Постанова

від 19.12.2024 по справі 922/2234/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року м. Харків Справа № 922/2234/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В. , суддя Пуль О.А.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл" (вх.№2256 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2024 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Новіковою Н.А., повний текст рішення складено та підписано 09.09.2024) та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2024 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Новіковою Н.А., повний текст додаткового рішення складено та підписано 23.09.2024) у справі №922/2234/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оренда Тайм", м.Дніпро,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл", м.Київ,

про стягнення пені за договором суборенди нежитлового приміщення в розмірі 389 118,09 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Оренда Тайм" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ "ВФ Ритейл" пені за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 в розмірі 389 118,09 грн та витрат зі сплати судового збору в розмірі 4670,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 в частині внесення своєчасно та в повному обсязі орендних платежів за період березень-липень 2022 року за користування нерухомим майном - нежитловим приміщенням, що розташоване на першому поверсі в будівлі за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-Б, загальною площею 132,1 м кв.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.09.2024 у справі №922/2234/24 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оренда Тайм" пеню за договором суборенди № 12/18 суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 в розмірі 287 171,71 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3446,50 грн.

У стягненні пені в розмірі 101 946,38 грн відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що здійснений позивачем розрахунок пені на суму 389 118,09 грн за загальний період прострочення з 11.03.2022 по 31.12.2023 є помилковим, оскільки правильним та обґрунтованим є розмір пені, нарахований за загальний період прострочення з 11.03.2022 по 30.06.2023 в сумі 287 171,71 грн, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 287 171,71 грн є доведеними, у зв`язку з чим суд задовольнив вимоги позивача в цій частині. В іншій частині позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 101 946,38 грн, нарахованої за період з 01.07.2023 по 31.12.2023, як зазначено судом, є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.

Стосовно заявленого відповідачем у відзиві на позов клопотання про застосування ч. 1 ст. 233 ГК України та ст. ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд зазначив, що фактично відповідач просить зменшити на 100% заявлену позивачем до стягнення з відповідача неустойку (пеню), передбачену п. 5.2 договору суборенди. Однак, відповідачем не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу для зменшення розміру пені відповідно до 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, зокрема не надано сертифікату Київської торгово-промислової палати № 3000-23-1230 від 13.03.2023 та Експертного висновку від 19.08.2022 і витягу з ЄРДР від 29.06.2022, як не надано і інших доказів про наявність форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), які б свідчили про неможливість виконання грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2028 № 12/18 у період з 24.02.2022 по липень 2022 року. Доводи відповідача про неможливість користування орендованим приміщенням у зв`язку із збройною агресією рф, пошкодження орендованого приміщення, наявність сертифікату Київської торгово-промислової палати № 3000-23-1230 від 13.03.2023, Експертного висновку від 19.08.2022 та витягу з ЄРДР від 29.06.2022, вже були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 922/3430/23, які дійшли висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України. За таких обставин, як зазначено в рішенні, відповідачем не доведено неможливість використання орендованого приміщення відповідно до умов договору, у зв`язку з чим він безпідставно та необґрунтовано посилається на наявність підстав для застосування ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшення заявленої позивачем до стягнення з відповідача неустойки (пені), передбаченої п. 5.2 договору суборенди. До того ж, як зазначено судом, зменшення неустойки на 100% не відповідає принципам дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора.

Суд відхилив як безпідставні та необґрунтовані посилання відповідача на те, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, вже компенсовані відповідачем (окрім пені) за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки укладаючи договір суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2028 № 12/18, відповідач свідомо прийняв на себе зобов`язання належно виконувати всі умови зазначеного за договору, тобто погодився з наявністю у нього обов`язку в тому числі й щодо сплати позивачу пені за прострочення строків розрахунків за договором відповідно до п. 5.2 договору суборенди.

Суд не погодився з твердженням відповідача про надмірно великий розмір пені порівняно з простроченим зобов`язанням, оскільки, як зазначено в оскаржуваному рішенні, розмір пені, який визнаний судом обґрунтованим (287 171,71 грн), відповідає розміру та умовам, передбаченим сторонами в п. 5.2 договору суборенди.

Щодо посилання відповідача на те, що стягнення в повному обсязі нарахованої позивачем пені, яка в сукупності з раніше сплаченими відповідачем сумами інфляційних та 3% річних майже дорівнює розміру простроченої заборгованості, вплине на майновий стан відповідача та збільшить його збитковість, суд зазначив, що в матеріалах справи не міститься жодних доказів на підтвердження збитковості відповідача. Додана позивачем до відповіді на відзив фінансова звітність ТОВ "ВФ Ритейл" станом на 31.12.2022, на яку посилається відповідач у запереченні на відповідь на відзив як на підтвердження наявності у ТОВ "ВФ Ритейл" станом на 31.12.2022 збитковості в розмірі 65708 млн грн, визнана судом належним доказом, який би свідчив про тяжкий фінансовий стан та відсутність у відповідача станом на теперішній час можливості виконати належним чином свій обов`язок щодо сплати позивачу пені за прострочення строків розрахунків відповідно до п. 5.2 договору суборенди.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.09.2024 у справі №922/2234/24 задоволено заяву позивача ТОВ "Оренда Тайм" від 12.09.2024 за вих. № б/н (вх. № 23077/24 від 13.09.2024) про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 922/2234/24 частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оренда Тайм" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5535,05 грн.

В решті витрати на професійну правничу допомогу покладено на позивача.

Додаткове рішення обґрунтовано тим, що з огляду на малозначний характер даної справи та незначний обсяг поданих сторонами доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також враховуючи, що обставини, які стали підставою для подання позивачем позову у даній справі вже були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанції у справі № 922/3430/23, за результатами якої відповідачем було відшкодовано позивачу всі судові витрати (зокрема сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11000,00 грн), суд дійшов висновку, що підготовка позову та відповіді на відзив у справі № 922/2234/24 не вимагала значних затрат часу та зусиль адвоката, не потребувала здійснення адвокатом складних розрахунків, аналізу значного обсягу документів та вивчення численної судової практики зі спірних питань, а отже визначений в пунктах 1 та 2 акту про надання правової допомоги 10.09.2024 № б/н розмір вартості послуг адвоката в загальній сумі 15000,00 грн (з яких: за підготовку позовної заяви - 12000,00 грн та за підготовку відповіді на відзив - 3000,00 грн) визнано судом необґрунтованим та таким, що не відповідає критеріям справедливості, реальності, розумності, співмірності та пропорційності до предмету спору у даній справі. Зважаючи на те, що судом позовні вимоги задоволені частково на суму 287 171,71 грн, у відповідності до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 5535,05 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В решті витрати на професійну правничу допомогу залишені за позивачем. Відтак, як зазначено судом, заявлені відповідачем у запереченні на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення клопотання про зменшення витрат на правову допомогу та про покладення витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, задоволено в повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл" з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2024 у справі №922/2234/24 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оренда Тайм" пені за договором №12/18 суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 у розмірі 287 171,71 грн та судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 3 446,50 грн, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2024 у справі №922/2234/24 в повному обсязі та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на наступне:

- в даному спорі відповідачем допущено порушення виконання грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів у період з 24.02.2022 по липень 2022 року, який припав на період початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, що стало підставою для введення воєнного стану;

- як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій у справі 922/3430/23, у приміщенні, яке перебувало у суборенді відповідача, внаслідок бойових дій пошкоджено всі склопакети, відбулось замокання та порушення цілісності стелі, залишилися сліди протікання на стінах, пошкоджено фарбове покриття стін, пошкоджено вхідні двері, що підтверджено Експертним висновком від 19.08.2022 та Витягом з ЄРДР від 29.06.2022, виданого Відділом поліції №2 Харківського районного управління поліції, з якого вбачається, що 29.06.2022 зареєстровано кримінальне провадження № 12022221220000646 за ч.1 ст. 438 ККУ, та зазначено, що в період з 24.02.2022 по 01.04.2022 в результаті здійснення обстрілів з невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру пошкоджено приміщення магазину VODAFONE. Відповідач не умисно чи безпідставно перестав сплачувати орендні платежі, а керувався, на його переконання, законними підставами, оскільки вважав, що існували підстави для застосування до правовідносин ч.6 ст. 762 ЦК України щодо звільнення його від сплати орендних платежів у цей період;

- одразу, як тільки суди розглянули спір у справі 922/3430/23 і дійшли висновку про відсутність підстав для застосування до даних правовідносин ч.6 ст. 762 ЦК України, відповідач добросовісно виконав рішення суду та сплатив всі стягнуті суми у добровільному порядку, що не заперечується позивачем;

- відповідач окрім суми заборгованості в розмірі 512 258,06 грн, у якості відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, сплатив 3% річних у розмірі 19 680,21 грн, інфляційні втрати у розмірі 85 837,57 грн, а всього штрафних санкцій у розмірі 105 517,78 грн;

- позивачем не вказувалось та не надано належних доказів, що підтверджують понесення ним будь-яких збитків у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендних платежів;

- негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, вже компенсовані відповідачем, окрім пені, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку частини 2 статті 625 ЦК України.

В обґрунтування оскарження додаткового рішення зазначає, що оскільки ТОВ ВФ Ритейл оскаржується рішення по даній справі, то у разі задоволення апеляційної скарги ТОВ ВФ Ритейл та скасування оскаржуваного рішення від 09.09.2024, просить суд скасувати і додаткове рішення від 23.09.2024.

02.11.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№14027 від 04.11.2024), в якому останній проти апеляційної скарги заперечує, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2024 та додаткове рішення від 23.09.2024 у справі №922/2234/24 залишити в силі, посилаючись на те, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, фактично зводяться до незгоди з висновками Господарського суду Харківської області у справі №922/2234/24 стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі і спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні первісного позову, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом першої інстанції обставинами справи, та вказані посилання зводяться до переоцінки обставин, встановлених рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/2234/24. Наголошує на тому, що відсутність (недоведеність існування) у позивача збитків не є безумовною підставою для зменшення заявленої неустойки (штрафу, пені). Зазначає, що відповідач в обґрунтування свого клопотання про зменшення розміру пені не надав суду належних доказів поважності причин неналежного виконання свого зобов`язання щодо внесення орендної плати, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Суд першої інстанції правомірно відмовив відповідачу у задоволенні його клопотання щодо зменшення розміру неустойки (штрафу, пені). Стягнення господарським судом з відповідача на користь позивача пені в розмірі 389118,09 грн не вплине істотно на майновий стан відповідача. Щодо доводів скаржника в частині наявності підстав для скасування додаткового рішення господарського суду зазначає, що апеляційна скарга не містить зазначення у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість додаткового рішення господарського суду (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції та додаткове рішення залишити без змін. Заявив клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, розмір яких складає 11 000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2018 між ПрАТ Хардіпротранс (орендодавцем) та ФОП Пуповим С.В. (орендарем) укладено договір оренди нежитлового приміщення б/н, згідно з яким орендодавець надає, а орендар отримує в користування нежитлові приміщення робочою площею 132,1 кв.м. в будівлі інституту за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 29-Б, для використання згідно з актом прийому-передачі, з правом користування комунікаціями інституту.

Відповідно до п.1.3 договору оренди нежитлового приміщення б/н від 24.12.2018 мета оренди використання нежитлових приміщень у господарській діяльності орендаря, та/або здавання в суборенду.

24.12.2018 між ФОП Пуповим Сергієм Валентиновичем (орендодавцем) та ТОВ "Оренда Тайм" (орендарем) укладено договір суборенди нежитлового приміщення №10/13, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування на умовах цього договору нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 132,1 кв. м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 29-Б, відповідно до акту прийому передачі, з правом користування комунікаціями інституту (орендодавця), за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 29-Б, для використання з метою передачі в суборенду згідно з доданим актом прийому-передачі, з правом користування комунікаціями інституту.

24.12.2018 між ТОВ "Оренда Тайм" (орендарем) та ТОВ "ВФ Ритейл" (суборендарем) укладено договір № 12/18 суборенди нежитлового приміщення, згідно з п. 1.1 якого, на підставі цього договору орендар передає, а суборендар приймає на умовах суборенди в строкове, платне користування нежитлове приміщення першого поверху, розташоване у будівлі за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 29-Б, згідно додатку № 1 Поверхова схема приміщення, загальною площею 132,1 кв. м. Технічний стан приміщення, що передається в суборенду, визначається в акті прийому - передачі.

Приміщення передається в суборенду суборендарю з метою розміщення магазину з продажу непродовольчих товарів. Орендар надає свою згоду на розміщення суборендарем у приміщенні апарату з прийому платежів типу I-Box. Розміщення такого апарату не потребує укладання будь-яких інших договорів з орендарем та здійснюється суборендарем на власний розсуд на підставі його домовленості із відповідною організацією (п.1.2 договору).

Згідно з п. 1.3 договору приміщення знаходиться у користуванні орендаря на підставі договору суборенди № 10/3 від 24.12.2018 між ФОП Пупов С.В. та ТОВ Оренда тайм.

Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що суборендар вступає у строкове платне користування приміщенням з моменту підписання повноважними представниками сторін акту прийому-передачі приміщення в суборенду, якщо інше не буде передбачено цим договором.

За умовами п.2.2 договору прийом-передача приміщення в суборенду здійснюється сторонами за актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками обох сторін у строк до 10.01.2019. До цього моменту орендар зобов`язується звільнити від майна та передати приміщення суборендарю за актом прийому-передачі. У акті прийому-передачі вказуються характеристика, технічний стан приміщення та показники приладів обліку комунальних послуг, перелік, склад і стан майна, якими укомплектовано приміщення. Форма визначається в додатку № 2 до цього договору. Вказаний акт є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 2.3 договору у разі закінчення строку дії договору або при його достроковому розірванні відповідно до умов даного договору, впродовж 5 календарних днів орендар зобов`язаний прийняти приміщення за актом прийому-передачі, а суборендар зобов`язаний повернути приміщення орендарю у стані, в якому приміщення перебувало на момент передачі його в суборенду, із урахуванням нормального зносу приміщення за період строку дії даного договору. При цьому зміна архітектурно-планувальних характеристик приміщення, у тому числі демонтаж або монтаж перегородок у межах приміщення, та ремонт не визнається шкодою приміщення та компенсації суборендарем не підлягає.

Приміщення вважається фактично переданим (повернутим) з суборенди суборендарем з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (повернення) приміщення з суборенди, з цього моменту нарахування та сплата орендної плати за цим договором припиняється (п.2.4. договору).

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата з урахуванням індексу інфляції є фіксованою, підлягає сплаті суборендарем орендарю щомісячно до 10 числа за поточний місяць, та становить 160 000,00 грн без ПДВ. У суму орендної плати включається плата за користування приміщенням та плата за користування земельною ділянкою, на якій розташоване приміщення.

За період 15 календарних днів з дати підписання акту прийому-передачі орендна плата із урахуванням її індексації є фіксованою та становить 100,00 грн без ПДВ. Даний період надається орендарем суборендарю із метою проведення ним опоряджувальних робіт у приміщенні з метою пристосування його для здійснення своєї господарської діяльності (п.3.1.1 договору).

Орендна плата починає нараховуватись з моменту передачі приміщення орендарем суборендарю за актом прийому-передачі (п. 3.2 договору).

Пунктом 3.5 договору визначено, що у разі, якщо строк суборенди розпочинається не з першого числа відповідного місяця та/або строк суборенди закінчується не в останнє число відповідного місяця, орендна плата за такі неповні перший та останній місяць розраховується орендарем та сплачується суборендарю пропорційно кількості днів у таких місяцях, протягом яких орендується приміщення.

За умовами п. 3.7 договору надмірно перерахована суборендарем орендарю сума грошових коштів зараховується в рахунок майбутніх платежів або підлягає поверненню суборендарю протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати зарахування її на рахунок орендаря.

Загальна сума даного договору складає суму всіх платежів суборендаря протягом строку дії договору, проведених на підставі рахунків та актів наданих послуг, які готує орендар (п.3.8. договору).

Пунктом 3.10 договору сторони погодили, що орендар сплачує оренду плату за останній місяць оренди, у розмірі згідно з п. 3.1, на протязі 15 днів з моменту підписання даного договору.

Сторони погодили, що орендар сплачує орендну плату за перший місяць оренди у розмірі згідно п. 3.1 на протязі 15 днів з моменту підписання акту прийому-передачу до даного договору (п. 3.11 договору).

Відповідно до п.5.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України.

Згідно з п.5.2 договору в разі порушення з вини суборендаря строків проведення розрахунків з орендарем, зазначених у розділі 3 цього договору, суборендар сплачує орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Умовами п.5.3 договору передбачено, що пеня сплачується суборендарем на підставі письмової вимоги орендаря, при її відсутності пеня не нараховується та не сплачується.

Пунктом 7.1 договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 01.12.2021 (включно).

Відповідно до акту прийому-передачі від 24.12.2018 орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування на умовах договору суборенди нежитлове приміщення за адресою: м. Харків, вул. Різдвяна, 29-Б, згідно додатку № 1 Поверхова схема приміщення, загальною площею 132,1 кв.м.

В подальшому між сторонами укладено ряд додаткових угод, відповідно до яких сторонами погоджено зміну в частині здійснення орендної плати. Зокрема додатковою угодою № 7 від 29.10.2021 сторонами погоджено, що починаючи з 01.01.2022 по 31.03.2022 включно, орендна плата встановлюється на рівні 120 000,00 грн без ПДВ за повний місяць оренди.

Як свідчать матеріали справи, спірні правовідносини щодо неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 в частині внесення своєчасно та в повному обсязі орендних платежів за період березень-липень 2022 року, були предметом розгляду господарського суду у справі № 922/3430/23.

Так, рішенням Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі № 922/3430/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оренда Тайм", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Приватне акціонерне товариство "Харківський проектно - вишукувальний інститут об`єктів транспорту", 2) Фізична особа - підприємець Пупов Сергій Валентинович, до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл", про стягнення 4 757 014,57 грн, та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оренда Тайм", про стягнення 132 129,03 грн, у первісному позові відмовлено частково. Стягнуто з ТОВ "ВФ Ритейл" на користь ТОВ "Оренда Тайм" суму боргу за договором суборенди в розмірі 512 258,06 грн (за період з 11.03.2022 по 14.07.2022), 3% річних у розмірі 19 690,21 грн, інфляційні втрати у розмірі 61 941,91 грн та судовий збір у розмірі 7126,56 грн. В частині стягнення суми боргу в розмірі 160 000,00 грн, 3% річних у розмірі 5045,20 грн, інфляційних втрат у розмірі 23895,66 грн та неустойки в розмірі 3 974 193,53 грн - відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 22.12.2023 у справі № 922/3430/23 стягнуто з ТОВ "ВФ Ритейл" на користь ТОВ "Оренда Тайм" суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11 000,00 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2024, рішення Господарського суду Харківської області від 06.12.2023 у справі №922/3430/23 скасовано в частині відмови у задоволенні позову ТОВ Оренда Тайм до ТОВ ВФ Ритейл про стягнення інфляційних втрат у розмірі 23 895,66 грн та в цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено. В іншій частині рішення залишено без змін. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2023 у справі № 922/3430/23 залишено без змін.

Задовольняючи частково первісні позовні вимоги, зокрема в частині стягнення основного боргу, судами першої та апеляційної інстанції в межах справи №922/3430/23 встановлено, що правильним є нарахування за березень 2022 року 120 000,00 грн, за квітень 2022 року 160 000,00 грн, за травень 2022 року 160 000,00 грн, за червень 2022 року 160 000,00 грн, за 14 днів липня 2022 року 72 258,06 грн, що складає загальну суму 672 258,06 грн. З врахуванням того, що відповідачем за первісним позовом було сплачено орендну плату за останній місяць оренди в розмірі 160 000,00 грн, то від 672 258,036 грн необхідно відняти 160 000,00 грн, тому сума боргу складає 512 258,06 грн.

В частині зустрічних позовних вимог судом встановлено відсутність підстав щодо звільнення відповідача від сплати орендної плати за період з березня 2022 року по липень 2022 року, визначених ч. 6 ст. 762 ЦК кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ТОВ ВФ Ритейл виконало постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 у справі № 922/3430/23 добровільно шляхом перерахування на користь ТОВ Оренда Тайм суми боргу в розмірі 512 258,06 грн, 3% річних у розмірі 19680,21 грн, інфляційних втрат у розмірі 85837,57 грн та сум судових витрат, що не заперечується позивачем.

Як зазначає позивач, п.5.2 договору 12/18 суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 сторони погодили, що в разі порушення з вини суборендаря строків проведення розрахунків з орендарем, зазначених у розділі 3 цього договору, суборендар сплачує орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення. Водночас пункт 5.3 договору містить застереження про те, що пеня сплачується суборендарем на підставі письмової вимоги орендаря, при її відсутності пеня не нараховується та не сплачується.

ТОВ Оренда Тайм направило на адресу ТОВ ВФ Ритейл вимогу від 12.07.2022 № 7, в якій просило відповідача погасити борг з орендної плати у розмірі 543 225,80 грн, компенсувати вартість комунальних послуг відповідно до показників лічильників на день звільнення приміщення, сплатити пеню у сумі 38 164,21 грн, 3% річних у сумі 3 278,13 грн, інфляційні втрати у сумі 11 280,00 грн, привести об`єкт оренди у стан, який існував на момент передачі майна в користування суборендаря.

Позивач зазначає, що враховуючи те, що позовна заява ТОВ Оренда Тайм до ТОВ ВФ Ритейл у справі № 922/3430/23 не містила вимог щодо стягнення пені за порушення строків проведення розрахунків з орендарем, він має право, відповідно до договору, на нарахування пені в розмірі 389 118,09 грн за загальний період з 11.03.2022 по 31.12.2023.

18.06.2024 ТОВ Оренда Тайм надіслало ТОВ ВФ Ритейл досудову вимогу про стягнення пені за договором 12/18 суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 у розмірі 389 118,09 грн.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.526 ЦК України, яка кореспондується з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами у даній справі договір є договором суборенди нежитлового приміщення.

Згідно з ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Обов`язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений ч. 3 ст. 285 ГК України.

За приписами ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Статтею 774 ЦК України передбачено, що передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що в даному спорі відповідачем допущено порушення виконання грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів у період з 24.02.2022 по липень 2022 року, який припав на період початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, що стало підставою для введення воєнного стану. У приміщенні, яке перебувало у суборенді відповідача, внаслідок бойових дій пошкоджено всі склопакети, відбулось замокання та порушення цілісності стелі, залишилися сліди протікання на стінах, пошкоджено фарбове покриття стін, пошкоджено вхідні двері, що підтверджено Експертним висновком від 19.08.2022 та Витягом з ЄРДР від 29.06.2022, виданого Відділом поліції №2 Харківського районного управління поліції.

Як вже зазначалось, підставою для звернення позивача до суду з даним позовом щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 389 118,09 грн стало неналежне виконання останнім своїх зобов`язань за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 в частині внесення своєчасно та в повному обсязі орендних платежів за період березень-липень 2022 року.

Зважаючи на те, що Східним апеляційним господарським судом у постанові від 12.03.2024 у справі № 922/3430/23 було встановлено факт несплати ТОВ ВФ Ритейл на користь ТОВ Оренда Тайм орендної плати за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 за період з березня 2022 року по липень 2022 року в загальному розмірі 512 258,06 грн, що стало підставою для стягнення з відповідача суми боргу за вказаним договором в розмірі 512 258,06 грн, 3% річних у розмірі 19680,21 грн та інфляційних втрат у розмірі 85 837,57 грн, в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України, факт порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача внаслідок несплати орендної плати за договором суборенди за період з березня 2022 року по липень 2022 року є встановленим та не потребує доказування.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 216 ГК України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 ГК України).

Чинний ГК України не розкриває окремо визначення понять "неустойка", "штраф", "пеня". Натомість правове визначення таких понять містять, зокрема, положення статті 549 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).

Текстуальне тлумачення положень статті 549 ЦК України свідчить, що законодавець у цій нормі пов`язує визначення пені як виду неустойки з такими кваліфікуючими ознаками як її обчислення:

1) за кожен день прострочення виконання;

2) у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання.

Системний аналіз наведених норм дозволяє стверджувати, що незалежно від того, які правовідносини урегульовано конкретними нормами права, наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкції), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Отже, поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені.

Тобто вжитий законодавцем у цьому випадку займенник "кожний (кожен)" пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення.

Натомість порядок застосування штрафних санкцій закріплено в нормах статті 232 ГК України, частина шоста якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22.

Пунктом 4 ст.231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Відповідно до п.5.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України.

Згідно з п.5.2 договору в разі порушення з вини суборендаря строків проведення розрахунків з орендарем, зазначених у розділі 3 цього договору, суборендар сплачує орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Умовами п.5.3 договору передбачено, що пеня сплачується суборендарем на підставі письмової вимоги орендаря, при її відсутності пеня не нараховується та не сплачується.

ТОВ Оренда Тайм направило на адресу ТОВ ВФ Ритейл вимогу від 12.07.2022 № 7, в якій просило відповідача погасити борг з орендної плати у розмірі 543 225,80 грн, компенсувати вартість комунальних послуг відповідно до показників лічильників на день звільнення приміщення, сплатити пеню у сумі 38 164,21 грн, 3% річних у сумі 3 278,13 грн, інфляційні втрати у сумі 11 280,00 грн, привести об`єкт оренди у стан, який існував на момент передачі майна в користування суборендаря.

18.06.2024 ТОВ Оренда Тайм надіслало ТОВ ВФ Ритейл досудову вимогу про стягнення пені за договором 12/18 суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 у розмірі 389 118,09 грн, що підтверджується наданою до позову роздруківкою довідки про відстеження поштового відправлення.

Враховуючи те, що встановлений судом в межах справи №922/3430/23 факт порушення відповідачем умов договору суборенди нежитлового приміщення щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати за період з березня 2022 року по липень 2022 року в загальному розмірі 512 258,06 грн, що з урахуванням ч.4 ст.75 ГПК України не потребує доказування, направлення позивачем на адресу відповідача вимоги про сплату пені, з огляду на умови п. 5.2, 5.3 договору суборенди, у позивача виникло право вимагати сплати відповідачем пені, нарахованої за порушення строків виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до п.3.1 договору орендна плата підлягає сплаті суборендарем орендарю щомісячно до 10 числа за поточний місяць.

Як вже зазначалось, заборгованість відповідача по сплаті орендної плати виникла за період з березня 2022 року по липень 2022 року.

В позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача пеню нараховану за загальний період прострочення з 11.03.2022 по 31.12.2023.

Як вже зазначалось, положеннями частини шостої статті 232 ГК України передбачено шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій.

Разом з цим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2 №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих положень ГК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 №651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

За таких обставин, як правильно зазначено судом першої інстанції, враховуючи продовження на строк дії карантину (по 30.06.2023) 6-місячного строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, правильним періодом нарахування пені за несплату орендної плати за березень-червень 2022 року є загальний період з 11.03.2022 (з першого дня, коли зобов`язання мало бути виконано) по 30.06.2023 (дату припинення дії карантину), тому обґрунтованим є розмір пені, нарахований за загальний період прострочення з 11.03.2022 по 30.06.2023 в сумі 287 171,71 грн, у зв`язку з чим судом правомірно відмовлено в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 101 946,38 грн, нарахованої за період з 01.07.2023 по 31.12.2023.

Разом з цим, у відзиві на позовну заяву відповідач просив застосувати ч.1 ст.233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Місцевий господарський суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені, дійшов висновку про відсутність у даному випадку виключних обставин, які могли б стати підставою для застосування судом положень ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України стосовно можливості зменшення відповідачу розміру штрафних санкцій, тому відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені у повному обсязі.

Однак, колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування судом положень ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України стосовно можливості зменшення відповідачу розміру штрафних санкцій, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини 1 статті 550 ЦК України.

Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду).

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Тобто, право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та ін.).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20).

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.12.2024 у cправі № 904/872/24.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20).

Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України (постанови Верховного Суду від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі № 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі № 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22).

В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що в даному спорі відповідачем допущено порушення виконання грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів у період з 24.02.2022 по липень 2022 року, який припав на період початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, що стало підставою для введення воєнного стану. Крім того, як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій у справі 922/3430/23, у приміщенні, яке перебувало у суборенді відповідача внаслідок бойових дій пошкоджено всі склопакети, відбулось замокання та порушення цілісності стелі, залишилися сліди протікання на стінах, пошкоджено фарбове покриття стін, пошкоджено вхідні двері, що підтверджено Експертним висновком від 19.08.2022 та Витягом з ЄРДР від 29.06.2022, виданого Відділом поліції №2 Харківського районного управління поліції, з якого вбачається, що 29.06.2022 зареєстровано кримінальне провадження № 12022221220000646 за ч.1 ст. 438 ККУ, та зазначено, що в період з 24.02.2022 по 01.04.2022 в результаті здійснення обстрілів з невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру пошкоджено приміщення магазину VODAFONE. Тобто, як зазначає відповідач, зазначене свідчить про те, що він не виконував зобов`язання зі сплати орендних платежів, зважаючи на наявність спірної ситуації з приводу можливості використання приміщення відповідно до умов договору. Також у справі №922/3430/23 судами встановлено, що факт неможливості використання орендованого приміщення відповідно до умов договору, підтверджено сертифікатом Київської торгово-промислової палати №3000-23-1230 від 13.03.2023. Вказане, на думку відповідача, свідчить про те, що відповідач не умисно чи безпідставно перестав сплачувати орендні платежі, а керувався, на його переконання, законними підставами, оскільки вважав, що існували підстави для застосування до правовідносин ч.6 ст. 762 ЦК України щодо звільнення його від сплати орендних платежів у цей період. Одразу, як тільки суди розглянули вказаний спір у справі 922/3430/23 і дійшли висновку про відсутність підстав для застосування до даних правовідносин ч.6 ст. 762 ЦК України, відповідач добросовісно виконав рішення суду та сплатив всі стягнуті суми у добровільному порядку, що не заперечується позивачем. Окрім суми заборгованості в розмірі 512 258,06 грн, у якості відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, відповідач сплатив 3% річних у розмірі 19 680,21 грн, інфляційні втрати у розмірі 85 837,57 грн, а всього штрафних санкцій у розмірі 105 517,78 грн.

Існування на території України надзвичайних обставин, зокрема введення з 24.02.2022 у зв`язку з повномасштабною військовою агресією російської федерації проти України воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/20 22 "Про введення воєнного стану в Україні", який в подальшому відповідними Указами Президента України був неодноразово продовжений та триває по теперішній час, неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності між суб`єктами господарювання, є загальновідомим фактом та підтверджене, зокрема листом Торгово-промислової палати України (далі по тексту - ТПП України) № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Зазначеним листом ТПП України на підставі ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР та Статуту ТПП України засвідчила настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Тобто, вказаним листом ТПП України визнала форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року, та підтвердила, що зазначені обставини, починаючи із зазначеної дати (24.02.2022), до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Згідно зі ст. 1 Закону України від 12.05.2015 Про правовий режим воєнного стану воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до частини першої, другої статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК України).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс - мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс - мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:

"- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката".

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем не надано до матеріалів справи № 922/2234/24 жодних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу для зменшення розміру пені відповідно до 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, зокрема не надано сертифікату Київської торгово-промислової палати № 3000-23-1230 від 13.03.2023, Експертного висновку від 19.08.2022 та витягу з ЄРДР від 29.06.2022, як не надано і інших доказів про наявність форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), які б свідчили про неможливість виконання грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 у період з 24.02.2022 по липень 2022 року.

Разом з цим, як вбачається зі змісту судових рішень у справі № 922/3430/23, доводи відповідача про неможливість користування орендованим приміщенням у зв`язку із збройною агресією рф, пошкодження орендованого приміщення, наявність сертифікату Київської торгово-промислової палати № 3000-23-1230 від 13.03.2023, Експертного висновку від 19.08.2022 та витягу з ЄРДР від 29.06.2022 були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 922/3430/23.

Так, зокрема судом апеляційної інстанції у постанові від 12.03.2024 у справі № 922/3430/23 зазначено, що по переліченим у пунктах 3, 4 підставах (пошкодження склопакету вітрини в результаті бойових дій; пошкодження замків вхідної групи в результаті протиправних дій сторонніх осіб) Відділом поліції №2 Харківського районного управління поліції зареєстровано кримінальне провадження № 12022221220000646 за ч.1 ст. 438 ККУ, що підтверджується Витягом з ЄРДР від 29.06.2022, з якого вбачається, що в період з 24.02.2022 по 01.04.2022 в результаті здійснення обстрілів з невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру пошкоджено приміщення магазину.

Судом апеляційної інстанції у даній справі №922/2234/24 враховується, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій наказом №309 від 22.12.2022, Харківська міська територіальна громада перебувала у переліку територій активних бойових дій з 24.02.2022 по 15.09.2022, тобто у період за який позивачем нарахована пеня.

Представниками сторін у судовому засіданні 19.12.2024 не заперечувався факт пошкодження орендованого приміщення.

Колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про відхилення доводів відповідача щодо пошкодження орендованого приміщення у зв`язку із збройною агресією рф, оскільки вони вже були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 922/3430/23, які дійшли висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України, з огляду на те, що висновки здійснені судом в межах справи № 922/3430/23 стосувалися підстав для нарахування та стягнення заборгованості з орендної плати, а також наявність/відсутність підстав для звільнення відповідача від її сплати, в межах же даної справи оцінка даним доводам відповідача повинна надаватися в контексті предмету позову щодо наявності/ відсутності підстав для зменшення нарахованих штрафних санкцій за несвоєчасну сплату орендної плати.

При цьому суд апеляційної інстанції відхиляє посилання представника позивача у судовому засіданні на те, що відповідач, підписуючи договір, прийняв на себе зобов`язання належно виконувати всі умови зазначеного договору, тобто погодився з наявністю у нього обов`язку в тому числі й щодо сплати позивачу пені за прострочення строків розрахунків за договором, з огляду на те, що передбачення такої виключної обставини, як збройна агресія росії проти України та введення в Україні в зв`язку з цим воєнного стану, продовження строків згідно із п. 7 Прикінцевих положень ГК України (продовження присічного строку для нарахування пені у 6 місяців) та п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, станом на момент підписання договору (24.12.2018), було неможливим.

Колегія суддів також враховує, що за судовим рішенням у справі №922/3430/23 з відповідача стягнуто 3% річних та інфляційні нарахування у загальному розмірі 105 517,78 грн, які хоча і не є штрафними санкціями, проте є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пеня ж у розмірі 287 171,71 грн, яку суд визнав обґрунтованою у даній справі, становить 56% від суми основного боргу (512 258,06 грн), тобто не забезпечує баланс інтересів сторін порушеного зобов`язання. Колегія суддів зазначає, що стягнення пені у повному обсязі у даній справі не повинно становити непомірний тягар для відповідача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача.

Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із правовою засадою свободи договору (пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України), якою обґрунтоване оскаржуване судове рішення, також містить такі засади як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні питання про зменшення пені колегія суддів бере до уваги встановлені раніше обставини збройної агресії рф та її фактичні та правові наслідки для спірних правовідносин, факт відсутності основного боргу за укладеним між сторонами договором (зокрема, його повне виконання), стягнення сум інфляційних втрат та відсотків річних, співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені, оскільки заявлені до стягнення штрафні санкції є неспівмірним із наслідками порушення, а також те, що порушення виконання зобов`язання за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи відповідача в частині наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій частково знайшли своє підтвердження, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача на 50% від заявленої позивачем суми пені, оскільки таке зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, не відповідають встановленим обставинам справи, а також судом не враховано принципи справедливості, добросовісності і розумності, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а клопотання відповідача про застосування судом положень ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій підлягає задоволенню частково, а саме щодо зменшення розміру пені на 50%, тобто у розмірі 143 585,86 грн.

Щодо вимоги апеляційної скарги в частині скасування додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2024 у справі №922/2234/24, колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскільки, ТОВ «ВФ Ритейл» оскаржує рішення у даній справі, то у разі задоволення апеляційної скарги ТОВ «ВФ Ритейл» та скасування оскаржуваного рішення від 09.09.2024, просить суд скасувати і додаткове рішення від 23.09.2024.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване нормами статті 131-2 Конституції України, статті 16 ГПК, відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Статтею 221 ГПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Відповідно до ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.123 ГПК України).

Пунктом 1 ч.3 ст.123 ГПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Виходячи із змісту положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Виходячи із змісту ст.15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 цього Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Як свідчать матеріали справи, у позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, згідно з яким сума судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, складає орієнтовно 22 170,00 грн, в т.ч.: судовий збір у розмірі 4670,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу (з яких: за складання (підготовку) позовної заяви 12000,00 грн; за складання відповіді на відзив 3000,00 грн; за складання заяв або клопотань з процесуальних питань по 2500,00 грн за одне клопотання або заяву).

12.09.2024 позивачем через підсистему Електронний суд подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій заявник просить ухвалити додаткове рішення у справі № 922/2234/23 про стягнення з ТОВ "ВФ Ритейл" на користь ТОВ Оренда Тайм витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачем до заяви про ухвалення додаткового рішення надано: договір про надання правової допомоги №78 від 17.05.2023; додаткову угоду № 03 від 15.06.2024 до договору; детальний опис наданих адвокатом послуг та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ТОВ Оренда Тайм у справі № 922/2234/23 від 10.09.2024; акт про надання правової допомоги 10.09.2024; ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АН №1167997; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН №4955 від 31.01.2018 на ім`я Дородних Сергій Володимирович.

Так, як свідчать матеріали справи, 17.05.2023 між ТОВ Оренда Тайм (клієнтом) та Адвокатським Бюро Дородних Сергія (адвокатським бюро), укладено договір про надання правової допомоги №78, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро, відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін, а клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро гонорар за надання правової допомоги та погоджені сторонами фактичні витрати адвокатського бюро, що необхідні для виконання цього договору.

За змістом п.п. 2.1. договору на виконання доручення клієнта адвокатське бюро, зокрема: надає усні та письмові довідки та консультації щодо законодавства, рекомендації та роз`яснення щодо суті та юридичних наслідків правочинів; складає заяви, звернення, позовні заяви, пояснення, скарги (у тому числі апеляційні та касаційні) та інші документи правового характеру; забезпечує захист прав та охоронюваних законом інтересів клієнта під час розгляду цивільних, господарських, адміністративних та інших справ у загальних, спеціалізованих, третейських, інших судах України, створених відповідно до законодавства.

Згідно з п. 4.1 договору розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої п.п. 2.1.1-2.1.4, 2.1.7.- 2.1.9 цього договору встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін відповідно до додатків та/або додаткових угод до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 4.2 договору розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої п.п. 2.1.5, 2.1.6 цього договору у справах (спорах), що мають майновий характер, встановлюються у відсотковому розмірі від ціни позову, суми податкового повідомлення-рішення (іншого акту суб`єкта владних повноважень), рішення за яким прийнято судом (уповноваженим) органом на користь клієнта або у фіксованому розмірі за домовленістю сторін (відповідно до додатків та/або додаткових угод до цього договору).

За умовами п.4.3 договору суми гонорару зазначаються адвокатським бюро в актах про надання правової допомоги, які формуються ним в міру необхідності.

Розмір гонорару не включає фактичні витрати, пов`язані з виконанням доручень клієнта (відрядження, добові тощо), якщо інше не передбачено домовленістю сторін (п. 4.7 договору).

Згідно з п. 4.8 договору клієнт здійснює оплату гонорару протягом 45 календарних днів з моменту підписання акту про надання правової допомоги виконаних робіт відповідно до розрахунку в порядку п. 3.1 цього договору.

15.06.2024 між сторонами підписано додаткову угоду № 03 до договору, згідно з п. 1.1 якої клієнт доручає, а адвокатське бюро, відповідно до чинного законодавства України приймає на себе зобов`язання за винагороду надати клієнту правничу допомогу, а саме: підготувати (скласти) позовну заяву про стягнення з ТОВ "ВФ Ритейл" на користь ТОВ "Оренда Тайм" пені за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 та здійснити представництво і захист прав та законних інтересів клієнта в Господарському суді Харківської області у цій справі.

В пункті п. 2.1 додаткової угоди від 15.06.2024 № 03 до договору сторони погодили, що розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої п. 1.1 цієї угоди, встановлюється в розмірі:

-складання (підготовка) позовної заяви - 12000,00 грн;

-складання відповіді на відзив 3000,00 грн;

-складання заяв або клопотань з процесуальних питань від 2500,00 грн за одне клопотання або заяву.

Зі змісту детального опису від 10.09.2024 вбачається, що адвокатом було надано наступні послуги:

-підготовка (складання) позовної заяви про стягнення з ТОВ "ВФ Ритейл" на користь ТОВ "Оренда Тайм" пені за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 вартість послуг 12000,00 грн;

-підготовка (складання) відповіді на відзив у справі № 922/2234/24 вартість послуг 3000,00 грн.

Відповідно до акту про надання правової допомоги від 10.09.2024 адвокатським бюро відповідно до договору та додаткової угоди № 03 від 15.06.2024 до цього договору надано клієнту правничу допомогу на загальну суму 15000,00 грн, з яких:

-підготовка (складання) позовної заяви про стягнення з ТОВ "ВФ Ритейл" на користь ТОВ "Оренда Тайм" пені за договором суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 № 12/18 вартість послуг 12000,00 грн;

-підготовка (складання) відповіді на відзив у справі № 922/2234/24 вартість послуг 3000,00 грн.

Зі змісту пунктів 3, 4 акту про надання правової допомоги від 10.09.2024 вбачається, що підписанням цього акту сторони підтвердили факт надання послуг відповідно до положень договору про надання правової допомоги № 78 від 17.05.2023 та додаткової угоди № 03 від 15.06.2024 до цього договору; зауважень та скарг одна до одної стосовно виконання договору та додаткової угоди до нього сторони не мають.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що застосовується як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах відомості щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц звернула увагу не те, що: 1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу; 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до ст.19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року у справі № 903/135/23(903/148/23)).

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) (пункт 128) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Апеляційний суд зазначає, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянтом взагалі не наведено будь-яких обґрунтувань, що саме було порушено судом при прийнятті додаткового рішення.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, враховуючи те, що дана справа має незначний обсяг поданих позивачем доказів у справі, судом було здійснено її розгляд без проведення судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними в справі матеріалами, зокрема за матеріалами, що були додані до позовної заяви та відповіді на відзив, обставини, які стали підставою для подання позивачем позову у даній справі вже були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанції у справі № 922/3430/23, за результатами якої відповідачем було відшкодовано позивачу всі судові витрати (зокрема сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11000,00 грн), підготовка позову та відповіді на відзив у справі № 922/2234/24 не вимагала значних затрат часу та зусиль адвоката, не потребувала здійснення адвокатом складних розрахунків, аналізу значного обсягу документів та вивчення численної судової практики зі спірних питань, а отже визначений в пунктах 1 та 2 акта про надання правової допомоги від 10.09.2024 розмір вартості послуг адвоката в загальній сумі 15000,00 грн (з яких: за підготовку позовної заяви - 12000,00 грн та за підготовку відповіді на відзив - 3000,00 грн), є необґрунтованим й не відповідає критеріям справедливості, реальності, розумності, співмірності та пропорційності до предмету спору у даній справі, в зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що реальна, розумна, справедлива та співмірна із предметом спору у даній справі вартість наданих адвокатом позивачу послуг з правничої допомоги щодо підготовки позовної заяви та підготовки відповіді на відзив у справі № 922/2234/24 становить 7500,00 грн.

Враховуючи те, що обґрунтованою сумою пені є розмір 287 171,71 грн (без врахування зменшення судом апеляційної інстанції суми на 50%), у відповідності до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 5535,05 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково, в зв`язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2024 у справі №922/2234/24 підлягає зміні.

Підпунктами б), в) п.4 ч.1 ст.282 ГПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; в) розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до ч.9 ст129 ГПК України, покладається на відповідача, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій останнього.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 статті 275, п.3 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 09.09.2024 у справі №922/2234/24 змінити.

Викласти пункти 2, 3 резолютивної частини рішення в такій редакції:

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл" (01601, м.Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, код ЄДРПОУ 41457291) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оренда Тайм" (49089, м.Дніпро, вул. Будівельників, буд. 21/1, код ЄДРПОУ 42623838) пеню за договором суборенди № 12/18 суборенди нежитлового приміщення від 24.12.2018 в розмірі 143 585,86 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4669,42 грн.

3. У стягненні пені в розмірі 143 585,85 грн відмовити.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.09.2024 у справі №922/2234/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.12.2024

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.В. Лакіза

Суддя О.А. Пуль