Постанова

від 24.12.2024 по справі 293/257/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №293/257/24 Головуючий у 1-й інст. Проценко Л. Й.

Категорія 20 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

з участю секретаря

судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 293/257/24 за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади села Окілок в особі Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, третя особа - Приватне сільськогосподарське підприємство з орендними відносинами «Окілок» про визнання права на земельну частку (пай),

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Проценко Л.Й. у селищі Черняхів,

в с т а н о в и в :

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом, в якому просила визнати за нею право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній землі реформованого колективного сільськогосподарського підприємства «Заповіт Ілліча», розташованого в селі Окілок Житомирського району Житомирської області, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Позов мотивувала тим, що з 10 березня 1986 року по 14 січня 2000 року вона була працівником колгоспу «Заповіт Ілліча» у селі Окілок Черняхівського району Житомирської області. Архівними довідками КУ «Трудовий архів» підтверджено, що у період з 1966 року по 1998 рік вона отримувала заробітну плату за відпрацьовані людинодні.

Вказувала, що вона не була включена до списків громадян Новопільської сільської ради, членів колишнього КСП «Заповіт Ілліча», яким надається право на виділення в натурі земельної частки (паю).

Листом від 28 лютого 2011 року Новопільська сільська рада повідомила її про те, що розпаювання земель реформованого КСП «Заповіт Ілліча» було проведено у 1995 році. Право на земельну частку (пай) має той, хто являється членом КСП на 1995 рік. Позивачка не була включена в розпаювання вище зазначених земель та їй не було видано сертифікат на право на земельну частку (пай). Повідомлено, що вона має право на отримання земельної частки (паю) в розмірі 2,66 умовних кадастрових га із земель запасу Новопільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.

У жовтні 2023 року вона звернулась до ГУ Держгеокадастру в Житомирській області щодо можливості отримання сертифікату на земельну частку (пай) з земель КСП «Заповіт Ілліча». У наданій відповіді їй повідомили, що згідно проекту поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) власники паїв ПСПО «Окілок» (реорганізованого КСП «Заповіт Ілліча») розробленого на підставі рішення 18 сесії 23 скликання Новопільської сільської ради від 20 березня 2001 року проведено видачу та реєстрацію державних актів на право приватної власності на землю громадян, для товарного сільськогосподарського виробництва. Отримання сертифікату на право на земельну ділянку (пай) є неможливим, оскільки видача сертифікату колишніх працівників КСП чинним законодавством не передбачена. ГУ Дежгеокадастру в Житомирській області підтверджено, що за даними Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) Новопільської сільської ради вона не отримувала сертифікат на земельну частку (пай).

Враховуючи, що вона вичерпала всі способи позасудового захисту своїх прав та позбавлена можливості оформити право на земельну частку (пай) у інший спосіб, тому звернулась до суду з даним позовом.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі, позивачка просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Апеляційна скаргамотивована тим,що судоверішення єнезаконним танеобґрунтованим,оскільки ухваленез неповнимз`ясуваннямобставин,що маютьзначення длясправи,із порушеннямнорм матеріальногота процесуальногоправа,а висновкисуду першоїінстанції,викладені врішенні,не відповідаютьфактичним обставинамсправи.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, але позов залишив без задоволення з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Відповідач не погоджується з цим висновком, мотивуючи таким.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Ні відповідачем, ні третьою особою не було зроблено заяву про застосування строку позовної давності.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. А суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

У судовому засіданні представник позивачки - адвокат Могильницька І.М. підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити і надала пояснення, які відповідають доводам скарги.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).

За правилами частини 1 статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Судом установлено, що відповідно до копій архівних довідок Комунальної установи «Трудовий архів» Черняхівської селищної ради №205, №206, 207, 208, 209 від 23 липня 2021 року в архівному фонді ПСПО «Окілок» (колгосп ім..Заповіт Ілліча, с.Окілок, Черняхівський район, Житомирська область) в книгах обліку нарахування заробітної плати колгоспникам за 1966-1969, 1971-1972, 1973-1978, 1979-1981, 1985-1987, 1988-1993, 1994-1998 містяться відомості про заробітну плату та відпрацьовані людинодні ОСОБА_1 (а.с.10-14).

Із копії довідки Новопільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області №219 від 04 березня 2011 року вбачається, що ОСОБА_1 дійсно не була включена до списків громадян Новопільської сільської ради, членів колишнього КСП «Заповіт Ілліча», яким надається право на виділення в натурі земельної частки (паю) (а.с.15).

Відповідно до копії повідомлення Новопільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області від 28 лютого 2011 року розпаювання земель реформованого КСП «Заповіт Ілліча» було проведено у 1995 році. При цьому зазначено, що право на земельну частку (пай) має той, хто являвся членом КСП на 1995 рік. Враховуючи те, що ОСОБА_1 не була включена у розпаювання вище зазначених земель та не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) їй рекомендовано звернутись до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай) в розмірі 2,66 умовних кадастрових га із земель запасу Новопільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області (а.с.16).

Згідно копії повідомлення ГУ Держгеокадастру у Житомирській області №837/30-23 від 09 серпня 2023 року ОСОБА_1 не включена в уточнені списки громадян, які мають право на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві «Заповіт Ілліча» с. Окілок Новопільської сільської ради Черняхівського району, які входять до складу документації по паюванню земель, переданих у колективну власність сільськогосподарських підприємств Черняхівського району Житомирської області.

В Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) Новопільської сільської ради відсутній запис на ім`я ОСОБА_1 щодо отримання сертифіката на право на земельну частку (пай).

Згідно наявних Книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, відомості щодо реєстрації та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 відсутні (а.с.29).

Із повідомлення ГУ Держгеокадастру у Житомирській області №1101/30-23 від 12 жовтня 2023 року вбачається, що державний акт на право колективної власності на землю видано КСП «Заповіт Ілліча» с. Окілок Новопільською сільською радою Черняхівського району Житомирської області, для сільськогосподарського використання, відповідно до рішення VI сесії Новопільської сільської ради від 29 серпня 1995 року серії ЖТ-II-15 №000002. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №2 від 29 грудня 1995 року.

Додатково повідомлено, що згідно «Проекту поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) власникам паїв ПСПО «Окілок» Черняхівського району Житомирської області» (реорганізованого КСП «Заповіт Ілліча»), розробленого на підставі рішення 18 сесії 23 скликання Новопільської сільської ради від 20 березня 2001 року «Про виготовлення та видачу державних актів на право приватної власності на земельні частки (паї), громадянам, які мають сертифікати на право на земельні частки (паї)» проведено видачу та реєстрацію державних актів на право приватної власності на землю громадян, для товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.19).

Відповідно до копії повідомлення ГУ Держгеокадастру у Житомирській області №29-6-0.332-122/2-24 від 10 січня 2024, наданого на адвокатський запит, нормативно-грошова оцінка земельних часток (паїв) ПСПО «Окілок» реорганізованого КСП «Заповіт Ілліча» не проводилась. Разом з тим, відповідно до проведених розрахунків документації по паюванню земель, переданих у колективну власність ПСПО «Окілок» Черняхівського району Житомирської області, розробленої Житомирським філіалом інституту землеустрою в1997році на основі уточненої грошові оцінки, у відповідності з Указом Президента України від8серпня1995рок№720/95«Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», Постанови Кабінету Міністрів України від12лютого1996року№187«Про стан реформувати земельних відносин» та Методичних рекомендацій щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям кожному члену ПСПО належить право на земельну частку (пай) на землю, яка перебуває у колективній власності ПСПО «Окілок» у розмірі2,66умовних кадастрових гектарів. Вартість земельної частки (паю)8039,62грн. З урахуванням коефіцієнтів індексації вартість земельної частки (паю) станом на 01.01.2023 становить 67 713, 53 грн (а.с.17-18).

Згідно копії та фотокопії трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , 24.01.1950, зазначено: рік вступу в члени колгоспу 1970, дата заповнення трудової книжки 25.11.1970, колгосп «Заповіт Ілліча», сільрада Новопіль, район Черняхів. ОСОБА_1 з 1966 по 28.08.1981 працювала різноробочою. 20.08.1981 вибула з членів колгоспу у зв`язку з переміною місця роботи.10.03.1986 прийнята в члени колгоспу «Заповіт Ілліча» на різні роботи. 14.01.2000 міститься запис про звільнення з КСП «Заповіт Ілліча» згідно поданої заяви і реформуванням КСП (а.с.60-61, 66-70).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що спірні правовідносини між сторонами регулюються приписами Цивільного кодексуУкраїнської PCP (в редакції 1963 року),Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року №899-ІУ, а також положеннями Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08 серпня 1995 року.

Статтею 1Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, щоправо на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08 серпня 1995 року, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Судом встановлено, що позивачка у 19862000 роках була членом КСП "Заповіт Ілліча". Проте, у додаток до державного акта на право колективної власності на землю, виданого підприємству 1995 році, не внесено її прізвища як особи, яка має право на земельну частку (пай). Внаслідок цього після розпаювання землі позивачка не отримала належного їй сертифіката на пай. Оскільки на час видачі КСП державного акта на право колективної власності на землю вона не була виключена в установленому законом порядку із членів КСП, то, відповідно, вона мала право на внесення до списку осіб на розпаювання землі.

Матеріалами справи підтверджено, що Державний акт на право колективної власності на землю КСП «Заповіт Ілліча» серії ЖТ-II-15 №000002 виданий 29 серпня 1995 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №2 від 29 грудня 1995 року.

Виготовлення та видача державних актів на право приватної власності на земельні частки (паї), громадянам, які мали сертифікати на право на земельні частки (паї)КСП "Заповіт Ілліча", відбулась у 2001 році.

Виходячи із матеріалів справи, на час видачі КСП«Заповіт Ілліча»державного акта на право колективної власності на землю ОСОБА_1 не була виключена в установленому законом порядку із членів КСП, то відповідно мала право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не була включена до такого списку з невідомих причин. Вказані обставини сторонами не оспорюються.

У той же час, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції і наголошує на те, щопозивачка, як член КСП повинна була дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП "Заповіт Ілліча" (1995 рік) акта на право колективної власності на землю, а право на позов у неї виникло з 29 серпня 1995 року, тобто після видачі КСП державного акта на землю.

Оскільки зазначене право у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР у редакції 1963 року, сплинув до набрання чинності ЦК України у редакції 2003 року.

Відповідно достатті 71 ЦКУкраїнської PCP (в редакції 1963 року), що була чинна на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права (стаття 76 ЦК УРСР).

Статтею 75 ЦК УРСРпередбачено, що позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін по справі.

Згідно із частиною 1статті 80 ЦКУPCP, закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

Як вказано уПрикінцевих та перехідних положеннях ЦК України(в редакції 2003 року), правовідносини, які виникли до набрання ним чинності, повинні регулюватися законодавством, яке діяло на час їх виникнення, а пунктом 6 передбачено застосування його правил про позовну давність до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Суд першої інстанції надав правильну правову оцінку встановленим обставинам по справі та прийшов до вірного висновку про те, що звернувшись до суду у лютому 2024 року, ОСОБА_1 пропустила встановлений законодавством строк звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач про порушення своїх прав дізналася, або повинна була дізнатися, коли почалося розпаювання земель колишніх колгоспників.

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду: від 19 грудня 2019 року в справі № 629/4423/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 637/53/18, від 17 червня 2020 року справі № 600/528/16, від 21 жовтня 2020 року в справі № 401/971/19, 03 лютого 2021 року в справі № 403/402/19, від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20, від 27 липня 2021 року в справі № 686/6892/20.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові № 910/17317/17 від 19 березня 2021 року зробив висновок, що главою 19 "Позовна давність" розділу V "Строки та терміни. Позовна давність" Книги Першої "Загальні положення" ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Водночас враховуючи зміну порядку застосування позовної давності за положеннями ЦК УРСР, яка в силу статті 75 цього Кодексу застосовувалась судом (арбітражем або третейським судом) незалежно від заяви сторін, а після 01 січня 2004 року з набранням чинності ЦК України лише за заявою сторони (стаття 267).

У зв`язку із цим Суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах має місце зволікання Позивачем захистом свого порушеного права попри обізнаність про передбачені як статтею 80 ЦК УРСР, так і статтею 267 чинного ЦК України наслідки спливу позовної давності за відповідними вимогами, що позбавляє Позивача права отримати судовий захист порушеного права.

Устатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", 22.10.1996, заяви № 22083/93, № 22095/93; пункт 570 рішення у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", 20.09.2011).

Доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 11 вересня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 25 грудня 2024 року.