Номер провадження: 22-ц/813/1690/24
Справа № 522/11935/20
Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.
Доповідач Карташов О. Ю.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.
за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.,
учасники справи:
позивач Перший заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах Одеської міської ради
відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 червня 2021 року
у цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, скасування записів, визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити земельну ділянку
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
В липні2020року доПриморського районногосуду м.Одеси надійшовпозов Першого заступникакерівника Приморськоїокружної прокуратуриміста Одесив інтересахОдеської міськоїради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ,Управління державноїреєстрації Головноготериторіального управлінняюстиції вОдеській області,в якійпросили визнатинезаконним таскасувати рішенняпро державнуреєстрацію правта їхобтяжень державногореєстратора Управліннядержавної реєстраціїГоловного територіальногоуправління юстиціїв Одеськійобласті КалашнікаДмитра Сергійовичана підставіякого за ОСОБА_1 зареєстровано правовласності наоб`єктнерухомого майна-машиномісце № НОМЕР_1 ,площею -14кв.м,яке розташованеза адресою- АДРЕСА_1 ;визнати незаконнимсвідоцтво проправо власності,видане ОСОБА_1 на об`єктнерухомого майна-машиномісце № НОМЕР_1 ;скасувати уДержавному реєстріречових правна нерухомемайно реєстраціюправа власності ОСОБА_1 на об`єктнерухомого майна;визнати недійснимдоговір купівлі-продажумашиномісця № 202, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, зобов`язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку (машиномісце № НОМЕР_1 ); встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Прокурор обґрунтовує свої вимоги тим, що 28.10.2010 року між територіальною громадою м. Одеси, в особі Одеської міської ради та ТОВ «Берег-Трейд» було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га, яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території.
19.01.2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та Обслуговуючим кооперативом «Граніт» укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає 3 746,08 кв.м площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту.
У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 , прийнято в експлуатацію.
16.07.2015 року Орендарем розірвано договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 року та зазначена земельна ділянка, площею - 3,8121 га, передана Орендодавцю.
Власником земельної ділянки є Одеська міська рада, яка у оренду чи постійне користування спірну земельну ділянку не передавала.
Під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття. Крім того, встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстроване право власності на машино-місце № НОМЕР_1 , як на об`єкт нерухомості розташований в будинку АДРЕСА_1 , яке однак, не перебуває у житловому будинку, не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру, тощо.
Отже, позивач вважає, що державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніком Д.С. прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень. Також, незважаючи на те, що право власності за ОСОБА_1 було зареєстровано незаконно, останній на підставі договору купівлі-продажу № 350 від 13.04.2016 продав зазначений вище об`єкт на користь ОСОБА_2 . Тобто, на думку прокурора, ОСОБА_1 набув право власності на об`єкт, який не може бути зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а право власності інших осіб за угодами є похідним від законності набування права власності первісним власником, то наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним. При цьому, оскільки земельна ділянка, на які розташований спірний об`єкт, є власність Одеської міської ради, позивач вважає, що наявні підстави для зобов`язання відповідача звільнити її.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
10 червня 2021 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у задоволенні позову Першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що:
виходячи з предмету спору та доказування визначеного прокурором у позові, жодний з документів на підставі яких було набуто право власності на спірний об`єкт (договір купівлі-продажу машиномісця № 202, договір про порядок викупу пая машиномісця) не є спірним по справі відносно їх оформлення та укладення;
оцінка Договору № 800\м на предмет визнання нечинним, не входить до предмету спору та доказування, підстави для цього судом не вбачаються. Однак, виходячи зі змісту даного Договору, має значення обставина того, що Договір укладений між юридичною особою - забудовником (ст.80 ЦК України) та фізичною особою - пайщиком (ст.24-25 ЦК України);
відповідач ОСОБА_1 не здійснював будь-якого будівництва та зайняття відповідної земельної ділянки під машино-місцями, зокрема спірним № 202;
доводи прокурора, що реєстрація права власності проведена незаконно у зв`язку з неналежним оформленням технічного паспорту критично оцінюється судом, тому як оцінка порядку виготовлення та правильність заповнювання технічного паспорту не входить до предмету спору та доказування по цій справі;
у відповідача ОСОБА_1 , як у пайовика (інвестора) коштів в будівництво комплексу багатоквартирних будинків, на підставі договірних відносин з забудовником виникло майнове право на машиномісця, а потім оформлено право власності на підставі Договору № 800\м, як правочину, який є дійсним та не оскарженим ( ст. 204 ЦК України);
саме звернення з пропозицією розірвання договору оренди земельної ділянки, не є фактом одночасного припинення правовідносин за цим правочином;
сторони не спростовували факт того, що на час розгляду справи власником зазначеної земельної ділянки є Одеська міська рада. Виходячи з матеріалів справи суд встановлює, що фактичним користувачем ділянки, як прибудинкової території комплексу багатоповерхових будинків є кооператив мешканців будинку ОК «Граніт», а користувачем частини ділянки на якій розташовані машиномісця є третя особа - ОК «Шлях», який об`єднує усіх власників машино-місць, зокрема спірного машино-місця № НОМЕР_1 ;
на час розгляду справи по суті, інформація про притягнення до кримінальної відповідальності за вироком суду будь-якої особи за самовільне зайняття зазначеної ділянки прокурором не надана;
до Одеської міської ради ще у 2016 році були подані всі данні про власників машино-місць з посиланням на необхідність оформлення землекористування на ділянку, на якої розміщені вказані об`єкти нерухомого майна, у зв`язку з проханням про розірванням договору оренди землі з забудовником;
Одеська міська рада, як колегіальний орган, у передбаченому законом порядку (на сесії) рішенням № 1527-VII від 07.12.2016 надала дозвіл ОК «Шлях» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною орієнтованою площею 0,6886 га для влаштування та обслуговування автостоянки та земельної ділянки орієнтованою площею 0,0222 га для експлуатації та обслуговування автомийки, за адресою АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Отже, ОМР висловила свою позицію щодо можливості подальшого використання вказаних земельних ділянок, на яких розташована автостоянка кооперативу у разі затвердження розробленої землевпорядної документації та не встановила будь-яких порушень прав громади міста на час прийняття рішення;
фактичним користувачем ділянки, як прибудинкової території комплексу багатоповерхових будинків за адресою АДРЕСА_1 . є кооператив мешканців будинку ОК «Граніт», а користувачем частини ділянки, на якої розташовані машиномісця є третя особа - ОК «Шлях», який об`єднує усіх власників машино-місць, зокрема спірного машино-місця № НОМЕР_1 ;
суд дійшов висновку, що експертний висновок № 17-2694/2695 від 26.02.2019 є сумнівним та неналежним доказом по даній цивільній справі, оскільки експерт не повідомлений про кримінальну відповідальність, а матеріали, на основі яких був складений висновок, відсутні в матеріалах справи;
подані прокурором в якості доказів лист Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.09.2018 року № 01-12/1744/1 вих., та лист Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17.10.2017 року № 0119/2491-09-01, зі змісту яких вбачається, що Приморська районна адміністрація ОМР не присвоювала адреси машино-місцям за адресою АДРЕСА_1 , не підтверджують доводи прокурора, що земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомості машино-місцем № 202 зайнята самовільно;
рішення по землевпорядній документації ОК «Шлях» Одеською міською радою не приймалося, докази встановлення ОМР земельної ділянки як прибудинкової території для обслуговування ОК «Граніт» комплексу багатоквартирних будинків за адресою АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_3 та 10-Г) відсутні;
машино-місця власників (членів) ОК «Шлях» та, зокрема, спірне машиномісце № НОМЕР_1 , не входить до комплексу багатоквартирних будівель та не розташовані на прибудинковій територій, яка обслуговується ОК «Граніт». Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що спірне машиномісце № НОМЕР_1 (та інші) незаконно збудовані ОК «Граніт». Суд встановлює, що обставини будівництва комплексу багатоквартирних будівель за вказаною адресою, введення цього комплексу до експлуатації та наявності незаконно збудованого нерухомого майна ОК «Граніт», а також правомірності правовідносин пайового внеску, як інвестування відповідачем ОСОБА_1 у будівництво саме машино-місць, зокрема спірного машино-місця під № НОМЕР_1 не входять до предмету спору та доказування по справі;
державному реєстратору речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 надано повний пакет документів, визначений чинним законодавством України, та необхідний для прийняття державним реєстратором рішення відносно об`єкта нерухомого майна - машиномісця 202, площею 14 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі яких і внесено запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно;
прокурором не обґрунтовано та не надано відповідних доказів наявності підстав для зупинення реєстратором розгляду заяви, чи зупинення державної реєстрації прав, або підстави для відмови у проведенні державної реєстрації, які визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому, як було зазначено вище, договір про порядок викупу паю машино-місця, № 800/М від 18.08.2015 року, як юридичний факт, передбачений законом і необхідний для виникнення права власності, який став підставою для проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , ніким не оскаржений, не визнаний судом недійсним;
згідно усталеної практики Верховного Суду, суд встановлює , що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Отже, правовстановлюючим документом на підставі якого у відповідача виникло право власності на спірне машиномісце № НОМЕР_1 по даній справі є договір про порядок викупу паю машино-місця від 18.08.2015 року, на підставі якого видане спірне свідоцтво на право власності та дійсність якого може бути підтверджена (не підтверджена) судом при вирішенні спору щодо дійсності зазначеного Договору, на підставі якого було видано оскаржуване заявником свідоцтво. Тому оскільки договір від 18.08.2015 року по справі не є спірним та не визнаний недійсним, то й свідоцтво, яким було оформлене відповідне право не можуть бути визнане незаконним;
Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області не наділене повноваженнями стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державний реєстратор самостійно приймає рішення стосовно тих реєстраційних дій, які здійснює. Прийняття рішення про державну реєстрацію є дискреційним, тобто виключним повноваженням державного реєстратора;
Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області не є належним відповідачем в даній справі;
спірне машиномісце № НОМЕР_1 та інші на вказаній земельній ділянці, що обслуговує ОК «Шлях» були збудовані та право на них виникло як на об`єкт інвестування за вказаним вище договором про порядок викупу паю машиномісця від 18.08.2015 року, а тому відносяться до збудованого ОК «Граніт» комплексу багатоквартирних будівель (основної речі) та до цих правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 376 ЦК України;
прокурор під час розгляду справи не обґрунтував та не довів підстав, з яких позов пред`явлено про звільнення відповідачем земельної ділянки площею саме 14 кв.м, не доведено факт самовільного зайняття відповідачем цієї земельної ділянки, не конкретизовано її місцезнаходження з посиланням на лінійні параметри (площі, меж, конфігурації, розташування);
у відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правової угоди, яке зареєстроване відповідно до законодавства. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином останнім не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача, як власника нерухомості на користування нерухомістю та, як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зобов`язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, фактично означає знесення належного на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під спорудою з посиланням на її самовільне зайняття;
в процесі розгляду даної справи, ні прокурором, ні Одеською міської радою, так і не надано стверджуючих пояснень із посиланням на відповідні доказ, у чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності відповідача, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості. Крім того, суд звертає увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності;
обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги, тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
08 липня 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури направив засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2021 року. Скаржник коротко викладає обставини справи та зазначає, що не погоджується з оскаржуваним рішенням та вважає його таким, що підлягає скасуванню. Аргументуючи свою позицію, скаржник, зокрема, вказує на те, що судом першої інстанції було проігноровано, що на даний час власником земельної ділянки є Одеська міська рада, яка в оренду чи постійне користування спірну земельну ділянку не передавала. Також скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно визнання висновку експерта неналежним доказом, та наголошує, що вказані судом причини неналежності є хибними, так як, в матеріалах справи наявний висновок, на якому є напис «про кримінальну відповідальність експерта попереджено» та в куті стоїть підпис та відмітка печатки експерта. Крім того, скаржник наголошує на тому, що реєстрацію права власності на об`єкт було проведено без документу, що підтверджує присвоєння цьому об`єкту адреси, а державним реєстратором не встановлено підставу для відмови у реєстрації, також підставою, на думку скаржника є те, що майно не відповідає характеристикам нерухомого, а отже право власності на нього не підлягає реєстрації. Скаржник не погоджується також і з висновком суду першої інстанції щодо звернення з позовом до неналежних відповідачів. Стосовно цього скаржник зазначає, що залишено поза увагою, що відповідачем у справі є також і особа, право власності якої оспорюється ОСОБА_1 , а тому, як вважає скаржник, участь у спорі державного реєстратора не змінює характеру спору у цій справі. Тому, скаржник просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2021 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути з відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір за подачу апеляційної скарги.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
29.10.2021 ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків по суті спору, прокурор не зазначив відсутність яких саме документів, визначених нормами законодавства, не давала підстав для державної реєстрації. Відповідач зазначає, що правовстановлюючим документів на підставі якого у відповідача виникло право власності на спірне машиномісце по даній справі є Договір про порядок викупу паю машиномісця на підставі якого видане спірне свідоцтво про право власності. Договір про порядок викупу паю машиномісця по справі не є спірним та не визнаний недійсним. Також відповідач зауважує, що доводи Головного управління Міністерства юстиції України щодо безпідставного та неналежного залучення до участі в справі як відповідача є обґрунтованими. Відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення ст. 212 ЗК України застосуванню не підлягають. Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного суду від 27.08.2018 в справі № 902/889/16, від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17, від 05.03.2019 у справі № 910/24190/16.Крім того, відповідач зауважує, що висновок експерта, який міститься в матеріалах справи, не є належним доказом, оскільки експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.
08.11.2021 від ГТУЮ в Одеській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване рішення є обґрунтованим, законним та прийнятим з правильним застосування норм матеріального та процесуального права. ГТУЮ в Одеській області на час розгляду справи не наділене повноваженнями щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Прийняття рішення про державну реєстрацію є дискреційним, тобто виключним повноваженням державного реєстратора. ГТУЮ в Одеській області знаходиться в стані припинення. ГТУЮ в Одеській області просить залишити без задоволення апеляційну скаргу та без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.
07.12.2021 інший представник ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що прокурор не зазначив відсутність яких саме документів, визначених нормами чинного законодавства, не давала підстав державному реєстратору вчиняти необхідні реєстраційні дії в розумінні ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Позивач не оскаржує сам правочин, який став підставою для реєстрації права власності. В цілому сторона відповідача погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Учасники справи про час і місце розгляду справи повідомлені у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Конверти з рекомендованим повідомленням про дату судового засідання, надіслані на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повернулися з позначкою: адресат відсутній за вказаною адресою.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що 28.10.2010 між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (орендодавець) та ТОВ «Берег-Трейд» (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею 3,8121 га, за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за реєстраційним № 4004.
19.01.2011 між ТОВ «Берег-Трейд» та ОК «Граніт», в особі голови кооперативу Могильнікова В. Д., укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт з будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що становить 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень в об`єкті, а також 10 % від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкта.
У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.
16.07.2015 орендар розірвав договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 та передав зазначену земельну ділянку, площею 3,8121 га, орендодавцю (на підставі заяви генерального директора ТОВ «Берег-Трейд» Сурманідзе Г. Т. на ім`я Одеського міського голови Труханова Г.Л. від 16.07.2015 за вих. № 16/07.
18.08.2015 між головою ОК «Граніт» Могильніковим В. Д. та пайщиком ОСОБА_1 укладений договір № 800/М про викуп паю машино-місця, на підставі пункту 1.2 якого кооператив зобов`язується по закінченню будівництва передати пайовикам розташовані у будинку на АДРЕСА_2 машино-місця, починаючи з № 140 по № 285 включно, тобто у тому числі і спірне машино-місце за № НОМЕР_1 . Тобто, умовою вказаного договору є передача забудовником у власність пайовика машино-місця, розташованого у будинку на АДРЕСА_1 .
Згідно з актом від 18.08.2015 № 863/М приймання-передання машино-місця ОК «Граніт», в особі голови Могильнікова В. Д., на виконання вказаного договору, передало пайовику ОСОБА_1 машино-місце № 202, загальною площею 14 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстроване право власності на машиномісце № НОМЕР_1 , заг.пл.14 кв.м, як на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 видане свідоцтво про право власності на спірний об`єкт № НОМЕР_2 від 31.08.2015 пл. 14 кв.м.
Згідно з договором купівлі-продажу від 13.04.2016 року № 350 ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала машино-місце № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
25.08.2016 ОК «Шлях» звернувся до Одеської міської ради з листом про надання в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,4003 га для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки. Вказаний лист Одеська міська рада отримала 29.08.2016 року.
07.12.2016 року Одеська міська рада прийняла рішення № 1527-VІІ «Про надання дозволу обслуговуючому кооперативу «Шлях» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною орієнтовною площею 0,6886 га, для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки, та земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0222 га, для експлуатації та обслуговування автомийки, за адресою: АДРЕСА_4 ». Вказаним рішенням зобов`язано ОК «Шлях» після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу Одеської міської ради розроблений та погоджений у встановленому законодавством порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
На час розгляду справи власником земельної ділянки є Одеська міська рада, яка після прийняття рішення від 07.12.2015 будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки у користування або власність не приймала, зокрема і відносно ОК «Шлях».
Органом досудового розслідування проводиться розслідування у кримінальному провадженні від 20.04.2017 № 42017160690000064 зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 197-1 КК України.
У висновку експерта від 26.02.2019 № 17-2694/2695 зазначено, що фактично територія під автостоянкою асфальтована та частково огороджена металевим парканом. На земельній ділянці розташовані навіси з металевого профілю на опорах з металевих труб та кам`яна споруда (імовірно пункт охорони). Згідно з кадастровою зйомкою фактична площа земельної ділянки під автостоянкою становить 0,3838 га. В`їзд на земельну ділянку виконується через облаштовані металеві ворота. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 0,3838 га не видавались, землевпорядна документація щодо виділу земельної ділянки не виготовлена. Фактичні межі земельної ділянки площею 0,3838 га під автостоянкою не входять в межі земельної ділянки ТОВ «Берег-Трейд», кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га та знаходяться поза її межами.
В листах Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.09.2018 року № 01-12/1744/1, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17.10.2017 № 0119/2491-09-01, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.08.2019 № 10-15-0.4-7059/2-19 вказано, що спірне машино-місце не перебуває у житловому будинку. Воно не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номера.
Військова прокуратура Південного регіону України про зазначені порушення законодавства повідомила Одеську міську раду.
Таким чином, встановлено, що спірне машино-місце № НОМЕР_1 не знаходиться у побудованому будинку за адресою АДРЕСА_1 , воно не було побудоване як окремий об`єкт нерухомого майна, а розташоване на земельній ділянці без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 179 ЦК України передбачено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Так, частинами 1, 4 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За правилам ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентований ст.123 ЗК України.
Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Відповідно до ст.153 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 4 наведеного вище Закону, державній реєстрації прав підлягають, зокрема речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.
Відповідно до ст. 5 Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Відповідно до ст. 77 Закону державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 Цивільного кодексу України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.
Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
У разі коли закінчений будівництвом об`єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машино-місце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійним об`єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об`єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.
Відповідно до ст. 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, тапорядок державної реєстрації праввизначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно до ст. 24 Закону в державній реєстрації прав може бути відмовлено, коли заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Відповідно до наведеного вище Закону та порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машино-місце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.
Об`єкт будівництва - будівля, споруда або комплекс споруд, будівництво яких організує забудовник та фінансування будівництва яких здійснює управитель за рахунок отриманих в управління коштів.
Споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.
Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.
Машино-місце (на автостоянці або в гаражі) площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, що складається із площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажу з додаванням розривів наближення (захисних зон) до сусідніх екіпажів або будь-яких
перешкод (ДБН В.2.3-15:2007. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів).
Встановлено, що спір по справі стосується машино-місця № НОМЕР_1 ,яке знаходиться на самовільно організованій автомобільній стоянці, розміщеній біля побудованого житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Спірне машино-місце № 202 розміщене не у будинку, як то вказано у Договорі про порядок викупу паю машино-місця № 800/М від 18.08.2015, який став підставою для проведення первісної державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , а розташоване на невиділеній в натурі земельній ділянці поза межами побудованого будинку, кадастровий номер та адреса якій не присвоєні. Земельна ділянка на АДРЕСА_1 , на якій розміщене спірне машино-місце № НОМЕР_1 Одеською міською радою не надавалась у користування ОСОБА_1 , однак останній її фактично використовував. Межі земельної ділянки в установленому законом порядку не встановлювалися, відомості щодо неї не внесені до Державного земельного кадастру. Спірне машино-місце фундаменту, стін, покрівлі не містить.
Таким чином, встановлено, що спірне машино-місце не є вбудованою або побудованою спорудою, не знаходиться в побудованій будівлі, розташоване поза межами побудованого об`єкта нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, не наділене індивідуальними ознаками, оскільки у нього відсутні фундамент, стіни, покрівля, які є єдиними критеріями, за якими можна ідентифікувати машино-місце для його користувача. Єдиний критерій, який може ідентифікувати машино-місце для його володільця та користувача, це здійснена фарбою на асфальті, або іншим шляхом їх нумерація, межі машино-місця не встановлювалися повноважними органами. Тобто, фактично така нумерація та межі машино-місця встановлені безпосередньо самим відповідачем - ОСОБА_1 , про що останній не заперечує. Тому, спірне машино-місце не є об`єктом нерухомого майна, не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації.
Під час здійснення первісної реєстрації права власності на спірне машино-місце ОСОБА_1 не надав державному реєстратору документи, які свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машино-місце.
Перед реєстрацією права власності реєстратор перевіряє документи, на підставі яких у особи виникло це право, але у технічному паспорті на спірне машино-місце відсутні характеристики машино-місця, як об`єкта нерухомого майна, зокрема відсутній фундамент, стіни, покрівля, тому державний реєстратор повинен був відмовити у державній реєстрації, відповідні дії державного реєстратора є неправомірними.
Отже, прокурором у відповідності до вимог ст. ст. 76 - 80 ЦПК України доведено, що державну реєстрацію права власності на спірне машино-місце, як об`єкт нерухомого майна, проведено у порушення вимог чинного законодавства.
З огляду на викладене, помилковим є висновки суду про недоведеність тверджень прокурора про самовільне зайняття земельної ділянки, з посиланням на те, що спірне машино-місце знаходиться на земельній ділянці, що обслуговує ОК «Шлях», воно відноситься до збудованого ОК «Граніт» комплексу багатоквартирних будівель (основної речі).
Висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не надано достатніх доказів, на підставі яких можна було б встановити, що спірне машино-місце розташоване на земельній ділянці, яка належить Одеській міській раді, не відповідають дійсності, спростовуються висновком експерта у кримінальному провадженні, вищезазначеними листами органів місцевого самоврядування. Про вказане зазначає і сам ОСОБА_1 , вказуючи, що вирішується питання з Одеською міською радою щодо надання ОК «Шлях» в оренду спірної земельної ділянки, на якій розташована авто-стоянка з машино-місцем, що також підтверджує той факт, що спірне машино-місце розташоване на належній територіальній громаді м. Одеси земельній ділянці, яка не надавалася ОСОБА_1 .
Не можна погодитися з висновками суду першої інстанції, що невизначеність в натурі прибудинкової території має наслідком недоведеність позивачем порушеного права, оскільки це спростовує то, що земельна ділянка, на якій розташована стоянка та спірне машино-місце, відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради, на захист інтересів якої звернувся прокурор з позовом по даній справі.
За вищевказаних підстав безпідставними є висновки, що знесення машино-місця є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення особи до відповідальності, оскільки машино-місце, право власності на яке зареєстроване, не є річчю та об`єктом нерухомості, у зв`язку з чим прокурором і заявлено вимогу про звільнення земельної ділянки, що не є тотожнім знесенню.
Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 продав зазначений об`єкт ОСОБА_2 колегія суддів зазначає наступне.
Право на оспорювання договору купівлі-продажу має також особа, яка не була стороною правочину (заінтересована особа). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Відповідно до статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За правилами, передбаченими ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1, 5 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Оскільки ОСОБА_1 незаконно набув право власності на машино-місце, яке розташоване на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси, спірне машино-місце не є об`єктом нерухомості та не може бути об`єктом цивільних правовідносин, то укладений ним із ОСОБА_2 договір купівлі продажу підлягає визнанню недійсним. Вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного договору купівлі-продажу підлягають задоволенню.
Щодо висновків суду про неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушених прав, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц.
Необхідність звернення до суду з позовом в інтересах Одеської міської ради прокурор обґрунтував порушенням прав міської ради як власника земельної ділянки, на якій розміщено машино-місце, право власності на яке на час вирішення спору зареєстроване за ОСОБА_2 .
З огляду на встановлені статтею 152 Земельного кодексу України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтею 5 ГПК України вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь - яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, у тому числі й шляхом визнання відсутнім права, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.
Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22.06.2020 по справі № 922/2155/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту порушеного права можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод у користуванні чи розпорядженні майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності.
Фактично оформивши право власності на відповідне машино-місце відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не набули права власності на земельну ділянку комунальної власності, на якій воно розташоване.
За таких обставин, коли спірна земельна ділянка не вибула з комунальної власності, прокурор обрав належний спосіб захисту негаторний позов про звільнення земельної ділянки, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Право держави повернути самовільну зайняту земельну ділянку передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи закону є доступними, чіткими та передбачуваними.
Звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням комунального майна відповідно до загальних інтересів територіальної громади.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Отже, зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку відповідача ОСОБА_2 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
Щодо позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора про право власності необхідно зазначити наступне.
За змістом цивільного права правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене свідчить, що з 16.01.2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому позивач помилково констатував необхідність застосування такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.
Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною уЗаконі України № 1952.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування записів державного реєстратора про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна та про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна слід відмовити.
Щодо суб`єктного складу, колегія суддів зазначає наступне.
Спір про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою зареєстровано право власності на ці об`єкти нерухомого майна. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру, а тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 820/4524/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16.
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.
Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі № 823/2042/16 (п. 36)). Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.
Спір у позивача виник саме з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо правомірності дій останніх з реєстрації за ними речового права, користування ними земельною ділянкою комунальної власності, тому належними відповідачами є саме вони.
Верховний Суд у вищенаведеній постанові вказав, що фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.
Державний реєстратор, так само як і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був.
Таким чином, позовні вимоги про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку не можуть бути звернені до державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, Реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, яких позивач визначив співвідповідачами, а тому у задоволенні позовних вимог до вказаних осіб необхідно відмовити.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Зважаючи на викладене, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог прокурора з мотивів та підстав, викладених вище.
При цьому апеляційний суд враховує, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Щодо судових витрат
Враховуючи те, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 червня 2021 скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову, то понесені позивачем судові витрати за розгляд справи у розмірі 21125,1 грн. на підставі ст. 137, 141 ЦПК України підлягають стягненню в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Одеської обласної прокуратури.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 червня 2021 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення у справі, яким позовні вимоги Першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, скасування записів, визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити земельну ділянку задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича (індексний номер № 24031934 від 31.08.2015), на підставі якого за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна машино-місце АДРЕСА_5 .
Визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 31.08.2015 Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., розташоване за адресою - АДРЕСА_1 .
Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 350 від 13.04.2016 машино-місця № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., розташованого за адресою - АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ).
Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) звільнити земельну ділянку, площею - 14 кв. м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 (машино-місце № 202).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Одеської обласної прокуратури (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ: 03528552, код класифікації доходів бюджету 22030101, р/р НОМЕР_5 ) судовий збір у загальному розмірі 21125,1 (двадцять одна тисяча сто двадцять п`ять) грн 10 коп., тобто з кожного по 10 562 (десять тисяч п`ятсот шістдесят дві) грн 55 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
В.В. Кострицький
Суд | Одеський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 19.12.2024 |
Оприлюднено | 30.12.2024 |
Номер документу | 124111164 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності |
Цивільне
Одеський апеляційний суд
Карташов О. Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні