Постанова

від 17.12.2024 по справі 914/3564/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2024 р. Справа №914/3564/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого суддіБонк Т.Б.

СуддівБойко С.М.,

Якімець Г.Г.

секретар судового засідання Шатан Т.О.,

представники сторін:

позивача: не з`явився,

відповідача: Овчарук В.І.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Провесінь-Агроінвест» №б/н від 10.09.2024 (вх. суду від 11.09.2024 № 01-05/2542/24)

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2024 (суддя Горецька З.В.)

у справі № 914/3564/23

за позовом Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Провесінь-Агроінвест», м. Львів,

про стягнення заборгованості,

та зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Провесінь-Агроінвест», м. Львів,

до відповідача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

про визнання недійсним укладеного між департаментом економічної політики Львівської міської ради та ТзОВ «Провесінь-Агроінвест» договору «Про пайову участь» №188 від 10.06.2013 зі змінами, внесеними до нього згідно з Додатковою угодою №149 від 06.07.2017 та застосування наслідків визнання недійсності такого договору - повернення сплачених коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішень судів попередніх інстанцій:

Департамент економічного розвитку Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Провесінь Агроінвест» про стягнення 12 008 786,74 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що між позивачем та відповідачем укладено договір про пайову участь та відповідачем (замовник будівництва) не виконано зобов`язання щодо перерахування пайового внеску в сумі 12 008 786,74 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Провесінь-Агроінвест» подало суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним укладеного між Департаментом економічної політики Львівської міської ради та ТзОВ «Провесінь-Агроінвест» договору «Про пайову участь» №188 від 10.06.2013 зі змінами, внесеними до нього згідно з Додатковою угодою №149 від 06.07.2017 та застосування наслідків визнання недійсності такого договору - повернення сплачених коштів.

Позивач за зустрічним позовом зазначив, що до вказаного договору включено умови про зобов`язання здійснити додаткові відрахування у створення і розвиток інженерно транспортної та соціальної інфраструктури міста особою, котра, разом із будівництвом об`єктів житлової забудови здійснює також і будівництво об`єктів соціальної інфраструктури, що прямо суперечить нормам законодавства, зокрема ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Даний договір вважається офіційно розірваним з 27.12.2023. Водночас позивач просив суд застосувати наслідки недійсності правочину, шляхом стягнення 850 000,00 грн пайового внеску.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.08.2024 у справі № 914/3564/23 первісний позов задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Провесінь -Агроінвест» на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради суму пайового внеску в розмірі 12 008 786,74 грн на створення і розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що обов`язку замовника укласти договір про пайову участь та сплатити кошти пайової участі у відповідному розмірі кореспондує право органу місцевого самоврядування вимагати від замовника сплатити на підставі цього договору кошти пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.

Суд першої інстанції констатував, що у відповідача з моменту укладення Договору до 31.12.2020 існував обов`язок з оплати пайової участі. В зустрічній позовній заяві зазначено, що ТзОВ «Провесінь Агроінвест» здійснює будівництво школи, дитячого дошкільного закладу, спортивних майданчиків, однак належних доказів на підтвердження такого будівництва позивач за зустрічним позовом не надав.

Крім цього, місцевий господарський суд дійшов висновку, що доводи позивача за зустрічним позовом з приводу будівництва об`єктів соціальної інфраструктури не знайшли свого підтвердження в долучених до матеріалів справи доказах. Як наслідок не підлягає задоволенню зустрічний позов про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Провесінь-Агроінвест» звернулось до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2024 у справі№ 914/3564/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Провесінь-Агроінвест» до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задоволити частково, в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору № 188 «Про пайову участь» (зі змінами, внесеними до нього згідно з Додатковою угодою № 149 від 06.07.2017 року), у вигляді обов`язку Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Провесінь-Агроінвест» кошти, у сумі 850 000, 00 грн., що були сплачені як пайовий внесок.

Скаржник стверджує, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що використовуючи своє право на односторонню відмову від одностороннього правочину ТзОВ «Провесінь-Агроінвест» 27.12.2023 року відмовилось від укладеного ним із Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради вищезгаданого одностороннього договору шляхом надіслання на адресу останнього відповідного письмового повідомлення. У цей же день повідомлення про відмову від договору Департаментом економічного розвитку ЛМР було отримане і, відповідно, на думку апелянта, договір вважається офіційно розірваним з 27.12.2023.

Також скаржник зазначає, що відповідно до діючої, станом на 2013 рік, редакції Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме, в пп. 6 пункту 4. ст.40 було зазначено, що у разі будівництва об`єктів житлової забудови до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники за умови спорудження ними на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури.

На переконання скаржника, ТзОВ «Провесінь-Агроінвест», як особа, котра взяла на себе зобов`язання прийняти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, шляхом будівництва об`єктів соціальної інфраструктури, не підлягало залученню до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту

Департамент економічного розвитку Львівської міської ради відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Рух справи в суді апеляційної інстанції:

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2024 справу № 914/3564/23 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Провесінь Агроінвест» №б/н від 10.09.2024 на рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2024 у справі № 914/3564/23.

Процесуальний хід розгляду справи відображено у відповідних ухвалах суду.

У судовому засіданні 03.10.2024, за згодою представників сторін, оголошено перерву до 17.12.2024.

У судовому засіданні 17.12.2024 скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) явки уповноваженого представника не забезпечив, клопотань про відкладення розгляду справи не подав.

Враховуючи те, що Департамент економічного розвитку Львівської міської ради належним чином повідомлений про час і місце судового засідання та те, що у судовому засіданні 03.12.2024 представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) надала суду пояснення щодо поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу по суті за наявними матеріалами та за участі представника, що з`явився.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

10 червня 2013 року між Департаментом економічної політики Львівської міської ради та ТзОВ «Провесінь - Агроінвест» укладено Договір № 188 про пайову участь (далі Договір), де ТзОВ «Провесінь-Агроінвест» - Замовник будівництва.

Згідно з пп. 1.1 Договору, Замовник будівництва зобов`язується здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому Договором.

У відповідності до п. 2.2 Договору Відповідач повинен був сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у розмірі 12 858 786,74 грн по 07 липня 2017 року (але не пізніше дати введення об`єкта в експлуатацію).

06 липня 2017 року між департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та ТзОВ «Провесінь-Агроінвест» була укладена Додаткова угода за № 149 про внесення змін до договору про пайову участь від 10.06.2013 року № 188.

Згідно Додаткової угоди, внесено зміни до п.2.2 договору про пайову участь від 10.06.2013 № 188, такий викладено у новій редакції: « 2.2 Сплатити кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 12 858 786,74 грн по 31 грудня 2020 року (але не пізніше дати введення об`єкта до експлуатації).

05.10.2017 Відповідачем сплачено 850 000,00 грн заборгованості по договору.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, позивачем було направлено відповідачу лист від 27.03.2023 № 2301-вих-36234 про перерахування коштів у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова відповідно до умов Договору, однак, Відповідач не вчинив жодних дій відповідно до змісту вказаного листа.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Провесінь-Агроінвест» зверталось з повідомленням №27/12-1 від 27.12.2023 до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про відмову від договору.

При перегляді рішень місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 ЦК України ).

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI).

За статтею 1 вказаного Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.

Відповідно до ч.2 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до ч. 3 ст. 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (ч.ч. 5,9 статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону. Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 (провадження № 12-81гс19), від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц (провадження № 14-261цс18), від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20 (провадження № 12-34гс21).

Відповідно до додаткової угоди № 149 від 06.07.2017 сплата пайового внеску повинна бути проведена по 31.12.2020 (але не пізніше дати введення об`єкта в експлуатацію). Завершення будівництва відповідно до п. 2.1 Договору 01.09.2017.

У матеріалах справи відсутні докази того, що об`єкт будівництва за адресою м. Львів, вул. Тракт Глинянський, 152 прийнято в експлуатацію.

Аналізуючи положення договору стосовно строку сплати пайового внеску «не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію», його зазначення з одночасним визначенням конкретної дати, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказівка на таку подію має значення у випадку настання такої швидше, ніж настання конкретної дати.

Суд приходить до такого тлумачення умови договору, виходячи із сукупного аналізу умов договору про пайову участь та положень ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка діяла на час укладення договору та відповідно до якої встановлювались зобов`язання замовника по договору про пайову участь.

Так, ст. 40 Закону передбачалось, що кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Договором, що є підставою стягнення в даній справі, визначено для сплати пайового внеску період в часі до 31.12.2020, який за логікою договірних відносин не буде перевищувати строку будівельних робіт, завершення яких відбувається здачею об`єкта в експлуатацію.

Крім цього, суть пайового внеску відповідно до зазначених положень договору та Закону зводиться до його сплати саме до, а не після, прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Оскільки істотними умовами договору пайової участі є розмір пайової участі та строк (графік) сплати пайової участі (ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час укладення договору), то їх невиконання сторонами є порушенням умов договору. Відповідно, обов`язку замовника укласти договір про пайову участь та сплатити кошти пайової участі у відповідному розмірі кореспондує право органу місцевого самоврядування вимагати від замовника сплатити на підставі цього договору кошти пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватись виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Щодо доводів скаржника стосовно того, що ТзОВ «Провесінь-Агроінвест», як особа, котра взяла на себе зобов`язання прийняти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, шляхом будівництва об`єктів соціальної інфраструктури, не підлягало залученню до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, то скаржник не надав та матеріали справи не містять належних, допустимих доказів на підтвердження такого будівництва.

Крім того, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не містять зобов`язань щодо будівництва об`єктів транспортної інфраструктури. Також відсутні докази вчинення заходів щодо вирішення питання транспортного сполучення кварталу з визначенням необхідних робіт з будівництва (реконструкції) об`єктів вуличної дорожньої мережі та вирішення питання обслуговування кварталу громадським транспортом.

Згідно ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ч. 1 ст. 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Тлумачення вказаної норми свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в ст. 4 ЦК України.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17).

Скаржник вказує про те, що 27.12.2023 року Товариство відмовилось від укладеного ним із Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради вищезгаданого одностороннього договору шляхом надіслання на адресу останнього відповідного письмового повідомлення

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статте 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 № 916/1684/18).

Відтак, зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором

При цьому, договір, укладений між сторонами не містить такої умови, що дія договору може припинятися, зокрема в односторонньому порядку.

З огляду на те, що укладений між позивачем та відповідачем договір про пайову участь замовника будівництва у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста є чинним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання сторонами, є правомірним висновок суду попередньої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічної позовної вимоги про стягнення 850 000, 00 грн., що були сплачені як пайовий внесок.

Враховуючи вищенаведене, відсутність у матеріалах справи доказів будівництва об`єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури та те, що розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, колегія суддів зазначає про підставний висновок суду першої інстанції щодо задоволення первісного позову у цій справі та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2024 у справі № 914/3564/23 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції:

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Провесінь Агроінвест» №б/н від 10.09.2024 (вх. суду від 11.09.2024 № 01-05/2542/24) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2024 у справі № 914/3564/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддяТ.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддяГ.Г. Якімець