарплати визначається згідно розміру на час звернення із заявою про відшкодування: «суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Разом з тим суди не врахували, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.»

Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

З огляду на вищенаведене, доводи апеляційної скарги представника Офісу Генерального прокурора - Кудіної Т.А. не знайшли свого підтвердження, а тому така підлягає залишенню без задоволення.

Проте, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги представника Бюро економічної безпеки України - Білашової К.В. та Державної податкової служби України підлягають до часткового задоволення.

Сторонами у справах позовного провадження є позивач - особа, яка вважає, що її цивільне право порушене і яка пред`явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач - особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких), може бути примушена до вчинення відповідних дій з метою поновлення прав позивача тощо. Правомірній вимозі відповідає обов`язок належного відповідача усунути порушення права.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Згідно з частинами першою-другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Верховний Суд у постанові від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19 дійшов висновку, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Як було встановлено, відомості до ЄРДР 19.11.2015 за № 32015140000000215 із правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 212 КК України було внесено Слідчим управлінням фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Львівській області.

В подальшому, 17 липня 2018 року старшим слідчим з ОВС Слідчого управління фінансових розслідувань Офісу великих платників податків ДФС Стринжою Г.Л., за погодженням із прокурором відділу Генеральної прокуратури України Кіпчарським О.П., повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України. Досудове розслідування було закінчено Слідчим управлінням фінансових розслідувань Офісу великих платників податків ДФС 23.10.2018 шляхом направлення обвинувального акту за обвинуваченням Генерального директора ТОВ «Радехівський цукор» ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

Вказане свідчить, що органом, який здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32015140000000215 відносно ОСОБА_1 , є Офіс великих платників податків ДФС.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» реорганізовано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби шляхом його приєднання до Офісу великих платників податків Державної податкової служби.

18 грудня 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1200 «Про утворення Державної податкової служби та Державної митної служби України» якою, відповідно, утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Установлено, що Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної податкової служби» від 21 серпня 2019 року № 682-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Разом з тим, запис про припинення Офісу ВПП ДФС у Єдиному державну реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент вирішення судом цієї справи відсутній.

За правилами частин першої та п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

05.08.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію рішення засновників (учасників) Офісу великих платників Державної фіскальної служби щодо припинення такого як юридичної особи в результаті реорганізації.

Разом з тим, запис про припинення Офісу великих платників Державної фіскальної служби у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент розгляду цієї справи відсутній.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено правонаступництво територіальних органів ДФС, зокрема, ОВПП ДФС у частині виконання правоохоронної функції.

Суд першої інстанції на вище наведе уваги не звернув та безпідставно задоволив частково позовні вимоги до Бюро економічної безпеки України та Державної податкової служби України, які не є правонаступниками не є правонаступниками Офісу великих платників податків ДФС у частині виконання правоохоронної функції.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги представника Бюро економічної безпеки України - Білашової К.В. та Державної податкової служби України підлягають до частково задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог до держави України в особі органів державної влади: Державної податкової служби України, Бюро економічної безпеки України підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу представника Офісу Генерального прокурора - Кудіної Т.А. - залишити без задоволення.

Апеляційні скарги представника Бюро економічної безпеки України - Білашової К.В. та Державної податкової служби України - задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 травня 2024 року в частині задоволення вимог до держави України в особі органів державної влади: Державної податкової служби України, Бюро економічної безпеки України - скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову до держави України в особі органів державної влади: Державної податкової служби України, Бюро економічної безпеки України - відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 23 грудня 2024 року.

Головуючий : Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.