Постанова

від 27.12.2024 по справі 520/11344/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 р. Справа № 520/11344/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків по справі № 520/11344/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Харківській області , Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, в якому, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт - наказ Головного управління Держпраці у Харківській області «Про звільнення ОСОБА_2 » від 29.11.2022 № 08-03/322;

- зобов`язати ГУ Держпраці поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці ГУ Держпраці з дня звільнення 30.11.2022 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 клопотання позивача про залучення Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці до участі у справі, як третьої особи залишено без задоволення.

Залучено Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці до участі у справі № 520/11344/23 в якості другого відповідача.

Прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог у такій редакції:

- визнати протиправним та скасувати акт індивідуальної дії Наказ ГУ Держпраці «Про звільнення з посади ОСОБА_2 » від 29.11.2022 №08-03/322, яким ОСОБА_1 30.11.2022 звільнено з посади головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці ГУ Держпраці у зв`язку із ліквідацією державного органу відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»;

- визнати дії ГУ Держпраці щодо звільнення з роботи ОСОБА_1 незаконними;

- зобов`язати ГУ Держпраці з 01.12.2022 р. поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці ГУ Держпраці;

- зобов`язати Північно-Східне міжрегіональне управління Держпраці (Харківська обл.) запропонувати рівнозначну посаду ОСОБА_1 з урахуванням присвоєного 7 рангу державного службовця в межах категорії «В» посад державної служби, відповідної освітньому рівню (повна вища освіта: юрист, магістр державного управління, медіатор тощо) профілю професійної компетентності та кваліфікаційному досвіду роботи.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що спірний наказ про звільнення його з посади прийнято не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в зв`язку з чим він підлягає скасуванню. Зокрема зазначив, що йому не запропонували іншої посади державної служби.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного Управління Держпраці в Харківській області від 29.11.2022 року №08-03/322 «Про звільнення з посади ОСОБА_2 ».

Поновлено ОСОБА_1 з 01.12.2022 року на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного Управління Держпраці в Харківській області.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем, Головним управлінням Держпраці у Харківській області, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що судом першої не надано оцінки та не взято до уваги той факт, що ОСОБА_1 наказом Головного управління звільнений саме по ліквідації з отриманням всіх виплат та вихідною допомогою. Тобто, з дотриманням всіх норм закону, щодо звільнення працівника по ліквідації.

Таким чином, звільнення позивача відбулося в межах Закону № 889. Адже позивач попереджений про звільнення у зв`язку з ліквідацією підприємства у встановленому законодавством порядку 27.01.2022 (що засвідчено особистим підписом позивача), а звільнено 30.11.2022. Жодних заперечень від ОСОБА_1 щодо подальшого звільнення не надходило.

Також, апелянт звернув увагу на те, що Головне управління Держпраці в Харківській області перебуває саме в процесі ліквідації, а не реорганізації, як наполягає позивач.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на виконання постанови Верховного Суду України від 26.09.2019 у справі №820/10744/15, наказом ГУ Держпраці у Харківській області від 17.01.2022 № 08-03/17 "Про поновлення на посаді ОСОБА_2 " скасовано наказ Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області від 26.10.2015 № 42-к та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області з 26.10.2015.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з Додатком 1, в тому числі згідно додатку Головне управління Держпраці у Харківській області (далі - Постанова № 14).

17.01.2022 видано наказ Державної служби України з питань праці № 19 «Про ліквідацію Головного управління Держпраці у Харківській області».

21.01.2022 видано наказ Головного управління Держпраці в Харківській області №105 «Про затвердження плану заходів, пов`язаних з ліквідацією Головного управління Держпраці у Харківській області».

24.01.2022 видано наказ Головного управління Держпраці в Харківській області №121 «Про проведення заходів щодо наступного вивільнення працівників у зв`язку із ліквідацією Головного управління Держпраці у Харківській області».

На підставі пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" позивачу надано Попередження про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Харківській області (код ЄДРПОУ 39779919), з яким він ознайомився під особистий підпис 27.01.2022.

Наказом ГУ Держпраці у Харківській області від 09.09.2022 № 267 "Про переведення працівників Головного управління Держпраці у Харківській області" встановлено режим дистанційної роботи працівникам ГУ Держпраці у Харківській області, зокрема, і ОСОБА_1 .

Наказом ГУ Держпраці у Харківській області від 29.11.2022 № 08-03/322 "Про звільнення з посади ОСОБА_2 " позивача звільнено з посади 30.11.2022 у зв`язку із ліквідацією державного органу відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Станом на час розгляду справи Головне Управління Держпраці в Харківській області знаходиться в стані припинення, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Не погоджуючись із правомірністю звільнення, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив того, що Головним Управлінням Держпраці в Харківській області під час звільнення позивача була порушена (не дотримана) процедура звільнення, встановлена ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII (відсутня пропозиція іншої рівнозначної посади), зазначені порушення є істотними порушеннями припинення державної служби за ініціативою суб`єкта владних повноважень, які впливають на остаточний її результат, а тому оспорюваний наказ Управління від 29 листопада 2022 року №08-03/322 «Про звільнення з посади ОСОБА_2 » підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного Управління Держпраці в Харківській області з 01 грудня 2022 року. Також, суд дійшов висновку про відсутність станом на час розгляду справи підстав для задоволення позовних вимог до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронат на служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» ( далі Закон № 889-VIII) .

Згідно з вимогами частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами першою, другою та третьою статті 5 Закону № 889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87 цього Закону).

Відповідно до частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу.

На підставі частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

На підставі частин другої, третьої статті 81 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Відповідно до статті 87 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно зі статтею 82 ЦК України, на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

На підставі частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною другою статті 104 ЦК України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі статтею 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.

Отже, ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Верховний Суд України в постановах від 17.10.2011 року (справа №21-237а11), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 року (справа №810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.

Як встановлено судом, постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. № 14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", серед іншого, ліквідовані як юридичні особи публічного права Управління Держпраці у Сумській області, Управління Держпраці у Полтавській області, Головного управління Держпраці у Харківській області та утворено Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці як юридичну особу публічного права.

При цьому, у постанові Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. № 14, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Державної служби України з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів Державної служби України з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Державної служби України з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).

З огляду на викладене та, враховуючи зміст Постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. № 14 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, вбачається, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Головного управління Держпраці у Харківській області як юридичної особи публічного права. До правонаступника - новоствореної особи - Північно-Східного міжрегіонального управління Держпраці, перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Головним управлінням Держпраці у Харківській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Таким чином, є неприйнятними доводи апелянта, що в спірних правовідносинах відбулася ліквідація державного органу.

Отже, у суб`єкта призначення в спірних правовідносинах на час попередження позивача про звільнення був наявний обов`язок дотримуватися процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII), а саме запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Статтею 6 Закону № 889-VIII визначено, посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

До категорії "Б", зокрема, належать посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів.

До категорії "В" належать інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б".

Приписи ст. 2 Закону № 889-VIII визначають термін «рівнозначна посада» як посаду державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону № 889-VIII, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Як свідчать матеріали справи, на виконання обов`язку відповідно до приписів ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення попередженням не запропонував будь-яку іншу рівнозначну посаду або нижчу посаду державної служби, що не заперечується сторонами по справі.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року N9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 року № 4, від 26.10.1995 року № 18, від 25.05.1998 року № 15) роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено наявності встановлених законом підстав для звільнення позивача з посади та не додержано порядку звільнення позивача.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб`єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на посаді, а оскаржуваний наказ прийнято без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням діючого законодавства, без дотримання принципу пропорційності, що має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо його скасування у судовому порядку.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ГУ Держпраці з 01.12.2022 р. поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці ГУ Держпраці та зобов`язання Північно-Східне міжрегіональне управління Держпраці (Харківська обл.) запропонувати рівнозначну посаду ОСОБА_1 з урахуванням присвоєного 7 рангу державного службовця в межах категорії «В» посад державної служби, відповідної освітньому рівню (повна вища освіта: юрист, магістр державного управління, медіатор тощо) профілю професійної компетентності та кваліфікаційному досвіду роботи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно абз. 2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Верховний Суд України у постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2018 по справі №826/16311/16, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Згідно змісту спірного наказу Головного управління Держпраці у Харківській області № 08-03/322 від 29.11.2022, позивача звільнено з посади головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного Управління Держпраці в Харківській області 30.11.2022 року.

Згідно відомостей з ЄДРПОУ Головне Управління Держпраці в Харківській області знаходиться в стані припинення, тобто, Головне Управління Держпраці в Харківській області не є припиненим у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи встановлений судом факт незаконного звільнення позивача з посади, колегія суддів вважає, що позивач підлягає поновленню судом на посаді, з якої його було звільнено та у тому ж органі, згідно до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України, тобто на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного Управління Держпраці у Харківській області.

При цьому, з урахуванням того, що за оспорюваним наказом датою звільнення позивача є 30.11.2022 року, а, відповідно, цей день (30.11.2022 року) вважається останнім днем його роботи, позивач підлягає поновленню на посаді державної служби саме з 01 грудня 2022 року.

З урахуванням викладеного, станом на час розгляду справи, підстави для задоволення позовних вимог до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці відсутні.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, шляхом поновлення позивача з 01.12.2022 року на посаді головного державного інспектора відділу з питань експертизи умов праці управління з питань праці Головного Управління Держпраці в Харківській області.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постанові від 16.05.2024 у справі №300/5311/22.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З урахуванням наведеного, рішення суду в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді підлягає до негайного виконання.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року по справі № 520/11344/23 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 по справі № 520/11344/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва