Рішення

від 19.12.2024 по справі 922/2689/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2024м. ХарківСправа № 922/2689/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

при секретарі судового засідання: Трофименко С.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Владмирець А.О., прокурор.

першого відповідача: Замніус М.В., самопредставництво.

другого відповідача: Замніус М.В., самопредставництво.

третього відповідача:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Омарова Аміл Азад огли Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави

до відповідачів:

першого відповідача Харківська міська рада, місто Харків,

другого відповідача Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, місто

третього відповідача фізичної особи підприємця Оганесян Артура Альбертовича, місто Харків,

про скасування в частині рішення органу місцевого самоврядування визнання догвору купівлі-продажу недійсним, повернення майна,-

ВСТАНОВИВ:

Прокурор, Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Омарова Аміл Азад огли Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, звернувся в інтересах держави до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідачів: Харківської міської ради (надалі перший відповідач), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (надалі другий відповідач) та фізичної особи підприємця Оганесян Артура Альбертовича (надалі третій відповідач), в якому просить:

-визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його;

- визнати незаконним та скасувати пункт 24 додатку до рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 25 квітня 2012 року за № 713/12,

-визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16 листопада 2012 року № 4927-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичної особи підприємця Оганесян Артуром Альбертовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3424

- зобов`язати фізичну особи підприємця Оганесян Артура Альбертовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 12218963101 нежитлове приміщення підвальної частини № 2 площею 67,7 кв. м. та 50/100 частки спільного користування приміщення № 1 площею 10,3 кв. м., загальною площею 78 кв. м., розташовані за адресою: м. Харків, проспект Правди (проспект Незалежності), 5, літ «Б-5».

На підтвердження позовних вимог прокурор вказує, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного нерухомого майна шляхом його викупу орендарем, у зв"язку з чим спірні нежитлові приміщення незаконно вибули із власності міської територіальної громади. А відтак, вважає, що оскаржуване у даній справі рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а оспорюваний договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний судом недійсним.

05 серпня 2024 року ухвалою господарського суду Харківської області залишено позовну заяву прокурора без руху з підстав того, що останнім не було зазначено відомості про наявність/відсутність електронного кабінету у сторін даної справи.

07 серпня 2024 року надійшла заява від прокурора (вх. № 19870) про усунення недоліків за змістом якої останній повідомляє про наявність/відсутність електронного кабінету у сторін даної справи.

12 серпня 2024 року, ухвалою господарського суду Харківської області прийнято позовну заяву Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Омарова Аміл Азад огли Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/2689/24 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 10 вересня 2024 року.

10 вересня 2024 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладнено підготовче засідання на 03 жовтня 2024 року.

02 жовтня 2024 року до суду від першого відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 24698) із клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на його подання. Документ сформований у системі «Електронний Суд» 01 жовтня 2024 року. Обгрунтовуючи свою позицію та надаючи заперечення з приводу позовних вимог, Харківська міська рада вказує, що оскільки Закони України «Про оренду державного та комунального майна» та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» не передбачають виключення, заборони, або застереження щодо переважного права орендаря на придбання комунального майна, то на правовідносини, які виникають між наймодавцем та наймачем у разі продажу майна, переданого у найм (оренду), поширюється дія норми, закріпленої у частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України чим доводиться безпідставність аргументів прокурора.

Також вказує про відсутність підстав для представництва інтересів держави з боку прокуратури в цій справі, оскільки нормами процесуального права та спеціальним законом про прокуратуру не передбачено самостійного звернення прокурора в якості позивача з підстав, що уповноважений орган, визначений прокурором - є відповідачем.

03 жовтня 2024 року ухвалою суду клопотання Харківської міської ради, яке сформовано у прохальній частині відзиву (вх. № 24698 від 02 жовтня 2024 року) про поновлення процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії - задоволено. Продовжено Харківській міській раді процесуальний строк для подання відзиву до 02 жовтня 2024 року. Прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив Харківської міської ради (вх. № 24698 від 02 жовтня 2024 року).

01 жовтня 2024 року від Харківської міської ради надійшла заява про застосування строку позовної давності (вх. № 24699 від 02 жовтня 2024 року) в якій останній вважаючи, що до позовних вимог про повернення майна застосовується загальна позовна давність у три роки, вказує, що з комунальної власності спірне нерухоме майно вибуло на підставі договору купівлі-продажу 16 листопада 2012 року за № 4927-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Оганесяном А.А. Разом з тим, прокурор лише в липні 2024 року звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання незаконним та скасування пункту 24 додатку до рішення 15 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 25 квітня 2012 року за № 713/12 Про відчуження об`єктів комунальної

власності територіальної громади м. Харкова. Вважає, що прокурором не наведено жодних переконливих аргументів в обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

02 жовтня 2024 року другий відповідач сформував та надіслав до суду заяву про застосування строку позовної давності (вх. № 24831 від 03 жовтня 2024 року). Обгрунтовуючи свою позицію вказує, що з боку прокуратури не надано доказів того, які причини вплинули на його можливість протягом значного періоду часу дізнатися про прийняття та зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради, за наявності для цього відповідних повноважень; прокурор не навів обставин, за яких він не міг раніше довідатися про вказані порушення. Також вказує, що з комунальної власності спірне нерухоме майно вибуло на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2012 року за №4927-ВС, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і ФОП Оганесян А.А. Разом з тим, прокурор лише у липні 2024 року звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання незаконним та скасування пункту 24 додатку до рішення Харківської міської ради від 25 квітня 2012 року за № 713/12 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова та визнання недійсними договору купівлі продажу від 16 листопада 2012 року за №4927-В-С, а відтак другий відповідч вважає, що прокурором позов подано з пропущення строку позовної давності.

03 жовтня 2024 року прокурором подано заперечення на заяву Харківської міської ради про застосування строку позовної давності (вх. №248480) в яких вказує, що оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради (а саме висновок про проведення відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, прокурором строк позовної давності пропущено з поважних причин, а порушене право держави та Харківської міської територіальної громади підлягає захисту у судовому порядку. Порушення, які свідчать про незаконність набуття ФОП Оганесяном А.А. нежитлових приміщень, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42023222060000064 доказів матеріалів приватизаційної справи.

03 жовтня 2024 року, ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 10 жовтня 2024 року.

03 жовтня 2024 року до суду від другого відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 24888) із клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на його подання, однак без доказів скерування на адреси інших учасників справи. У цьому відзиві другий відповідач вказує, що Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» не обмежуються повноваження органів місцевого самоврядування у сфері приватизації комунального майна, встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а відтак вирішення питань приватизації майна, що є у комунальної власності, у тому числі прийняття відповідних правових актів, належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад; вказує, що положення статті 777 ЦК України щодо переважного права орендаря на придбання орендованого майна поширюються і на відносини малої приватизації; в позовній заяві не зазначено чим саме та чиї права порушено при укладенні спірного договору купівлі-продажу; з посиланням на постанову Верховного Суд від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 вважає, що вимога прокуратури про визнання незаконним та скасування пункту 24 додатку до рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25 квітня 2012 року за №713/12 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу від 16 листопада 2012 року за №4927-В-С, є неефективним (неналежним) способом захисту прав.

04 жовтня 2024 року другий відповідач скерував до суду клопотання про долучення доказів (вх. № 25038). Даний документ має ідентичний текст із відзивом та має клопотання про поновлення процесуального строку на вчинення відповідної дії та має додатком - докази скерування заяви по суті справи (відзиву) на адреси інших учасників справи.

Суд розглянув ці документи від другого відповідача спільно, вважаючи їх як одну заяву по суті справи - відзив, із датою його формування 03 жовтня 2024 року.

03 жовтня 2024 року від прокуратури надійшла відповідь на відзив Харківської міської ради (вх. № 24844 від 03 жовтня 2024 року). Прокурор заперечуючи проти доводів викладених у відзиві Харківської міської ради вказує, що ФОП Оганесян А.А. дозвіл на проведення невід`ємних поліпшення не отримував та жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді не здійснив. У звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП Оганесяна А.А. з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також в усій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. ФОП Оганесян А.А. до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна та приватизації, не подавав документи, передбачені п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Таким чином, вважає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тобто відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та має бути визнаний недійсним.

07 жовтня 2024 року, ухвалою господарського суду Харківської області, клопотання Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про поновлення процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії - задоволено. Продовжено Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради процесуальний строк для подання відзиву до 03.10.2024 року. Прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради із клопотанням (вх. № 24888 від 03 жовтня 2024 року) та клопотання про долучення доказів (вх. № 25038 від 04 жовтня 2024 року). Прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відповідь прокуратури на відзив Харківської міської ради (вх. № 24844 від 03 жовтня 2024 року).

09 жовтня 2024 року до суду від представника третього відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 25416) із клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на його подання. В даній заяві по суті справи третій відповідач вказує про те, що Харківською міською радою оспорюваний прокурором рішення було прийнято з дотриманням законодавства, яке діяло на момент його прийняття, а договір купівлі-продажу, укладений на його виконання від 16 листопада 2012 року за № 4927-В-С був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Також вказує, що прокурор не обгрунтував належним чином наявність в нього підстав для самостійного представництва інтересів держави.

Крім того, у відзиві третій віщдповідач формує заяву про застосування в цій справі строку позовної давності з підстав того, що строк на подання позову в цій справі повинен обліковуватись з 25 квітня 2012 року, з дати прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення.

10 жовтня 2024 року ухвалою господарського суду Харківської області клопотання представника фізичної особи підприємця Оганесян Артура Альбертовича, яке сформовано у прохальній частині відзиву (вх. № 25416 від 09 жовтня 2024 року) про поновлення процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії - задоволено. Поновлено представнику фізичної особи підприємцю Оганесян Артуру Альбертовичу процесуальний строк для подання відзиву до 09 жовтня 2024 року.

За ініціативою суду продовжено строк підготовчого засідання в межах строків, визначених Господарським процесуальним кодексом України.

10 жовтня 2024 року, ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 24 жовтня 2024 року.

22 жовтня 2024 року третім відповідачем подано заперечення на відповідь прокуратури на відзиви Харківської міської ради та Управління коммайна та приватизації (вх. № 26674) в якому вказує, що Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації нежитлових приміщень, а право Відповідача 3 на викуп орендованого майна виникло із договору оренди, положень статті 289 Господарського кодексу України, і йому кореспондує обов`язок орендодавця у разі продажу майна здійснити продаж саме йому; вимога прокуратури про визнання незаконним та скасування пункту 24 додатку до рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 25 квітня 2012 року за №713/12 «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу від 16 листопада 2012 року за №4927-В-С, є неефективним (неналежним) способом захисту.

24 жовтня 2024 року ухвалами суду, які занесені до протоколу судового засідання в тому числі долучено до матеріалів справи заперечення третього відповідача (вх. № 26674 від 22 жовтня 2024 року); та відповідно до пункту 3 частини 2 статті 185, статті 235 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 листопада 2024 року.

20 листопада 2024 року прокурором, в порядку статті 136 Господарського процесуального кодексу України, надано заяву про забезпечення позову (вх. № 29227) в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 12218963101 (номер запису про право власності 192977, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 507834 від 21 лютого 2013 року 18:20:14, Мельніченко Олена Євгенівна, Харківське міське управління юстиції, Харківська), а саме: нежитлове приміщення підвальної частини № 2 площею 67,7 кв.м, та 50/100 ч. місця спільного користування приміщення № І площею 10,3 кв.м, в житловому будинку літ.Б-5 загальною площею 78,0 кв.м. за адресою: м. Харків, проспект Правди (проспект Незалежності), будинок 5, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.

22 листопада 2024 року ухвалою господарського суду Харківської області, заяву Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (вх. № 29227 від 20 листопада 2024 року) про забезпечення позову - задоволено. Накладено арешт на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 12218963101 (номер запису про право власності 192977, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 507834 від 21 лютого 2013 року 18:20:14, Мельніченко Олена Євгенівна, Харківське міське управління юстиції, Харківська), а саме: нежитлове приміщення підвальної частини № 2 площею 67,7 кв.м, та 50/100 ч. місця спільного користування приміщення № І площею 10,3 кв.м, в житловому будинку літ.Б-5 загальною площею 78,0 кв.м. за адресою: м. Харків, проспект Правди (проспект Незалежності), будинок 5, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.

21 листопада 2024 року ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву по розгляду справи по суті до 05 грудня 2024 року.

05 грудня 2024 року в судовому засіданні по розгляду справи по суті представник Харківської міської ради заявив усне клопотання про зупинення розгляду справи у зв`язку з розглядом Верховним Судом справи № 922/1137/20.

05 грудня 2024 року під час судового засідання по розгляду справи по суті, суд поставив на обговорення усне клопотання Харківської міської ради, запропонувавши Харківській міській раді надати у письмовому вигляді клопотання про зупинення провадження у справі, а іншим учасникам надати заперечення на клопотання першого відповідача про зупинення провадження у справі.

05 грудня 2024 року через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Харківської міської ради надійшло клопотання про зупинення розгляду справи (вх. № 30688), в якому останній просить суд зупинити провадження у цій справі до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду справи № 922/1137/20 та оприлюднення повного тексту постанови.

12 грудня 2024 року через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача (прокурора) надійшли заперечення проти клопотання Харківської міської ради про зупинення розгляду справи (вх. № 31268).

13 грудня 2024 року через систему ЄСІТС "Електронний суд" від представника фізичної особи підприємця Оганесян Артура Альбертовича надійшли додаткові пояснення (вх. № 31319) в яких останній не заперечує проти задоволення клопотання Харківської міської ради про зупинення провадження у справі.

19 грудня 2024 року ухвалою господарського суду Харківської області відмовлено в задоволенні клопотання Харківської міської ради (вх. № 30688 від 05 грудня 2024 року) про зупинення провадження.

Присутні в судовому засіданні 19 грудня 2024 року прокурор та представники відповідачів погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до статті 74 ГПК України.

Враховуючи положення статтей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до статті 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 19 грудня 2024 року, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також заслухавши думку присутніх у судовому засіданні учасників справи, суд зазначає наступне.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01 квітня 2008 року за №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі № 922/2689/24 звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року за № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 05 березня 2020 року у справі № 9901/511/19, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08 листопада 2023 року у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18.

Велика Палата Верховного Суду, також, неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 7.12); від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 10.13); від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.12).

У пункті 10.21 постанови від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

У даній справі, яка розглядається, прокурор звернувся з позовом, стверджуючи про незаконне включення першим відповідачем спірного нерухомого майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу орендарем, а також незаконне подальше відчуження спірного нерухомого майна, яке є власністю територіальної громади м. Харкова, у приватну власність ФОП Оганесяна А.А. на підставі договору, укладеного з другим відповідачем, що порушує права та інтереси територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11 червня 2024 року у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

-орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

-орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

-відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

-орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У даній справі, яка розглядається, прокурор фактично звернувся за захистом інтересів територіальної громади міста Харкова. При цьому, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог, а саме визнання незаконним та скасування рішення Ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, стороною якого є Управління, стосовно відчуження спірних нежитлових приміщень, які є комунальною власністю та належать територіальній громаді, з урахуванням того, що уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах - Рада не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач та визначив відповідачів.

Таким чином, доводи відповідачів щодо відсутності підстав для звернення до суду прокурором спростовуються вищенаведеними обставинами справи та висновками суду.

Щодо підстав та предмету позову, заявленого прокурором в межах даної господарської справи.

Як вбачається з матеріалів справи, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (другий відповідач/орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Оганесян А.А. (третій відповідач/орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень від 19 травня 2010 року за № 4000 (надалі - договір), відповідно до предмету якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвальної частини №2 площею 67,7 м2 та 50/100 частки місця спільного користування приміщення № 1 площею 10,3 м2 загальною площею 78,0 м2 в житловому будинку (технічний паспорт КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» інвентаризаційна справа № б/н від 23 травня 2006 року), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, пр.Правди, 5 літ «Б-5» .

Відповідно до пункту. 3.2 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішенням 15 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 03 жовтня 2007 року за № 208/07 (далі - Методика).

Згідно з пунктами 4.7, 4.8 договору, орендар має право виключно за письмовою згодою орендодавця вносити змінювати стан орендованого майна, здійснювати поточний ремонт, за свій рахунок провадити капітальний ремонт, реконструкцію при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з рішенням Харківської міської ради чи її комітету.

Відповідно до пункту 10.1. договору, строк його дії - до 19 квітня 2013 року.

У подальшому ФОП Оганесян А.А. звернувся з листом (вх.№ 4296 від 10 березня 2011 року) до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради про надання дозволу на приватизацію орендованого майна адресою М.Харків, пр. Правди 5 .

На підставі вказаної заяви про приватизацію Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, а саме, в пункті 24 Додатку до рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 25 квітня 2012 року за № 713/12 до Переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу, включено нежитлові приміщення підвальної частини в житловому будинку загальною площею 78,0 кв.м, що розташований за адресою: м. Харків, пр. Правди 5

17 травня 2012 року ФОП Оганесян А.А. звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з заявою про приватизацію № 2207 від 17 травня 2012 року.

На підставі заяви ФОП Оганесяна А.А. Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради наказом від 22 травня 2012 року за № 1658 доручено ФОП Буйницькому М.В., як суб`єкту оціночної діяльності, провести оцінку майна, з метою визначення вартості об`єкта для приватизації шляхом викупу.

За результатами проведеної оцінки спірного нежитлового приміщення суб`єктом оціночної діяльності ФОП Буйницьким М.В., складено звіт про оцінку нерухомого майна об`єкта комунальної власності станом на 31 травня 2012 року, відповідно до якого вартість нежитлових приміщень підвальної частини №2 площею 67,7 кв.м та 50/100 частки місця спільного користування приміщення № 1 площею 10,3 кв.м загальною площею 78,0 кв.м в житловому будинку, що розташований за адресою: м. Харків, пр. Правди , 5 літ «Б-5» , складає 81 326,00 грн. без ПДВ.

Крім того, вищевказані розрахунки, що викладені у звіті ФОП Буйницьким М.В. підтверджено суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Муніципальна правнича агенція» в особі оцінювача Мігунової Я.В. в результаті його рецензування.

16 листопада 2012 року між Територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як виконавчий орган Харківської міської ради, як продавцем, та ФОП Оганесян А.А., як покупцем, укладено договір за № 4927-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень (надалі - Договір купівлі-продажу), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В.. та зареєстрований в реєстрі під №3424, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує нежитлові приміщення підвальної частини №2 площею 67,7 кв.м та 50/100 частки місця спільного користування приміщення № 1 площею 10,3 кв.м в житловому будинку літ. «Б-5» загальною площею 78,0 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , орендовані ФОП Оганесян А.А., згідно з договором оренди № 4000 від 19 травня 2010 року.

Ці нежитлові приміщення належать продавцю на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 листопада 2006 року виданого на підставі розпорядження Харківського міського голови від 16 листопада 2006 року за № 3024. Право власності зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 05 грудня 2006 року за реєстраційним № 16857940 (номер запису: 488 в книзі: 1) згідно з «Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно», виданого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за № 12761775 від 05 грудня 2006 року (розділ 1 Договору купівлі-продажу).

Згідно з розділом 2 Договору купівлі-продажу оціночна вартість об`єкта приватизації, що відчужується, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10 грудня 2003 року, зафіксована у висновках оцінювача про вартість об`єкта оцінки, затверджених наказом Управління 27 червня 2012 року за № 2172 і складає 81 326,00 грн. Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості нежитлових приміщень і складає 16 265,20 грн. Разом ціна продажу нежитлових приміщень, вказаних в розділі 1 становить 97 591,20 грн.

Згідно з пунктом 4.1. розділу 4 Договору купівлі-продажу право власності переходить до Покупця лише за умови сплати в повному обсязі загальної суми нежитлових приміщень та державної реєстрації.

Об`єкт нерухомого майна саме: нежитлове приміщення підвальної частини № 2 площею 67,7 кв.м, та 50/100 ч. місця спільного користування приміщення № І площею 10,3 кв.м, в житловому будинку літ.Б-5 загальною площею 78,0 кв.м. за адресою: м. Харків, проспект Правди (проспект Незалежності), будинок 5, з реєстраційним номером 12218963101 (номер запису про право власності 192977, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 507834 від 21 лютого 2013 року 18:20:14, Мельніченко Олена Євгенівна, Харківське міське управління юстиції, Харківська), зареєстровані за Оганесяном А.А., на підставі договору купівлі-продажу, № 4927-В-С, серія та номер № 3424, виданий 16 листопада 2012 року, відповідно до витягу з Державного реєстру Реєстру речових прав на нерухоме майно та РЕєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна від 05 серпня 2024 року, сформованого за інформаційною довідкою в межах розгляду справи № 922/2689/24.

Звертаючись за даним позовом, прокурор зазначає, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме: Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у випадку продажу шляхом викупу орендарем об`єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 липня 2023 року у справі № 638/2612/23 в Архівному відділі Харківської міської ради Шевченківською окружною прокуратурою м. Харкова отримано тимчасовий доступ до ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, пр. Правди, 5. Досудовим розслідуванням встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.

В обґрунтування позовних вимог прокурор також зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

У зв`язку з цим, прокурор у своєму позові просить:

- визнати незаконним та скасувати пункт 24 додатку до рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 25 квітня 2012 року за № 713/12,

-визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16 листопада 2012 року за № 4927-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичної особи підприємця Оганесян Артуром Альбертовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3424

-зобов`язати фізичну особи підприємця Оганесян Артура Альбертовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 12218963101 нежитлове приміщення підвальної частини № 2 площею 67,7 кв. м. та 50/100 частки спільного користування приміщення № 1 площею 10,3 кв. м., загальною площею 78 кв. м., розташовані за адресою: м. Харків, пр. Правди (пр. Незалежності), 5, літ «Б-5».

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Позовні вимоги прокурора розглядаються судом в порядку черговості, визначеної у прохальній частині позову.

1. Щодо вимог про визнання незаконним та скасування пункту 24 додатку до рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 25 квітня 2012 року за № 713/12, встановлено наступне.

Оспорюване рішення Харківської міської ради № 713/12 від від 25 квітня 2012 року прийнято на підставі Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», "Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва", "Про місцеве самоврядування в Україні" та Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року за № 565/11.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна», викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (далі - Закон) (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Положеннями статті 10 Закону передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об`єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 18-2 Закону, приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року за № 565/11 затверджено Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки (далі - Програма), яка діяла на момент приватизації майна.

Відповідно до пункту 5.1 та пункту 5.2. Програми приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова продаж об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об`єктів. Умови відчуження об`єктів комунальної власності визначено цією Програмою та чинним законодавством України.

Одним із способів, що застосовується при індивідуальній приватизації, є конкурсний продаж як інструмент збалансування досвіду та переваг, наявних у покупців, які можуть посилити конкурентні переваги підприємства, та збільшення розміру ціни об`єкта (пункт 5.3 Програми).

При цьому, продаж об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та цієї Програми шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).

Стаття 4 цього Закону передбачено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно органи приватизації, створені місцевими Радами.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 9 зазначеного Закону за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Як зазначалось вище, порядок викупу встановлений ФДМУ, а саме Порядком продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02 квітня 2012 року за № 439 (далі - Порядок).

Згідно з підпунктами 3.3., 7.15. Порядку, у разі коли на участь в аукціоні з продажу об`єкта надійшла заява від одного покупця, зазначений об`єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об`єкта за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу.

А у разі, коли на конкурс з продажу об`єкта надійшла заява від одного покупця, такий об`єкт може бути проданий безпосередньо такому покупцеві за запропонованою ним ціною, але не нижче початкової ціни продажу із забезпеченням ним умов приватизації об`єкта.

Відповідно до пункту 8.1. Порядку, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 8.2. Порядку, ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Як зазначено вище, оцінка майна, яке підлягає приватизації, проводиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України за № 1891 від 10 грудня 2003 року (далі - Методика).

Відповідно до пункту 69 Методики, вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об`єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об`єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об`єкти, об`єкти соціально-культурного призначення) як об`єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 70 Методики, для визначення вартості об`єктів нерухомості, що приватизуються відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у тому числі разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об`єкти, застосовується незалежна оцінка, яка проводиться відповідно до національних стандартів оцінки з урахуванням вимог цієї Методики та Методики оцінки земельних ділянок.

Відповідно до пункту 71 Методики, вибір виду вартості об`єктів малої приватизації регулюється вимогами національних стандартів оцінки з урахуванням особливостей, визначених цією Методикою. При цьому враховуються способи їх продажу, строк корисного використання таких об`єктів, належність їх до спеціалізованого або неспеціалізованого майна. У разі викупу об`єктів малої приватизації може визначатися їх ринкова вартість або спеціальна вартість залежно від наявності передумов їх застосування, визначених Національним стандартом №1.

Згідно з абз. 6 пункту 73 Методики, порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Зазначений порядок встановлений ФДМУ, а саме Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМУ від 27 лютого 2004 року за №377 (далі - Порядок оцінки).

Відповідно до пункту 1.1. Порядку оцінки, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід`ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід`ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід`ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Згідно з пункту 2.1. Порядку оцінки, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Відповідно до пункту 2.2. Порядку оцінки, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:

-договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;

-погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;

-аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;

-довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;

- інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.

Відповідно до вищевказаних правових норм вбачається, що Харківська міська рада дійсно має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.

Таким чином, продаж має бути проведений виключно шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

З наведеного слідує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

З огляду на наведене, помилковим є твердження відповідачів, про фактичну можливість органом місцевого самоврядування самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.

Також помилковим є посилання першого та другого відповідачів на положення статті 289 Господарського кодексу України та частини 2 статті 777 Цивільного кодексу України, з яких виникає наявність переважного права у наймача на викуп об`єкта оренди з огляду на таке.

Загальні норми права поширюють дію на певний рід відносин, а спеціальні - на вид відносин в межах роду з метою конкретизації правового регулювання з урахуванням специфіки такого виду відносин. Норми Цивільного кодексу України і норми інших законів співвідносяться між собою як загальні і спеціальні норми. Законодавчі акти, які містять спеціальні норми, мають пріоритет у застосуванні в правозастосовчій практиці щодо інших законодавчих актів України. Отже, процедура викупу орендарем повинна здійснюватися саме відповідно до ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Судом встановлено факт відсутності здійснення невід`ємних поліпшень спірного майна саме в період перебування нерухомого майна в оренді, що не спростовано відповідачами у своїх поясненнях та відзивах, відтак вказані обставини справи є встановленими та доведеними.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення Харківської міської ради щодо проведення приватизації шляхом викупу є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, а саме статті 1, 2, 4, 25, 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» та статтей 11, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

В той же час, з огляду на заявлені прокурором вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 24 Додатку до рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 25 квітня 2012 року за № 713/12, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 зазначила наступне: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.67); від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13); від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (пункт 180).

В даному випадку згідно з оскаржуваним пунктом 24 Додатку до рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 25 квітня 2012 року за № 713/12 вирішено провести приватизацію (відчуження) нежитлові приміщення підвальної частини №2 площею 67,7 м2 та 50/100 частки місця спільного користування приміщення № 1 площею 10,3 м2 в житловому будинку літ. «Б-5» загальною площею 78,0 м2, що розташовані за адресою: м. Харків, пр. Правди, 5 шляхом викупу ФОП Оганесяном Артуром Альбертовичем.

Після прийняття цього рішення (25 квітня 2012 року) Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради було здійснено заходи щодо приватизації вищевказаного об`єкту відповідно до чинного законодавства, за результатами чого було укладено відповідний договір купівлі-продажу від 16 листопада 2012 року за № 4927-В-С.

Таким чином, рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 25 квітня 2012 року за № 713/12 в частині пункту 24 додатку до цього рішення вичерпало свою дію виконанням шляхом укладення договору купівлі-продажу від 16 листопада 2012 року за № 4927-В-С. Отже відповідна вимога прокурора про визнання незаконним та скасування даного рішення є неефективним (неналежним) способом захисту прав, а тому в її задоволенні слід відмовити.

2. Щодо вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16 листопада 2012 року за № 4927-В-С., укладеного між Територіальною громадою м.Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, та Фізичною особою - підприємцем Оганесян Артуром Альбертовичем, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. та зареєстрований в реєстрі під № 3424 встановлено наступне.

Як зазначалося вище, предметом даного договору є нерухоме майно комунальної форми власності, щодо якого Харківською міською радою обрано незаконний спосіб приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади, а тому наявні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16 листопада 2012 року за № 4927-В-С. недійсним на підставі частини 1 та статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

В той же час, першим відповідачем (вх. № 24699 від 02 жовтня 2024 року), другим відповідачем (вх.№ 24831 від 03 жовтня 2024 року), а також третім відповідачем у відзиві на позов (вх. № 29416 від 09 жовтня 2024 року) надані заяви про застосування строків позовної давності та безпосередньо у судовому засіданні було заявлено про пропуск прокурором строку позовної давності за даною вимогою.

У зв`язку з цим, суд зазначає наступне.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 908/3168/21, від 14 березня 2023 року у справі № 922/3013/19, від 12 липня 2022 року у справі № 1.380.2019.002610, 17 лютого 2021 року у справі № 926/2260/19, від 24 квітня 2018 року у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

При застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі № 922/1974/19, від 08 лютого 2023 року у справі № 922/3589/21.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі № 922/1974/19, від 17 січня 2023 року у справі № 911/1014/20.

Прокурор у позовних вимогах та у судовому засіданні при розгляді справи по суті просить суд визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду та поновити його, у зв`язку з чим наголошує, що він не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, тому порушене право держави та Харківської міської територіальної громади підлягає захисту в судовому порядку. Порушення, які свідчать про незаконність набуття третім відповідачем нежитлових приміщень, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42023222060000064 доказів - приватизаційної справи. Таким чином, як зазначає прокурор, необхідні для виявлення порушень норм законодавства документи ним отримано на підставі ухвали слідчого судді від 20 липня 2023 року, та саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження своєї правової позиції у спорі, а отже набув можливість звернутись з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права.

Суд вважає вказані доводи прокурора необґрунтованими, з огляду на таке.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

У постанові від 17 жовня 2018 року у справі № 362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду наведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1)прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`ктивно можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Отже, застосування інституту позовної давності є одним із засобів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу ( див.mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, позовна давність повязується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити їй належне майнове право. Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позов про визнання незаконним та скасування пункту 24 додатку до рішення 15 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 25 квітня 2012 року за № 713/12, подано прокурором 31 липня 2024 року тобто майже через дванадцять років з моменту прийняття цього рішення та укладення на його підставі відповідного договору купівлі-продажу від 16.11.2012 року. При цьому, позивач (прокурор) стверджує, що місцевій прокуратурі стало відомо про вказані у позовній заяві порушення лише у липні 2023 року, тобто з часу отримання та вивчення приватизаційної справи, отриманої в рамках кримінального провадження №42023222060000064.

Однак, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.

Суд зазначає, що органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об`єднань чи їх органів (часть 1 статті 6 Закону України Про прокуратуру).

У свою чергу, відповідно частини 3 статті 9 Закону України Про прокуратуру, прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Слід зауважити, що оскаржуване рішення Харківської міської ради було оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської ради. Також, згідно з абзацом 3 частини 1 статті 6 Регламенту Харківської міської ради 6 скликання, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 22 грудня 2010 року за № 17/10, персональні робочі місця в залі засідань Харківської міської ради передбачаються також для запрошених: голови обласної державної адміністрації та його заступників, голови обласної ради, представників прокуратури м. Харкова, правоохоронних органів м. Харкова, голів адміністрацій районів м. Харкова та ін. Отже, представники органів прокуратури були присутні на засіданні Харківської міської ради 6 скликання, на якому приймалося оскаржуване в частині пункту 24 додатку до нього рішення Харківської міської ради від 25 квітня 2012 року за № 713/12.

Згідно зі статтею 20 Законом України Про прокуратуру (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:

1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов`язаних з перевіркою. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14)

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;

4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право:

1) опротестовувати акти Прем`єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також рішення і дії посадових осіб;

2) вносити подання або протест на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень;

3) у встановленому законом порядку починати досудове розслідування, порушувати дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій;

4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону;

5) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;

6) звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно з Законом «Про прокуратуру», що набрав чинності з 14 жовтня 2014 року, а відтак, діяв у межах строку позовної давності (тобто строку, у межах якого прокурор міг звернутись до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу), обсяг повноважень прокуратури дійсно зменшено, зокрема, виключено функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі, органами державної влади та органами місцевого самоврядування у зв`язку з чим наказом Генерального прокурора від 31 грудня 2014 року за № 159 скасовано накази Генерального прокурора від 07 листопада 2012 року за № 3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» та від 04 жовтня 2011 року за № 3/2гн «Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах навколишнього природного середовища та земельних відносин» з метою приведення відомчих актів у відповідність з вимогами нового Закону України Про прокуратуру.

Суд зазначає, що прокурор не був збавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України Про прокуратуру (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин ) своєчасно отримати у відповідного суб`єкта владних повноважень необхідну для подання позову інформацію та прокурором в судовому засіданні та матеріалами справи це твердження не спростовано. Відтак, прокурор, у відповідності до статті 121 Конституції України та статті 6 Закону України Про прокуратуру міг дізнатись про відповідні порушення, у межах встановленого законом строку позовної давності.

Будь яких доказів ухилення суб`єктів владних повноважень від надання такої інформації прокурору матеріали справи не містять.

Таким чином, усупереч положень статей 73, 74, 86 ГПК України позивач (прокурор) не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження своєї обізнаності з порушенням прав територіальної громади м. Харкова лише 20 липня 2023 року, тобто з часу отримання та вивчення матеріалів приватизаційної справи у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023222060000064 від 22 березня 2023 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що прокурором не наведено жодних переконливих аргументів в обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду з відповідними позовними вимогами. Жодних доводів щодо неможливості довідатися про вказане порушення в межах строків позовної давності прокурором не наведено.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про те, що прокурором пропущено строк позовної давності, що за наявності заяв першого, другого та третього відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, та відсутності поважності причин пропуску строку позовної давності, є підставою для відмови в позові.

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно частини 9, 10 статті 145 ГПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

З огляду на наведені положення процесуального закону, у зв`язку з повною відмовою у задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Господарського суду Харківської області від 22 листопада 2024 року у справі № 922/2689/24.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на прокуратуру.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 145, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Харківської області,-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті відповідно до ухвали Господарського суду Харківської області від 22 листопада 2024 року у справі № 922/2689/24.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "27" грудня 2024 р.

СуддяВ.С. Юрченко

справа № 922/2689/24