Рішення

від 12.12.2024 по справі 927/701/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

12 грудня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/701/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

За первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ»,

код ЄДРПОУ 39482580, вул. Борщагівська, буд. 30А, корп. 15, кв. 157, село Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08130

до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина»,

код ЄДРПОУ 30875436, вул. Незалежності, буд. 51, с. Калюжинці, Прилуцький район, Чернігівська область, 17311

Предмет спору: про стягнення 949 730,51 грн,

За зустрічним позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина»,

код ЄДРПОУ 30875436, вул. Незалежності, буд. 51, с. Калюжинці, Прилуцький район, Чернігівська область, 17311

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ»,

код ЄДРПОУ 39482580, вул. Борщагівська, буд. 30А, корп. 15, кв. 157, село Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08130

Предмет спору: про визнання недійсним договору в частині,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Підгорний К. Є., адвокат,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» звернулось до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина», у якому просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 480 865,21 грн, 24% річних у розмірі 339 832,98 грн та інфляційні втрати у розмірі 129 032,32 грн.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» подало зустрічний позов, у якому просить визнати недійсним договір поставки № 20Ш/2021 від 31.08.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Батьківщина», в частині загальної суми договору, що перевищує 1 000 000,00 грн, а також виникнення у його сторін зобов`язань з поставки та оплати товару на загальну суму, що перевищує 1 000 000,00 грн

Процесуальні дії у справі.

25.07.2024 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 30.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 ГПК України, відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвала суду від 30.07.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 30.07.2024 о 12:52, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 05.08.2024, для подання відповідачем відзиву 14.08.2024.

05.08.2024 відповідачем подано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08.08.2024 заяву СТОВ «Батьківщина» про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.

09.08.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про відвід судді Шморгуна В. В. від розгляду справи.

Ухвалою суду від 14.08.2024 визнано необґрунтованою заяву СТОВ «Батьківщина» про відвід судді Шморгуна В. В. від розгляду справи №927/701/24, а вказану заяву передано для вирішення іншому судді в порядку ч. 3 статті 39 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 16.08.2024 відмовлено у задоволенні заяви СТОВ «Батьківщина» про відвід судді Шморгуна В.В. від участі у розгляді справи №927/701/24.

14.08.2024 відповідач у підсистемі «Електронний суд» сформував відзив на позовну заяву, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та зустрічний позов, які отримані судом 15.08.2024.

Ухвалою суду від 20.08.2024:

- прийнято до розгляду зустрічний позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» про визнання недійсним договору до спільного розгляду з первісним позовом;

- вимоги за зустрічним позовом об`єднати в одне провадження з первісним позовом у справі №927/701/24;

- здійснено перехід до розгляду справи №927/701/24 за правилами загального позовного провадження;

- підготовче засідання призначено на 24.09.2024 о 10:00;

- встановлено сторонам за зустрічним позовом строки для подання заяв по суті.

27.08.2024 ТОВ «ЕТС-Київ» направило до суду відзив на зустрічну позовну заяву, який отримано судом 29.08.2024.

06.09.2024 ТОВ «ЕТС-Київ» направило до суду заперечення проти задоволення клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, які отримано судом 11.09.2024.

У зв`язку з проходженням суддею Шморгуном В. В. навчання 24.09.2024, ухвалою суду від 20.09.2024 підготовче засідання перепризначено на 08.10.2024 на 11.00 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

04.10.2024 від ТОВ «ЕТС-Київ» до суду надійшло клопотання про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 08.10.2024 суд розглянув заяви та клопотання сторін, що надійшли до його початку.

Щодо відзиву СТОВ «Батьківщина» на первісний позов.

Суд долучив до матеріалів справи відзив СТОВ «Батьківщина» на первісний позов, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з його урахуванням.

Щодо заперечень ТОВ «ЕТС-Київ» проти клопотання СТОВ «Батьківщина» про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Зі змісту заперечень ТОВ «ЕТС-Київ» вбачається, що у них наведені доводи на спростування обставин, викладених СТОВ «Батьківщина» у відзиві на первісний позов, а також надано відповідні докази.

Згідно з ч. 1 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.

Отже, подані ТОВ «ЕТС-Київ» заперечення проти клопотання за своє суттю підпадають під розуміння такої заяви по суті, як відповідь на відзив.

Згідно ч. 4 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.

Як встановив суд, відзив СТОВ «Батьківщина» на первісний позов був доставлений до Електронного кабінету ТОВ «ЕТС-Київ» 14.08.2024 о 16:40, а отже останнім днем для подання відповіді на відзив є 19.08.2024.

Отже, ТОВ «ЕТС-Київ» подало відповідь на відзив СТОВ «Батьківщина» з пропущенням строку, встановленого судом на її подання.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

ТОВ «ЕТС-Київ» заяви про поновлення пропущеного строку для подання відповіді на відзив суду не надано, поважних причин пропуску цього строку не наведено.

За таких обставин, суд залишив без розгляду відповідь ТОВ «ЕТС-Київ» з доданими до нього документами.

Щодо клопотання ТОВ «ЕТС-Київ» про витребування доказів.

ТОВ «ЕТС-Київ» просить витребувати у Головного управління ДПС у Чернігівській області:

1. Документальне підтвердження відображення СТОВ «Батьківщина» у податкових деклараціях з податку на додану вартість операції з придбання товару у ТОВ «ЕТС-Київ» за наступними податковими накладними: №18 від 31.03.2023, №202 від 28.04.2023, №127 від 16.05.2023, №281 від 30.06.2024, №94 від 10.07.2024, №335 від 31.07.2023.

2. Документальне підтвердження включення СТОВ «Батьківщина» за наступними податковими накладними: №18 від 31.03.2023, №202 від 28.04.2023, №127 від 16.05.2023, №281 від 30.06.2024, №94 від 10.07.2024, №335 від 31.07.2023 податкового кредиту до свого податкового кредиту.

За приписами ч. 2 ст. 80, ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане позивачем разом з поданням позовної заяви. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Оскільки позивач за первісним позовом не обґрунтував неможливість подання клопотання про витребування доказів у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, суд залишив зазначене клопотання без розгляду.

Щодо відзиву ТОВ «ЕТС-Київ» на зустрічний позов.

Суд долучив до матеріалів справи відзив ТОВ «ЕТС-Київ» на зустрічний позов, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з його урахуванням.

Щодо клопотання СТОВ «Батьківщина» про призначення судової почеркознавчої експертизи.

У своєму клопотанні СТОВ «Батьківщина» просить призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити наступне питання: Чи виконано підпис у графі «Отримав(ла)» видаткових накладних № РН-0000494 від 31.03.2023, РН-0000494 від 31.03.2023, РН-0001179 від 10.07.2023, РН-0001341 від 31.07.2023, РН-0000793 від 16.05.2023, РН-0001107 від 30.06.2023, а також у графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)» товарно транспортних накладних № РН-0000494 від 31.03.2023, РН-0000684 від 28.04.2023 особисто директором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» Ковальчук Аллою Миколаївною ?

Подане клопотання обґрунтовано тим, що директор СТОВ «Батьківщина» Ковальчук Алла Миколаївна жодної з накладних, копії яких додані до позовної заяви, не підписувала та повноважень на отримання вказаного у цих накладних товару нікому не надавала, а тому вважає, що право власності на вказаний у цих накладних товар до відповідача не переходило, дата поставки цього товару не настала, як і не настав передбачений договором строк

його оплати.

Згідно зі статтею 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 910/11002/21.

З поданого СТОВ «Батьківщина» клопотання вбачається невизнання ним обставин взагалі здійснення спірних операцій, водночас товариство подало зустрічний позов, який базується на наявності таких обставин.

Зазначене свідчить про суперечливу поведінку відповідача за первісним позовом, який по суті визнає здійснення спірних операцій, одночасно заперечуючи їх факт.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

Враховуючи вищевикладене та застосовуючи принцип заборони суперечливої процесуальної поведінки в судовому процесі, з огляду на подання відповідачем зустрічного позову, суд відмовив у задоволенні клопотання СТОВ «Батьківщина» про призначення судової почеркознавчої експертизи.

У підготовчому засіданні 08.10.2024 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.11.2024 на 12:00.

Ухвалою суду від 09.10.2024 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 07.11.2024.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, судове засідання, призначене на 07.11.2024 о 12:00, не відбулось.

Ухвалою суду від 11.11.2024 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 19.11.2024 на 12:00.

У судовому засіданні 19.11.2024 суд оголосив перерву до 12.12.2024 до 12:30.

Позивач за первісним позовом був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали в Електронний кабінет в ЄСІТС, але у судове засідання 12.12.2024 не з`явився.

До початку судового засідання від представника ТОВ «ЕТС-Київ» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що 12.12.2024 він буде брати участь у судовому засіданні у справі №320/242/23, яка розглядається Київським окружним адміністративним судом.

Разом з тим, доказів на підтвердження зазначених обставин щодо участі 12.12.2024 в іншому судовому засіданні представник ТОВ «ЕТС-Київ» суду не надав, а тому суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 12.12.2024 проводилось за відсутності позивача за первісним позовом (його представника).

У судовому засіданні 12.12.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

За первісним позовом.

Позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 20Ш/2021 від 31.08.2021 в частині своєчасної оплати вартості товару, у зв`язку з чим позивач нарахував пеню, 24% річних та інфляційні втрати.

Відповідач за первісним позовом заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні з таких підстав:

- директор СТОВ «Батьківщина» Ковальчук Алла Миколаївна жодної з накладних, копії яких додані до позовної заяви, не підписувала та повноважень на отримання вказаного у цих накладних товару нікому не надавала. Отже, вказаний у цих накладних товар СТОВ «Батьківщина» не отримувало, а відтак і обов`язку його оплатити у відповідача ніколи не виникало;

- окрім зазначеної позивачем у позовній заяві суми сплачених відповідачем за первісним позовом коштів, СТОВ «Батьківщина» сплачувало ТОВ «ЕТС-Київ» з призначенням платежу «Оплата за шини зг договор №20Ш/2021 від 31.08.2021 в т.ч. ПДВ 20%», також і інші кошти, зокрема, але не виключно, 31.01.2023 у сумі 400 000,00 грн, 14.02.2023 у сумі 300 000,00 грн, 23.02.2023 у сумі 500 000,00 грн, 08.03.2023 у сумі 300 000,00 грн, 15.03.2023 у сумі 300 000,00 грн, 07.07.2023 у сумі 700 000,00 грн.

Інших заяв по суті за первісним позовом у встановлений строк до суду не надходило.

За зустрічним позовом.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що оспорюваний договір був укладений відповідачем з перевищенням повноважень, встановлених у п. 9.9.3 Статуту СТОВ «Батьківщина».

Відповідач за зустрічним позовом заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, посилаючись на наступне схвалення оспорюваного договору, яке відбулось у вигляді прийняття товару та його оплати.

Інших заяв по суті за зустрічним позовом у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

31.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕТС-Київ» (далі -Постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Батьківщина» (далі - Покупець) було укладено договір поставки №20Ш/2021 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар, в асортименті, кількості та за ціною, зазначеною у видаткових накладних та специфікаціях.

Поставка здійснюється партіями. Під партією розуміється кількість Товару, включена в конкретну видаткову накладну (п. 2.1 Договору).

Умови поставки ЕХW (Інкотермс 2010): склад Постачальника в м. Київ, якщо інше не обумовлено у відповідній Специфікації на постачання партії Товару (п. 2.2 Договору).

Згідно з п. 2.6 Договору датою поставки вважається дата підписання сторонами видаткової накладної на поставлений Товар.

У п. 3.1 Договору обумовлено, що загальна сума Договору складає суму в національній валюті України, визначену на підставі даних, що містяться у всіх підписаних сторонами видаткових накладних.

Пунктом 3.2 Договору передбачений порядок розрахунку за цим Договором, якщо інше не зазначено в Специфікації: протягом 30 календарних днів з дати поставки відповідної партії Товару. Покупець вносить плату за Товар в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника, вказаний у Договорі, або іншим способом, не забороненим чинним законодавством України.

Відповідно до п. 4.3 Договору у разі порушення Покупцем терміну оплати Товару (або його частини) Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від вартості товару за кожний день прострочення, а також 24% річних від вартості Товару за кожний день прострочення та інфляційні збитки.

На Договорі від імені ТОВ «ЕТС-Київ» міститься підпис директора І. О. Бондарєва, а від імені СТОВ «Батьківщина» - директора А. М. Ковальчук, а їх підписи скріплені печатками цих товариств.

Відповідно до наказу СТОВ «Батьківщина» від 12.11.2014 №12 та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців керівником СТОВ «Батьківщина» з 12.11.2014 є Ковальчук А. М.

Згідно з п. 9.1, 9.2, 9.9.1, 9.9.3, 9.9.4 статуту СТОВ «Батьківщина», затвердженого загальними зборами учасників СТОВ Батьківщина», протокол №12/11/14 від 12.11.2014 (далі Статут СТОВ «Батьківщина), управління Товариством здійснюють його органи.

Органами Товариства є загальні збори його учасників і виконавчий орган. Вищим органом Товариства є загальні збори його учасників або призначених ними представників.

Поточне керівництво діяльністю Товариства здійснює директор, який є його виконавчим органом.

Директор вирішує усі питання діяльності Товариства за винятком тих, що входять до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства, а саме: укладає та підписує від імені Товариства договори, контракти, інші правочини сума яких не перевищує 1 000 000,00 гривень, або еквівалент в іноземній валюті, на одного контрагента та з урахуванням інших обмежень, передбачених Статутом Товариства.

Директор зобов`язаний добросовісно і розумно діяти в інтересах Товариства, не перевищувати своїх повноважень.

Обмеження повноважень Директора, що передбачені Статутом, у відносинах із третіми особами мають юридичну силу тільки у випадках, за яких третя особа за всіма обставинами на могла знати про такі обмеження.

Як зазначає позивач за первісним позовом у позовній заяві, у період з 31.03.2024 по 30.06.2023 він поставив відповідачу товар шини на загальну суму 2 832 600,96 грн, на підтвердження чого надав видаткові накладні № РН-0000494 від 31.03.2023 на суму 96 000,05 грн, № РН-0000684 від 28.04.2023 на суму 606 000,24 грн, № РН-0000793 від 16.05.2023 на суму 648 000,10 грн, № РН-0001107 від 30.06.2023 на суму 664 000,27 грн, № РН-0001179 від 10.07.2023 на суму 149 600,06 грн, № РН-0001341 від 31.07.2023 на суму 669 000,24 грн, а також товарно-транспортні накладні № РН-0000494 від 31.03.2023, РН-0000684 від 28.04.2023.

На зазначених видаткових накладних містяться підписи від імені ТОВ «ЕТС-Київ» та СТОВ «Батьківщина», а також відбитки печаток цих сторін.

ТОВ «ЕТС-Київ» вказує, що відповідач за первісним позовом здійснив повну оплату отриманого товару, проте з порушенням встановлених у Договорі строків, зокрема, 15.02.2024 на суму 1 000 000,00 грн, 08.03.2024 на суму 700 000,00 грн, 20.03.2024 на суму 2 111 401,59 грн.

На підтвердження зазначених обставин ТОВ «ЕТС-Київ» надало виписку з рахунку за 15.02.2024, у якій міститься інформація про перерахування СТОВ «Батьківщина» позивачу за первісним позовом коштів у розмірі 1 000 000,00 грн з призначенням платежу «оплата за шини зг договор №20Ш/2021 від 31.08.2021 в т.ч. ПДВ 20%». Доказів сплати відповідачем коштів 08.03.2024 та 20.03.2024 ТОВ «ЕТС-Київ» суду не надало.

Відповідач за первісним позовом надав суду платіжні інструкції про сплату позивачу коштів з призначенням платежу «Оплата за шини зг договор №20Ш/2021 від 31.08.2021 в т.ч. ПДВ 20%», а саме: № 1498 від 31.01.2023 на суму 400 000,00 грн, №1714 від 14.02.2023 на суму 300 000,00 грн, №1846 від 23.02.2023 на суму 500 000,00 грн, №1410 від 08.03.2023 на суму 300 000,00 грн, №601 від 15.03.2023 на суму 300 000,00 грн, №1762 від 07.07.2023 на суму 700 000,00 грн.

Позивач за первісним позовом надав суду акти звірки взаємних розрахунків між ТОВ «ЕТС-Київ» та СТОВ «Батьківщина» за період з 31.08.2021 по 30.06.2024, за період з 01.01.2023 по 31.10.2023 та за 27.02.2024, проте жоден з актів не підписаний ані ТОВ «ЕТС-Київ», ані СТОВ «Батьківщина».

17.04.2024 ТОВ «ЕТС-Київ» надіслало СТОВ «Батьківщина» досудову вимогу №147 від 17.04.2024, у якій вимагало у строк до 26.04.2024 сплатити пеню у розмірі 473 951,93 грн, 24% річних у розмірі 334 302,36 грн та інфляційні збитки у розмірі 82 466,46 грн.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як стверджує позивач за первісним позовом, у період з 31.03.2024 по 30.06.2023 він поставив відповідачу товар шини на загальну суму 2 832 600,96 грн, на підтвердження чого надав видаткові накладні № РН-0000494 від 31.03.2023 на суму 96 000,05 грн, РН-0000684 від 28.04.2023 на суму 606 000,24 грн, РН-0001179 від 10.07.2023 на суму 149 600,06 грн, РН-0001341 від 31.07.2023 на суму 669 000,24 грн, РН-0000793 від 16.05.2023 на суму 648 000,10 грн, РН-0001107 від 30.06.2023 на суму 664 000,27 грн, а також товарно-транспортні накладні № РН-0000494 від 31.03.2023, РН-0000684 від 28.04.2023.

Натомість відповідач заперечує проти підписання зазначених видаткових накладних директором СТОВ «Батьківщина» Ковальчук А. М. або іншою уповноваженою нею особою, а відтак і про отримання спірного товару.

Отже, насамперед необхідно встановити факт поставки ТОВ «ЕТС-Київ» спірного товару СТОВ «Батьківщина».

Як встановив суд, на спірних видаткових накладних містяться підписи від імені ТОВ «ЕТС-Київ» та СТОВ «Батьківщина», а також відбитки печаток цих сторін. Зі змісту цих видаткових накладних вбачається, що товар відвантажив безпосередньо директор ТОВ «ЕТС-Київ» Ігор Бондарєв», інформації щодо прізвища, ім`я, по батькові особи, яка отримала товар ці накладні не містять.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з п. 2.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, спірні видаткові накладні є первинними бухгалтерськими документами в розумінні вказаних положень законодавства та повинні відповідати зазначеним вимогам.

Як вже зазначав суд, на спірних видаткових накладних міститься відбиток печатки ТОВ «Батьківщина».

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 23.07.2019 у справі №918/780/18, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.

Однак матеріали справи не містять доказів, наданих СТОВ «Батьківщина» в порядку ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про втрату, підробку чи інше незаконне заволодіння та використання третіми особами, всупереч його волі, печатки підприємства та проставлення відтиску від імені СТОВ «Батьківщина» на спірних видаткових накладних, у тому числі не доведено факт звернення СТОВ «Батьківщина» до правоохоронних органів з приводу вказаного.

Відповідно до ч. 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно зі статтею 13 вказаного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що СТОВ «Батьківщина» не довело жодними доказами непідписання спірних видаткових накладних від імені товариства уповноваженою на те особою, підпис якої скріплений печаткою СТОВ «Батьківщина».

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Враховуючи надані сторонами докази, суд вважає, що найбільш вірогідним є підписання спірних видаткових накладних з боку СТОВ «Батьківщина» уповноваженою на те особою товариства.

Суд також звертає увагу, що СТОВ «Батьківщина» не надало жодних доказів (фінансово-господарської звітності, податкової звітності, бухгалтерського обліку тощо) та не заявило будь-яких клопотань про встановлення відповідних обставин щодо відсутності або спростування факту руху відповідних активів та/або зміни його фінансового стану підприємства по відношенню до спірних взаємовідносин.

Крім того, дослідивши дії та поведінку СТОВ «Батьківщина» щодо подання зустрічного позову, підставою якого є укладення Договору директором з перевищенням своїх повноважень, оскільки сума поставки перевищує 1 000 000,00 грн, суд вважає, що заперечення проти отримання цього товару суперечать попередній поведінці відповідача за первісним позовом.

Надані ТОВ «ЕТС-Київ» спірні видаткові накладні містять, зокрема, такі обов`язкові реквізити, передбачені для первинних документів, як назву, дату їх складання, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, а неістотний недолік в їх оформленні, що виражається у незазначенні посади і прізвища особи, яка отримала товар, не може бути підставою для неврахування їх як доказів, з огляду на встановлені судом обставини отримання спірного товару СТОВ «Батьківщина».

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач за первісним позовом підтвердив належними доказами факт поставки відповідачу за первісним позовом у період з 31.03.2024 по 30.06.2023 товару на загальну суму 2 832 600,96 грн.

Разом з тим, СТОВ «Батьківщина» вважає, що Договір укладений директором з перевищенням своїх повноважень, у зв`язку з чим у зустрічному позові просить визнати недійсним цей Договір в частині загальної суми договору, що перевищує 1 000 000,00 грн, а також виникнення у його сторін зобов`язань з поставки та оплати товару на загальну суму, що перевищує 1 000 000,00 грн.

Щодо зустрічного позову.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Пунктом 9.9.3 Статуту СТОВ «Батьківщина» передбачені обмеження директора Товариства на укладення та підписання від імені Товариства договорів, контрактів, інших правочинів, сума яких перевищує 1 000 000,00 гривень, або еквівалент в іноземній валюті, на одного контрагента та з урахуванням інших обмежень, передбачених Статутом Товариства.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента; вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається із преамбули оспорюваного Договору, від імені СТОВ «Батьківщина» діяла директор Ковальчук А. М. на підставі Статуту.

Проте сам Договір не містить конкретно визначеної його ціни, а зазначення у п. 3.1 Договору, що загальна сума Договору складає суму в національній валюті України, визначену на підставі даних, що містяться у всіх підписаних сторонами видаткових накладних, не свідчить про те, що на момент укладення Договору його ціна перевищувала 1 000 000,00 грн.

У свою чергу, саме по собі прийняття та оплата товару за договором, у якому не визначена його конкретна ціна, не підпадає під розуміння правочину, навіть якщо вартість поставленого товару почне перевищувати встановлені статутом товариства гранично допустимі повноваження його виконавчого органу.

Крім того, позивач не надав належних та допустимих доказів щодо господарських операцій сторін за весь час їх існування, на підставі яких взагалі можливо встановити момент перевищення загальної вартості товару в 1 000 000,00 грн.

При цьому, вимога визнання недійсним договору в частині загальної суми договору, що перевищує 1 000 000,00 грн, а також виникнення у його сторін зобов`язань з поставки та оплати товару на загальну суму, що перевищує 1 000 000,00 грн без встановлення конкретних обставин щодо найменування, кількості, ціни, часу поставки товару у момент перевищення його загальної вартості в 1 000 000,00 грн носить абстрактний характер, а відтак і не може бути задоволеною.

За наведених обставин, суд доходить висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Щодо первісного позову.

Позивач за первісним позовом, посилаючись на порушення відповідачем за первісним позовом строку оплати вартості поставленого за спірними видатковими накладними товару, заявив до стягнення 480 865,21 грн пені за період з 31.08.2023 по 01.03.2024, 339 832,98 грн - 24% річних грн за аналогічний період та 129 032,32 грн інфляційних втрат за вересень 2023 року травень 2024 року, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 2 811 401,59 грн.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У п. 4.3 Договору сторони узгодили, що у разі порушення Покупцем терміну оплати Товару (або його частини) Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від вартості товару за кожний день прострочення, а також 24% річних від вартості Товару за кожний день прострочення та інфляційні збитки.

Отже, для застосування до відповідача за первісним позовом такої відповідальності як сплата пені, 24% відсотків річних та інфляційних втрат необхідно встановити факт прострочення виконання СТОВ «Батьківщина» свого зобов`язання з оплати товару за спірними видатковими накладними, а також суму такого прострочення.

За умовами п. 3.2 Договору СТОВ «Батьківщина» повинно було сплатити вартість поставленого йому товару протягом 30 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару.

Отже, з урахуванням правил, встановлених ст. 254 ЦК України, відповідач за первісним позовом повинен був оплатити вартість отриманого ним товару не пізніше наступних термінів:

- за видатковою накладною № РН-0000494 від 31.03.2023 на суму 96 000,05 грн 01.04.2023;

- за видатковою накладною № РН-0000684 від 28.04.2023 на суму 606 000,24 грн 29.04.2023;

- за видатковою накладною № РН-0000793 від 16.05.2023 на суму 648 000,10 грн 15.06.2023;

- за видатковою накладною № РН-0001107 від 30.06.2023 на суму 664 000,27 грн 31.07.2023;

- за видатковою накладною № РН-0001179 від 10.07.2023 на суму 149 600,06 грн 09.08.2024;

- за видатковою накладною № РН-0001341 від 31.07.2023 на суму 669 000,24 грн 30.08.2024.

Як стверджує ТОВ «ЕТС-Київ», СТОВ «Батьківщина» здійснило повну оплату отриманого товару, проте з порушенням встановлених у Договорі строків, зокрема, 15.02.2024 на суму 1 000 000,00 грн, 08.03.2024 на суму 700 000,00 грн, 20.03.2024 на суму 2 111 401,59 грн.

Проте на підтвердження зазначених обставин ТОВ «ЕТС-Київ» надало лише виписку з рахунку за 15.02.2024, у якій міститься інформація про перерахування СТОВ «Батьківщина» позивачу за первісним позовом коштів у розмірі 1 000 000,00 грн; доказів сплати відповідачем за первісним позовом коштів 08.03.2024 та 20.03.2024 ТОВ «ЕТС-Київ» суду не надало.

Зі свого боку відповідач за первісним позовом надав платіжні інструкції про сплату позивачу коштів з призначенням платежу «Оплата за шини зг договор №20Ш/2021 від 31.08.2021 в т.ч. ПДВ 20%», а саме: № 1498 від 31.01.2023 на суму 400 000,00 грн, №1714 від 14.02.2023 на суму 300 000,00 грн, №1846 від 23.02.2023 на суму 500 000,00 грн, №1410 від 08.03.2023 на суму 300 000,00 грн, №601 від 15.03.2023 на суму 300 000,00 грн, №1762 від 07.07.2023 на суму 700 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, акта звірки взаємних розрахунків за період з 31.08.2021 по 30.06.2024, у період з 09.09.2021 по 20.03.2024 між сторонами здійснювались також інші господарські операції за Договором (окрім наданих сторонами поставок та оплат).

Разом з тим, як ТОВ «ЕТС-Київ», так і СТОВ «Батьківщина» не надало суду первинних документів, які містять відомості про господарські операції, що здійснювались між сторонами, тобто щодо здійснення поставок товару за Договором та сплати за поставлений товар, за увесь час існування взаємовідносин між сторонами.

Проте з наданих вибірково сторонами первинних документів неможливо достеменно встановити яка сума заборгованості за поставлений товар існувала станом на 31.08.2023 (визначена ТОВ «ЕТС-Київ» дата початку прострочення).

Отже, у спірний період могло мати місце не тільки наявність боргу, але й переплата за товар.

Щодо наданих ТОВ «ЕТС-Київ» актів звірки взаєморозрахунків суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Таким чином, суд вважає, що акти звірки взаєморозрахунків, непідписані уповноваженою особою відповідача за первісним позовом, за відсутності усіх первинних документів щодо здійснення поставок товару та їх оплат, не є доказом, на підставі якого можна встановити розмір заборгованості СТОВ «Батьківщина» у спірний період нарахувань.

Оскільки суд дійшов висновку про здійснення ТОВ «ЕТС-Київ» не лише спірних поставок за Договором, а в матеріалах справи відсутні первинні документи на підтвердження інших поставок товару за Договором та щодо здійснення розрахунків за цей товар за час існування господарських взаємовідносин між сторонами, суд позбавлений можливості достовірно встановити які саме суми заборгованості за поставлений товар існували у спірний період здійснення позивачем за первісним позовом нарахувань пені, 24% річних та інфляційних втрат, тобто встановити обставини, які мають значення для вирішення спору по суті та без яких суд позбавлений можливості повно і всебічно дослідити реальний стан взаєморозрахунків між сторонами.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що ТОВ «ЕТС-Київ» не довело належними та допустимими доказами розміри заборгованості та час прострочення зобов`язань СТОВ Батьківщина» на конкретні дати, що є передумовою нарахування пені, відсотків річних та інфляційних втрат, а відтак і про відсутність підстав для задоволення первісного позову.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у первісному та зустрічному позовах відмовлено, судові витрати, понесені позивача, понесені за подання цих позовів, покладаються на позивачів.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 46, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України повне рішення складено 30.12.2024.

Суддя В. В. Шморгун