Ухвала

від 26.12.2024 по справі 560/5176/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 грудня 2024 року

м. Київ

справа №560/5176/24

адміністративне провадження № К/990/49065/24

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Бучик А.Ю., Коваленко Н.В.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі № 560/5176/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області від 06 березня 2024 року №221350005524 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 , з 24 листопада 1982 року по 29 грудня 1983 року; з 01 січня 1987 року по 30 серпня 1997 року до загального стажу, та призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 27 лютого 2024 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06 березня 2024 року № 221350005524 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 24 листопада 1982 року по 29 грудня 1983 року; з 01 січня 1987 року по 30 серпня 1997 року та призначити пенсію за віком з 16 січня 2024 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18, від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, від 21 грудня 2019 року у справі №663/574/17 та зазначає, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, при умові зарахування стажу роботи згідно інших документів, яким підтверджено записи трудової книжки.

Також скаржник зазначає підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегія суддів КАС ВС не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у: постанові у справі №754/14898/15-а, оскільки спірні правовідносини в зазначеній справі виникли щодо відмови позивачу у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2; у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18, спір стосувався питання встановлення факту проживання на території України фізичної особи, яка виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, при призначенні їй пенсії за віком; у постанові від 21 грудня 2019 року у справі №663/574/17, предметом спору було рішення про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язання відповідача здійснити запити щодо одержання відсутніх для призначення пенсії документів, призначити і виплачувати пенсію за віком.

Таким чином, обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.

Також скаржник помилково стверджує про неврахування судами висновку, викладеного в наведених постановах Верховного суду, а саме «Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Отже, вищевказане зобов`язання є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства», оскільки у жодній із наведених постанов Верховний Суд подібних висновків не формував.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить посилання на підстави незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо застосування нормативно-правових актів.

Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Інших обґрунтувань щодо наявності підстав касаційного оскарження у справах, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник не зазначив.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі № 560/5176/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець

Судді Н. В. Коваленко

А. Ю. Бучик