Постанова

від 18.12.2024 по справі 922/2101/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Харків Справа № 922/2101/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.,

за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.,

за участю представників сторін:

від позивача Єфімов О.В. на підставі довіреності від 17.01.2024 №0112/69;

від відповідача Пацурковська О.М. на підставі довіреності від 08.07.2024 №308;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод", Харківська область, м. Ізюм, (вх. №2395 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2024 у справі №922/2101/24 (суддя Трофімов І.В., ухвалене в м.Харків, дата складення повного тексту 20.09.2024)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фотоприлад", м.Черкаси,

до відповідача: Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод", Харківська область, м. Ізюм,

про стягнення 2405331,38грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фотоприлад" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод" про стягнення заборгованості за договором №1849 від 12.08.2021 в сумі 2405331,38грн., з яких: 1284935,59грн. - основна заборгованість, 907730,09грн. - пеня, 146811,67грн. - інфляційні та 65854,03грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної поставки позивачу товару за договором №1849 від 12.08.2021.

У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Харківської області 09.07.2024 відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ним було виготовлено продукцію, зазначену в пункті 1.1. спірного договору, та повідомлено позивача, що підтверджується проведенням спільних нарад між сторонами, на яких обговорювався факт виготовлення продукції продавцем, перевірялась якість виготовленої продукції, у т.ч. зі сторони кінцевого споживача (замовника), що підтверджується заявою свідка, у відповідності до вимог пункту 4.3. договору.

Проте, у зв`язку із повномасштабним збройним вторгненням російської федерації на територію України та початком бойових дій в м. Ізюм (з 24.02.2022) та окупацією м. Ізюм (з 01.04.2022-11.09.2022), саме позивач не виконав умови договору та не здійснив поставку продукції.

Також, відповідач зазначав, що письмово повідомляв ТОВ НВК "Фотоприлад" про настання форс - мажорних обставин, які унеможливили виконання сторонами умов договору, на підтвердження чого посилався на лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

За наведених обставин, відповідач наголошував на відсутності його вини у виникненні спору щодо наявної заборгованості перед позивачем, оскільки мало місце прострочення саме з боку позивача, а також існували обставини непереборної сили, які не залежали від волі відповідача.

Відповідач також наголошував на відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних, з огляду на настання форс -мажорних обставин, про які було зазначено вище.

07.08.2024 відповідачем було подано до господарського суду Харківської області письмові заперечення, в яких зазначав, що за змістом частини 4 статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Так, відповідно до умов пункту 2.7. договору №1849 від 12.08.2021, при перерахуванні покупцем (позивачем) коштів продавцю (відповідачу) в платіжному дорученні повинно бути вказано: "Перерахування коштів за Продукцію відповідно до Договору від "____"

---

2021 №___". Отже, в призначенні платежу повинно мати місце посилання на реквізити Договору.

Проте, в наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог платіжних дорученнях №3381 від 28.09.2021 на суму 654484,27грн. та №3378 від 28.09.2021 на суму 630451,32грн. в графі "Призначення платежу" зазначено: "Перемикачі, розетки рах 8150 від 28.09.21 без тендеру ПДВ 20% - 109080,71грн.", "Перемикачі, розетки рах 8151 від 28.09.21 без тендеру ПДВ 20% - 105075,22грн.".

Таким чином, на думку відповідача, вчинені позивачем платежі, в силу приписів пункту 2.7. договору №1849 від 12.08.2021, не можуть вважатись такими, що здійснені саме на виконання умов даного договору, оскільки не містять посилань на номер та дату договору, тож має місце прострочення саме кредитора (позивача), а отже, позовні вимоги, в цій частині, не підлягають задоволенню.

За наведених обставин, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, однак, у разі, якщо суд дійде висновку про наявність правових підстав для стягнення суми основного боргу, просив зменшити розмір пені на 100%, відмовити у стягненні інфляційних та 3% річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.09.2024 у справі №922/2101/24 позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фотоприлад" 1284935,59грн. основної заборгованості, 272319,03грн. пені, 42745,37грн. інфляційних, 3% річних у сумі 39662,47грн. та судовий збір у сумі 31648,91грн.

Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідач не виконав свій обов`язок з постачання товару та не повернув на користь позивача невикористану передплату, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми попередньої оплати в розмірі 1284935,59грн.

Крім того, суд здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у відповідній частині в сумі 742584,27грн., а також керуючись приписами статті 233 Господарського кодексу України, зменшив розмір заявленої до стягнення пені на 63% з 742584,27грн. до 272319,03грн., враховуючи ті обставини, що підприємство відповідача, незважаючи на початок збройної агресії Російської Фежерації проти України та постійні обстріли м. Харкова та області, не припиняло роботу, а також значний час перебувало під окупацією.

Господарським судом також було частково задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 39662,47грн. за період 01.06.2023 - 12.06.2024 та інфляційні у розмірі 42745,37грн. за період: червень 2023 - травень 2024, з огляду на невірно визначений позивачем період застосований в доданому до позовної заяви розрахунку розміру 3% річних та інфляційних.

Державне підприємство "Ізюмський приладобудівний завод" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2024 у справі №922/2101/24, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим відповідачем доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Фактично, доводи апеляційної скарги є тотожними доводам викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву та письмових запереченнях поданих до господарського суду Харківської області 09.07.2024 та 07.08.2024.

Крім того, на підтвердження обставин неможливості ведення господарської діяльності підприємства, внаслідок настання форс-мажорних обставин, скаржником було додано до апеляційної скарги новий доказ, а саме: копію наказу від 31.03.2022 №2, відповідно до змісту якого з 01.04.2022 призупинено дію трудових договорів працівників підприємства до закінчення в Україні дії воєнного стану, введеного Президентом України відповідно до Указу №64/2022 від 24.02.2022.

Стосовно вказаного документу, колегія суддів зазначає, що за приписами частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів.

Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. (Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019р. у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19, від 21.01.2021 у справі №908/3359/19 від 27.04.2023 у справі №927/738/19).

Враховуючи вищевикладене, апеляційним господарським судом зазначений документ не розглядається та не приймається до уваги в якості додаткового доказу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод" на рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2024 у справі №922/2101/24; встановлено позивачу у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено учасникам провадження у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 18.12.2024 о 10:00 годині.

05.11.2024 позивачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№14163), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод", рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2024 у справі №922/2101/24 залишити без змін.

09.12.2024 позивачем подано до апеляційного господарського суду клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення підсистеми "Електронний суд".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 задоволено заяву представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фотоприлад" про участь у судовому засіданні 18.12.2024 о 10:00 годині у справі №922/2101/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2024 у справі №922/2101/24, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод", просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2024 у справі №922/2101/24 залишити без змін.

Враховуючи, що представники сторін з`явились в судове засідання та надали пояснення в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні за наявними у матеріалах справи доказами.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги враховуючи наступне.

Як встановленого господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Державним підприємством Науково-виробничий комплекс "Фотоприлад" (надалі - покупець), яке згідно з наказом ДК "Укроборонпром" від 25.07.2022 №296 перетворено в Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий комплекс "Фотоприлад" та Державним підприємством "Ізюмський приладобудівний завод" (надалі - продавець) 12.08.2021 було укладено договір №1849 (надалі договір т.1 а.с.7-11), відповідно до умов якого продавець зобов`язується виготовити та поставити покупцю запасні частини необхідні для капітального ремонту 60-ти танків Т-80УД, за номенклатурою, у кількості та за цінами згідно до специфікацій (додаток №1, додаток №2), що є невід`ємними частинами цього договору, а покупець зобов`язується прийняти вказану продукцію в терміни, визначені цим договором і сплатити її вартість (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.2 договору продукція, що постачається покупцю за цим договором призначена для подальшої поставки покупцем в режимі експорт через ДК "Укрспецекспорт" іноземному кінцевому споживачу.

Згідно з пунктом 2.1 договору встановлена ціна одиниці продукції, вказана у специфікаціях №1, №2 складає грошові суми еквівалентні долару США, згідно курсу котирування валют НБУ па момент формування цін на продукцію:

- 1 дол. США = 28,0096грн. позиція №1 (специфікація №1, №2) станом на 21.04.2021;

- 1 дол. США = 27,9094грн позиція №2-15 (специфікація №1), позиція №2-13 (специфікація №2) станом на 12.04.2021.

Пунктом 2.2. договору визначено, що загальна сума цього договору складається з загальної вартості Партії 1 (Додаток №- 2287361,82грн., в т.ч. ПДВ (20%) - 381226,97грн., що на момент укладення договору складає суму еквівалентну 81844,50 дол. США та загальної вартості Партії 2 (Додаток №2) - 2203483,68грн., в т.ч. ПДВ (29%) - 367247,28грн., що на момент укладення договору складає суму еквівалентну 78839,13 дол. США.

Згідно з пунктом 2.3 договору загальна сума цього договору становить 4490845,50грн., в тому числі ПДВ (20%) 748474,25грн., що на момент укладення договору складає суму еквівалентну 160683,63 дол. США.

Згідно з пунктами 2.5., 2.6 договору встановлено, що покупець проводить оплату продукції, що постачається за даним договором, шляхом перерахунку валютного еквіваленту ціни за одиницю продукції в гривнях за курсом НБУ на день здійснення відповідного платежу на розрахунковий рахунок постачальника.

Покупець здійснює оплату в наступному порядку:

2.6.1 Платіж - 1. В якості попередньої оплати (авансу), покупець перерахує продавцю суму у розмірі 30% від вартості партії 1 (додаток №1) та партії 2 (додаток №2) в строк 5-ти банківських днів з дати отримання грошових коштів від ДК "Укрспецекспорт" на підставі виставлених продавцем рахунків за вимогою покупця.

На виконання пункту 2.6.1. договору, 28.09.2021 покупцем було здійснено оплату згідно з рахунком №8150 (платіжне доручення №3381) за продукцію в сумі 654484,27грн. з ПДВ та згідно з рахунком №8151 (платіжне доручення №3378) в сумі 630451,32грн, всього: 1284935,59грн. (т.1 а.с.17-18,19-20).

Пунктом 4.1 договору визначено, що продукція, яка є предметом поставки за цим договором відвантажується на адресу покупця двома партіями згідно додатку №1 та додатку №2 на умовах FСА Ізюм, згідно міжнародним правилам тлумачення торгівельних термінів "ІНКОТЕРМС" (в редакції 2010).

Партія 1 у строк протягом 11 місяців від дати отримання коштів від покупця відповідно до пункту 2.6.1.

Партія 2 у строк протягом 22 місяців від дати отримання коштів від покупця відповідно до пункту 2.6.1.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач, як покупець зазначав, що станом на 12.06.2024 відповідачем, як продавцем не було виконано взяті на себе зобов`язання за договором щодо поставки продукції в строк визначений пунктом 4.1. договору, а саме протягом 11-ти місяців від дати отримання коштів від покупця, термін виконання якого збіг 29.08.2022.

З метою досудового врегулювання спору позивачем 01.02.2023 було направлено відповідачу лист за вих.№15-11/11, в якому просив повідомити про наявність продукції та можливість її відвантаження покупцю (т.1 а.с.21).

Крім того, 24.05.2023 позивачем було направлено лист за вих.№01-12/470 з вимогою щодо повернення авансових платежів в сумі 654484,27грн. та 630451,32грн. (т.1 а.с.22-23).

Листом від 23.06.2023 за вих.№227 відповідачем було надано відповідь, в якій було повідомлено про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють своєчасне виконання умов договору. На підтвердження форс-мажорних обставин відповідачем було долучено лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 (т.1 а.с.24-25).

Оскільки відповідачем не було повернуто в добровільному порядку суму попередньої оплати за договором, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фотоприлад" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод" про стягнення заборгованості за договором №1849 від 12.08.2021 в сумі 2405331,38грн., з яких: 1284935,59грн. - основна заборгованість, 907730,09грн. - пеня, 146811,67грн. - інфляційні та 65854,03грн - 3% річних (т.1 а.с.1-40).

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.09.2024 у даній справі позов задоволено частково, з підстав викладених вище (т.1 а.с.120-129).

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до приписів статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Оцінивши зміст договору з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як встановлено статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у власність у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, умовою застосування вищевказаних положень ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).

При цьому, законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №912/2275/17).

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статей 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок та зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, пунктами 2.5., 2.6 договору встановлено, що покупець проводить оплату продукції, що постачається за даним договором, шляхом перерахунку валютного еквіваленту ціни за одиницю продукції в гривнях за курсом НБУ на день здійснення відповідного платежу на розрахунковий рахунок постачальника.

Покупець здійснює оплату в наступному порядку:

2.6.1 Платіж - 1. В якості попередньої оплати (авансу), покупець перерахує продавцю суму у розмірі 30% від вартості партії 1 (додаток №1) та партії 2 (додаток №2) в строк 5-ти банківських днів з дати отримання грошових коштів від ДК "Укрспецекспорт" на підставі виставлених продавцем рахунків за вимогою покупця.

На виконання пункту 2.6.1. договору, 28.09.2021 позивачем, як покупцем було здійснено оплату згідно з рахунком №8150 (платіжне доручення №3381) за продукцію в сумі 654484,27грн. з ПДВ та згідно з рахунком №8151 (платіжне доручення №3378) в сумі 630451,32грн., всього: 1284935,59 грн. (т.1 а.с.17-18, 19-20).

Пунктом 4.1 договору визначено, що продукція, яка є предметом поставки за цим договором відвантажується на адресу покупця двома партіями згідно додатку №1 та додатку №2 на умовах FСА Ізюм, згідно міжнародним правилам тлумачення торгівельних термінів "ІНКОТЕРМС" (в редакції 2010).

Партія 1 у строк протягом 11 місяців від дати отримання коштів від покупця відповідно до п. 2.6.1.

Таким чином, з урахуванням здійсненої 28.09.2021 позивачем попередньої оплати 30% від вартості Партії товару №1 в сумі 1284935,59грн., відповідач мав здійснити поставку товару в строк визначений пунктом 4.1. договору, а саме протягом 11-ти місяців від дати отримання коштів від позивача, термін виконання якого збіг 29.08.2022.

Однак, відповідний товар у визначені договором строки поставлено не було, як і не було повернуто суму невикористаної попередньої оплати.

Як під час розгляду справи місцевим господарським судом, так і під час апеляційного перегляду даної справи, відповідач (постачальник) наголошує на тому, що за змістом частини 4 статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Так, відповідно до умов пункту 2.7. договору №1849 від 12.08.2021, при перерахуванні покупцем (позивачем) коштів продавцю (відповідачу) в платіжному дорученні повинно бути вказано: "Перерахування коштів за Продукцію відповідно до Договору від "____"

---

2021 №___". Отже, в призначенні платежу повинно мати місце посилання на реквізити Договору.

Проте, в наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог платіжних дорученнях №3381 від 28.09.2021 на суму 654484,27грн. та №3378 від 28.09.2021 на суму 630451,32грн. в графі "Призначення платежу" зазначено: "Перемикачі, розетки рах 8150 від 28.09.21 без тендеру ПДВ 20% - 109080,71грн.", "Перемикачі, розетки рах 8151 від 28.09.21 без тендеру ПДВ 20% - 105075,22грн.".

Таким чином, на думку відповідача, вчинені позивачем платежі, в силу приписів пункту 2.7. договору №1849 від 12.08.2021, не можуть вважатись такими, що здійснені саме на виконання умов даного договору, оскільки не містять посилань на номер та дату договору, тож має місце прострочення саме кредитора (позивача), а отже, позовні вимоги, в цій частині, не підлягають задоволенню.

Судова колегія зазначає, що авансовий платіж в загальній сумі 1284935,59грн. (за платіжними дорученнями №3381 від 28.09.2021 та №3378 від 28.08.2021 (т.1 а.с.17,19), позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача зазначений в розділі 12 договору "Місцезнаходження та банківські реквізити сторін", саме на підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату від 28.09.2021 №8150 та від 28.09.2021 №8151 в яких зазначено підставу оплати "договір №1849 від 12.08.2021" (т.1 а.с.18, 20).

Відповідно до пункту 3.7. (діючої на момент проведення відповідних платежів) Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного Банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/8976, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Так, у графі "Призначення платежу" в платіжних дорученнях №3381 від 28.09.2021 та №3378 від 28.08.2021 зазначено номера рахунків на оплату від 28.09.2021 №8150 та від 28.09.2021 №8151, а також найменування товару "перемикача, розетки", які перелічені в рахунках на оплату, а також у специфікації №1, яка є невід`ємним додатком до договору.

Таким чином, позивачем було здійснено належний переказ грошових коштів, які зараховано отримувачу (відповідачу), який вказаний в платіжному дорученні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Харківської області 09.07.2024, відповідач підтверджував факт виготовлення продукції переліченої в рахунках на оплату від 28.09.2021 №8150 та від 28.09.2021 №8151, в яких зазначено підставу оплати "договір №1849 від 12.08.2021" (т.1 а.с.53-56).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає безпідставними, та такими що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, доводи апелянта про те, що вчинені позивачем платежі, в силу приписів пункту 2.7. договору №1849 від 12.08.2021, не можуть вважатися такими, що здійснені саме на виконання умов даного договору.

Щодо доводів апелянта про те, що настання форс-мажорних обставин (введення воєнного стану) є причиною неможливості виконання зобов`язань за договором №1849 від 12.08.2021 судовою колегією встановлено, що обґрунтовуючи наявність відповідних обставин, відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

Судова колегія зазначає, що доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання, саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Згідно з пунктом 8.1. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які виникли після набрання чинності цим договором поза волею сторін та призвели до невиконання або неналежного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Якщо сторона несвоєчасно повідомить про настання обставин непереборної сили, то вона не може посилатися на їх дію як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, крім тих випадків, коли самі обставини перешкоджають відправленню такого повідомлення (пункт 8.3 договору).

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншими відповідними компетентними органами, особами (пункт 8.4 договору).

Згідно з частиною 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки: лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання; наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є достатнім і допустимим доказом настання для відповідача форс-мажорних обставин в конкретних господарських правовідносинах з позивачем.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, договором №1849 від 12.08.2021 та законом передбачено звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань через форс-мажорні обставини, але не передбачено звільнення від обов`язку повернення коштів (авансового платежу).

Отже, посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин, засвідчених листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, як на доказ, жодним чином не підтверджує ту обставину, що саме внаслідок військової агресії російської федерації проти України, в зв`язку із чим було введено воєнний стан, - відповідач не мав можливості виконати свої зобов`язання за договором №1849 від 12.08.2021.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не виконав свій обов`язок з постачання товару та не повернув на користь позивача невикористану передплату, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача невикористаної попередньої оплати у розмірі 1284935,59грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 907730,09грн., судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що у випадку порушення строку поставки продукції, визначеної цим договором продавець зобов`язаний сплатити покупцю на його вимогу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, нараховану на ціну продукції разом з ПДВ, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення.

Як було зазначено вище, прострочення відповідача з поставки товару виникло з 29.08.2022.

При цьому, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день прострочення, не можуть розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

Водночас пунктом 7 розділу ІХ Прикінцеві положення Господарського кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236" продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023.

Дію карантину, встановленого цією постановою, неодноразово продовжувалась та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27.06.2023 №651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.

Отже, як вірно зазначено господарським судом першої інстанції, позивач мав право нараховувати пеню від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а саме з 29.08.2022 та по 01.01.2024 (сплив 6 місяців після закінчення карантину).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 742584,27грн. (за період з 28.09.2022 по 01.01.2024).

Разом з цим, колегія суддів враховує, що згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №924/414/19).

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2 статті 224 Господарського кодексу України).

При цьому, обов`язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю.

Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі №910/1005/19).

В контексті спірних правовідносин, судова колегія враховує, що Державне підприємство "Ізюмський приладобудівний завод", яке розташоване в м.Ізюм Харківської області, у зв`язку із повномасштабним вторгнення російської федерації з 24.02.2022 по 11.09.2022 знаходилось в зоні активних бойових дій та окупації, неодноразово піддавалося обстрілам та розкраданню, оскільки на території підприємства базувались російські військові, мало місце замінування території зі сторони російських окупантів та подальша детонація вибухонебезпечних предметів, що підтверджується, зокрема, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження №22022220000002978 від 23.09.2022, Актом перевірки об?єкта на наявність вибухового пристрою від 22.09.2022 (т.1 а.с.81-82)

Крім того, 27.06.2022 та 30.06.2022 у приміщенні цеху підприємства відповідача через проведення бойових (воєнних) дій виникали пожежі, що підтверджується відповідними Актами про пожежу, складеними представниками ВЦЗ та ОНПР Ізюмського РУ ГУ-ДСНС України у Харківській області від 27.12.2022 (т.1 а.с.82-83).

Окрім викладеного, судова колегія зазначає, що позивачем не доведено того, що внаслідок не повернення попередньої оплати, відповідач заподіяв йому збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру пені.

У постанові від 23.03.2021 у справі №921/580/19 Верховний Суд вказав, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).

Нормами чинного законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

В постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №924/633/20).

Судова колегія зауважує, що застосування штрафних санкцій у вигляду пені спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Поміж тим, слід зазначити, що пеня є лише санкціями за невиконання грошового зобов`язання, а не основним боргом, а тому збільшувати на цих платежах свої доходи позивач не може.

За висновком суду, у випадку зменшення розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, протилежного останнім і не доводиться належними доказами, в той час як відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт скрутного матеріального становища.

В такому випадку стягнення штрафних санкцій з відповідача не виконує своєї основної мети, а саме стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум штрафних санкцій у вигляді пені в загальному розмірі 742584,27грн, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для обмеження пені.

Однак, враховуючи фактичні обставини справи, приймаючи до уваги інтереси обох сторін, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, спираючись на принципи справедливості та розумності, судова колегія вважає за можливе зменшити суму штрафних санкцій на 90%, а саме стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 9077,30грн.

Колегія суддів вважає, що присудження до стягнення пені у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань, а також засобом недопущення використання штрафних санкцій, як інструменту отримання безпідставних доходів.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2024 у справі №922/2101/24 щодо стягнення з відповідача пені в сумі 272319,03грн. слід змінити та визначити розмір пені, яка підлягає стягненню в розмірі 9077,30грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 65854,03грн. та інфляційних у розмірі 146811,67грн., судова колегія зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

В контексті спірних правовідносин судова колегія враховує правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, в якій суд вказав, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.

При цьому, в статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 13.09.2023 у справі №910/8741/22 досліджуючи питання щодо форс-мажору в контексті застосування ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, зазначив, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання. Цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 Цивільного кодексу України та ст.217 Господарського кодексу України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №913/869/14 суд зазначив, що статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 Цивільного кодексу України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України).

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов`язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошового зобов`язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов`язання (наприклад унаслідок відсутності в боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності.

Порушення відповідачем умов договору є підставою для нарахування визначених статтею 625 Цивільного кодексу України платежів, а виникнення обставин непереборної сили не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, строк повернення відповідачем сплачених за договором коштів сторонами визначено не було, проте, 24.05.2023 позивач направив відповідачу письмове повідомлення про повернення коштів, сплачених відповідно до договору №1849 від 12.08.2021.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідач є таким, що прострочив виконання обов`язку з повернення позивачу коштів в сумі 1284935,59грн. з 01.06.2023, а не з 28.09.2022 як зазначено позивачем в розрахунку розміру 3% річних та інфляційних.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог у відповідній частині та відповідно стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 39662,47грн. за період 01.06.2023 - 12.06.2024 та інфляційних у розмірі 42745,37грн. за період: червень 2023 - травень 2024.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Пунктами 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Колегія суддів зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "Dombo V. v. The Netherlands").

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи (пункт 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 277 Господарського т процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод" слід задовольнити частково, змінити рішення від 11.09.2024 у справі №922/2101/24 в частині стягнення з відповідача пені в сумі 272319,03грн., та визначити розмір пені, який підлягає стягненню - 9077,30грн.

Вирішуючи питання розподілу судового збору судова колегія керується приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, та покладає судові витрати на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2024 у справі №922/2101/24 змінити в частині стягнення пені в сумі 272319,03грн.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 11.09.2024 у справі №922/2101/24 викласти в наступній редакції:

"Стягнути з Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод" (64302, Харківська область, м. Ізюм, пр. Незалежності, 66; код ЄДРПОУ 30210163) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фотоприлад" (18000, м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 85; код ЄДРПОУ 14312329) 1284935,59грн. основної заборгованості, 9077,30грн. пені, 42745,37грн. інфляційних, 3% річних в сумі 39662,47грн. та судовий збір в сумі 20646,31грн.".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фотоприлад" (18000, м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 85; код ЄДРПОУ 14312329) на користь Державного підприємства "Ізюмський приладобудівний завод" (64302, Харківська обл., м. Ізюм, пр. Незалежності, 66; код ЄДРПОУ 30210163) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 18520,40грн.

Повний текст постанови складено 26.12.2024

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий