Ухвала

від 23.12.2024 по справі 351/1947/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 351/1947/20

провадження № 61-16121ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Зленко Віталій Анатолійович, на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Заболотівська селищна рада Коломийського району Івано-Франківської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Геоземкадсервіс», Відділ з питань державної реєстрації Снятинської міської ради, про визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, та скасування державної реєстрації прав,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Заболотівська селищна рада Коломийського району Івано-Франківської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Геоземкадсервіс» (далі - ТОВ «Геоземкадсервіс»), Відділ з питань державної реєстрації Снятинської міської ради, про визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, та скасування державної реєстрації прав.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2

є власниками домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1. Суміжною власницею земельної ділянки є відповідачка ОСОБА_3 ,

з якою виникають суперечки щодо межі між їхніми господарствами.

Борщівська сільська рада Снятинського району Івано-Франківської області рішенням від 23 грудня 2019 року № 832 затвердила акт уточнення меж між суміжними землекористувачами ОСОБА_3 та межівниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 . При цьому визначено ширину земельної ділянки ОСОБА_3 зі сторони АДРЕСА_1 , яка становила 13 м, що безпосередньо впливало на місце, де проходить межа між господарствами.

У подальшому відповідачка звернулася до ТОВ «Геоземкадсервіс», яке на її замовлення виготовило технічну документацію на земельну ділянку, кадастровий номер 2625280601:01:001. На підставі вказаних документів Відділ з питань державної реєстрації Снятинської міської ради вніс відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, запис про право власності 35574218.

Позивачі вважали, що документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав повинні бути визнані недійсними, а державна реєстрація прав скасована, оскільки відсутній акт уточнення меж між суміжними землекористувачами, що підтверджується відповіддю Борщівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 05 лютого

2020 року. Крім того, відповідно до акта обстеження присадибної ділянки ОСОБА_3 , ширина її ділянки з вужчої сторони складає 13 м, а згідно з кадастровим планом, який був виготовлений пізніше - 13,76 м (від «Б» до «В» 7,56 м+ 6,20 м). Ці зайві 76 см є досить суттєвими у даному випадку, адже тоді межа буде проходити через будівлю кухні, тобто складеться така ситуація, що частина будівлі буде знаходитися прямо на межі. Отже, ділянки частково накладаються одна на одну, а тому сільська рада не мала права приймати оскаржуване рішення і затверджувати технічну документацію.

Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:

- визнати недійсним рішення Борщівської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 30 січня 2020 року № 855 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості та передачу у приватну власність»;

- скасувати державну реєстрацію прав та зобов`язати Відділ з питань державної реєстрації Снятинської міської ради виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності 35574218;

- скасувати кадастровий номер 2625280601:01:001:0714 земельної ділянки, площею 0,25 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- скасувати державну реєстрацію права власності від 01 лютого 2020 року ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 2625280601:01:001:0714.

Снятинський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 27 травня 2024 року (у складі судді Сегіна І. Р.) у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовив.

Снятинський районний суд Івано-Франківської області додатковим рішенням від 09 липня 2024 року заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у рівних частинах на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

У решті вимог заяви відмовив.

Не погодившись з вказаними рішеннями суду першої інстанції,

ОСОБА_1 оскаржив їх в апеляційному порядку.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 05 листопада 2024 року (у складі колегії суддів Фединяка В. Д., Девляшевського В. А., Максюти І. О.) апеляційні скарги ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня

2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 09 липня 2024 року залишив без змін.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5 000 грн понесених витрат за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Судові рішення мотивовані тим, що:

позивачі не довели належними та допустимими доказами те, що спірна межа між земельними ділянками сторін встановлена помилково, оскільки згідно з картою земель села Борщів 1975 року межа між господарствами сторін має проходити між спорудами із запасом відстані від будівель, належних сторонам спору;

суди встановили, що як позивачі, так і відповідачі проводили реконструкцію та розбудовували належні їм житлові будинки та господарські споруди, що не могло бути відображено на архівних картах. Зокрема, позивачі спорудили будівлю літньої кухні на межі земельних ділянок, а відповідачка провела добудову до належного їй житлового будинку;

суди не встановили порушень Борщівською сільською радою Снятинського району Івано-Франківської області процедури приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 ;

суди врахували висновок судової земельно-технічної експертизи

від 28 березня 2023 року № 28/03/23, відповідно до якого існує порушення меж земельних ділянок відповідно до технічної документації із землеустрою ОСОБА_3 , розробленої ТОВ «Геоземкадсервіс», та технічної документації із землеустрою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розробленої ТОВ «Геоземпокуття», у зв`язку з чим наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, дійшов висновку, що заявлені заявником до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 900 грн є значно завищеними, та вважав, що обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу є сума 20 000 грн. Саме така сума буде відповідати критеріям розумності, виваженості та справедливості.

03 грудня 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Зленко В. А., через систему «Електронний суд» звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2024 року та постанову

Івано-Франківського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, в якій заявники просять скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року

№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України

(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Установлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року

№ 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року

№ 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України

(є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, та скасування державної реєстрації прав, у зв`язку з непогодженням сторонами акта уточнення меж між земельними ділянками суміжних домогосподарств.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,

заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02,

від 20 травня 2010 року).

Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.

Зазначення у постанові Івано-Франківського апеляційного суду

від 05 листопада 2024 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Одночасно суд роз`яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389,

394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

в інтересах яких діє адвокат Зленко Віталій Анатолійович, на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня

2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 05 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Заболотівська селищна рада Коломийського району Івано-Франківської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Геоземкадсервіс», Відділ з питань державної реєстрації Снятинської міської ради, про визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, та скасування державної реєстрації прав.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особам, які подали касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк