Ухвала

від 27.12.2024 по справі 280/917/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 280/917/24

провадження № К/990/47929/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Смоковича М. І., перевіривши касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,

у с т а н о в и в :

09 грудня 2024 року зазначену скаргу подано засобами поштового зв`язку.

12 грудня 2024 року скарга надійшла до суду касаційної інстанції.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що автор скарги як підставу касаційного оскарження судових рішень зазначив пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження автор касаційної скарги покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20 та від 21 вересня 2022 року у справі № 826/17802/14.

Верховний Суд зауважує, що у разі, коли автор касаційної скарги уважає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, необхідним є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами (пункт, частину, статтю); 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку суду, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

Проаналізувавши на підставі частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень`ухвалені у цій справі судові рішення, установлено, що предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 20 квітня 2018 року по 08 січня 2024 року включно.

Варто зазначити, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом, відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, вирішується одночасно із поновленням особи на посаді. Отже, поновивши позивача на посаді, суд повинен ураховувати ці норми при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, якщо для цього були фактичні підстави (підвищення посадових окладів).

З аналізу пункту 10 Порядку № 100 висновується, що вказаною правовою нормою передбачено коригування середнього заробітку при підвищенні посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і у періоді, коли за працівником зберігався середній заробіток. Це стосується усіх виплат, що розраховуються згідно з Порядком № 100, зокрема, і за час вимушеного прогулу.

Так, у разі підвищення тарифних ставок i посадових окладів відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), як у розрахунковому періоді, так i у періоді, впродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються для обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їхнього підвищення.

Коефіцієнт, на який необхідно коригувати виплати, що враховуються для обчислення середньої заробітної плати, розраховується діленням окладу (тарифної ставки), установленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував до тлумачення положень Порядку № 100 для цілей обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з-поміж інших постанов, у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 640/6398/19, від 20 вересня 2022 року у справі № 803/2375/14, від 22 лютого 2023 року у справі 826/17709/14.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» з 01 грудня 2015 року підвищено посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

У подальшому, 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», якою підвищено посадові оклади прокурорам і слідчим органів прокуратури, яку опубліковано 06 вересня 2017 року. Отже, посадові оклади прокурорам і слідчим прокуратури підвищено з 06 вересня 2017 року.

Висновки Верховного Суду стосовно застосування відповідних норм права, викладені у постановах від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20 та від 21 вересня 2022 року у справі № 826/17802/14, на які покликається автор касаційної скарги, стосуються інших правовідносин та іншого періоду в часі, аніж у цій справі; такі не є подібними до спірних правовідносин в оскаржуваній частині у цих касаційних провадженнях, тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваної постанови.

Варто зазначити, що Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію щодо необхідності застосування положень пункту 10 Порядку № 100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.

Наведене свідчить про необґрунтованість підстави пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України з огляду на не тотожність спірних правовідносин зі справами, наведеними автор касаційної скарги на її обґрунтування.

Також в обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження автор скарги покликається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме щодо необхідності відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року у справі № 420/10861/21, щодо застосування приписів статті 236 Кодексу законів про працю України у подібних правовідносинах.

Суд звертає увагу автора касаційної скарги, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.

Так, відступленням від висновку варто розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), або зміни суспільного контексту.

Тобто у касаційній скарзі автор має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього варто відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання автора скарги оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

Зміст та мотиви оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчать про те, що, переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції не застосовував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 жовтня 2023 року у справі № 420/10861/21, від якої просить відступити автор касаційної скарги.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставним покликання автора касаційної скарги на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Обґрунтування ж підстав касаційного оскарження судового рішення зводиться до викладення обставин справи, цитування нормативно-правових актів та незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.

Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

1. Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року у справі № 280/917/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не оскаржується.

Суддя М. І. Смокович