Рішення

від 17.12.2024 по справі 464/24/24

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

464/24/24

2/465/1854/24

РІШЕННЯ

Іменем України

17.12.2024 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Величка О.В.,

з участю секретаря судових засідань Венгринюк О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд із позовом до відповідача, за участі третьої особи, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 14.06.2019 року поліцейський Управління патрульної поліції у Львівській області виніс на місці постанову серії ЕАВ № 1229569 від 14.06.2019 року про накладення на позивача ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 255 гривень у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Оскільки позивач не вчиняв вказаного правопорушення, він звернувся 03.07.2023 року із скаргою до Управління патрульної поліції у Львівській області, в якій вказав, що з винесеною постановою не згідний, просив скасувати постанову, адже даним транспортним засобом не керував та не є його власником, у м. Броди ніколи не був та дане правопорушення не вчиняв.

Начальником Управління патрульної поліції у Львівській області було прийнято рішення № 225 від 11.07.2023 року, яким ухвалено постанову інспектора роти № 4 батальйону № 4 УПП у Львівській області ДПП лейтенанта поліції Кулика Тараса Миколайовича серії ЕАВ № 1229569 від 14.06.2019 року, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 255 гривень, скасувати, а справу - закрити.

На виконання постанови Управління патрульної поліції у Львівській області ЕАВ № 1229569 від 14.06.2019 року про стягнення штрафу у подвійному розмірі із ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 510,00 грн. Бродівським відділом державної виконавчої служби у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було відкриті виконавчі провадження: №60025701, № 61175621 повторно, №62760841 повторно, та накладено арешт на майно (кошти) позивача. Також позивач був включений до Єдиного реєстру боржників.

Оскільки, як стверджує позивач, виконавча служба незаконно вимагала стягнути з позивача виконавчий збір, він звернувся за правовою допомогою до ТОВ "Центр правової допомоги Україна", з яким уклав договір № 15082301 від 15.08.2023 року. Повний супровід справи про закриття виконавчих проваджень було виконано адвокатом Таратулою Р.С., зокрема: направлення адвокатського запиту для збору інформації, оформлено та подано процесуальні документи для захисту клієнта. У зв`язку з цим позивачем понесено фактичні витрати на оплату послуг ТОВ "Центр правової допомоги Україна" в сумі 7 000 гривень.

Також позивач наголошує, що рішенням начальника Управління патрульної поліції у Львівській області № 225 від 11.07.2023 року дії інспектора роти № 4 батальйону № 4 УПП y Львівській області ДПП лейтенанта поліції Кулика Т. М. при винесенні постанови серії ЕАВ № 1229569 від 14.06.2019 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП визнані неправомірними з тих підстав, що дії інспектора поліції під час провадження у справі про адміністративне правопорушення по відношенню до позивача не відповідали вимогам ст.ст. 245, 251, 280 КУпАП. Також зазначеним рішенням скасовано постанову серії ЕАВ № 1229569 від 14.06.2019 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, а справа про адміністративне правопорушення відносно нього закрита.

Таким чином, як стверджується у позові, рішенням начальника Управління патрульної поліції у Львівській області № 225 від 11.07.2023 року встановлено неправомірність дій працівника патрульної поліції щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Тому здійснення провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, на його переконання, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження.

Внаслідок таких дій, як стверджує позивач, йому заподіяна моральна шкода. При цьому, останній наголошує, що відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення накладеного штрафу.

За змістом позовної заяви заподіяна позивачу моральна шкода полягає у тому, що діями інспектора поліції йому були спричинені глибокі і тривалі моральні страждання через незаконне накладення адміністративного стягнення позивач перебував у тривалому стресі, пережив відчуття несправедливості, був пригніченим, переживав, що його права були порушені, пережив упередженість співробітників правоохоронних органів, що викликало у нього невдоволення, невпевненість, недовіру до правоохоронних органів.

Також, як зазначає позивач, незаконні дії інспектора поліції негативно вплинули на стан його здоров`я. У виписці з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 227/5 виданій 20.10.2023 року лікарем 4-ї міської поліклініки м. Львова вказано, що він хворіє, зокрема, на гіпертонічну хворобу II-III, ризик III, астено-невротичний синдром, і йому рекомендовано уникати стресових ситуацій. Також вказані незаконні дії призвели до негативних змін у способі життя, позивач був змушений витрачати свій час та кошти на оскарження дій співробітників патрульної поліції та органу виконавчої служби. Розмір моральної шкоди, з урахуванням стану його здоров`я і обставин справи, яка заподіяна внаслідок душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку з незаконним притягненням 14.06.2019 року до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП, а також через додаткові вимушені негативні зміни у способі життя, становить 20 000 гривень.

А тому, позивач посилаючись на вищевказані обставини, просить стягнути з Державного бюджету України на його користь 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівниками Національної поліції України, а також 7000 грн. - в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Окрім того зазначає, що в рамках розгляду справи в суді позивачем понесені витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 10200 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою судді Сихівського районного суду м. Львова від 04.01.2024 року вказану цивільну справу передано до Франківського районного суду м. Львова для розгляду за підсудністю.

Ухвалою судді Франківського районного суд м. Львова від 19.04.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі з призначенням підготовчого судового засідання.

Представником відповідача - Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП подано до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що відсутні будь-які докази того, що інспектор Управління, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення та оголошуючи постанову про накладення адміністративного стягнення, вийшов за межі наданих йому повноважень або діяв в непередбачений законом спосіб, також не встановлено будь-яких порушень з боку інспектора при винесенні постанови у справі про адміністративне правопорушення. Прохання позивача стягнути моральну та майнову шкоду є безпідставними, оскільки не мають під собою жодного правового підгрунття. Як стверджує представник відповідача, доводи, наведені позивачем в обгрунтування завдання йому моральної шкоди, не підтверджуються жодними фактичними даними, а грунтуються тільки на власних домислах сторони позивача. З огляду на вищенаведене, враховуючи особисті обставини позивача, спекулятивний характер цього позову та загальний контекст, вважає, що відсутність порушення і скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності саме по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-яку завдану позивачу моральну шкоду і немає необхідності для її стягнення у грошовому еквіваленті. Відтак, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представником третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України подано до суду письмові пояснення щодо позову. Зазначає, що позивачем безпідставно визначено спосіб відновлення порушеного, на його думку, права шляхом стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську служби України (яка не є учасником даної справи) на його користь 7000,00 грн. матеріальної шкоди та 20000,00 грн. моральної шкоди, оскільки такий є необґрунтованим і не відповідає встановленому законом способу захисту. Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Сам факт скасування постанови про адміністративне правопорушення не має обов`язкового наслідку цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії/бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Дана позиція підтверджена постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.10.2020 року у справі №312/262/18. Також у поданих письмових поясненнях зазначено, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Такі витрати мають бути документально підтверджені і доведені. Разом з цим, позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано копії договорів, які складенні після скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, а відтак, такі є неналежними доказами. З наведених міркувань представник третьої особи просив у задоволенні позову відмовити.

11.06.2024 року представником відповідача подано до суду клопотання про зменшення витрат на правову допомогу. Зазначає, що зазначена вартість наданих послуг є безпідставною з огляду на предмет спору у справі щодо оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця. А також предмет спору у цій справі містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, відтак, сам обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Тому просив у стягненні заявлених витрат на правову допомогу відмовити.

В судове засідання позивач не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву просив справу розглядати у його відсутності.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

У відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК Україниу зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, доходить переконання про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимоги.

Судом встановлено, що 14.06.2019 року інспектором Управління патрульної поліції у Львівській області - лейтенантом поліції Куликом Т.М. винесено постанову серії ЕАВ № 1229569 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. За змістом даної постанови 14.06.2019 року о 10.32 год. на автодорозі Київ-Чоп 530 км. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 73 км/год. в населеному пункті при дозволених 50 км/год., порушення зафіксовано пристроєм TRUCAM TC000584.

Рішенням начальника правління патрульної поліції у Львівській області А. Крутня № 255 від 11.07.2023 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову про накладення на нього адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАВ № 1229569 від 14.06.2019 року встановлено, що інспектором при винесені постанови невірно зазначено особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому внесено недостовірну інформацію у постанову ЕАВ № 1229569 від 14.06.2019 року, що суперечить вимогам ст.ст. 279, 283 КУпАП. У зв`язку з наведеним ос4аржувану постанову скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно гр. ОСОБА_1 - закрито, так як в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.

Згідно інформації з Єдиного реєстру боржників від 03.07.2023 року у зв`язку із стягненням штрафу у справі про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху щодо ОСОБА_1 відкриті виконавчі провадження, зокрема № 60025701 щодо виконання постанови Управління патрульної поліції у Львівській області ЕАВ№1229569 від 14.06.2019 року "Стягнення штрафу із ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 510,00 грн."; № 61175621 повторно щодо виконання постанови Управління патрульної поліції у Львівській області ЕАВ№1229569 від 14.06.2019 року "Стягнення штрафу із ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 510,00 грн."; № 62760841 повторно щодо виконання постанови Управління патрульної поліції у Львівській області ЕАВ№1229569 від 14.06.2019 року "Стягнення штрафу із ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 510,00 грн.". З наведеного вбачається, що за постановою, яка оскаржувалась позивачем, відкривалися виконавчі провадження про стягнення з останнього накладеного штрафу в подвійному розмірі.

Позивачем долучено виписку із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 227/5 від 20.10.2023 року про те, що ОСОБА_1 сімейним лікарем КНП "4-а міська поліклініка м. Львова" встановлений діагноз дифузний кардіосклероз 2 ст., гіпертонічна хвороба, розповсюджений остеохондроз хребта з больовим синдромом, астено - невротичний синдром. При цьому, зазначено, що ОСОБА_1 хворіє на протязі 10 років, спостерігається кардіологом, невропатологом, сімейним лікарем, постійно отримує симптоматичну терапію. Пацієнту рекомендовано уникати стресових ситуацій.

15.08.2023 року між ОСОБА_1 та Центром правової допомоги укладено договір про надання правової допомоги № 15082301.

Як вбачається із акту приймання - передачі послуг № 15082301 від 02.10.2023 року, виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги, а саме: оформлення заяви про витребування виконавчих проваджень, закінчення виконавчих проваджень. Вартість послуг згідно вказаного акту складає 7000 грн.

Позивач стверджує, що незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності завдало йому моральних страждань, через незаконне накладення адміністративного стягнення позивач перебував у тривалому стресі, пережив відчуття несправедливості, був пригніченим, переживав, що його права були порушені, пережив упередженість співробітників правоохоронних органів, що викликало у нього невдоволення, невпевненість, недовіру до правоохоронних органів

Положеннямистатті 56КонституціїУкраїни гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Також на підставі п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до частини 1статті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зістаттею 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

За приписами п. 3Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31.03.1995року №4«Просудовупрактикувсправахпровідшкодування моральної(немайнової)шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У свою чергу, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, в т.ч. й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.

Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, частиною 2 статті 21 КАС Українипередбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

При цьому, безпосередньою підставою для відшкодування моральної шкоди чинним законодавством передбачено наявність винних або протиправних дій чи бездіяльності відповідача.

У даній справі підставою для відшкодування шкоди є притягнення до відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 255 грн. на ОСОБА_1 , провадження по якому закрито рішенням начальника Управління патрульної поліції у Львівській області. Разом із тим, скасування постанови, якою ОСОБА_1 притягнуто до адмінстративної відповідальності, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу.

Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18).

Як встановлено судом, внаслідок складання постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАВ № 1229569 від 14.06.2019 року позивачу була завдана моральна шкода, яка полягала в душевних переживаннях, порушенні звичайного ритму життя через необхідність оскарження постанови про адміністративне правопорушення та захисту від притягнення до відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, для чого знадобився певний час та відповідні зусилля.

Разом з тим, з урахування принципу справедливості та співмірності суд вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню у розмірі 5000 грн. 00 коп., що слід вважати виваженою, розумною та справедливою сатисфакцією душевних страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з безпідставним притягненням його до адміністративної відповідальності. Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у даному випадку провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про стійкий розлад його здоров`я, що виник у зв`язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, з урахуванням чого позивачем визначено моральну шкоду в розмірі 20000 грн., адже згідно представленої позивачем виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 227/5 від 20.10.2023 року сімейним лікарем КНП "4-а міська поліклініка м. Львова" зазначено, що ОСОБА_1 хворіє на протязі 10 років, спостерігається кардіологом, невропатологом, сімейним лікарем, постійно отримує симптоматичну терапію. Пацієнту рекомендовано уникати стресових ситуацій.

Відповідно, наявні у позивача захворювання не перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із здійсненням щодо ОСОБА_1 провадження у справі про адміністративне правопорушення. З урахуванням протипоказань до стресових ситуацій є підстави стверджувати лише про те, що безпідставне притягнення позивача до адміністративної відповідальності дійсно мало негативний вплив на стан його самопочуття і здоров`я, однак, не спричинило виникнення будь-яких нових захворювань. Наведене вказує на те, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не можуть бути задоволені у повному обсязі, а їх розмір, визначений судом у сумі 5000 грн., є достатньою сатисфакцією для позивача і релевантний встановленим обставинам. Належних і допустимих доказів про спричинення більшого розміру моральної шкоди позивачем не надано.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача матеріальної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Разом із тим суд зазначає, що заподіяння особі матеріальної шкоди повинно бути доведено належними та допустимими доказами. Однак, на підтвердження вимоги позивача про відшкодування заподіяної йому матеріальної шкоди, яка полягає у здійсненні витрат на отримання правової допомоги для закриття виконавчих проваджень, розпочатих на виконання постанови про накладення штрафу серії ЕАВ № 1229569 від 14.06.2019 року, яка була скасована, позивачем надано лише договір про надання правової допомоги №15082301 від 15.08.2023 року, укладений ОСОБА_1 з ТОВ "Центр правової допомоги "Україна", яким визначено вартість послуг, що надаються, у сумі 7000 грн.; акт приймання-передачі послуг № 15082301 від 02.10.2023 року, згідно якого замовник прийняв юридичні послуги щодо заяв про витребування виконавчих проваджень і закінчення ВП на підставі ст.39 ч.5; договір про надання правової допомоги від 17.08.2023 року, укладений ОСОБА_1 з адвокатом Таратулою Р.С., відповідно до якого останнього уповноважено представляти інтереси позивача у Бродівському відділі державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області; акт від 02.10.2023 року щодо надання послуг за договором про надання правової допомоги від 17.08.2023 року, яким зафіксовано опис наданих адвокатом послуг. Аналіз представлених позивачем вищеперелічених документів свідчить, що жоден із них не містить посилань на конкретні виконавчі провадження, у яких було надано правову допомогу Сотнику І.Б., в них не згадується про постанову серії ЕАВ № 1229569 від 14.06.2019 року, яку оскаржував позивач та з приводу якої здійснювались виконавчі провадження, а детальний опис наданих адвокатом Таратулою Р.С. послуг, оформлений актом від 02.10.2023 року, містить лише узагальнюючі посилання на здійснення адвокатом комунікації із Бродівським відділом державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області та надсилання до вказаного органу виконавчої служби документів, проте, у яких саме виконавчих провадженнях, не визначено. Отже, з наданих позивачем доказів на підтвердження понесених ним витрат на юридичну допомогу і супровід, які заявляються як збитки, неможливо чітко ідентифікувати, які саме послуги та в межах яких саме виконавчих проваджень надавалися ОСОБА_1 . А тому, категоричного висновку про те, що такі витрати спричинені саме виконанням постанови інспектора поліції серії ЕАВ № 1229569 від 14.06.2019 року, неможливо зробити. Відтак, жодного доказу фактичного понесення позивачем витрат в розмірі 7000 грн. суду не надано. А тому, суд доходить переконання про відсутність підстав для задоволення вказаної вимоги позивача.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3ст.133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2ст.137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції Українипокладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.

Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу у справі позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги № 23102311 від 23.10.2023 року, укладений з ТОВ "Центр правової допомоги "Україна"; квитанцію від 25.10.2023 року № 59 про оплату за послуги з надання правової допомоги в розмірі 10200 грн.; акт приймання - передачі № 23102311 від 27.12.2023 року, яким визначено, що ОСОБА_1 надано послуги із подання позовної заяви до суду та надано консультації адвоката в цілому на суму 10200 грн.; договір про надання правової допомоги від 23.10.2023 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Таратулою Р.С.; акт надання послуг за договором від 27.12.2023 року, в якому відображено опис наданих ОСОБА_1 послуг адвокатом Таратулою Р.С.

З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, часткове задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, приймаючи до уваги клопотання представника відповідача про зменшення суми витрат на правову допомогу, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 5000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.

Враховуючи наведене та на підставі ст.ст.12,81,141,258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. на відшкодування витрат на правову допомогу.

В задоволені решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, м. Львів, вул. Перфецького, 19.

Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, код ЄДРПОУ 38008294, м. Львів, вул. Костя Левицького, 18.

Суддя Величко О.В.