Рішення

від 27.12.2024 по справі 440/12608/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/12608/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення штрафних санкцій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України (надалі також відповідач) про стягнення штрафних санкцій, а саме, просить:

- стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань три проценти річних за період з 29 вересня 2020 року по 19 жовтня 2024 року в розмірі 13415 грн. 00 коп. (тринадцять тисяч чотириста п`ятнадцять гривень 00 коп.) та інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди за той же період у розмірі 64446 грн. 54 коп. (шістдесят чотири тисячі чотириста сорок шість гривень 54 коп.), а всього - 77861грн. 54 коп. ( сімдесят сім тисяч вісімсот шістдесят одна гривня 54 коп.).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно відмовився виконувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2020 року у справі № 440/4628/19, якою стягнуто на його користь з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 матеріальну шкоду, завдану Законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 110.205,03 грн, посилаючись на положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 позивач зазначає, що має право на виплату 3% річних та інфляційних витрат за період несвоєчасного виконання судового рішення. Також вказує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Державна казначейська служба України у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який підлягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Натомість, спір у цій справі виник внаслідок тривалого (на думку позивача) невиконання судового рішення про відшкодування шкоди. Казначейство є органом виконання рішень, однак не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України. Отже, позовні вимоги про стягнення з Казначейства індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України є безпідставними та не можуть підлягати задоволенню.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення штрафних санкцій в частині позовних вимог про стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань трьох процентів річних за період з 29 вересня 2020 року по 20 травня 2021 року та за період з 10 січня 2022 року по 26 січня 2024 року та інфляційного збільшення суми матеріальної шкоди за той же період.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 у справі №440/4628/19 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів повністю.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2020 по справі № 440/4628/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 року по справі № 440/4628/19 скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду, завдану Законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 110205,03 грн. . В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

29.09.2020 року Полтавським окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист №440/4628/19 про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду, завдану Законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 110205,03грн.

06.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України із заявою щодо відшкодування 110205,03 грн. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Листом № 5-11/20405 від 13.11.2020 року Державна казначейська служба України повідомила ОСОБА_1 про те, що законодавством не визначено джерело та порядок відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, а тому після встановлення в законі про Державний бюджет України відповідних бюджетних призначень казначейство здійснить відповідні заходи по виконання виконавчого листа по справі №440/4628/19.

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо виконання виконавчого листа Полтавського окружного адміністративного суду по справі №440/4628/19 від 29.09.2020 року про стягнення з Державного бюджету України матеріальної шкоди у розмірі 110205,03 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача компенсації у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми грошового зобов`язання з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Нормативно-правовим актом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.062016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VІІІ).

Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 1404-VІІІ, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.06.2012 року «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом № 1404-VІІІ, та особливості їх виконання.

За змістом частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Згідно з положеннями статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом № 1404-VІІІ, із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 4901-VI, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845.

Відповідно до п. 2 цього Порядку, безспірне списання, це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 845, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

Положення пункту 35 Порядку № 845 визначають, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Відповідно до пункту 38 Порядку № 845, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Згідно з пунктом 47 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

У разі коли у виконавчих документах, які надійшли до Казначейства, визначено боржником Кабінет Міністрів України, у якого відсутні рахунки в Казначействі, безспірне списання коштів здійснюється Казначейством за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 48 Порядку № 845, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.

Строки перерахування коштів перериваються на період усунення обставин, визначених у пунктах 11, 13 та 49 цього Порядку.

У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі (п.49 Порядку № 845).

Відповідно до пункту 50 Порядку № 845, компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Згідно пункту 51 Порядку № 845 у рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються: назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника; дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу; строк прострочення платежу; реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання; спосіб перерахування коштів стягувачу; сума нарахованої компенсації.

Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.

Таким чином, після виконання рішення суду, що передбачає стягнення коштів з держави, проведення перерахування таких на рахунок стягувача, голова ДКС України повинен прийняти рішення про виплату компенсації, розрахунок якої проводиться виходячи з дати надходження виконавчих документів та дати перерахування коштів, на їх виконання.

Стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 вирішувала питання про те, чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення і дійшла таких висновків:

"За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI).

ЦК України, прийнятий 16.01.2003, набрав чинності 01.01.2004, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 05.06.2012 та набрав чинності 01.01.2013. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів.

Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).

Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань".

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у справі №335/5729/20.

За приписами частини п`ятої ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При визначенні суми стягнення інфляційних втрат за період з 21.05.2021 року по 09.01.2022 та за період з 27.01.2024 по 19.10.2024 року застосуванню підлягають норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Індекси інфляції розраховуються Міністерством статистики України починаючи з серпня 1991 року щомісяця та публікуються в пресі, зокрема, газеті «Урядовий кур`єр» у період з 5 по 10 число наступного за звітним місяцем. Повідомлені засобами масової інформації з посиланням на Мінстат України ці показники є офіційними (згідно зі ст.ст. 17, 18 Закону України «Про інформацію») і можуть бути використані для проведення перерахунків грошових сум.

У газеті «Урядовий кур`єр» від 10.02.2021 року опубліковане повідомлення Державної служби статистики України, зокрема, про те, що індекс споживчих цін (індекс інфляції) у січні 2021 року щодо грудня 2020 року становить 101,3%.

Для встановлення величини приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового доходу за період з 14.01.2021 року (тобто першого дня після спливу трьохмісячного строку, передбаченого Порядком № 845) по 26.01.2024 року, суд керується положеннями Порядку № 1078 з Додатками, даними офіційного Інтернет сайту Держстату України про індекс інфляції (у відсотках до попереднього місяця) у 2021-2024 роках.

При цьому, суд зазначає. що коефіцієнт індексації обчислюється на базі щомісячних індексів інфляції. Розрахунок ведеться зростаючим підсумком шляхом перемноження індексів інфляції (поділених на 100), починаючи з місяця, наступного за базовим - до перевищення порогу індексації. В свою чергу, сума поточної індексації розраховується за формулою: Інд = ПМ х КІ, де, - «Інд» - сума поточної індексації, «ПМ» - прожитковий мінімум для працездатних осіб, «КІ» - коефіцієнт інфляції.

Відповідно до Законів України про Державний бюджет у 2021-2024 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб складав: від 15.12.2020 року № 1082-IX на 2021 рік , з 1 січня 2021 року 2270 грн, з 1 липня 2021 року 2379 грн, з 1 грудня 2021 року 2481 грн; від 02.12.2021 року № 1928-IX на 2022 рік, з 1 січня 2022 року 2481 грн, з 1 липня 2022 року 2600 грн., з 1 грудня 2022 року 2684 грн; від 03.11.2022 року № 2710-IX на 2023 рік, з 1 січня 2023 року 2684 грн; від 09.11.2023 року № 3460-IX на 2024 рік з 1 січня 2024 року 3028 грн.

Таким чином, з урахуванням наведеної вище формули, визначаючи умовно «базовим» місяцем січень 2021 року, індексація доходу позивача за період з 21.05.2021 року по 09.01.2022 року повинна складати: у червні 2021 року 77,18 грн (3,4 х 2270 : 100 ); у липні 2021 року 80,89 грн ( 3,4 х 2379 : 100); у серпні 2021 року 80,89 грн ( 3,4 х 2379 : 100); у вересні 2021 року 80,89 грн ( 3,4 х 2379 : 100); у жовтні 2021 року 80,89 грн ( 3,4 х 2379 : 100); у листопаді 2021 року 80,89 грн ( 3,4 х 2379 : 100); у січні 2022 року (з 01.01.2022 року 09.01.2022) 50,42 грн (7 х 2481 : 100 х 9 календарні дні : 31 календарний день).

Крім того, індексація доходу позивача за період з 27.01.2024 року по 19.10.2024 року повинна складати у січні 2024 року 202,68 грн (з 27.01.2024 року по 31.01.2024 року) (41,5 х 3028 : 100 х 5 календарних днів : 31 календарний день); у лютому 2024 року 1256,62 грн ( 41,5 х 3028 : 100); у березні 2024 року 1256,62 грн ( 41,5 х 3028 : 100); у квітні 2024 року 1256,62 грн ( 41,5 х 3028 : 100); у травні 2024 року 1392,88 грн ( 46 х 3028 : 100); у червні 2024 року 1392,88 грн ( 46 х 3028 : 100); у липні 2024 року 1392,88 грн ( 46 х 3028 : 100); у серпні 2024 року 1392,88 грн ( 46 х 3028 : 100); у вересні 2024 року 1392,88 грн ( 46 х 3028 : 100); у жовтні 2024 року 952,06 грн (з 01.10.2024 року по 19.10.2024 року) (51,3 х 3028 : 100 х 19 календарних днів : 31 календарний день).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 12421,05 грн інфляційних витрат, що виникли внаслідок невиконання Державною казначейською службою України у період з 21.05.2021 по 09.01.2022 та з 27.01.2024 по 19.10.2024 судового рішення від 11.09.2020 року у справі № 440/4628/19.

Суд зазначає, що пунктом третім «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році зупинена дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Разом з тим, у період дії в Україні воєнного стану звільнення осіб від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, на законодавчому рівні не відбулось, за винятком випадків прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).

Суд вважає, що вимоги позивача ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на його користь такої компенсаційної виплати як три проценти річних від простроченої суми за період з 21.05.2021 по 09.01.2022 та з 27.01.2024 по 19.10.2024 підлягають частковому задоволенню, у розмірі 4513,33 грн, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що три проценти річних розраховуються за формулою: «Компенсаційна виплата відповідно до ст. 625 ЦК України» = «Сума боргу» х «Процентна ставка 3%» / « 100%» х «Кількість днів прострочення виплати» : «Кількість днів у календарному році».

Період прострочення відповідачем виплати позивачу ОСОБА_1 : з 21.05.2021 по 31.12.2021 складає 224 днів, з 01.01.2022 по 09.01.2022 - 9 днів та з 27.01.2024 по 19.10.2024 - 266 днів.

Таким чином, компенсаційна виплата відповідно до ст. 625 ЦК України, за період з 21.05.2021 року по 31.12.2021 року складає: 2028,98 грн (110 205,03 х 3 : 100 х 224 : 365); за період з 01.01.2022 року по 09.01.2022 року 81,52 грн (110 205,03 х 3: 100 х 9: 365); за період з 27.01.2024 року по 19.10.2024 року 2402,83 грн (110 205,03 х 3 : 100 х 266 : 366).

За приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач правомірності своїх рішень та дій у спірних правовідносинах не довів, що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 12421,05 (дванадцять тисяч чотириста двадцять одну гривню п`ять копійок) інфляційних витрат, що виникли внаслідок невиконання Державною казначейською службою України у період з 21 травня 2021 року по 09 січня 2022 року та з 27 січня 2024 року по 19 жовтня 2024 року судового рішення від 11 вересня 2020 року у справі № 440/4628/19, та 4513,33 грн. ( чотири тисячі п`ятсот тринадцять гривень тридцять три копійок) трьох процентів річних від простроченої суми виплати за цей же період.

Враховуючи вищенаведене, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна , 6, м. Київ, Київська область, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) про стягнення штрафних санкцій задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 12421,05 (дванадцять тисяч чотириста двадцять одну гривню п`ять копійок) інфляційних витрат, що виникли внаслідок невиконання Державною казначейською службою України у період з 21 травня 2021 року по 09 січня 2022 року та з 27 січня 2024 року по 19 жовтня 2024 року судового рішення від 11 вересня 2020 року у справі № 440/4628/19, та 4513,33 грн. (чотири тисячі п`ятсот тринадцять гривень тридцять три копійки) трьох процентів річних від простроченої суми виплати за цей же період.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.

Суддя К.І. Клочко