Ухвала

від 18.12.2024 по справі 491/73/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/1867/24

Справа № 491/73/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на вирок Ананьївського районного суду Одеської області від 17.05.2024 у кримінальному провадженні №12023160000001456 від 19.11.2023 відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , працюючого бетоняром будівельної фірми АТ «ВЕСТТ», раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.3ст.286-1КК Україниі призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців.

Строк відбування покарання рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_7 - з 19 листопада 2023 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування призначеного покарання зараховано період перебування ОСОБА_7 під вартою з 19 листопада 2023 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_7 залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Вироком також вирішено питання щодо цивільних позовів, процесуальних витрат та долі речових доказів.

Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винним у тому, що 19листопада 2023року,перебуваючи устані алкогольногосп`яніння(1,35%етилового спиртузгідно газовогоаналізатору «Drager»),достеменно знаючи,що керуваннятранспортними засобамипід впливомалкоголю заборонено,приступив докерування автомобілямарки «VolkswagenJetta»,реєстраційний номер НОМЕР_1 ,чим порушиввимоги п/п«а» п.2.9«Правил дорожньогоруху» України(введенів дію01.01.2002року відповіднодо постановиКабінету МіністрівУкраїни №1306від 10.10.2001року)(далі-Правила),якими передбачено:п.2.9.«Водієві забороняється:а)керувати транспортнимзасобом устані алкогольногосп`яніннячи перебуваючипід впливомнаркотичних аботоксичних речовин».У подальшому,в зазначенийдень,приблизно о01годині 30хвилин водій ОСОБА_7 ,перебуваючи встані алкогольногосп`яніння,в темнийчас доби,керуючи вказанимавтомобілем «VolkswagenJetta»,реєстраційний номер НОМЕР_1 ,рухався поасфальтному сухомудорожньому покриттюпроїзної частинивул.Центральної автодорогиТ-1623«Ананьїв-Березівка»в межахміста АнаньїваПодільського районуОдеської областізі сторонивул.Зої Космодем`янськоїв напрямкувул.Мирна.На зазначенійділянці проїзноїчастини організованодвосторонній рух,по однійсмузі укожному напрямку,дорожня розміткавідсутня.Так,водій ОСОБА_7 ,здійснюючи руху смузісвого напрямкуруху вмежах діїзнаків 3.29«Обмеження швидкості-40км/год»та 1.3.1.«Декілька поворотів»,був неуважним,обрав швидкістьруху керованогоавтомобіля,без урахуваннядорожньої обстановки,яка незабезпечує безпеку,і недає можливістьйому постійноконтролювати рухавтомобіля,за дорожньоюобстановкою постійноне слідкувавта своєчасноне відреагувавна їїзміну,чим порушиввимоги п/п.б)п.2.3.,п 12.2.«Правил дорожньогоруху»,якими передбачено:п.2.3.«Для забезпеченнябезпеки дорожньогоруху водійзобов`язаний:б)«Бути уважним,стежити задорожньою обстановкою,відповідно реагуватина їїзміну,стежити заправильністю розміщеннята кріпленнявантажу,технічним станомтранспортного засобуі невідволікатися відкерування цимзасобом удорозі»;п.12.2.«У темнупору добита вумовах недостатньоївидимості швидкістьруху повиннабути такою,щоб водіймав змогузупинити транспортнийзасіб умежах видимостідороги».Здійснюючи подальшийрух танаближаючись добудинку №2по вул.Центральній вищезазначеноїавтодороги,де заокругленнядороги ліворуч,водій ОСОБА_7 вкрай уважнимне був,обрав швидкіснийрежим безврахування дорожньоїобстановки,постійно рухкерованого нимавтомобілю неконтролював,в результатічого невідреагував назміну дорожньоїобстановки ввигляді заокругленнядороги ліворуч,яке заходом йогоруху немає проїздув прямомунапрямку,не здійснившивідповідного маневруліворуч,виїхав замежі проїзноїчастини прямоза ходомнапрямку свогоруху діючиз необережності,проявляючи самовпевненість,маючи об`єктивнуі реальнуможливість недопущеннядорожньо-транспортноїпригоди,змінив напрямоксвого рухуна правеузбіччя,яке непризначено дляруху транспортнихзасобів,заходів,що виключаютьвиникнення тарозвиток аварійноїситуації невжив,у порушеннявимог п.10.1.,п.1.10,п.12.1зазначених Правил,що зобов`язуютьводія:п.10.1.«Перед початкомруху,перестроюванням табудь-якоюзміною напрямкуруху водійповинен переконатися,що цебуде безпечнимі нестворить перешкодабо небезпекиіншим учасникамруху»;п.1.10.«Терміни,що наведеніу цихПравилах,мають такезначення:узбіччя виділений конструктивноабо суцільноюлінією дорожньоїрозмітки елементавтомобільної дороги,який прилягаєбезпосередньо дозовнішнього краюпроїзної частини,розташований знею наодному рівніта непризначений дляруху транспортнихзасобів,крім випадків,передбачених цимиПравилами.Узбіччя можевикористовуватися длязупинки істоянки транспортнихзасобів,руху пішоходів,мопедів,велосипедів (завідсутності тротуарів,пішохідних,велосипедних доріжокабо уразі неможливостіпересуватися поних),гужових возів(саней)»;п.12.1.«Під часвибору вустановлених межахбезпечної швидкостіруху водійповинен ураховуватидорожню обстановку,а такожособливості вантажу,що перевозиться,і стантранспортного засобу,щоб матизмогу постійноконтролювати йогорух табезпечно керуватиним»;відволікся відкерування,з моментуоб`єктивної можливостівиявити пішоходів ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,які стоялипопереду направому узбіччівідносно рухуйого транспортногозасобу,своєчасно невідреагував навиниклу небезпекудля руху,не зменшившвидкість рухукерованого нимтранспортного засобуаж дойого зупинки,продовжив руху зазначеномурежимі тапередньою частиноюкерованого нимавтомобілю скоївнаїзд назазначених пішоходівз подальшимнаїздом напридорожнє дерево.В результатідорожньо-транспортноїподії пішохід ОСОБА_9 отримала тілесніушкодження,від якихзагинула намісці пригоди,а пішохід ОСОБА_10 отримав тілесніушкодження увигляді переломукісток тазу,травматичного шоку,політравми,з якимидоставлений домедичного закладу.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із вироком районного суду захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що вирок підлягає зміні в частині призначення покарання ОСОБА_7 , через його суворість.

Доводи обґрунтовує тим, що незрозумілим є чому саме суд першої інстанції відповідно до ст. 66 КК України врахував лише одну пом`якшуючу обставину це - щире каяття.

Не врахував встановлені в ході судового розгляду інші пом`якшуючі обставини. а саме: активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку.

Крім того, призначаючи покарання суд не врахував: моральні-етичні сторони кримінального правопорушення, відношення самого обвинуваченого до вчиненого ним злочину. та те що ОСОБА_7 раніше не судимий та до кримінальної відповідальності притягується вперше.

ОСОБА_7 в ході судового розгляду зазначав, що ця подія для нього це трагедія, біль та втрата.

ОСОБА_7 кожного засідання вибачався перед мамою загиблої ОСОБА_9 та перед потерпілим ОСОБА_10 .

Також судом не враховано, що з самого початку вчинення ДТП. ОСОБА_7 , як законослухняний та відповідальний громадянин не втік з місця події, чекав поліцію та швидку.

Зазначає, що неповнолітній син ОСОБА_7 - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 залишився на самоті без належного утримання та виховання батька.

Просить вирокзмінитив частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_7 та призначити покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України з застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Потерпіла ОСОБА_12 та її представник адвокат ОСОБА_13 , потерпілий ОСОБА_10 будучи належним чином повідомленими про дату та час судового засідання подали клопотання про розгляд справи без їх участі у яких зазначили, що вирок районного суду є законним та обґрунтованим, просили залишити апеляційну скаргу захисника без задоволення.

За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку прокурора та сторони захисту, які не заперечували проти розгляду апеляційних скарг за відсутності потерпілих, у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності потерпілих.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У апеляційній скарзі захисника не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановленого судом першої інстанції та доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчинені злочинів, у зв`язку з чим апеляційний суд не переглядає вирок у цій частині.

Таким чином, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 286-1 КК України, за встановлених районним судом та викладених у вироку обставин.

Щодо доводів захисника з приводу суворості призначеного покарання, то колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставину, що пом`якшує покарання.

Зокрема, до обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 районний суд відніс щире каяття.

Обставини, що обтяжують покарання судом першої інстанції не встановлено.

Судом першої інстанції також враховано, що ОСОБА_7 є раніше не судимою особою, за місцем роботи характеризується позитивно, має неповнолітню дитину ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мати якої ОСОБА_15 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , одружений, тяжкі наслідки, які настали у результаті вчинення кримінального правопорушення, а саме смерті потерпілої та тілесних ушкодження середньої тяжкості, отримані потерпілим у результаті порушення обвинуваченим ПДР.

Враховуючи сукупність вищезазначених обставин суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді реального позбавлення волі, оскільки виправлення обвинуваченого можливо тільки в умовах ізоляції від суспільства та таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 .

На переконання апеляційного суду, вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити зазначене покарання у виді реального розбавлення волі, оскільки саме такий вид покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також усталену практику Верховного Суду , згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Апеляційний суд вважає, що призначене покарання за своїм видом і розміром є законним, достатнім, співрозмірним, справедливим та призначене у відповідності до вимог ст. 50 та 65 КК України.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком районного суду та вважає, що призначена міра примусу до обвинуваченого узгоджується з вимогами закону, є необхідною та достатньою для його виправлення, справедливою та такою, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність і відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Окрім цього, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про неможливість застосування ст. 75 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 .

Зокрема, зі змісту положень ч. 1 ст. 75 КК України вбачається, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не застосовується до засуджених, які вчинили порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, без застосування положень ст. 69 КК України.

Колегія суддів звертає увагу, що під час застосування ст. 69 КК України слід встановити не лише наявність двох і більше пом`якшуючих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках.

Тобто, для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.

Проте, в будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно оцінено неможливість застосування у даному випадку положень ст. 69 КК України, оскільки правові підстави для її застосування відсутні.

При цьому апеляційний суд зазначає, що санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до десяти років.

Судом першої інстанції призначено покарання обвинуваченому ОСОБА_7 у виді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців, яке є максимально наближеним до найнижчої межі санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України.

З урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, а також тих, про які сторона захисту вказує у апеляційної скарзі, враховуючи думку потерпілих, які просили залишити вирок суду першої інстанції без змін, відхиливши апеляційну скаргу захисника, не вбачається підстав вважати призначену обвинуваченому ОСОБА_7 міру примусу явно несправедливою через суворість або такою, що призначена на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів апеляційної скарги та матеріалів кримінального провадження, невідповідності призначеного судом покарання та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були б підставою для зміни вироку першої інстанції або ставили б під сумнів законність та його обґрунтованість, колегія суддів не вбачає, а тому вважає, що постановлений по справі вирок відносно ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни за результатами апеляційного розгляду не встановлено.

Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції ухвалено з дотримання принципу повноти, об`єктивності та всебічності розгляду справи, висновки суду ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про її особу.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, у відповідності з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Ананьївського районного суду Одеської області від 17.05.2024 у кримінальному провадженні №12023160000001456від 19.11.2023,яким ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3ст.286-1КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим який утримується під вартою в той же строк з моменту отримання копії ухвали.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4