Рішення

від 27.12.2024 по справі 260/1911/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 грудня 2024 рокум. Ужгород№ 260/1911/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 318823,59 грн; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 318823,59 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 03.01.2020 №03-ос його було виключено зі списків особового складу військової частини. Однак при цьому повний остаточний розрахункок при звільненні було проведено тільки 29 лютого 2024 року. З огляду на що, враховуючи положення ст. 117 Кодексу законів про працю України, вважає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

01 квітня 2024 року відповідач подав до суду через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позов, в якому наголосив на тому, що позивач повторно звернувся до суду з тих самих підстав. Так, зокрема, зазначив, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.01.2020 по 05.07.2020 у розмірі 37693,20 грн був виплачений позивачу на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду №260/4528/23, з огляду на що просив залишити без розгляду позов в цій частині. Стосовно решти позовних вимог вказав, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду №260/4865/23 позивачу було виплачено 92637,01 грн індексації грошового забезпечення. При звільненні у позивача не виникло зауважень щодо нарахованих та виплачених сум. При цьому звертає увагу суду на те, що спір про належні позивачу суми при звільненні виник більш, ніж через 6 місяців після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у ч. 2 ст. 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.

06 травня 2024 року представник позивача подав до суду додаткові пояснення у справі, в яких вказав на сталу практику Верховного Суду в даній категорії справ, зокрема щодо необхідності застосування принципу співмірності при розрахунку середнього заробітку.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 закрито провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог, що стосуються зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме індексації грошового забезпечення у розмірі 63275,49 грн, виплаченої на виконання постанови Восьмого адміністративного суду від 27.03.23 №260/2902/22 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням за результатами перегляду ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 в адміністративній справі №260/1911/24 в апеляційному порядку.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2024 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 була залишена без задоволення, а ухвала - без змін.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 провадження в даній адміністративній справі було поновлено.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що прапорщик ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, в тому числі на момент звільнення в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі Військова частина НОМЕР_1 ).

Так, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (про особовий склад) від 03.01.2020 року №03-ОС прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас на підставі наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №451-ОС від 27.12.2019 року за пп. «ж» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 03 січня 2020 року.

Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення повного розрахунку при звільненні, а саме в частині невиплати в повному розмірі індексації його грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся з позов до суду.

Так, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 03.01.2020. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.01.2020 - з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі №260/4865/23 скасовано в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.01.2020 з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та в цій частині ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 4434,83 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 03.01.2020, визначену з урахуванням положень абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням 1991,44 грн. виплаченої індексації за вказаний період. В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі №260/4865/23 залишено без змін.

На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду 29 лютого 2024 року ОСОБА_1 було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 92587,01 грн, що підтверджується банківською випискою від 29.02.2024 та не заперечується відповідачем.

З метою отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч.ч. 1, 5 ст. 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» №661-IV від 03.04.2003 передбачено, що до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України, визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 (далі Інструкція №558).

П. 2 розділу I Інструкції №558 визначено, що термін грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно п. 3 розділу I Інструкції №558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

Відповідно до п. 4 глави 1 розділу III Інструкції №558, закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби зі списків особового складу.

Згідно п. 1 глави 8 розділу V Інструкції №558 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади до дня отримання органом Держприкордонслужби повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам академії з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання органом Держприкордонслужби наказу чи письмового повідомлення про звільнення з урахуванням пункту 2 цієї глави.

Відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

З аналізу викладеного слідує, що усі складові матеріального та грошового забезпечення повинні бути виплачені відповідачем у день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Судом встановлено, що станом на день звільнення ОСОБА_1 повного розрахунку проведено не було. Протиправність такої бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 була встановлена постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року у справі №260/4865/23, а тому, згідно з положеннями ч. 4 ст. 78 КАС України, доказуванню не підлягає.

Спірні правовідносини виникли з приводу застосування до Військової частини НОМЕР_1 відповідальності, передбаченої нормами ст. 117 Кодексу законів про працю України, за затримку розрахунку при звільненні, що проявилася у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум індексації грошового забезпечення.

Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Слід зазначити, що ні Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні Інструкцією №558, ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексом законів про працю (далі КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Нормами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена, зокрема нормами ст. 117 КЗпП України.

Так, вказаною статтею (у редакції, чинній станом на день звільнення позивача з військової служби) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон №2352), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Указана редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом ч. 1 ст. 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352 - 19.07.2022, положення ст. 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію ст. 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст. 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 117 КЗпП України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії ст. 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 117 КЗпП України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст. 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352).

На необхідність застосування вказаного правового підходу звернула увагу також Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.

Оскільки правовідносини, які регулюються ст. 117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні, то момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення працівника.

В даному випадку позивача звільнено з військової служби 03 січня 2020 року.

За таких обставин спірний період з 04 січня 2020 року по 19 липня 2022 року регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, тоді як період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями.

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 дійшла правового висновку, що в подібних правовідносинах належить враховувати норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Враховуючи подібність правовідносин у даних справах, суд вважає за можливе застосувати вищенаведену правову позицію Верховного Суду і в спірних правовідносинах.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку №100).

Відповідно до наданої відповідачем довідки про доходи ОСОБА_1 за останні 2 місяці служби, що передують звільненню, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 206,36 грн. (5473,00 + 7114,90 / 61).

Отже, розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 у період з наступного дня після звільнення позивача (04 січня 2020 року) по 18 липня 2022 року включно, розрахований у визначений Порядком №100 спосіб, становить 191295,72 грн (206,36 грн * 927 днів).

Однак виплачена на виконання судового рішення сума індексації грошового забезпечення є в рази меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку, у зв`язку з чим в даному випадку наявні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.

Синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.

З архівної відомості №2 за період з січня 2020 року по грудень 2020 року, долученої до матеріалів справи вбачається, що позивачу до виплати при звільненні нараховано 8879,98 грн. Несвоєчасно виплачена сума коштів за рішенням суду становить 92607,01 грн. В сукупності загальний розмір виплат належних позивачу під час звільнення (що є предметом розгляду даної адміністративної справи) становить 101486,99 грн (92607,01 грн +8879,98 грн), що складає 100%.

Отже відсоток, який складає невиплачена при звільненні сума 92607,01 грн, у співвідношенні до загальної суми становить 91,25% (92607,01 грн х 100 / 101486,99 грн).

Відповідно, відсоток середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасно виплачені кошти від загальної суми за період з 04.01.2020 по 18.07.2022 становитиме 84503,90 грн. (92607,01 грн х 91,25%).

Таким чином, ця сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є співмірною та обґрунтованою з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму та відповідно підлягає виплаті позивачу.

В свою чергу сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (тобто за 6 місяців) становить 38176,60 грн (206,36 грн * 185 днів).

Отже, загалом сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , за період з 04 січня 2020 року по 19 січня 2023 року становить 122680,50 грн.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів (податків з доходів фізичних осіб) є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 04 січня 2020 року по 19 січня 2023 року в розмірі 122680,50 грн (Сто двадцять дві тисячі шістсот вісімдесят гривень 50 коп.).

4. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяР.О. Ващилін