Ухвала

від 26.12.2024 по справі 643/10142/24

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/10142/24

Провадження № 2/643/6439/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2024

Суддя Московського районного суду м. Харкова Олійник О.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженої відповідальністю «Компанія «Соллі торгівельний майданчик 1» про визнання договору недійсним та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Московського районного суду м. Харкова з позовом, в якому просить визнати недійсним Договір № 1/ц від 03.06.2018, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія Соллі торгівельний майданчик 1»; стягнути з ТОВ «Компанія Соллі торгівельний майданчик 1» на користь ОСОБА_1 сплачену за Договором № 1/ц від 03.06.2018 вартість ексклюзивних прав на суборенду у розмірі 480 000 грн.; стягнути з ТОВ «Компанія Соллі торгівельний майданчик 1» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25 000 грн.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 17.09.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженої відповідальністю «Компанія «Соллі торгівельний майданчик 1» про визнання договору недійсним та стягнення коштів передано за підсудністю до Київського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24.10.2024 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженої відповідальністю «Компанія «Соллі торгівельний майданчик 1» про визнання договору недійсним та стягнення коштів передано на розгляд до Московського районного суду м. Харкова.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2024 року, справа була розподілена у провадження судді Олійника О.О.

Ознайомившись з позовною заявою, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху з наступних підстав.

Згідно ч. 4 ст.177 ЦПК України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем ОСОБА_1 заявлено дві вимоги, а саме вимога про стягнення вартості ексклюзивних прав на суборенду у розмірі 480 000 грн. та вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 25 000 грн., які є вимогами майнового характеру.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 гривень.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 9 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Отже, на виконання вимог ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», позивач ОСОБА_1 за майнову вимогу ( стягнення вартості ексклюзивних прав на суборенду у розмірі 480 000 грн.) має сплатити судовий збір у розмірі 4800 грн.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 25 000 грн. суду зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб.

Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою. Тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.

Тобто, вимога про відшкодування моральної шкоди, що визначена у грошовому вимірі та що складає ціну матеріальних вимог, є майновою вимогою, а тому, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 08 листопада 2019 року у справі № 400/100/19 (К/9901/29662/19) та постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц (61-2367св18).

Оскільки позивачем заявлено вимогу майнового характеру, а тому останній необхідно сплатити судовий збір за відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, позивачу слід сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру у розмірі 1211,20 грн., або ж надати докази, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору, а тому позовна заява підлягає залишенню без руху.

Згідно із ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України - Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Частиною 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Вимоги щодо змісту та форми позовних заяв визначені статтями 175, 177 Цивільного процесуального України.

При цьому, якщо подана позовна заява не відповідає таким вимогам, приписами частини 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України законодавець передбачив механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечує можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання та прийняття її судом до розгляду.

Залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України.

Керуючись ст. 19, 20, 175, 177, 185, 186, 260 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженої відповідальністю «Компанія «Соллі торгівельний майданчик 1» про визнання договору недійсним та стягнення коштів - залишити без руху, надавши позивачеві строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення копії даної ухвали.

У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву вважати неподаною та повернути позивачеві зі всіма доданими до неї документами.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя - О.О. Олійник