Ухвала

від 14.11.2024 по справі 336/1501/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 14.11.2024 Справа № 336/1501/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/1501/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження №11-кп/807/1084/24 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія ст.199 КПК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянула 14 листопада 2024 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23 вересня 2024 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Ганно-Требинівки Устинівського району Кіровоградської області, громадянина України, військовослужбовця, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.286-1 КК України,

за участюзахисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції EASYCON,

обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23 вересня 2024 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 21 листопада 2024 року включно, без права внесення застави.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу судупершої інстанціїскасувати та обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання або визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави.

В обґрунтування своєї скарги зазначає про необґрунтованість підозри.

Посилається на відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Сторона захисту вказує на упереджене ставлення суду першої інстанції до обвинуваченого ОСОБА_6 .

Наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно не визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави.

Також, захисник звертає увагу на те, що суд першої інстанції не врахував обставини, котрі були викладені у клопотанні сторони захисту поданому в порядку ст.201 КПК України. Судове рішення не містить висновків про те, чому суд відхилив доводи сторони захисту та не надав оцінку доказам, доданим до клопотання сторони захисту про скасування та/або зміну запобіжного заходу.

Згідно з ухвалою суду, в провадженні Шевченківського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження (ЄРДР №62023080100001008 від 24 грудня 2023 року) за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.286-1 КК України.

До обвинуваченого застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, який спливає 28 вересня 2024 року.

Прокурор просив продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та продовжують існувати ризики передбачені ст.177 КПК України. Судовий розгляд неможливо завершити до спливу строку запобіжного заходу. Прокурор заперечував проти клопотань сторони захисту.

Потерпілі та їх представник підтримали клопотання прокурора, просили продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою та заперечували проти клопотання захисників про зміну запобіжного заходу та заяви сторони захисту в порядку ст.206 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисники заперечували проти клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вважали його необґрунтованим, а заявлені прокурором ризики недоведеними. Сторона захисту надала до суду клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м`який на особисте зобов`язання або інший не пов`язаний з позбавленням волі, а також вирішити клопотання сторони захисту в порядку ст.206 КПК України.

Прокурор у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про день, час та місце розгляду провадження повідомлений належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю не заявляв.

Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь прокурора при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі прокурора.

Заслухавши доповідьсудді;аргументи обвинуваченого ОСОБА_6 ,його захисника-адвоката ОСОБА_7 на підтриманняапеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).

З наявних матеріалів убачається, що ці вимоги закону судом дотримані.

Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисників, думка прокурора, потерпілих, представника потерпілих, та з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.

Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.286-1 КК України, яке є особливо тяжким злочином.

Докази сторін будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.

Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на цей час.

Такими ризиками є: ризик переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджання провадженню іншим чином - з огляду на характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, суворість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні вказаного правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який хоч і є особою раніше не судимою, одружений, має на утриманні малолітню дитину, постійне місце проживання та позитивно характеризується, проте наразі обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, в період воєнного стану, будучі працівником Військової служби правопорядку, за цей злочин передбачено суворе покарання - виключно у виді позбавлення волі на тривалий строк - від семи до дванадцяти років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від семи до десяти років. З матеріалів провадження убачається, що судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, на час розгляду клопотання всі докази судом першої інстанції ще не досліджені, в тому числі не допитані певні свідки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.

Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".

Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).

З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 кримінального правопорушення, суворості можливого покарання та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді стороною захисту та обвинуваченим ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зокрема, доводи сторони захисту щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи захисника про протилежне суперечать змісту самої ухвали.

В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу.

На думку колегії суддів, ризики, які встановлені судом першої інстанції, є підтвердженими.

При цьому, враховуючи положення ч.4 ст.183 КПК України, суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою обґрунтовано не визначав розмір застави (як альтернативного запобіжного заходу) обвинуваченому ОСОБА_6 , оскільки, останній обвинувачується у вчиненні злочину, що спричинив загибель двох людей, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.

З вищевказаними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується, оскільки наявними матеріалами провадження доведено обставини, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , а також те, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання встановлених ризиків.

Стосовно доводів сторони захисту щодо необґрунтованості підозри, то колегія суддів звертає увагу на те, що наразі ОСОБА_6 є обвинуваченим, та суд першої інстанції має перевіряти обґрунтованість висунутого обвинувачення у встановленому законом порядку.

Перевірка вказаного питання на цій стадії процесу до компетенції апеляційного суду не відноситься.

На зазначеній стадії, згідно з кримінальним процесуальним законодавством, суд апеляційної інстанції переглядає на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого на стадії судового провадження.

Також, не погоджується суд апеляційної інстанції з доводами сторони захисту про те, що суд першої інстанції не врахував обставини, які були викладені у клопотанні сторони захисту поданому в порядку ст.201 КПК України, з огляду на те, що зі змісту оскаржуваної ухвали убачається, що судом з`ясовані всі обставини, що мають значення при вирішенні питання щодо застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою, серед іншого судом було надано обґрунтовану та вмотивовану відповідь на доводи сторони захисту.

Колегія суддів вважає, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується.

Відомостей про те, що обвинувачений ОСОБА_6 за станом здоров`я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухвали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.

Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргузахисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23 вересня 2024 року, якою задоволенеклопотання прокурорапро продовженнястроку діїзапобіжного заходущодо ОСОБА_6 та продовженийстрок діїзапобіжного заходущодо останньогоу видітримання підвартою строкомна 60(шістдесят)днів,тобто до21листопада 2024року включно,без прававнесення застави,залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4