Постанова
від 12.12.2024 по справі 947/6882/22
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5122/24

Справа № 947/6882/22

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю представника позивача Згоди О.О., представника відповідача Подорожнього А.С., представника відповідача Нікітіної Г.Е.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Згоди Олексія Олександровича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРЕЛА БІЛД» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРЕЛА БІЛД» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТІС-ТРЕЙД», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Аврамченко Сніжана Сергіївна, Холоднобалківська сільська рада Біляївського району Одеської області, Точилівська сільська рада Ананьївського району Одеської області, Одеська міська рада, про визнання незаконним і скасування рішень державних реєстраторів, визнання частково недійсним рішення єдиного учасника товариства, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення об`єкту нерухомого майна, -

в с т а н о в и в:

23 лютого 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРЕЛА БІЛД» (-далі ТОВ «КАРЕЛА БІЛД») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТІС-ТРЕЙД» (-далі ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Аврамченко Сніжана Сергіївна, Холоднобалківська сільська рада Біляївського району Одеської області, Точилівська сільська рада Ананьївського району Одеської області, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення об`єкту нерухомого майна та визнання незаконним і скасування рішень державних реєстраторів з одночасним припиненням права власності, в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 19 жовтня 2022 року, просить суд:

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора, Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Дар`ї Юріївни від 25.10.2019 (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 49346954) про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю магазину, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) визнати незаконним та скасувати;

- пункт 4 рішення №1 єдиного учасника (засновника) ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» від 30.10.2019, а саме щодо затвердження Статутного капіталу Товариства у розмірі 999 000,00 грн, що формується за рахунок внесення Учасником (Засновником) ОСОБА_1 , наступного нерухомого майна: нежитлова будівля магазину загальною площею 50 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1945436151101 визнати недійсним;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Точилівської сільської ради Ананьївського району Одеської області Копил В.Ю. від 31.10.2019 (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 49463928) про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю магазину, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , за ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 43319811) визнати незаконним та скасувати;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Аврамченко С.С. від 20.12.2021 (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №62422821) про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю магазину, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , за ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 43319811) визнати незаконним та скасувати;

- усунути перешкоди у користуванні ТОВ «КАРЕЛА БІЛД» (Код ЄДРПОУ 43027130) його власністю житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) знести (демонтувати) самочинно побудовану нежитлову будівлю магазину, розташованої на земельній ділянці 0,0051 га за адресою: АДРЕСА_1 , межі якої зазначені у висновку експерта за №059/2021 будівельно-технічної експертизи від 23.09.2021 та Технічного звіту по кадастровому зніманню земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого ФОП ОСОБА_2 , долученого до позовної заяви.

- стягнути солідарно з відповідачів на користь ТОВ «КАРЕЛА БІЛД» (код ЄДРПОУ 43027130) судові витрати, понесені по справі.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що відповідно до протоколу №01-2019/080 загальних зборів учасників ТОВ «КАРЕЛА БІЛД» від 08.08.2019 ТОВ «ХАНБЕР ТРЕЙД» здійснено внесок у негрошовій формі шляхом передачі до статутного капіталу позивача нерухомого майна, яке належить ТОВ «ХАНБЕР ТРЕЙД» на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2008, а саме житлового будинку, загальною площею 49,0 км.м, житловою площею 15,6 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, у відповідності до акту-передачі майна від 14.08.2019 ТОВ «ХАНБЕР ТРЕЙД» передало, а ТОВ «КАРЕЛА БІЛД» прийняло в якості внеску до статутного капіталу майно житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , інформація про що внесена до державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна за №1554685051101.

Після набуття права власності на вищезазначене нерухоме майно, поруч з належним позивачу майном створено самочинно побудований об`єкт будівля магазину. Наявність поруч вказаного самочинно побудованого об`єкта не дає позивачу належним чином користуватися своїм об`єктом нерухомості в повному обсязі, чим порушуються право власності позивача.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з вищевказаним позовом.

Разом із позовом представником позивача було додано клопотання про витребування доказів за вх. №11050/22.

У підготовчому судовому засіданні 20 липня 2022 року за наслідком розгляду вказаного клопотання, судом було постановлено ухвалу суду, якою клопотання представника позивача ТОВ «КАРЕЛА БІЛД» Згоди О.О., про витребування доказів задоволено та витребувано з Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином завірені копії усіх документів, які містяться в матеріалах:

- реєстраційної справи щодо державної реєстрації юридичної особи ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД», код ЄДРПОУ 43319811;

- реєстраційної справи, які зберігаються в паперовій і електронних формах, щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним №1945436151101 нежитлової будівлі магазину, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які містять у тому числі без виключення: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №49346954 від 25.10.2019; №49463928 від 31.10.2019; №62422821 від 20.12.2021, документів на підставі яких вони прийняті.

Також судом витребувано з КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради належним чином завірені копії технічної документації щодо об`єкту торгівельного павільйону, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та копію звернення гр. ОСОБА_1 подану до 2013 року щодо реєстрації права власності на вищезазначений торгівельний павільйон.

10 серпня 2022 року до суду на виконання вказаної ухвали суду надійшли документи з Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, а саме належним чином завірені копії реєстраційних справ №155607211133 та №1945436151101. Одночасно повідомлено суд, що запитувані документи: рішення №49346954 від 25.10.2019; №49463928 від 31.10.2019; №62422821 від 20.12.2021 та документи на підставі яких вони прийняті у реєстраційній справі №1945436151101 відсутні та на зберігання не надходили. Додатково повідомлено, що згідно даних журналу обліку надходження реєстраційних справ Управління документи реєстраційних дій від 01.11.2019 щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» на зберігання до Управління не надходили.

Тієї ж дати, до суду надійшла відповідь з КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 08.08.2022, відповідно до якої суд повідомлено, що запитувані документу відсутні, однак в КП «БТІ» ОМР наявна технічна документація та правовстановлюючі документи на житловий будинок АДРЕСА_1 .

22 липня 2022 року до суду надійшла відповідь з Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) відповідно до якої повідомлено, що направлення на адресу Міністерства юстиції України копії позову є помилком, оскільки ОСОБА_3 на даний час не працює державним реєстратором та взагалі не перебуває у трудових правовідносинах з Міністерством юстиції України.

22 серпня 2022 року від Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

14 вересня 2022 року від представника позивача надійшло до суду клопотання про витребування доказів, які не були надані Управлінням державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради на виконання ухвали суду від 20 липня 2022 року.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, судом у підготовчому судовому засіданні 14 вересня 2022 року постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання та витребувано:

- з Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області належним чином завірені копії документів, а саме: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №49346954 від 25.10.2019 винесеного державним реєстратором Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Сурай Д.Ю., на підставі якого за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю магазину, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та документів які стали підставою для його винесення;

- з Ананьївської міської ради Одеської області належним чином завірені копії документів, а саме: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №49463928 від 31.10.2019 винесеного державним реєстратором Точилівської сільської ради Ананьївської району Одеської області Копил В.Ю., на підставі якого за ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю магазину, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 84, та документів які стали підставою для його винесення;

- з Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України належним чином завірені копії документів: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №62422821 від 20.12.2021 винесене державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Аврамченко С.С., на підставі якого за ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю магазину, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 84, та документів які стали підставою для його винесення.

На виконання вказаної ухвали суду, 14 вересня 2022 року до суду надійшла відповідь з Міністерства юстиції України в якій повідомлено, що для отримання індетифікаторів доступу до Державного реєстру прав необхідно звернутись до регіональної філії ДП «НАІС».

26 липня 2022 року представником позивача надано до суду клопотання про приєднання додаткових доказів по справі.

14 вересня 2022 року представником відповідача ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» - адвокатом Подорожнім А.С., надано суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позову та вважає наявними підстави для залишення позову без задоволення, посилаючись на те, що спірний об`єкт не є самочинним будівництвом, оскільки був прийнятий в експлуатацію на підставі відповідного акта, без будь-яких застережень, а також відсутність за весь час приписів чи санкцій з боку органів влади. Вимога про знесення є передчасною, оскільки відсутні докази неможливості перебудови або ж невиконання відповідачем рішення суду про здійснення такої перебудови. Обов`язковою умовою для знесення (або перебудови) є порушення спірним об`єктом прав та інтересів ТОВ «КАРЕЛА БІЛД», однак, доводи позивача в цій частині щодо порушення прав та інтересів є безпідставними та необґрунтованими. Представник відповідача також заперечував щодо наявності порушень будівельних норм та вказав, що при проведенні експертного дослідження, експертом не було враховано особливості щільної міської забудови, а також те, що будівля за адресою АДРЕСА_2 , що належать ТОВ «КАРЕЛА БІЛД» та ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД», раніше відносились до одного домоволодіння.

Тієї ж дати, 14 вересня 2022 року представником відповідачки ОСОБА_1 адвокатом Нікітіною Г.Е., надано суду відзив на позовну заяву, в якому остання просить суд відмовити у задоволенні позову, з підстав необґрунтованості та їх недоведеності, посилаючись на те, що об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 побудований саме у 2000 році як капітальна споруда, з цього часу не зазнавав суттєвих змін. При цьому надала роздруківки з сайтів мережи Інтернет, на яких вбачається, що спірна споруда у 2011, 2015, 2017 роках має вигляд саме такий як і на теперішній час. Також зазначає, що для віднесення об`єкту до категорії тимчасових споруд такий об`єкт має буди зведений тимчасово та без улаштування фундаменту. Для стаціонарної тимчасової споруди обов`язковою умовою також є площа, яка не перевищує 30 кв.м. В той же час, об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 не відповідає вказаним ознакам. Даний об`єкт не був зведений тимчасово, є підключеним до інженерних мереж міста (електропостачання, водопостачання, каналізація. Проведені будівельні роботи зробили його невіддільним від поверхні, на якій він розташований. Крім того, були проведені роботи з облаштування прилягаючої території. Крім того, наявність залізобетонних, кам`яних конструкцій, металевих форм і каркасів свідчать про постійний характер будівлі. Очевидно, що дані факти свідчать про те, що дана споруда є стаціонарною, не може бути пересунута, переміщена або монтована без її знищення, пошкодження, втрати своїх властивостей, а так само і без знецінення. До такого висновку дійшов Господарський суд м. Києва у своєму рішенні від 26.03.2021 по справі №910/15946/20 та цей факт був підтверджений постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2021 та постановою Верховного суду від 15.12.2021 по цій же справі. Крім іншого, у відзиві зазначено про пропуск позовної давності звернення до суду.

26 вересня 2022 року до суду від представника позивача адвоката Згоди О.О., надійшла відповідь на відзив відповідача ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД», згідно якого він вказував, що спірний об`єкт споруджувався як тимчасова, некапітальна споруда. Позивач фактично позбавлений можливості здійснення реконструкції належного йому нерухомого майна. Зазначав, що вказана споруда була побудована за відсутності необхідних дозвільних документів, із порушенням будівельних норм.

12 жовтня 2022 року представником відповідача ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» адвокатом Подорожнім А.С., було подано заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що будівництво спірної нежитлової будівлі здійснювалось на підставі розробленої та затвердженої проектної документації, з наявністю висновків та дозволів відповідних органів, а в подальшому, будівля була введена в експлуатацію, таким чином, доводи позивача про самочинне будівництво та відсутність дозвільних документів при здійсненні будівництва будівлі не відповідають дійсності. З наявної документації, як стверджує представник, вбачається, що передбачалось будівництво саме капітальної споруди, з фундаментом.

Також представник у запереченнях вказував, що 07 лютого 2007 року між членами сімейства ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 ) як продавцями та ТОВ «Ханбер Трейд» (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого продавці передають у власність, а покупець приймає у власність 17/50 частин домоволодіння за АДРЕСА_1 . Як вбачається з тексту договору, належність продавцям нерухомого майна підтверджується договором дарування, посвідченим 17.08.1995 приватним нотаріусом. Тобто, зазначені об`єкти були частиною одного домоволодіння щонайменше починаючи з 1995 року і до 2007 року, коли частина була придбана ТОВ «Ханбер Трейд» та виділена в подальшому в окремий об`єкт з присвоєнням адреси АДРЕСА_1 .

12 жовтня 2022 року представником відповідача ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» адвокатом Подорожнім А.С., було також подано до суду заперечення на висновок експерта №016/2021 будівельно-технічної експертизи від 09.11.2021, в яких представник стверджує, що висновок експерта, наданий позивачем, зроблений без урахування всіх обставин справи, оскільки експертом не було взято до уваги умови, у яких склалось будівництво житлового будинку позивача та магазину відповідача (як об`єкти в межах одного домоволодіння). При дослідженні відповідності вимогам ДБН експертом не враховано, що окремі будівельні норми були прийняті вже після будівництва та введення в експлуатацію будівлі магазину. Також експерт посилається на порушення «НиП, стандартів, технічних умов тощо», однак не конкретизує, які саме будівельні норми порушено. У дослідженні експерта не обґрунтовано у зв`язку з чим експерт дійшов висновку про неможливість обстеження житлового будинку, його руйнації та пошкодження. У своїй сукупності, вищенаведене на думку представника відповідача ставить під сумнів обґрунтованість та достовірність наданих експертом висновків.

19 жовтня 2022 року представником позивача адвокатом Згода О.О., було надано пояснення, згідно яких зазначив, що спірний об`єкт є тимчасовою, некапітальною спорудою, який було самовільно побудовано, за відсутності дозвільних документів, вказував на порушення будівельних норм, що підтверджується наданими до суду доказами.

19 жовтня 2022 року представником позивача адвокатом Згода О.О. було надано до суду заяву про залучення як третьої особи Одеської міської ради.

Тієї ж дати, представником позивача адвокатом Згода О.О. було надано до суду заяву про зміну предмету позову, за вищевикладеною судом редакцією.

15 серпня 2023 року від представника відповідача ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» адвоката Подорожнього А.С., до суду надійшли письмові пояснення по справі, в яких останній стверджує, що спірний об`єкт не може бути віднесений до категорії «тимчасових споруд», в тому числі і до «стаціонарних тимчасових споруд», оскільки має фундамент, що унеможливлює віднесення даної будівлі до категорії тимчасових споруд. Вказував, що цей об`єкт був прийнятий в експлуатацію без будь-яких застережень. Представник вказує, що позивачем не надано належного обґрунтування яким саме чином рішення учасника (засновника) Товариства порушує права та інтереси ТОВ «КАРЕЛА БІЛД», оскільки приводом для звернення до суду стало порушення з боку ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» будівельних норм, які, на думку позивача, зачіпають його права та інтереси як власника і користувача сусіднього об`єкта нерухомого майна. Натомість, сам факт передачі вказаного майна безпосередньо не впливає на інтереси позивача. При цьому представник відповідача вказує, що позивачем уже заявлено вимоги щодо скасування рішень державних реєстраторів та вимогу про усунення перешкод шляхом знесення (демонтажу) спірного об`єкту, за наслідком чого вимога про визнання недійсним рішення учасника засновника товариства є безпідставною.

16 серпня 2023 року до суду надійшло надійшли пояснення від представника третьої особи, Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, в яких представник останньої стверджує про неможливість виконання ухвали суду від 14 вересня 2022 року з огляду на відсутність у розпорядженні сільської ради реєстраційної справи №1945436151101 у паперовій формі, а також відсутність законодавчо передбачених повноважень для надання іншим особам доступу до матеріалів цієї справи у електронній формі, яка зберігається у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Також у вказаних поясненнях представник просить суд здійснювати розгляд справи за його відсутності.

У судове засідання призначене на 29 лютого 2024 року з`явилась представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Нікітіна Г.Е., яка заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Інші учасники справи до судового засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року у задоволенні позову ТОВ «КАРЕЛА БІЛД» (місцезнаходження: 65038, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 84а) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» (місцезнаходження: 65031, м. Одеса, вул. Агрономічна, 205), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний реєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Аврамченко С.С. (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13), Холоднобалківська сільська рада Біляївського району Одеської області (місцезнаходження: 67660, с. Холодна Балка, вул. Санаторна, 2а), Точилівська сільська рада Ананьївського району Одеської області (місцезнаходження: 66413, Одеська область, Ананьївський район, с. Точилове), Одеська міська рада (місцезнаходження: 65004, м. Одеса, пл. Думська, 1), про визнання незаконним і скасування рішень державних реєстраторів, визнання частково недійсним рішення єдиного учасника товариства, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення об`єкту нерухомого майна відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Згода Олексій Олександрович в інтересах позивача ТОВ «КАРЕЛА БІЛД» просить суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

В судове засідання, призначене на 12 грудня 2024 року об 13 год 40 хв з`явились: представник позивача Згода О.О., представник відповідача Подорожній А.С., представник відповідача Нікітіна Г.Е. інші сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою (т. 5, а.с. 62-68).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, відзиві адвоката Нікітіної Ганни Едуардівни в інтересах відповідачки ОСОБА_1 на апеляційну скаргу та відзиві адвоката Подорожнього Андрія Сергійовича в інтересах відповідача, ТОВ «АРТІС ТРЕЙД» на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 41 Конституції Українита статтею1Першогопротоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободзакріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

За змістом статей 316, 317, 321, 391 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно частини 7 статті 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV, в редакції чинній на дату про проведення державної реєстрації речових прав 03 лютого 2017 року, (надалі Закон №1952-IV), визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повнотивідомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону №1952-IV).

У пунктах1та 2частини 3статті 10Закону №1952-IVзазначено,що державнийреєстратор встановлюєвідповідність заявленихправ іподаних/отриманихдокументів вимогамзаконодавства,а такожвідсутність суперечностейміж заявленимита вжезареєстрованими речовимиправами нанерухоме майнота їхобтяженнями,зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, та перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (стаття 11 Закону №1952-IV).

Відповідно до частини другої статті 12 Закону №1952-IV записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Частиною 3 статті 26 Закону №1952-IV передбачено, що, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченомупідпунктом "а"пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченомупідпунктом "а"пункту 2частини шостоїстатті 37цього Закону)проводить державнуреєстрацію набуття,зміни чиприпинення речовихправ відповіднодо цьогоЗакону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Судом першої інстанції встановлено, що підставами для державної реєстрації майна за ОСОБА_1 стало: Акт приймання в експлуатацію зведених споруд, серія та номер: б/н, виданий 13.04.2000 Державною технічною комісією; Розпорядження про прийняття в експлуатацію торгівельного квіткового павільйону по АДРЕСА_1 , серія та номер: 729, виданий 10.05.2000, видавник: Київська районна адміністрація ОМР; технічний паспорт, серія та номер: НОМЕР_3 , виданий 16.10.2019, видавник: ФОП ОСОБА_8 ..

Підставами для державної реєстрації переходу права власності від ОСОБА_1 до ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» стало: Акт приймання в експлуатацію зведених споруд, серія та номер: б/н, виданий 13.04.2000 Державною технічною комісією; акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 1, виданий 31.10.2019, видавник: ОСОБА_1 , ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД»; Розпорядження про прийняття в експлуатацію торгівельного квіткового павільйону по АДРЕСА_1 , серія та номер: 729, виданий 10.05.2000, видавник: Київська районна адміністрація ОМР; технічний паспорт, серія та номер: 1040-19, виданий 16.10.2019, видавник: ФОП ОСОБА_8 ..

Приймаючи вищевказані положення законодавства, судом встановлено що вищезазначені документи, які містяться у матеріалах справи та зазначені у Державному реєстрі прав в графі переліку документів, які слугували підставою для спірної реєстрації прав та їх обтяжень стосовно спірного об`єкту нерухомості, відповідають переліку документів визначених вищевказаним Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Доказів на підтвердження того, що позивачем оспорювались вищевказані документи на підставі яких спірний об`єкт нерухомості у 2000 році було введено до експлуатації та слугували підставою для реєстрації права власності на нього в подальшому, позивачем до суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови у державній реєстрації права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_1 , а у подальшому переходу права власності до ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД».

Щодо доводів позивача про те, що спірний об`єкт нерухомості є об`єктом самовільного будівництва, а проведена ОСОБА_1 державна реєстрація права власності на нього здійснювалась на підставі розпорядження про прийняття в експлуатацію торгівельного квіткового павільйону по АДРЕСА_1 , виданого Київською районної адміністрацією Одеської міської ради 10.05.2000 року за №729, яке не стосувалось введення до експлуатації об`єкту нерухомого майна, а стосувалось павільйону, тобто тимчасової споруди з конструкції поліпшеного металу, що належить до рухомого майна, та наразі порушує права та інтереси позивача, суд зазначає наступне.

Як вже судом встановлено, спірний об`єкт нерухомого майна було збудовано ОСОБА_1 у 2000 році та введено до експлуатації. Набуте позивачем майно, за адресою: АДРЕСА_1 , також належало на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , яке в подальшому було відчужено ТОВ «Ханбер трейд», яке в свою чергу здійснило вступ до складу учасників ТОВ «КАРЕЛА БІЛД» та передала придбане у ОСОБА_1 нерухоме майно в якості частки статутного капіталу.

Отже, станом на момент 07 лютого 2007 року набуття ТОВ «Ханбер трейд» в тому числі у ОСОБА_1 нерухомого майна за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 84а, Товариство було обізнано про наявність розташованої біля нього нежитлової будівлі, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачем ТОВ «КАРЕЛА БІЛД», учасником якого у тому числі є ТОВ «Ханбер трейд», не надано доказів на підтвердження того, що з моменту набуття ТОВ «Ханбер трейд» в тому числі у ОСОБА_1 нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та в подальшому ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» здійснювались будь-які дії з перепланування, реконструкції, будівництва нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , у тому числі у термін до його державної реєстрації на підставі спірних рішень державного реєстратора.

Як вже судом встановлено, державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно нежитлову будівлю магазину, загальною площею 50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , провадилась на підставі: Акту приймання в експлуатацію зведених споруд, серія та номер: б/н, виданого 13.04.2000 Державною технічною комісією, та Розпорядження про прийняття в експлуатацію торгівельного квіткового павільйону по АДРЕСА_1 , серія та номер: 729, виданого 10.05.2000 Київською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради.

Судом встановлено, що вказане розпорядження Київської районної адміністрації було видано саме стосовно торгівельного павільйону, загальною площею 50 кв.м, зведеного на земельній ділянці: АДРЕСА_1 , та не містить жодної інформації щодо віднесення даного павільйону до тимчасової споруди, або споруди малої архітектурної форми, або споруди без зведеного фундаменту, та пересувної споруди.

На час видання зазначеного розпорядження, Управлінням інженерного захисту території міста було видано лист від 03.03.2000, за вих. №229, яким підтверджено, що Управлінням погоджено проект квіткового павільйону за адресою АДРЕСА_4 , виконаного ТОВ «Агрилл», зазначено, що проектований павільйон є одноповерховою будівлею на монолітній залізобетонній плиті і стінами з каменю ракушняка. У рівні перекриття виконується монолітний залізобетонний пояс. Перекриття-металеві ферми. Павільйон обладнується інженерними мережами водопостачання та каналізації, підключеними до міських колекторів. За конструктивними рішеннями, а також за умовами водопостачання та водовідведення, будівництво та експлуатація квіткового павільйону по АДРЕСА_5 не стане фактором розвитку небезпечних геологічних процесів.

Відповідно до наданої до суду копії проект квіткового павільйону за адресою: АДРЕСА_4 , (на території індивідуального домоволодіння) виконаного ТОВ «Агрилл», вбачається, що останній виконано відносно об`єкту по АДРЕСА_5 , на земельній ділянці під будівництво індивідуального житлового будинку та його обслуговування, що належить ОСОБА_9 , на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння, за яким об`єкту нерухомості присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

Приймаючи викладене, судом встановлено, що вказана документація відносно квіткового павільйону за адресою: АДРЕСА_4 , виготовлялась та видана відносно об`єкту квіткового павільйону, який за правовстановлюючими документами, має адресу: АДРЕСА_1 .

У розділі 6 вказаного проекту зазначено, що проектований павільйон являє собою одноповерховий об`єм, прямокутник у плані, з розмірами 10*5 м. Приміщення павільйону поділяються на функціональні групи. Усі приміщення забезпечені природним освітленням. Повільйон запроектований з каміння-ракушняка с товщиною стін 200 мм. Зовнішні стіни утеплюються мінераловатними плитами. У рівні перекриття виконується монолітний залізобетонний пояс перетином 200*300мм. Перекриття металевих ферм.

У розділі 7 плану вказано, що технологічна частина павільйону з реалізації квітів і супутніх товарів по АДРЕСА_4 , виконано відповідно до завдання та СНіП 2.08.02-89 «Громадські будівлі та споруди».

У відповідності до наданої копії постійного паспорту забарвлення фасаду будівлі від 2000 року, затвердженого Головним управлінням архітектурно-планувальним відділом Виконкому Одеської міської ради народних депутатів щодо квіткового павільйону по АДРЕСА_5 , вбачається, що останній містить інформацію про те, що металевою черепицею здійснюється лише кровля вказаного приміщення.

Отже, як вбачається, вказана проектувальна документація щодо спірного об`єкту нерухомості, станом на момент його ведення до експлуатації та видання розпорядження від 10.05.2000, не містила будь-якої інформації про її зведення як пересувної споруди, а відтак суд вважає безпідставними доводи сторони позивача про віднесення спірного належного ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» нерухомого майна, до рухомого майна.

Стосовно доводів позивача про наявність підстав для знесення спірного об`єкту нерухомості, як самочинного, суд зазначив наступне.

Згідно вимог статті 376 ЦК України, суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема про знесення самочинного будівництва нерухомого майна.

Право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376, стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно частини другої цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Водночас згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови (аналогічний висновок викладений у постанові ВС від 27.06.2022 у справі №723/2158/19).

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України:

а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці;

б) якщо така забудова порушує права інших осіб;

в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим;

г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 17 липня 2019 року у справі №462/469/14-ц (провадження №61-23742св18); від 21 травня 2020 року у справі №726/824/15-ц (провадження №61-45216св18) та від 30 червня 2020 року у справі №201/2886/15-ц (провадження №61-4332св20).

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі №6-1721цс16 зроблено висновок, що «самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).

Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди, встановивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб а в раді зведення забудови на наданій земельній ділянці чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою, чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проекту; чи не відмовляється особа від такої перебудови.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови».

З матеріалів справи вбачається, що у 2000 році ОСОБА_9 було надано дозвіл за підписом заступника міського голови на замовлення та розробку проекту будівництва павільйону.

Згідно висновку санітарно-епідеміологічної станції м. Одеси від 01.03.2000 за №3/437 було надано дозвіл на розміщення павільйону.

Також згідно висновку Управління інженерного захисту території міста від 03.03.2000 за №229, по конструктивним рішенням, а також по умовам водопостачання і водовідведення, будівництво і експлуатація квіткового павільйону не слугуватиме фактором розвитку небезпечних геологічних процесів.

Відповідно до висновку пожежної експертизи від 14.03.2000 за №238, згідно якого порушень вимог пожежної безпеки не виявлено.

Також було затверджено постійний паспорт окраски фасаду будівлі від 04.04.2000.

Крім того наявний затверджений проект квіткового павільйону від 2000 року, розроблений у відповідності до діючих на період розробки норм і правил, та передбачає безпечну експлуатацію павільйон з дотриманням заходів безпеки, охорони праці і пожежної безпеки.

Право власності ОСОБА_10 було зареєстровано на підставі Акту приймання в експлуатацію зведених споруд, серія та номер: б/н, виданого 13.04.2000 Державною технічною комісією, та Розпорядження про прийняття в експлуатацію торгівельного квіткового павільйону по АДРЕСА_1 , серія та номер: 729, виданого 10.05.2000 Київською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради, які стосувались цього об`єкту нерухомості.

Доказів на підтвердження того, що позивачем оспорювались вищевказані документи на підставі яких спірний об`єкт нерухомості у 2000 році було введено до експлуатації та слугували підставою для реєстрації права власності на нього в подальшому, до суду не надано.

Також позивачем не надано до суду доказів на підтвердження того, що збудований позивачкою у 2000 році в подальшому зазнав реконструкції та фактично був перебудований.

Разом з тим, позивачем до позову надано висновок експерта №016/2021 будівельно-технічної експертизи для подання до суду в рамках цивільної справи №947/27482/20, складений 09.11.2021 експертом ОСОБА_11 ,, якою встановлено, що нежитлова будівля магазину, за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ТОВ «КАРЕЛА БІЛД» не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва діючих на території України, а саме по протипожежній відстані, оскільки від нежитлової будівлі магазину до житлового будинку складає менше ніж 8,0 м, що не відповідає п. 15.2.2 Вимоги до протипожежних відстаней, таб. 15.2 ДБН Б2.2-12:2019 «Планування та забудова територій».

Надаючи оцінку вказаному висновку, суд погоджується з доводами відповідача, що посилання експерта на порушення норм ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», який був затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, є помилковим, оскільки приміщення магазину було збудовано та прийнято в експлуатацію у 2000 році, а вказані норми чинні з 01.10.2019.

Крім того, як вбачається з тексту висновку експерта, «Експертиза наданої Замовником документації на предмет її достовірності не проводилась; відповідальність за достовірність усіх необхідних вихідних даних несуть Замовники».

Таким чином, дослідження експертом проводилось виключно на підставі наданої Замовником документації, а відповідач не мав можливості надати відповідні документи.

На підставі викладеного, судом вказаний висновок експерта не приймається у якості належного та беззаперечного доказу.

Також позивачем надано до суду висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи за вих. №23/22 від 23.09.2022, що виконана за заявою адвоката Згоди О.О. для подання до суду по справі №947/6882/22, складений судовим експертом Рапачем К.В..

У відповідності до вказаного висновку, експертом встановлено, що нежитлова будівля магазину по вул. Люстдорфська дорога, 84, відносно розташованого житлового будинку по АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва діючих на території України, а саме: по протипожежній відстані, що не відповідає положенням п. 15.2.2 вимоги до протипожежних відстаней, таб. 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»; відсутнє природне освітлення приміщення кухня за №5-4, у тому числі пункту 10.4ДБН В2.2-15-19 «Будинки і споруди. Житлові будинки»; приміщення не відповідає технічним характеристикам зазначеним в акті щодо прийняття в експлуатацію торгівельного павільйону від 13.04.2000; наявні порушення при будівництві нежитлової будівлі магазину нормативно-правовим актам у галузі будівництва, можуть призвести до обмеження доступу до житлового будинку по АДРЕСА_1 , та призвести до його пошкодження і руйнації. Також експертом вказано, що аналізуючи об`ємно-планувальні, конструктивні рішення та розташування на місцевості, зроблено висновок що перебудувати об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 , для того щоб дана будівля магазину відносно розташованого поряд житлового будинку по АДРЕСА_1 , відповідала вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва технічно неможливо.

Разом з тим, досліджуючи вказаний висновок, судом також встановлено, що судовим експертом встановлювалось наявність порушень під час будівництва спірного об`єкту нежитлової будівлі магазину по АДРЕСА_1 , вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, на підставі нормативно-правових документів, які були прийняті та набрали чинності пізніше ніж здійснювалось будівництво спірного об`єкту нерухомості та видавалось розпорядження на ведення його до експлуатації, а саме приймаючи, що будівництво та вказане розпорядження видано у 2000 році, експертом використано: норми ДБН В2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», які набрали чинності 01.12.2019; ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування і забудова територій", які набрали чинності 01.10.2019; стандарт Міністерства з питань житлово-комунального господарства України СОУ ЖКГ 75.11-35077234.НННН:2009 "Житлові будинки. Правила визначення фізичного зносу житлових будинків", який затверджено наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 03.02.2009 за №21; ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", які набрали чинності 01.10.2014; Методикою «Причини пошкоджень старої забудови внаслідок нового будівництва поблизу», 2004, рішення про державну реєстрацію яких прийнято 05.06.2009 року, реєстраційний код 10.6.10; Законом України про регулювання містобудівною діяльності» від 17.02.2011; Порядком надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженим Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 року; нормами ДБН 360-92*** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджені наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року №44, із змінами, без зазначення в якій саме редакції.

Також судом встановлено, що експертом здійснено висновок про невідповідність спірного приміщення нормативно-правовим актам у галузі будівництва, як і висновок про неможливість його реконструкції, за відсутності внутрішнього огляду спірного приміщення, яке було об`єктом дослідження, з зазначенням, що доступ до приміщення не забезпечувався. Також у висновку відсутні відомості про те, що експертом здійснювалось повідомлення представника ТОВ «Артіс-Трейд» з вимогою надання відповідного доступу до об`єкту приміщення.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (рішення (Dulskiy v. Ukraine) від 01.06.2006, заява №61679/00, пункт 71) зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури. Судова експертиза призначається лише в разі дійсної потреби в спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто в разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Стаття 3 цього Закону визначає, що судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження.

Відповідно до ст. 102 ЦПК, висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Статтею 103 ЦПК визначено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

За ст. 110 ЦПК, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Якщо наявні в справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку, в разі необхідності, може бути здійснено судом із призначенням відповідної судової експертизи, а кожен експертний висновок повинен оцінюватися судами на предмет його належності, допустимості, достовірності та достатності. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №902/834/20.

За наслідком чого, приймаючи встановлені судом невідповідності на предмет застосованих норм законодавства та нормативно правовим актам будівництва, судом вищевказані висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи за вих. №23/22 від 23.09.2022 та висновок експерта №016/2021 будівельно-технічної експертизи від 09.11.2021, не приймаються в якості належних доказів на підтвердження невідповідності спірного об`єкту нерухомості нормативно-правовим актам у галузі будівництва.

Також, як вже судом зазначалось, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Отже, позивач заявляючи вимоги про проведення робіт зі знесення (демонтування) нежитлової будівлі магазину, розташованого а адресою: АДРЕСА_1 , в порушення ч. 1 ст. 81 ЦПК України не обґрунтував належними доказами, що спірний об`єкт нежитлової нерухомості збудовано з порушенням вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, а у разі наявності відповідних порушень, не доведено, що порушене право позивача може бути відновлено лише шляхом знесення спірного об`єкту нерухомості, не доведено чи є технічна можливість перебудови спірного об`єкту нерухомості, в чому полягає демонтаж, чи є він можливим з технічної точки зору, та не доведено чи не вплине знесення або демонтаж спірного об`єкту нерухомості на належний позивачеві житловий будинок, та чи не призведуть відповідні дії до руйнування належного позивачеві об`єкту нерухомості.

Разом з тим, судом враховується, що дотримання процедури щодо знесення об`єкту самочинного будівництва висвітлено у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі №5023/8376/11. Так, згідно ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила таке будівництво, припис про усунення порушень. У разі його невиконання добровільно в установлений строк, подається позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних із таким знесенням.

У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі №420/4209/19 зазначено, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

Судом приймається, що з моменту видання органами місцевого самоврядування на ім`я ОСОБА_1 розпорядження про ведення спірного об`єкту до експлуатації, за 24 роки володіння останнім, жодною посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю не встановлювалось факт самочинного будівництва з боку ОСОБА_1 цього об`єкту нерухомого майна, яке в подальшому перейшло у власність ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД».

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним пункту 4 рішення №1 єдиного учасника (засновника) ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД» від 30.10.2019, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи вказані вимоги, вказував, що згідно п. 4 зазначеного рішення затверджено Статутний капітал Товариства у розмірі 999 000,00 грн, що формується за рахунок внесення учасником ОСОБА_1 наступного нерухомого майна: нежитлова будівля магазину загальною площею 50 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1945436151101.

Посилаючись на незаконність реєстрації права власності за ОСОБА_1 , зазначав, що у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, у зв`язку з чим вказаний пункт рішення підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.

Учасники товариства можуть збільшити статутний капітал товариства за рахунок додаткових вкладів учасників та/або третіх осіб за рішенням загальних зборів учасників (ч. 1 ст. 18 цього Закону).

Отже, згідно вказаних положень законодавства, власник майна в праві внести його як вклад до статутного капіталу Товариства.

Як уже було встановлено судом, реєстрація права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_1 , а у подальшому перехід права власності до ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД», було здійснено у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та відповідного Порядку, а відтак вимога позивача в цій частині також не є обґрунтованою.

Крім того, згідно усталеної практики Верховного суду, рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах (постанови Верховного суду від 20.03.2018 у справі №916/375/17, від 27.03.2018 у справі №904/9431/15, від 02.05.2018 у справі №910/807/17, від 06.03.2019 у справі №916/474/18, від 20.03.2019 у справі №906/37/18 та ін.).

Статтею 1 Першого протоколуЄвропейської конвенції з прав людинипередбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції»від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно закону і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07)).

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позов ТОВ «КАРЕЛА-БІЛД» про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення об`єкту нерухомого майна та визнання незаконним і скасування рішень державних реєстраторів з одночасним припиненням права власності є необґрунтованим, за наслідком чого задоволенню не підлягає.

Посилання адвоката Згоди Олексія Олександровича в інтересах позивача, ТОВ «КАРЕЛА БІЛД», в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом не враховано, що спірна об`єкт нерухомого майна є самочинним й державна реєстрація права власності на такий об`єкт нерухомості не змінюють режиму такого об`єкта як самочинного та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва, не приймається до уваги за таких підстав.

Згідно ізчастинами 1-4статті 10ЦПК України,суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, що «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті76ЦПК Українизазначено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Судне бередо увагидокази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставинисправи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування. Достовірнимиє докази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Проте, позивачем, ТОВ «КАРЕЛА БІЛД», не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, що зведення спірного об`єкту нерухомого майна є самочинним та порушує права і законні інтереси товариства, а реєстрація права власності на нього за відповідачами є незаконним. И, навпаки, відповідачами надані суду належні, допустимі та достатні докази на спростування підстав позову.

Судом першої інстанції з достовірністю та об`єктивністю встановлено, що спірним об`єкт є нерухомим майном, зведеним у 2000 році у встановленому законом порядку. З моменту видання органами місцевого самоврядування на ім`я ОСОБА_1 розпорядження про ведення спірного об`єкту до експлуатації, за 24 роки володіння останнім, жодною посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю не встановлювалось факт самочинного будівництва з боку ОСОБА_1 цього об`єкту нерухомого майна, яке в подальшому перейшло у власність ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД».

У пункті 33 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ роз`яснив, що «застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 5759 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача».

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 5, 11, 22, 23 постанови від 30 березня 2012 року №6, «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правий режим самочинного будівництва)» «Відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Вимоги відповідногооргану державноївлади абооргану місцевогосамоврядування прозобов`язання особи,яка,маючи дозвілна будівництвонерухомого майна,допустила прицьому істотневідхилення відпроекту,що суперечитьсуспільним інтересамабо порушуєправа іншихосіб,чи істотнепорушення будівельнихнорм іправил, провести відповідну перебудову можуть бути заявлені як у разі, коли ці відхилення були допущені при будівництві нерухомості, так і внаслідок перебудови під час її експлуатації (частина сьома статті 376 ЦК).

Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, суди повинні в кожному випадку з`ясовувати, зокрема, наскільки збудована будівля за розміром відповідає площі, поверховості, розміщенню та іншим умовам, передбаченим проектом; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

У необхідних випадках для з`ясування питань, що виникають при розгляді таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу згідно з вимогами статті 143 ЦПК.

Відсутність відповідної експертизи у разі необхідності її проведення може бути підставою для відмови в позові, при цьому факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред`явила позов про знесення самочинного будівництва (частина сьома статті 376 ЦК, частина перша статті 60 ЦПК).

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов`язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об`єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.

Якщо технічна можливість перебудови об`єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.

Відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову.

Погодження забудовника на перебудову при розгляді справи про знесення самочинного будівництва за можливості перебудови, якщо це підтверджено, є підставою для відмови в позові лише тоді, коли рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов`язання здійснити перебудову не виконано не з вини забудовника, про що державним виконавцем складено відповідний акт».

Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі №520/15075/17 (провадження №61-2653св20) зробив наступний висновок: «Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що небула відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При цьому, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року №466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Таким чином, за змістомстатті 376 ЦК Українивимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою.

Такий висновок узгоджується з нормами статей3,15,16,391 ЦК України,статті 3 ЦПК України, згідно яких власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном у разі його порушення, невизнання або оспорювання».

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив, що позивач не обґрунтував належними доказами, що спірний об`єкт нежитлової нерухомості збудовано з порушенням вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, а у разі наявності відповідних порушень, не доведено, що порушене право позивача може бути відновлено лише шляхом знесення спірного об`єкту нерухомості, не доведено чи є технічна можливість перебудови спірного об`єкту нерухомості, в чому полягає демонтаж, чи є він можливим з технічної точки зору, та не доведено чи не вплине знесення або демонтаж спірного об`єкту нерухомості на належний позивачеві житловий будинок, та чи не призведуть відповідні дії до руйнування належного позивачеві об`єкту нерухомості.

Розглядаючи аналогічну справу, Верховний суд у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі №592/4105/16 (провадження №61-3740св21) зробив наступний правовий висновок: «Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок будівництва відповідачем спірної споруди було порушено освітлення вікон у ванній кімнаті та в літній кухні, які розташовані на території його домоволодіння.

Встановивши зведення відповідачем самочинного будівництва суди залишили поза увагою, що позивач, який не є ні власником, ні користувачем земельної ділянки на якій зведені спірні будівлі, зобов`язаний довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення його прав таким будівництвом, надавши відповідні докази, зокрема, докази затемнення кімнат, про що він зазначає в обґрунтування заявлених вимог.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Отже, позивач у цій справі зобов`язаний був довести не тільки факт самочинного будівництва, а й порушення його прав як власника сусідньої земельної ділянки та будинку, а також обґрунтованості захисту його прав лише у такий спосіб як знесення.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у цій справі та направляючи справу на новий розгляд, Верховний суд у постанові від 09 січня 2020 року зазначив, щосуди не з`ясували,чи буде належним способом захисту порушеного права позивача знесення належного відповідачу нерухомого майна, чи є технічна можливість виконати перебудову нерухомого майна відповідно до будівельних норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами.

Під час нового розгляду суди попередніх інстанцій не виконали вказівок Верховного суду, а саме не з`ясували, яке саме право позивача порушене з огляду на підстави заявленого позову, на підставі відповідного висновку експерта не встановили технічної можливості/неможливості проведення перебудовивідповідно до будівельних норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами,та наявності згоди відповідача на проведення такої перебудови, при цьому задовольняючи позов застосували крайню міру знесення самочинного будівництва.

Крім того, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що лише відповідач маєнадати докази на підтвердження того, що усунення порушення прав позивача можливе без застосування крайнього заходу знесення спірних будівель, оскільки обов`язок доведення обґрунтованості захисту прав позивача у такий спосіб, як знесення самочинної будівлі, покладено саме на нього».

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач зобов`язаний був довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення його прав таким будівництвом, надавши відповідні докази в обґрунтування заявлених вимог. Проте, позивачем ТОВ «КАРЕЛА БІЛД», не надано суду належних та допустимих доказів у підтвердження порушення своїх прав наявністю спірного об`єкту нерухомості.

Вирішуючи аналогічну справу, Верховний суд у постанові від 13 листопада 2019 року у справі №645/4220/16 (провадження №61-19921св18) дійшов наступного висновку, а саме, «стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (East west alliance limited v. Ukraine, №19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особадобросовіснийнабувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20жовтня 2011 року(заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16лютого 2017 року (заява №43768/07)).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: Gladysheva v. Russia, №7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; Pcheilintseva and Others v. Russia, №47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року)».

За обставинами цієї справи, враховуючи всі наведені вище принципи, колегія суддів вважає, що позбавлення відповідачівспірного майна,становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки позивачем не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення спірного майна для захисту інтересів позивача не є більш важливими, ніж дотримання права відповідачів, які набули права власності на спірне майно правомірно.

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, роз`яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Конвенцію про захистправ людиниі основоположнихсвобод тапрактику Європейськогосуду зправ людини,з`ясовуючи наведеніобставина справи,що маютьзначення дляправильного вирішенняспору,дослідив усідокази,які є усправі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за обставинами цієї справи, враховуючи всі наведені вище принципи, позивачем в судовому засіданні не доведено, що спірний об`єкт нерухомого майна зведений з істотним порушенням будівельних норми і правила, що це суперечить суспільним інтересам та порушує права позивача наслідком чого може бути знесення цього об`єкту нерухомого майна. Будь-які докази, як б спростовували неправомірність набуття майна відповідачами відсутні. Реєстрація права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_1 , а у подальшому перехід права власності до ТОВ «АРТІС-ТРЕЙД», було здійснено у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та відповідного Порядку.

Задоволення позовних вимог призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки таке втручання у права відповідачів на спірне майно порушить справедливий баланс інтересів, а саме: позитивні наслідки захисту інтересів відповідачів є більш важливими, ніж дотримання права позивача.

Таким чином, позивачем в судовому засіданні не доведено належним чином те, що відповідачі порушили його права на належне йому майно, тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України його право не підлягає захисту судом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, судпершої інстанціївсебічно,повно таоб`єктивно з`ясувавобставини,які маютьзначення дляправильного вирішеннясправи,дослідив всудовому засіданніусі докази,які є усправі,з урахуваннямїх переконливості,належності і допустимості,на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що є законні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Згоди Олексія Олександровича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРЕЛА БІЛД» залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 23 грудня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк

СудОдеський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення12.12.2024
Оприлюднено30.12.2024
Номер документу124091722
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: спори про самочинне будівництво

Судовий реєстр по справі —947/6882/22

Постанова від 12.12.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Постанова від 12.12.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Ухвала від 09.09.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Ухвала від 09.09.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Ухвала від 13.05.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Ухвала від 13.05.2024

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Драгомерецький М. М.

Рішення від 12.03.2024

Цивільне

Київський районний суд м. Одеси

Калініченко Л. В.

Рішення від 29.02.2024

Цивільне

Київський районний суд м. Одеси

Калініченко Л. В.

Рішення від 29.02.2024

Цивільне

Київський районний суд м. Одеси

Калініченко Л. В.

Ухвала від 13.09.2022

Цивільне

Київський районний суд м. Одеси

Калініченко Л. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні