Постанова

від 25.12.2024 по справі 279/4713/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/4713/24 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.

Категорія 96 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Галацевич О.М., Павицької Т.М.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №279/4713/24 за матеріалами заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради, про встановлення факту перебування дитини на утриманні

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 липня 2024 року, яка постановлена під головуванням судді Волкової Н.В. в м.Коростені,

в с т а н о в и в:

У липні 2024 року ОСОБА_1 у порядку окремого провадження звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Просить встановити факт перебування дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на його утриманні.

Заява обґрунтована тим, що із 2009 року по 2017 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У шлюбі народилося двоє дітей: донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розлучення неповнолітні діти без реєстрації проживають із своєю матір`ю у належному йому на підставі договору дарування від 27 червня 2013 року будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Спору між ним та його колишньою дружиною щодо аліментів на утримання дітей немає. Аліменти на утримання своїх дітей він сплачує регулярно на підставі домовленості із їх матір`ю, тобто ОСОБА_2 , що підтверджується банківськими квитанціями з призначенням платежу «сплата аліментів за домовленістю», мати дітей ніколи не подавала позову до нього про стягнення аліментів та за довідкою виконавчої служби на виконанні не перебуває виконавчих документів про стягнення з нього на користь матері дітей аліментів на утримання останніх. Отже, повністю підтверджується факт перебування його неповнолітніх дітей доньки ОСОБА_7 та сина ОСОБА_6 на його утриманні після розірвання шлюбу із їх матір`ю. Звернення його до суду із цією заявою про встановлення факту утримання ним своїх дітей від попереднього шлюбу зумовлено наступними обставинами. Крім дітей, народженнях під час перебування у першому шлюбі, він є батьком ще двох дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , матір`ю яких є ОСОБА_10 , з якою він уклав шлюб 22 квітня 2022 року. За таких обставин, на його утриманні перебуває четверо неповнолітніх дітей, батьком яких він є. Незважаючи на те, що він має підстави для оформлення відстрочки від призову, ним мають бути надані один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень ст.315 ЦПК України, а також договір про сплату аліментів на дитину. Оскільки договір про сплату аліментів на дітей між ним та колишньою дружиною не укладався, а утримання ним його дітей здійснюється на підставі домовленостей, то єдиним можливим способом підтвердження факту утримання ним його неповнолітніх дітей від попереднього шлюбу є звернення до суду із заявою про встановлення факту в порядку ст.315 ЦПК України, як того вимагає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затверджений постановою КМУ від 16 травня 2024 року №560. Пославшись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2014 року в справі №560/17953/21 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі №290/289/22-ц, наполягає на тому, що справа про встановлення факту перебування особи на утриманні вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 липня 2024 року у відкритті провадження у справі відмовлено.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що договору про сплату аліментів між ним та колишньою дружиною не укладалося і утримання дітей здійснюється у позадоговірному та позасудовому порядку на підставі домовленості, а тому єдиним можливим способом підтвердженням факту утримання дітей заявником є звернення з відповідною заявою до суду. Наголошує на відсутності оскарження у цьому провадженні жодного рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно відсутні заявлені публічно-правові вимоги, що виключає віднесення цієї справи до юрисдикції адміністративних судів. За таких обставин, враховуючи висновки про застосування відповідних норм права щодо встановлення факту перебування дитини на утриманні, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі 560/17953/21, вважає висновки ухвали суду першої інстанції про відмову у відкриття провадження у цій справі необґрунтованими та такими, що не узгоджуються із нормами закону.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник органу опіки та піклування спрямували до суду заяви про розгляд справи без їх участі. Відповідно до змісту частини другої ст.372 ЦПК України неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

У заяві про встановлення факту перебування на утриманні батька його неповнолітніх дітей зазначено наступну мету для встановлення такого факту - оформлення документів для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 року №560.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, відповідно до п.1 частини першої ст.186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що висловлювання «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 частини першої ст.186 ЦПК України), «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п.1 частини першої ст.255 ЦПК України) стосуються як позовних вимог, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих вимог, які взагалі не можуть розглядатися судами. Встановлення факту, який просить підтвердити ОСОБА_1 , не пов`язаний з реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника в сімейних правовідносинах. Жоден нормативно-правовий акт, який регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не передбачає можливості підтвердження факту перебування на утриманні чоловіка дітей його дружини від попереднього шлюбу судовим рішенням, тому встановленню в судовому порядку, в тому числі і в порядку окремого провадження, такий факт не підлягає. Обґрунтування того, що факт, про встановлення якого подано заяву, має для заявника правовстановлююче значення та встановлення такого факту в судовому порядку передбачено певним законом, заявник не навів.

Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із таким висновком суду першої інстанції та підставами відмови у відкритті провадження у справі з таких мотивів.

Відповідно до ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Пунктом 2 частини першої ст.315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи, визначений частиною першою ст.315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно з частиною другою ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18 виснувано, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Отже, як вже зазначалося вище, у цій справі заявник просить встановити факт перебування двох неповнолітніх дітей на його одноосібному утриманні, тобто факт перебування двох неповнолітніх дітей на утриманні їх батька, оскільки договір про сплату аліментів на неповнолітніх дітей між ним та колишньою дружиною не укладався, утримання своїх дітей він здійснює на підставі домовленостей із колишньою дружиною, та іншого способу підтвердити утримання ним своїх дітей немає. Від повторного шлюбу із іншою жінкою він має ще двох неповнолітніх дітей. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту перебування двох неповнолітніх дітей від попереднього шлюбу на його утриманні, ОСОБА_1 зазначив, що встановлення даного факту необхідне йому для реалізації наміру отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з перебуванням на його утримання чотирьох неповнолітніх дітей, заборгованості із сплати аліментів на утримання яких він немає, що передбачено ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженим постановою КМУ від 16 травня 2024 року №560.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відсутності підстав для відкриття провадження у справі в порядку окремого провадження з огляду на таке.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України.

Частиною першою ст.121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст.122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою ст.157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст.ст.150,151 СК України.

За приписами частини другої ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, необхідних для виховання дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Згідно зі ст.15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій ст.15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Так, ухилення від утримання дитини є самостійною підставою для стягнення аліментів за рішенням суду.

За таких обставин, із настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самосійного утримання дітей батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

У цій справі, яка переглядається у апеляційному порядку, ОСОБА_1 просить встановити факт перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей від попереднього шлюбу, але встановлення такого факту може мати негативні наслідки для колишньої дружини ОСОБА_2 , як матері цих дітей, оскільки ОСОБА_1 просить встановити факт одноосібного утримання доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із огляду на зазначене вбачається, що наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманні) двох неповнолітніх дітей від попереднього шлюбу та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Частиною першою ст.152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої ст.155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного утримання дітей батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного утримання дітей одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків дітей, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дітей.

Отже, факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право.

Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дітей одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Аналогічна позиція викладена Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 та в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 20214 року в справі №344/18112/24.

Підсумовуючи викладене вище, встановлення факту одноосібного утримання батьком дітей не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки існує спір про право щодо участі в утриманні дітей їх матір`ю, приймаючи до уваги існування загрози порушення принципу дотримання найкращих інтересів дітей. Існує спір про право щодо участі одного з батьків в утриманні дітей. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу «невідчужуваності» сімейних обов`язків, у тому числі, обов`язків утримання дітей, ці питання не можуть з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків (матері), а тому факт одноосібного утримання дітей батьком може бути встановлений судом як одна з обставин, що становитиме предмет доказування у спорі між батьками дітей щодо виконання ними обов`язків із утримання дітей, тобто у позовному провадженні за правилами цивільного судочинства, а тому висновок суду першої інстанції про те, спір не може розглядатися судами або в судовому порядку є передчасним.

Відповідно до частини четвертої ст.315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Резюмуючи викладене вище, факт одноосібного утримання неповнолітніх дітей батьком не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, у зв`язку з чим суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті такого провадження, але при цьому суд першої інстанції передчасно зробив висновки про те, що факт одноосібного утримання дітей батьком не може бути встановлений судом як одна з обставин, що може становити предмет доказування у спорі між батьками дітей щодо виконання ними обов`язків з утримання дітей у порядку позовного провадження за правилами цивільного судочинства та помилково послався на положення п.1 частини першої ст.186 ЦПК України, а не на положення частини четвертої ст.315 ЦПК України. У підсумку апеляційний суд змінює ухвалу суду першої інстанції, викладаючи її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, що не суперечить положенням ст.376 ЦПК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд врахував останні висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені Верховним Судом.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 липня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: