Постанова

від 25.12.2024 по справі 752/8441/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2024 року м. Київ

Справа № 752/8441/20

Провадження № 22-ц/824/15594/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А. М.,

суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю

«Теплопостачсервіс»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року позивач ТОВ «Теплопостачсервіс» звернулося до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Теплопостачсервіс» суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення у розмірі 37660,21 грн.; суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 13932,56 грн.; суму інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 5281,94 грн.; суму інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 1690,27 грн.; суму 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 2253,79 грн.; суму 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 740,55 грн.; суму судового збору у розмірі 2 102,00 грн.

Позов мотивований тим, що позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в буд. АДРЕСА_1 , в якому відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 та споживачем житлово-комунальних послуг, які постачає позивач. Разом з тим, відповідач в повному обсязі не оплачує надані позивачем послуги, внаслідок чого у останньої утворилась заборгованість за період із 01.03.2015 по 21.01.2020. У зв`язку з тим, що відповідач в добровільному порядку заборгованість не оплачує, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19.05.2020 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження без повідомленням сторін.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року позов ТОВ «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ТОВ «Теплопостачсервіс» (ідентифікаційний код: 35138553, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 58А) суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення у розмірі 37 660,21 грн. (тридцять сім тисяч шістсот шістдесят гривень 21 коп.); суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 13 932,56 грн. (тринадцять тисяч дев`ятсот тридцять дві гривні 56 коп.); суму інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 5 281,94 грн. (п`ять тисяч двісті вісімдесят одна гривня 94 коп.); суму інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 1690,27 грн. (одна тисяча шістсот дев`яносто гривень 27 коп.); суму 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 2253,79 грн. (дві тисячі двісті п`ятдесят три гривні 79 коп.); суму 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 740,55 грн. (сімсот сорок гривень 55 коп.).

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ТОВ «Теплопостачсервіс» (ідентифікаційний код: 35138553, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 58А) суму судового збору у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що жодних доказів, які б спростовували висновки суду про наявність зобов`язань між сторонами, відповідач не надав, в тому числі, не спростовано розміру нарахованої суми заборгованості, не доведено виконання грошових зобов`язань перед позивачем належним чином.

09 серпня 2024 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бєжанова К.І. подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просила скасувати рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову ТОВ «Теплопостачсервіс».

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та відповідача не було повідомлено про розгляд справи.

Зауважує, що розрахунок який було надано до позовної заяви є необґрунтованим.

Зазначає, що ТОВ «Теплопостачсервіс» не було враховано витрати на житлово-комунальні послуги юридичних та фізичних осіб-підприємців.

Вказує, що у відповідача в квартирі було встановлено квартирні засоби обліку гарячого водопостачання.

Зауважує, що відповідач не є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Також, посилається на те, що позивачем під час подачі позовної заяви було пропущена строк позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року, у справі за позовом ТОВ «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 27.06.2003 серії НОМЕР_2 .

Позивач ТОВ «Теплопостачсервіс» починаючи із 01.07.2014 є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, який надає ці послуги та нараховує плату за них, згідно затверджених тарифів.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права вказують на наявність підстав для обов`язкового скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 211 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Порядок виклику та вручення судових повісток визначено у статтях 128, 130 ЦПК України.

Частиною другою статті 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Згідно з частиною п`ятою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19.05.2020 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного провадження без повідомленням сторін.

09 листопада 2022 року суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи суд першої інстанції направляв копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви ОСОБА_1 .

Разом з тим, відповідно до матеріалів справи, а саме довідці про причини повернення конверту в якому було направлено копію ухвали та копію позовної заяви ОСОБА_1 , зазначено, що вказаний конверт повернувся за закінченням терміну зберігання (а.с. 19).

Київський апеляційний суд зазначає, що згідно правил пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що матеріали справи не містять доказів про повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи.

За таких обставин, слід дійти висновку про відсутність належних та допустимих доказів обізнаності ОСОБА_1 про розгляд справи.

У апеляційній скарзі заявник указує на неналежне його повідомлення про розгляд справи судом першої інстанції, що позбавило його права на належний судовий захист та надання пояснень щодо фактичних обставин справи.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Таким чином, неналежне повідомлення учасника справи про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції є порушенням вимоги статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи вимоги пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України та доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення заявника про час та місце проведення судового засідання в суді першої інстанції, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції, оскільки справу розглянуто за відсутності учасника справи, який належним чином не повідомлений про час і місце судового засідання, і він обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Щодо суті заявлених позовних вимог

Правовідносини між виконавцем послуг з постачання централізованого опалення, гарячого водопостачання та споживачем - фізичною особою регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем комунальної послуги є суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору, а споживачем - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до пункту 1частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Поняття виробника та постачальника комунальних послуг також визначено Положенням про порядок розрахунків за комунальні послуги між виробниками (постачальниками), виконавцями і споживачами послуг водопостачання, водовідведення і теплопостачання в умовах використання засобів обліку споживання води і теплової енергії в житловому фонді та підвищення економічної зацікавленості споживачів у їх встановленні за власні кошти, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року N 55, відповідно до якого виробниками (постачальниками) холодної і гарячої води та теплової енергії є підприємства і організації, які за договорами надають виконавцям та споживачам комунальні послуги; виконавцями послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають комунальні послуги споживачам (житлово-експлуатаційні та інші організації). У деяких випадках виробники (постачальники) послуг можуть бути і виконавцями послуг (наприклад, для власників приватних будинків), а споживач - це фізична або юридична особа, що користується комунальними послугами.

Зазначені норми законодавства чітко визначають, що виконавцями житлово-комунальних послуг є підприємства або організації, які безпосередньо надають житлово-комунальні послуги споживачам.

Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.

Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

Згідно з п. 21 Правил, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання, з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалювальної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно з законодавством.

Згідно з п. 30 Правил, споживач зобов`язаний: 1) оплачувати послуги в установлені договором строки; 2) забезпечувати доступ до мережі, арматури, квартирних засобів обліку, розподільчих систем представника виконавця за наявності в нього відповідного посвідчення: для ліквідації аварій - цілодобово; для встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного і профілактичного огляду, зняття контрольних показників квартирних засобів обліку - згідно з умовами договору; 3) дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг; 4) забезпечувати цілісність квартирних засобів обліку та не втручатися в їх роботу; 5) у разі несвоєчасного внесення плати за послуги сплачувати пеню у встановлених законом та договором розмірі; 6) виконувати інші обов`язки відповідно до законодавства.

Відповідно до наданого ТОВ «Теплопостачсервіс» розрахунку за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення.

В свою чергу, ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на спростування вказаних розрахунків ТОВ «Теплопостачсервіс» а також не надано власних розрахунків які спростовують розрахунки ТОВ «Теплопостачсервіс».

Скаржник в апеляційній скарзі посилався на те, що ТОВ «Теплопостачсервіс» безпідставно нараховувало йому заборгованість, оскільки у квартирі ним встановлено лічильник обліку гарячої води та бойлер на нагрівання води і він не користується гарячою водою.

На підтвердження вказаного до апеляційної скарги було долучено АКТ від 25 листопада 2015 року, згідно якого представник ТОВ «Ліко-Житлосервіс» опломбував лічильник який було встановлено за адресою відповідача.

Проте, долучений акт було виписано представником ТОВ «Ліко-Житлосервіс», а послуги з постачання гарячої води здійснювало ТОВ «Теплопостачсервіс», вказане свідчить, що у квартирі дійсно було встановлено лічильник гарячого водопостачання.

Проте, враховуючи викладене, колегія судів дійшла висновків, що відповідачем не було доведене те, що такі засоби обліку були поставлені на облік позивачем ТОВ «Теплопостачсервіс».

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, представником відповідача також не наведено посилання на докази прийняття засобів обліку на облік.

Установлення в квартирі відповідачки бойлера для нагрівання воли не спростовує розрахунків позивача.

Відключення споживачів від надання житлово-комунальних послуг регулюється «Порядком відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води».

Відповідно до розділу ІІІ вказаного порядку власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до ЦО та ГВП, мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від ЦО та ГВП у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від ЦО та ГВП, та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні.

Для відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 18 листопада 2015 року написав заяву на ім`я директора ТОВ «Ліко-Житлосервіс» про відключення його квартири від загальнобудинкової мережі опалення.

Разом з тим, вказана заява була подана до ТОВ «Ліко-Житлосервіс», хоча відповідно до мала бути подана до «Порядкувідключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води» дооргану місцевого самоврядування з письмовою заявою, а тому відповідачем було порушено порядок звернення з такою заявою а тому доводи, що його було відключено від мережі теплопостачання, є необґрунтованими.

Разом з тим, апелянтом було долучено Акт про відключення квартири від внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення від 11 жовтня 2018 року.

Вказаний акт було підписано власниками квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7, АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 .

Разом з тим, відповідно до «Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води»:

Після завершення робіт із відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП складається акт про відокремлення (відключення) квартири/нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води (додаток 3) - по одному примірнику для власника, представника виконавця комунальної послуги з постачання теплової енергії, представника виконавця комунальної послуги з постачання гарячої води, виконавця робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, виконавця робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води, а також для іншого суб`єкта господарювання у разі залучення його власником для виконання робіт з відокремлення (відключення) відповідно до пункту 9 цього розділу.

Такий акт підписується присутніми під час відокремлення (відключення) власником квартири чи нежитлового приміщення і представником виконавця комунальної послуги з постачання теплової енергії, представником виконавця комунальної послуги з постачання гарячої води, представником виконавця робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, представником виконавця робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води, а також іншим суб`єктом господарювання у разі залучення його власником для виконання робіт з відокремлення (відключення) відповідно до пункту 9 цього розділу.

Після підписання акта виконавець відповідної комунальної послуги повідомляє власника про перегляд умов або розірвання договору про надання послуги.

Не допускається примусове відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власників квартир та нежитлових приміщень, приєднаних до ЦО та ГВП, у багатоквартирних будинках у разі відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП інших власників квартир та нежитлових приміщень.

Проте наданий відповідачем Акт було підписано власниками квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7, АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , а підписи виконавця вказаних робіт та компанії що надає житлово-комунальні послуги, відсутні.

Враховуючи викладене, колегія судів дійшла до висновку, що вказаний Акт було складено з порушенням Порядкувідключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води» а тому він є недійсним, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до п. 11, 12 Правил «Надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (які діяли на момент виникнення правовідносинн), у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.

За наявності витоків із загальнобудинкової мережі споживачі, які не мають квартирних засобів обліку, оплачують послуги з холодного, гарячого водопостачання та водовідведення за встановленими нормативами (нормами) за місяць, у якому ці витоки виявлено.

У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.

У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку.

Отже, відповідно до вказаних правил, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку, а тому обов`язковою умовою такого врахування є відсутність облікових пристроїв у юридичних осіб.

Разом з тим, відповідачем не було надано доказів того, що у вказаних приміщеннях де знаходились юридичні особи та фізичні-особи підприємці відсутні засоби обліку гарячого водопостачання та опалення.

Враховуючи викладене колегія судів дійшла до висновку, що доводи відповідача, щодо того, що ТОВ «Теплопостачсервіс» не було враховано витрати на житлово-комунальні послуги юридичних та фізичних осіб-підприємців, є необґрунтованими.

Разом з тим слушними є доводи відповідача про пропуск позивачем позовної давності, щодо частини боргу.

Враховуючи, що відповідач не отримував копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та додатків до неї, відтак останній був позбавлений можливості заявити про застосування строків позовної давності до вимог ТОВ «Теплопостачсервіс» про стягнення заборгованості в суді першої інстанції.

За таких підстав заява відповідача про застосування позовної давності підлягає розгляду в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього ж Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відтак відповідач зобов`язаний був вносити плату за користування послугами з тепло та водо - постачання щомісячно, а тому перебіг позовної давності починається з наступного дня після закінчення строку внесення щомісячного платежу.

Відповідно до п. 15 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення

На території України з 12 березня 2020 року запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить до висновку про відмову у задоволенні позову щодо стягнення боргу за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період до березня 2017 року (оскільки на території України з 12 березня 2020 року запроваджено карантин та зупинено строки), так як з позовом позивач звернувся 05 травня 2020 року.

Враховуючи вищенаведене, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за період з березня 2017 року до травня 2020 року.

Враховуючи викладене суд провів розрахунок враховуючи строки позовної давності, на думку суду підлягає стягненню: заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення у розмірі 25 925,27 грн.; заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого постачання гарячої води у сумі 11 478,46 грн.; інфляційні втрати на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у сумі 4 399,33 грн; 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у сумі 2 045,85 грн.; інфляційні втрати на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з постачання гарячої води у сумі 1 225,84 грн.; 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у сумі 615,80 грн; на загальну суму у сумі 45 690,55 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (стаття 209 ЦПК України).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі№ 640/18402/19(провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З матеріалів справи відомо, що 21 червня 2024 року між АО «Неофеліс ЛО Груп» та ОСОБА_1 було укладено договір б/н про надання правничої допомоги.

Відповідно до рахунку № 63 від 21 червня 2024 року АО «Неофеліс ЛО Груп» отримало 2 500,00 грн. за ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідно до рахунку № 75 від 22 липня 2024 року АО «Неофеліс ЛО Груп» отримало 10 000,00 грн за написання та подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Згідно Акту приймання-передачі наданих послуг від 20 грудня 2024 року загальна вартість послуг наданих клієнту складає 12500 грн.

Отже, матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ОСОБА_1 послуг АО «Неофеліс ЛО Груп» з надання правової допомоги.

Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, судова колегія виходить з того, що дана справа при її перегляді у суді апеляційної інстанції, для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, що вже надавалися протягом тривалого розгляду справи, залучення до участі у справі інших учасників.

Отже, враховуючи, що у апеляційну скаргу задоволено частково колегія дійшла висновку, що справедливим буде стягнення з ТОВ «Теплопостачсервіс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн. в ході апеляційного перегляду справи.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Ураховуючи часткове задоволення позовних вимог з відповідачів на користь позивача пропорційно до частини задоволених вимог 74,22 % (61 559,31-100%, 61 559,31-Х%= 45 690,55 грн., х 100 : 45 690,55 грн = 74,22) судові витрати понесені заявником у суді першої інстанції у вигляді сплаченої суми судового збору підлягають зменшенню з 2 102,00 до 1 560,01 грн., (2 102,00 грн., х 74,22%/100).

Позовні вимоги ТОВ «Теплопостачсервіс» підлягають задоволенню частково, а тому розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 1 560,01 грн.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а тому сплачений відповідачем судовий збір відповідно до задоволених вимог у сумі 541,90 (25,78% задоволених вимог апеляційної скарги - 2 522,40 грн сплаченого судового збору) за подання апеляційної скарги слід стягнути з ТОВ «Теплопостачсервіс» на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Урахувавши правила частини десятої статті 141 ЦПК України, Київський апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 » на користь ТОВ «Теплопостачсервіс» 1 018,11 грн судових витрат.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» (ідентифікаційний код: 35138553, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 58А) суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення у розмірі 25 925,27 грн.; суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого постачання гарячої води у сумі 11 478,46 грн.; суму інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у сумі 4 399,33 грн; суму інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у сумі 2 045,85 грн.; суму 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у сумі 1 225,84 грн.; суму 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у сумі 615,80 грн; загальна сума яка підлягає стягненню 45 690,55 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» (ідентифікаційний код: 35138553, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 58А) суму судового збору у розмірі 1 018,11 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» (ідентифікаційний код: 35138553, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ломоносова, буд. 58А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 )2 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна

.