Постанова

від 26.12.2024 по справі 713/2905/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року

м. Чернівці

справа № 713/2905/24

провадження 822/1011/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.,

за участю секретаря:

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа Вашківецька міська рада Вижницького району Чернівецької області,,

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2024 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Кибич І.А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Вашківецька міська рада, Вижницького району Чернівецької області, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .. Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними будівлями та господарськими спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 .

Разом з ОСОБА_2 , згідно заповіту ОСОБА_3 , є спадкоємцями в рівних частинах всього її майна. Із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори ні позивач, ні ОСОБА_2 не звертались.

Зазначала, що фактично вступила у володіння майном, а ОСОБА_2 , будучи обізнаною про заповіт з невідомих їй причин не зверталась до нотаріуса. Вважає, що своєчасно прийняла спадщину.

Просила суд встановити факт своєчасного прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме, житловий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2024 року у задоволення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем пред`явлено позов до ОСОБА_2 , яка є неналежним відповідачем у справі, оскільки остання не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норма матеріального права, а також неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що предметом спору є спадкування за заповітом, а тому за наявності іншого спадкоємця ОСОБА_2 , територіальна громада не може бути відповідачем по даній справі.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

14 березня 1996 року ОСОБА_3 вчинено заповіт, згідно якого належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями та господарськими спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частинах кожній, вказаний заповіт посвідчено 14 березня 1996 року державним нотаріусом Вижницької державної нотаріальної контори Штефюк Н.В.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.ст.1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи (ст.ст.1220, 1222 ЦК України).

За правилами ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

В силу ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 1 та 2 ст.1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Наслідки пропуску строку для прийняття спадщини визначені статтею 1272 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. При цьому, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Згідно положень ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутись до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.1, 3 ст.13 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (ст.48 ЦПК України).

Відповідно до ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у ч.1 та 2 ст.51 ЦПК України суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №2516/1356/12-ц, від 15 січня 2020 року у справі №200/9984/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі №140/871/16-ц, від 30 квітня 2020 року у справі №352/382/18, від 30 вересня 2020 року у справі №361/1953/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №234/17511/19.

За загальними правилами цивільного законодавства відповідачами у справі про визнання права власності на спадкове майно є інші спадкоємці, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної міської ради.

Виходячи з аналізу наведеного територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування є відповідачами у спадкових спорах у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття.

Спір у справі виник щодо спадкування після смерті ОСОБА_3 . Позов ОСОБА_1 пред`явлено до ОСОБА_2 , яка є неналежним відповідачем, оскільки у справах про визнання права власності, у порядку спадкування, належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 .

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, пред`явленого до ОСОБА_2 , оскільки в задоволенні такого позову слід відмовити у зв`язку з тим, що він пред`явлений до неналежного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Згідно п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови 27 грудня 2024 року.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді : О.О. Одинак

Н.Ю. Половінкіна