Постанова

від 24.12.2024 по справі 405/7040/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 грудня 2024 року м. Кропивницький

справа № 405/7040/24

провадження № 22-ц/4809/1663/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,

за участі секретаря Бойко В. В.,

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи Кропивницька районна рада, Обласне комунальне підприємство «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалуЛенінського районногосуду м.Кіровограда від15жовтня 2024року у складі судді Шевченко І. М. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст заяви

В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою та просив:

- визнати факт належності до права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнати факт помилкового віднесення цього житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до суспільної групи господарств колгоспний двір.

Заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 після матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав у спадщину частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 отримала право власноті на вказану частину житлового будинку на підставі Договору дарування від 10.08.1993.

Зазначений житловий будинок був придбаний дідом заявника ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу від 12.12.1968.

Починаючи з 12.12.1968 житловий будинок має статус спільної сумісної власності подружжя діда заявника ОСОБА_2 та баби заявника ОСОБА_3 , оскільки збудований на землях Бережинської сільської ради.

22.05.2024 ОСОБА_1 ознайомився з рішенням № 52 від 05.02.1987 виконавчого комітету Кіровоградської районної ради депутатів трудящих «Про оформлення права власності на домоволодіння, які розташовані в с. Бережинка Бережинської сільської ради», в якому вказана власником зазначеного будинку ОСОБА_3 .

У вказаному рішенні правовий статус будинку помилково вказано як власність колгоспного двору, адже ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ніколи не вступали в члени колгоспу «Заповіт Леніна».

Завяник зазначав, що встановлення факту приналежності будинку до права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не несе для нього ніяких юридичних наслідків щодо вирішення його прав та обов`язків, оскільки встановлення цього факту буде лише підтвердженням факту отримання ним права на спадщину, яке вже виникло у нього, починаючи з дня відкриття спадщини, тобто з дня смерті ОСОБА_4 , а його заява не пов`язана з вимогами про визнання права власності.

Оскільки вказана помилка у визначенні статусу житлового будинку може призвести до зміни прав ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно, останній звернувся до суду з відповідною заявою.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвала суду мотивована тим, що встановлення факту належності до права спільної сумісної власності подружжя, а також, визнання факту помилкового віднесення цього житлового будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір, породжує права та обов`язки для членів колгоспного двору.

За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що вимоги заявника не можуть бути розглянуті у порядку окремого провадження, оскільки наявний спір про право.

Крім того, суд заначив, що майно про встановлення факту належності якого до спільної сумісної власності подружжя звернувся заявник, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а на вказану територію розповсюджується юрисдикція Кіровоградського районного суду Кіровоградської області.

Короткий зміст апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Ленінськкого районного суду м. Кіровограда від 15 жовтня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції порушив матеріальні та процесуальні права заявника, а також проявив до останнього надмірний формалізм.

Суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність спору про право, не дослідивши належним чином надані докази у справі, а також не заслухавши та не встановивши учасників спору.

В оскаржуваній ухвалі судом не було роз`яснено належним чином до кого ОСОБА_1 має звертатись впорядку позовного провадження, в той час як ніхто не оскаржував його право власності на житловий будинок, а з боку заінтересованих осіб не було жодних заперечень.

ОСОБА_1 зазначає, що в його заяві відсутній спір про право, адже його право власності на житловго будинку підтверджується свідотцвом про право на спадщину за законом.

Відзиви на апеляційну скаргу

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги.

Представники Кропивницької районної ради та Обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронних документів.

Відповідно до положень частини першоїстатті 372 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки заінтересована особа про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положеннямст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої вказаної норми передбачено, що суд розглядає впорядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд розглядає впорядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Суддя відмовляє в відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний із порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Аналогічні за змістом висновки щодо встановлення факту викладені в постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19 (провадження № 61-1128св20), від 29 червня 2022 року у справі № 205/6338/21 (провадження № 61-19306св21).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20)).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18

(провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. Зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Тож справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21).

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається досуду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, якщо немає спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що існує спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19)).

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц (провадження № 61-872св21), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)).

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник посилався на те, що рішенням № 52 від 05.02.1987 виконавчого комітету Кіровоградської районної ради депутатів трудящих «Про оформлення права власності на домоволодіння, які розташовані в с. Бережинка Бережинської сільської ради», власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вказана баба заявника ОСОБА_3 , проте правовий статус будинку помилково вказано як власність колгоспного двору (а. с. 1-4).

Згідно з положеннями ст. 120Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-Vмайно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу.

Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

Відповідно до абзацу другого пункту 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності»спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Пунктом 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності»передбачено, що положення статей 17, 18Закону України «Про власність»щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

- право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

- розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членівдвору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

- у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім`я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

- згідно зі статею 4Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність», загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

За приписами ст. 120, 121, 123Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-VI, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. При цьому розмір часток учасників у праві спільної сумісної власності залежить від участі кожного із членів у його створенні.

Зважаючи на те, що рішенням № 52 від 05.02.1987 виконавчого комітету Кіровоградської районної ради депутатів трудящих «Про оформлення права власності на домоволодіння, які розташовані в с. Бережинка Бережинської сільської ради» правовий статус житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 визначено, як власність колгоспного двору, вимоги заяви ОСОБА_1 про встановлення факту належності до права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначеного житлового будинку, а також визнання факту помилкового віднесення цього житлового будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір, породжує спір про право між заявником та членами двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Таке питання судовим порядком не може вирішуватися за правилами окремого провадження та без участі осіб, цивільних прав і обов`язків яких у контексті права власності на нерухоме майно воно безпосередньо стосується.

Для констатації судом наявності спору про право не вимагається вказівка заявника на такі обставини, встановлення наявності чи відсутності спору про право є обов`язком суду за результатом з`ясування обставин справи, перевірки наданих доказів, матеріалів, оцінки правових позицій учасників процесу тощо при розгляді заяви в порядку окремого провадження.

Враховуючи викладене, такими, що не заслуговують на увагу суду, є посилання в апеляційній скарзі на те, що ніхто не оскаржував право власності заявника на житловий будинок, а з боку заінтересованих осіб не було жодних заперечень.

Враховуючи, що фактично у справі наявний спір щодо житлового будинку між ОСОБА_1 та членами двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні, суд першої інстанції, керуючись ч. 4 ст. 315 ЦПК України, в цілому обґрунтовано та законно відмовив у відкритті провадження у справі.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про наявність спору про право, не дослідивши належним чином надані докази у справі, не заслухавши та не встановивши учасників спору, не знайшли свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги про те, в заяві ОСОБА_1 відсутній спір про право, адже його право власності на житловго будинку підтверджується свідотцвом про право на спадщину за законом, не заслуговують на увагу суду, з огляду на те, що заявник отримав свідотцво про право на спадщину на частину будинку, в той час як вимоги заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, стосуються житлового будинку в цілому.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання.

Оскільки суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалуЛенінського районногосуду м.Кіровограда від15жовтня 2024року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 26.12.2024.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді О. Л. Карпенко

О. І. Чельник