Постанова

від 26.12.2024 по справі 277/1149/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №277/1149/24 Головуючий у 1-й інст. Корсун Т. Г.

Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Борисюка Р.М., Коломієць О.С.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №277/1149/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення страхового відшкодування, за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 21 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Корсун Т.Г. в смт. Ємільчине Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У серпні 2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ТОВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» 320 000 грн страхового відшкодування.

В обґрунтування позову зазначила, що 29 липня 2023 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки ВАЗ-210990, д.н.з НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля марки Suzuki Vita, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 . Вказує, що внаслідок ДТП пасажир автомобіля марки ВАЗ-210990, д.н.з НОМЕР_1 ОСОБА_5 загинув. Зазначає, що 31 січня 2024 року досудове розслідування завершилося закриттям кримінального провадження у зв`язку зі смертю підозрюваного ОСОБА_3 . Стверджує, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки ВАЗ-210990 на момент ДТП була застрахована в ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Зазначає, що 14 вересня 2023 року позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування. Стверджує, що 29.02.2024 позивач подала всі необхідні документи для виплати, однак на час звернення з позовною заявою страхове відшкодування позивач не отримала. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов та стягнути з відповідача 320 000 грн страхового відшкодування, яке складається з моральної шкоди у розмірі 80 400,00 грн., витрат на поховання в сумі 14 131,00 грн та втрат годувальника у сумі 241 200,00 грн.

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 21 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 320 000 грн. Стягнуто з ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь держави судовий збір в розмірі 3200 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» не приймало рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, а лише повідомило позивача, що строк перебігу зупинився щодо прийняття рішення по виплаті і буде поновлено після отримання страховиком відповідних документів. Зазначає, що страховик самостійно намагався шляхом подання запитів отримати всю необхідну документацію. Вказує, що в даній справі підлягає доказуванню особою, яка вимагає страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого, належність до однієї з груп, які мають право на стягнення виплат по втраті годувальника, а якщо особа належить до такої групи, то необхідно доказати розмір доходу потерпілого (померлого) та факт знаходження на утриманні. Зазначає, що позивачем не підтверджено того факту чи вона належить до певної категорії осіб, які мають право на стягнення виплат по втраті годувальника, зокрема нею не надано копії пенсійного посвідчення.

Звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт її перебування на утриманні загиблого сина на день смерті останнього, а також того, що дохід померлого був для неї основним і постійним джерелом існування. Зазначає, що сам факт наявності пенсійного віку не надає безумовного права пенсіонеру на отримання страхового відшкодування від страховика, так як в даному випадку, матір загиблого має самостійний дохід (пенсію), а наявність факту, що позивач знаходилася на утриманні свого сина, отримувала від нього постійну та суттєву матеріальну допомогу від якої залежить її існування нічим не підтверджено. Вважає, що відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення страхового відшкодування у розмірі 241 200,00 грн на підставі п.27.2 ст. 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 1200 ЦК України, оскільки позивачкою не доведено, що дохід померлого був для неї основним і постійним джерелом існування та факту перебування позивача на утриманні померлого. Також звертає увагу на те, що позивач не є пенсіонером чи особою з інвалідністю.

Вказує, що сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед. Зазначає, що з наданих документів та відомостей у ТзДВ СК «Альфа-Гарант» були відсутні підстави для здійснення виплати страхового відшкодування у зв`язку із смертю годувальника. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що позивач не надала належних доказів того, що вона була непрацездатною, що вона була на утриманні померлого чи мала на день його смерті право на одержання від нього утримання та що є підстави для стягнення виплат по втраті годувальника одноразовим платежем. Звертає увагу на те, що позивач почала отримувати пенсію по втраті годувальника з 21.12.2023, тобто після смерті загиблого сина на підставі ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», оскільки загиблий був військовим пенсіонером.

Зазначає, що ТзДВ СК «Альфа-Гарант» неодноразово повідомляло позивача щодо надання необхідних для виплати документів, а саме витягу з Державного реєстру актів цивільного стану, який містить інформацію про дітей загиблого, а також інформацію про перебування ОСОБА_5 на момент смерті у шлюбі, проте позивачем була подана довідка про склад сім`ї від 05.08.2024, яка не є належним доказом, оскільки заповнювалася самостійно позивачем та не засвідчена головою сільради. Звертає увагу на те, що факт не подання довідки з ДРАЦСУ стало підставою для призупинення строку виплати, оскільки не було можливості встановити наявність дітей та шлюбу. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 21 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 29 липня 2023 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки ВАЗ-210990, д.н.з НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля марки Suzuki Vita , д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 .

Внаслідок ДТП пасажир автомобіля марки ВАЗ-210990, д.н.з НОМЕР_1 - ОСОБА_5 загинув. Наведене підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 08.08.2023.

ОСОБА_1 є матір`ю загиблого ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 09.02.2000.

Відповідно до постанови Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону від 31.01.2024 кримінальне провадження №12023150000000381, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.07.2023 - закрито у зв`язку із смертю підозрюваного ОСОБА_3 .

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки ВАЗ-210990 - ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована в ТзДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

14 вересня 2023 року ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 направила ТДВ СК «Альфа-Гарант» заяву про виплату страхового відшкодування.

29 лютого 2024 року позивач направила ТзДВ СК «Альфа-Гарант» додаткові документи до заяви про виплату страхового відшкодування.

20 червня 2024 року ТзДВ СК «Альфа-Гарант» надало відповідь позивачу, з якої вбачається, що для отримання страхової виплати позивачу потрібно надати витяг з Державного реєстру актів цивільного стану щодо інформації про дітей загиблого ОСОБА_5 та його перебування у шлюбі. Окрім того, листом від 09.08.2024 ТзДВ СК «Альфа-Гарант» повідомило ОСОБА_1 про необхідність надання документів на підтвердження перебування на утриманні потерпілого.

Також встановлено, що згідно довідки про склад сім`ї потерпілого, ОСОБА_5 не одружений, на момент ДТП потерпілий був військовослужбовцем, родичами першого ступеня споріднення на момент ДТП є: мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та батько - ОСОБА_7 , який помер - ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 23.10.2017.

Зі змісту довідки Військової частини НОМЕР_6 від 18.05.2024 №238 слідує, що ОСОБА_5 проходив службу у військовій частині НОМЕР_6 з 26.11.2021 по 16.06.2023 строкову військову службу, з 17.06.2023 по 29.07.2023 контрактну військову службу.

Товарними чеками від 31.07.2023 підтверджено витрати на поховання у розмірі 14 131 грн.

Довідкою ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області №0600-0208-8/6807 від 17.01.2024 підтверджено, що станом на 17.01.2024 ОСОБА_1 перебуває на обліку даного управління і з 21.12.2023 отримує пенсію у разі втрати годувальника згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» о/5 0601024885.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що мати ОСОБА_5 - ОСОБА_1 як єдиний член його сім`ї, має право на отримання моральної шкоди, заподіяної смертю її сина, розмір якої становить 80 400 грн (із розрахунку 6700 гривень х 12 місяців). Також, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні свого загиблого сина, з 21.12.2023 отримує пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в розмірі 4186 грн. Оскільки остання є пенсіонером та отримує пенсію в разі втрати годувальника, а отже, є особою, що втратила годувальника, у зв`язку з чим має право на відшкодування страхової регламентної суми на підставі п.27.2 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у розмірі 241 200 грн. Стягуючи витрати на поховання суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено понесені витрати на поховання в розмірі 14 131 грн., а тому вказані витрати підлягають стягненню з ТзДВ «СК «Альфа-Гарант».

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Щодо стягнення моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Правовідносини по відшкодуванню шкоди, що виникли під час дії полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються норами Цивільного кодексу України та спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, врегульовано статтею 1187 ЦК України, відповідно до положень частини 2 даної норми права шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України).

Під умислом потерпілого розуміється усвідомлене бажання особи, щоб їй заподіяли шкоду. Груба необережність потерпілого не є обставиною, що звільняє особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, від відповідальності.

Правила, що регулюють деліктні зобов`язання, допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов`язок.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди; страховик є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, провадження №14-176цс18).

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено у статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим); загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, настає без вини її заподіювача. Страховик є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому, відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

Пунктом 27.3. статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи. Зменшення загального розміру відшкодування шкоди (регламентної виплати) даним Законом не передбачено.

Отже, на день настання страхового випадку мінімальна заробітна плата (29 липня 2023 року) відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» складала у місячному розмірі 6700 грн., а відтак загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди становить 80 400 грн (6700 х 12 = 80 400 грн).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ТзДВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у вказаній сумі, як єдиного члена сім`ї ОСОБА_5 , хто має право на отримання моральної шкоди, заподіяної смертю її сина.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що ОСОБА_1 не надала витяг з Державного реєстру актів цивільного стану, який містив би інформацію про дітей загиблого, а також інформацію про перебування ОСОБА_5 на момент смерті у шлюбі є необґрунтованими.

Так, згідно довідки про склад сім`ї потерпілого від 05.08.2023, ОСОБА_5 не одружений, на момент ДТП потерпілий був військовослужбовцем, родичами першого ступеня споріднення на момент ДТП є: мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та батько - ОСОБА_7 , який помер - ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 23.10.2017.

Будь-яких доказів на спростовання зазначеної вище інформації ТзДВ СК «Альфа-Гарант» не надало.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким чином, відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 не є єдиним членом сім`ї загиблого ОСОБА_5 . Будь-який клопотань про витребування доказів на спростування вказаних обставин відповідачем заявлено не було.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у відносинах страхування саме потерпіла сторона (споживач) є слабшою стороною, і страховик повинен вживати усіх заходів задля надання консультативної допомоги для здійснення головної мети страхування - відшкодування особі завданих збитків.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції не порушено принципи розумності, пропорційності та справедливості.

Відтак, доводи апеляційної скарги у вказаній частині висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів.

Щодо відшкодування витрат на поховання.

Статтею 1201 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», під похованням померлого слід розуміти комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Статтею 11 Закону України «Про поховання та похоронну справу» передбачено, що поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого.

Відповідно до абз. 3, 5, 7 ст. 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» виконавець може надавати ритуальні послуги, визначені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг. Цей перелік затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 своєї постанови від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що витрати на поховання (у тому числі на ритуальні послуги і обряди) відшкодовуються тій особі, яка понесла ці витрати.

Необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України №193 від 19.11.2003, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 вересня 2004 року за №1111/9710, до необхідних ритуальних послуг належать: оформлення договору-замовлення на організацію та проведення поховання; оформлення свідоцтва про поховання; копання могили (викопування могили ручним або механізованим способом, опускання труни з тілом померлого в могилу, закопування могили, формування намогильного насипу та одноразове прибирання території біля могили); монтаж та демонтаж намогильної споруди при організації підпоховання в існуючу могилу; кремація тіл померлих; поховання та підпоховання урни з прахом померлих у колумбарну нішу, в існуючу могилу, у землю; зберігання урн з прахом померлих у крематорії; організація відправлення труни з тілом чи урни з прахом померлого за межі України; запаювання оцинкованої труни; замощення урни з прахом померлого в колумбарну нішу.

У даній справі встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 29 липня 2023 року за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої загинув ОСОБА_5 , є страховим випадком, тому у страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом, яка пов`язана із смертю потерпілого.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір документально підтверджених позивачем витрат, які понесла позивач за організацію та проведення поховання ОСОБА_5 складає 14 131,00 грн., до яких належать витрати на придбання труни, хреста, вінків, корзин, ваз, подушок, свічок, обручки, рушників, покривал, простині. Вказані витрати є розумними щодо їх кількості і призначення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно виходив з того, що за встановлених обставин, наявні правові підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь страхового відшкодування витрат на поховання в розмірі 14 131,00 грн., а відтак рішення у вказаній частині є законним та обґрунтованим.

Щодо стягнення страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

З системного аналізу вищевказаних норм цивільного законодавства, повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.

Згідно з п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; підпис заявника та дата подання заяви.

Пунктом 35.2 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що до заяви додаються: паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння ДТП, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого; документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання ДТП) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника; відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).

З п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

За змістом ст. 75 СК України, непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи і доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ст. 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальне обов`язкове пенсійне страхування» непрацездатними членами сім`ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Відповідно статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.

Згадана стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №212/1055/18-ц (провадження №61-2386сво19) під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №742/554/19-ц.

Згідно з роз`ясненнями, наведених у п. 20 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6, при вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника, слід мати на увазі, що право на відшкодування такої шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого, незалежно від родинних зв`язків, або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі №643/207/16-ц (провадження №61-33638св18) зазначив, що законом не встановлено чіткого переліку документів на підтвердження факту перебування особи на утриманні потерпілого, тому необхідно дійти висновку, що такими документами можуть бути, в тому числі, надана довідка житлово-експлуатаційної організації з місця проживання (реєстрації) або довідка органу місцевого самоврядування про перебування на утриманні чи про спільне проживання із заявником.

Згідно з статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Відповідно до статті 31 Закон №2262-ХІІ члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

У справі, що переглядається встановлено, що страховий випадок стався 29 липня 2023 року.

Зі змісту довідки Військової частини НОМЕР_6 від 18.05.2024 №238 слідує, що ОСОБА_5 проходив службу у військовій частині НОМЕР_6 з 26.11.2021 по 16.06.2023 строкову військову службу, з 17.06.2023 по 29.07.2023 контрактну військову службу.

Також вказаною довідкою підтверджено, що грошове забезпечення ОСОБА_5 у період з листопада 2021 року по вересень 2023 року складало 407 019,95 грн.

Довідкою ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області №0600-0208-8/6807 від 17.01.2024 підтверджено, що станом на 17.01.2024 ОСОБА_1 перебуває на обліку даного управління і з 21.12.2023 отримує пенсію у разі втрати годувальника згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» о/5 0601024885.

Відтак, ОСОБА_1 перебувала на утриманні свого загиблого сина ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №0600-0208-8/6807 від 17.01.2024 та протоколом призначення пенсії.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку б відсутності права ОСОБА_1 на отримання пенсії у разі втрати годувальника, згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», пенсія б останній призначена не була б.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні свого сина, є пенсіонером та отримує пенсію в разі втрати годувальника, а отже має статус непрацездатної і має дохід у вигляді пенсії, у зв`язку з чим має право на відшкодування страхової регламентної суми на підставі п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір якої складає 241 200 грн.

Колегією суддів не встановлено обставини, які б за законом були підставою для відмови у виплаті позивачу страхового відшкодування, внаслідок смерті її сина.

З огляду на зміст ст. 202 СК України та доведення позивачем, що вона є непрацездатною особою, яка потребує матеріальної допомоги, суд першої інстанції правомірно захистив порушене право позивача та дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої смертю її сина, в розмірі 80 400 грн., шкоди, заподіяної втратою годувальника, в розмірі 241 200 грн., та понесених витрат на поховання в розмірі 14 131 грн., а всього 320 000 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо того, що страхове відшкодування має бути виплачене щомісячними платежами, а не одноразовим платежем колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою ст. 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Разом з тим, відповідно до абзацу другого ч.1 ст. 1202 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, та із урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.

Отже, для відступу від загального порядку (щомісячними платежами) відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, використовуючи принципи, закладені у частині першій статті 1202 ЦК України, заявник повинен вказати на наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, а страховик, у свою чергу, - надати оцінку цим обставинам та прийняти відповідне рішення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 лютого 2020 року у справі №326/440/19 (провадження №61-17499св19).

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 грудня 2022 року у справі №304/936/19 (провадження №61-12719сво20).

Матеріалами справи встановлено, що позивачка просить стягнути з відповідача страхове відшкодування одноразовим платежем.

Як підставу для стягнення страхового відшкодування зазначає смерть сина, на утриманні якого вона перебувала.

Колегія суддів враховує, що завдана позивачу смертю сина шкода спричинила та буде спричиняти протягом усього життя душевні страждання.

Відновити становище, яке існувало до смерті сина, у житті позивача неможливо.

Смерть рідної людини є невідновлюваною втратою, що спричиняє страждання та хвилювання. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо.

З огляду на те, що фактичне невизнання відповідачем права позивачки на отримання страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника та моральної шкоди заподіяної смертю сина позбавило ОСОБА_1 права на отримання страхового відшкодування у вигляді щомісячних страхових виплат, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про можливість стягнення страхового відшкодування одноразовим платежем, відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України, тобто фактично врахував обставини, які мають істотне значення, що унеможливлюють порушення майнового права позивача.

На підставі викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до недоведеності перебування позивача на утриманні свого сина, разом з тим закон до осіб, що мають право на таке відшкодування відніс не лише осіб, які перебувають на утриманні, а й непрацездатних осіб, які мали право на таке утримання на день смерті потерпілої особи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується колегія суддів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» залишити без задоволення.

Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 21 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 27 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді