Вирок

від 30.12.2024 по справі 755/11108/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/11108/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" грудня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі Суд) у складі

судді ОСОБА_1 одноособово

за участю

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене 07 червня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100040001707, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Луганської обл., громадянин України, з середньою освітою, не працює, не одружений, має на утриманні малолітню дитину, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше, у силу ст. 89 Кримінального Кодексу (далі - КК) України, не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 186 КК,

у с т а н о в и в :

згідно обвинувального акта від 01 серпня 2023 року, котрий складено старшим слідчим СВ Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_6 та затверджено прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 , слідує, що 30 травня 2021 року приблизно о 22:30 год., перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Алма-Атинська, буд. 103, ОСОБА_5 помітив раніше невідомого йому чоловіка, а саме потерпілого ОСОБА_8 , у якого в руках знаходився мобільний телефон марки «Meizu M3» Note, синього кольору.

В цей час у ОСОБА_5 , повторно виник злочинний умисел спрямований на відкрите викрадення чужого майна, а саме мобільного телефону марки «Meizu M3» Note, який знаходився у руках потерпілого. Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_5 , умисно, з корисливих спонукань, спереду підійшов до ОСОБА_8 та шляхом ривка, вирвав із рук останнього належний йому вказаний мобільний телефон, вартістю 3000 грн.

Завершивши свої злочинні дії, ОСОБА_5 , зберігаючи викрадене майно при собі, направився у двори між будинками № 101 та № 103 по вул. Алма-Атинській в м. Києві.

Після чого ОСОБА_5 з місця вчинення злочину зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим завдав матеріальної шкоди ОСОБА_8 у розмірі 3000 гривень.

Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, а саме у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежі), вчиненому повторно (враховувалось його засудження за вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року за ч. 1 ст. 185 КК).

Водночас, Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до наступного в своїх висновках щодо висунутого обвинувачення.

Відповідно до положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ККС ВС від 28.03.2019 у справі №154/3213/16).

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).

Так, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 пояснив, що в час описаних в акті подій він проживав на ДВРЗ (за адресою Марганецька, буд. 22, де працював офіційно в пекарні Сільпо) і споживав метадон. Одного разу, під час того, як він брав закладку, його затримала поліція.

Поліція запропонувала йому взяти відповідальність за злочин щодо потерпілого в цій справі на себе, але після того, як статті почали змінюватися з ст. 185 КК на ст. 186 КК, він зрозумів, що це може призвести до серйозніших наслідків, ніж очікував.

Поліція почала йому погрожувати, тому він перестав з ними спілкуватися.

Через три роки дізнався, що перебуває в розшуку. Він також зазначив, що на той момент жив у Житомирській області, перетинав кордон і мав конфлікт з дружиною, через що була викликана поліція. У Коростишеві йому, власне, і повідомили, що він перебуває в розшуку.

На місці злочину в дату описану в акті не перебував. Крім того, вказав, що користувався ломбардами, коли йому не вистачало грошей. Він закладав свій телефон, а також ланцюжок дружини.

Зміна показів на етапі розслідування та судового розгляду пов`язана виключно з первинною домовленістю з поліцією взяти епізод на себе.

З досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об`єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо у ракурсі із отриманими висновками, тобто докладними описами проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, які суд дослідив у порядку § 3 Глави 28 Розділу IV КПК України, даними зафіксованими в речових доказах, котрі вивчені судом, у порядку ст. 357 того ж Кодексу, та показаннями свідків, які Суд сприймав безпосередньо, в їх системному зв`язку, судовим слідством встановлено наступне.

Свідок ОСОБА_10 надала покази, що в вечірній час разом з подругою ОСОБА_11 перебували на вулиці Алматинській. Вони побачили, як чоловік у чорній кофті з капюшоном біг повз них.

Свідок знала цього чоловіка на вигляд, оскільки раніше його бачила на вулиці. Він пробіг і звернув у двір, за ним біг ще один чоловік, але нічого не кричав, просто біг за першим.

Чоловік не підходив до свідка, він підійшов до її матері, яка йшла позаду.

Свідок не чула їхньої розмови.

Після цього свідок і її подруга пішли далі, а свідок особисто не підбирала нічого на вулиці. Речі потерпілого принесла ОСОБА_11 , і вона сказала, що їх потрібно віддати. Речі були передані в дворі 103-го дому, коли чоловік підійшов, він дізнався адресу через «ганделик», після чого підійшов до матері свідка, щоб дізнатися, де вона. Свідок також зазначила, що обвинувачений часто бував біля «ганделику», але не була впевнена, що це був саме він.

Чоловік, який біг за потерпілим, був у капюшоні, і свідок не могла точно сказати, що це був той самий обвинувачений, але вони були схожі за тілобудовою.

У протоколі допиту на етапі розслідування зазначено, що свідок нібито знала, де проживає обвинувачений, але вона це заперечує і стверджує, що не знає, де він живе. Також свідок згадала, що чоловік, який біг за першим, був п`яний і міг кричати «стій», хоча вона не була впевнена. Вона зазначила, що передала речі потерпілого своєму братові, оскільки він сидів з обвинуваченим у «ганделику».

Свідок погодилася з показами, які озвучив прокурор, однак зазначила, що її пам`ять може бути неточною через стан сп`яніння під час події і через час, який минув.

Вона не пам`ятає деталей, але підписала протокол допиту, хоча не може точно сказати, що в ньому було написано, бо не звертала увагу на кожен пункт.

Таким чином, свідок підтверджує, що вона знала обвинуваченого на вигляд, але не пам`ятає точних обставин події через стан сп`яніння.

Згідно інформації ПТ «НАЙКРАЩИЙ ЛОМБАРД» ОСОБА_12 і компанія» № 383 _ червня 2021 року ОСОБА_5 , користувався послугами ломбардних відділень ПТ «НАЙКРАЩИЙ ЛОМБАРД» ОСОБА_12 і компанія» у т.ч., згідно договору від 31 травня 2021 року (час 13:40) №0032106735 здавав моб. тел. MEIZU M3 Note.

10 червня 2021 року на запит слідчого ОСОБА_13 (начальник юридичного відділу ПТ «НАЙКРАЩИЙ ЛОМБАРД» Богдан Ю.М. і компанія») надано на оптичному диску відеозапис з камер ломбарду за період часу з 13:00 год. до 14:00 год. 31 травня 2021 року.

З протоколу перегляду цифрового запису від 10 червня 2021 року встановлено, що є файл під назвою «КИ_03 Ялтинская Камера3_КИ_03_Ялтинская_20210531133251_ 20210531134100_124835.mp4».

За допомогою програвача «МРС-НС» встановлено, що відеозапис ведеться з камер відеоспостереження, яка розташована в приміщенні ломбарду «Найкращий» за адресою: м. Київ, вул. Ялтинська, 6.

Об`єктом огляду є відео загальною тривалістю 08:10 год. Зображення відео запису кольорове, чітке, в режимі без звуку. Зверху ліворуч зображення відображається 31-05-2021 пн 13:32:51. Праворуч знизу відображається Camera 03.

Під час перегляду відео файлу встановлено, що ломбард функціонує у звичайному режимі, на відео видно касу біля якої знаходяться відвідувачі вказаного закладу. Біля каси знаходяться дві особи чоловічої статі. Ліворуч стоїть чоловік № 1, який зовні схожий на ОСОБА_5 , який одягнутий в куртку з капюшоном, чорного кольору та взуття, чорного кольору, має темне волосся. Поруч біля нього праворуч стоїть чоловік № 2, одягнути й в куртку з капюшоном, чорного кольору та жилетку, синього кольору, в окулярах, з маскою чорного кольору на підборідді, волосся з сивиною.

На відео з камери видно, як на 00:02 сек. чоловік № 1 год. дістає з-під куртки мобільний телефон в чохлі, темного кольору та дає чоловіку № 2. Після чого витягує інший мобільний телефон, темного кольору і кладе його на касу працівнику ломбарду. На 02:01 сек. чоловік, схожий на ОСОБА_5 бере з рук у чоловіка № 2 мобільний телефон, який дав йому перед цим, після чого знімає з нього чохол і показує через касу працівнику ломбарду. Видно, що даний телефон схожий на марку «Iphone», сірого кольору. Після чого знову помістив телефон до чохла і віддав чоловіку № 2.

О 13:40:00 год. касир ломбарду надав чоловіку, схожому на ОСОБА_5 документ, в якому останній розписався та повернув назад.

О 13:40:26 год. касир віддав йому грошові кошти за телефон в сумі 1000 грн, купюрами номіналом по 500 грн та чек.

Після чого обидва чоловіки, а саме: чоловік № 1 та чоловік № 2 вийшли з приміщення вказаного ломбарду.

Вказаний відеозапис досліджений судом у ході судового розгляду, як речовий доказ, у порядку ст. 357 КПК.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 слідує, що потерпілий помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Підстав для визнання цих доказів недопустимими не установлено, оскільки не було з`ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження регламентованих ст. 87 КПК.

При формуванні таких висновків за наслідками розгляду провадження Суд виходив з такого щодо цього питання.

Частина 1 статті 87 КПК передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.

В постанові ВС від 01 грудня 2020 року у справі № 318/292/18 вказано, що норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи».

У постановах від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к ВС зауважив, що вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

В постанові від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к ВС вказав, що суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.

Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим».

В постанові від 06 липня 2021 року у справі № 720/49/19 ВС зауважив, що оцінюючи надані сторонами докази на предмет їх допустимості згідно з частиною 1 статті 87 КПК України суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що зазначені положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані у відповідній нормі. Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими. У зв`язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.

Повертаючись до обставин цієї справи Суд зауважує, що вважає такий підхід правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі Суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.

Безумовно, істотне порушення фундаментальних справ і свобод особи - отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо - не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.

Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

В постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд указав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.

Як наслідок слід констатувати, що вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд констатує, що в цій справі ці положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

Так, порушень вимог КПК під час проведення слідчих дій, які б, як указав ВС, були фундаментальними, не установлено.

Також слід указати, що Верховний Суд в постанові від 24 жовтня 2018 року в справі №733/249/16-к указав, що після огляду предмет визнається речовим доказом і долучається до кримінальної справи мотивованою постановою (ухвалою), яким завершується формування даного виду доказу. Цією постановою створюється особливий правовий режим поводження з предметом в кримінальній справі. Джерелом фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів виступає протокол огляду предмета.

Як наслідок Суд сприймає вище наведені у вироку докази, як належні та допустимі.

Однак, щодо протоколів слідчих експериментів від 18 червня 2021 року за участю ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 26 червня 2021 року за участю обвинуваченого та від 03 червня 2021 року за участю потерпілого, то Суд зауважує, що йдеться про проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення свідчень свідком та показань потерпілого, а у відношенні обвинуваченого фіксує фактичне зізнання у вчиненні кримінального правопорушення, то їх належить розцінювати як допити, що не мають в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК.

Позаяк, відповідно до висновку, викладеному у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17, проведення слідчого експерименту у формі, що не мітить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч.4 ст. 95 КПК. Оскільки у ході слідчого експерименту підозрювані на місці показали та розповіли про обставини та механізм вчинення крадіжок, а також вказали місце, де у подальшому вони продали викрадені велосипеди, місцевий суд обґрунтовано поклав вказані протоколи слідчих експериментів, які є належними і допустимими, в основу вироку.

Відповідно Суд аналізуючи саме обвинувачення по суті констатує, в ключі досліджених доказів, цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК, в їх сукупності, на перший погляд підтверджуються обставини таємного заволодіння обвинуваченим майном потерпілого.

Цей висновок Суд ґрунтує на тому, що в постанові від 07 грудня 2020 року в справі №728/578/19 Верховний Суд вказав, що чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку. Навпаки, як засвідчує судова практика, доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.

Обставини провадження в сукупності (показання свідка, дані запису з ломбарду ,здача в ломбард телефону моделі тотожної, котра була у потерпілого) і є в цій справі такаю сукупністю.

Щодо того чому Суд не може дійти висновку про фактор відкритого викрадення, за обставин цієї справи, то слід відмітити, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння (див. постанову ВС від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к).

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Згідно позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18,слідує, що грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення. Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій.

Згідно ст. 23 КК виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Відповідно до ст. 24 КК прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

В постанові від 02 грудня 2020 року в справі №299/2937/16 Верховний Суд зауважив, що визначальним фактором при кваліфікації діянь є спрямованість умислу особи, її суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій.Під спрямованістю умислу розуміється мобілізація інтелектуально-вольових зусиль винного на вчинення діяння, що посягає на конкретний об`єкт, здійснюється обраним винуватим способом та заподіює конкретні наслідки.

При цьому, для кваліфікації безпосереднє і вкрай важливе значення має встановлення виду умислу за ступенем конкретизації в свідомості суб`єкта злочину, передбачення можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, до яких відносять визначений, альтернативний і невизначений умисел.

На відміну від визначеного умислу, де особа має конкретне, точне уявлення про індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає можливість настання конкретних суспільно-небезпечних наслідків, при альтернативному або невизначеному умислі свідомість винного охоплює можливість настання двох або більше конкретно визначених наслідків (альтернативний), або широкого спектру негативних наслідків в межах одного виду шкоди чи різних її видів, що, хоча і охоплюються передбаченням винного, але індивідуально не визначені в його свідомості (невизначений).

Не можна оминути і того, що Верховний Суд у постанові від 18.07.2019 у справі № 761/31918/14-к вказав, що заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

Також Суд врахував, що в постанові Верховний Суд від 21.01.2020 у справі №754/17019/17 зазначено, що за змістом кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.

Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Відповідно, при розв`язанні поставленого питання, Суд, з дотриманням стандарту доведення поза розумним сумнівом, вважає, що наведене обвинувачення не має належного обґрунтування, щодо того, що потерпілий усвідомлював характер вчинюваних винною особою дій, оскільки йому (питанню), на переконання складу суду в цій справі, ураховуючи дії, поведінку, причини, що учиненні, як у момент події, так і після, бракує власне доказової бази для доведеності даного фактору.

Тому, витлумачивши усі сумніви на користь обвинуваченого судом і зроблено висновок про недоведеність фактору відкритого викрадення майна (грабежу).

Аналізуючи наявну доказову базу, щодо її достатності для висновку про таємне викрадення майна, Суд відмічає таке.

За даними обвинувального акта вартість телефону 3000 грн.

Відповідно до ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Важливим при кваліфікації злочинів проти власності є встановлення ознак предмету викрадення, що має певну вартість.

Саме вартість чужого майна на момент викрадення є тим критерієм, за яким відрізняється адміністративне правопорушення (ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) «Дрібне викрадення чужого майна») від кримінально-караного викрадення.

Відповідно, оскільки предметом доказування є матеріальні збитки та шкода, то є необхідність визначитися, в якому значенні ці поняття застосовуються у кримінальному судочинстві.

КПК та КК не містять визначення цих понять. У законодавстві про кримінальну відповідальність в основному застосовується поняття «шкода» як суспільно небезпечні наслідки кримінального правопорушення на конкретному рівні з позначенням сфери, в якій проявляється цей негативний результат («майнова шкода», «шкода здоров`ю»), так і суспільно небезпечні наслідки як збірне невизначене поняття.

Виходячи з аналізу положень статей 55, 61, 62, 91, 127, 128, 130, 170, 242, 291 КПК під шкодою у кримінальному провадженні розуміються втрати, яких зазнала потерпіла сторона у результаті викрадення, знищення або пошкодження майна, або шкода, завдана безпосередньо особі, її здоров`ю, діловій репутації внаслідок протиправної поведінки іншої особи.

При цьому майнова шкода - це наслідки кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, що мають вартісну форму та полягають у безпосередньому зменшенні матеріального блага особи (викрадення, пошкодження, знищення майна), у позбавленні її можливості одержати заплановані доходи (позбавлення заробітку внаслідок втрати працездатності чи його зменшення тощо), а також у понесенні особою будь-яких додаткових майнових витрат (на лікування, протезування, сторонній догляд, поховання; втрата особами, що перебували на утриманні померлого, його заробітку).

У кримінальному провадженні під матеріальними збитками треба розуміти грошову оцінку (еквівалент) заподіяної матеріальної шкоди (втрачених, додатково витрачених або недоотриманих майнових благ особою внаслідок порушення її прав та інтересів іншою особою), а відшкодування збитків є одним із способів відшкодування шкоди (див. постанову від 25 листопада 2019 року в справі № 420/1667/18 Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду).

В постанові від 25 листопада 2019 року в справі № 420/1667/18 Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в т.ч. зауважила, що Суд, виходячи із закріпленого у ст. 26 КПК принципу диспозитивності, позбавлений можливості, навіть у випадку, коли він виявив відсутність висновку експерта із визначенням розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, самостійно, з власної ініціативи залучити експерта і усунути цей недолік досудового слідства. Залучення експерта судом незалежно від наявності клопотань сторін можливо тільки за обставин, передбачених ч. 2 ст. 332 КПК.

Указала в цьому рішенні ОП і на те, що обов`язкове залучення експерта для проведення експертизи необхідне за наявності двох підстав: по-перше, коли характер об`єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями (що є загальною підставою проведення експертизи в кримінальному провадженні, передбаченою ч. 1 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII); по-друге, коли мають місце обставини, передбачені ч. 2 цієї норми.

Імперативність п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.

У решті випадків сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування зобов`язана незалежно від наявності інших доказів, за допомогою яких можливо встановити розмір матеріальних збитків, звернутися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта (а в редакції Закону № 187-IX - залучити експерта).

В цій ситуації характер об`єктивних обставин, які мають значення для кримінального провадження, неможливо достовірно встановити без залучення особи, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями.

У ході слідства вартість телефону будь-якими засобами доказування узагалі не установлювалась.

Тим самим в цій справі мав місце випадок про імперативність п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК у редакції Закону № 1261-VII щодо призначення експертизи для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, оскільки предметом злочину був телефон, який перебував у використанні та його технічний стан не відомий, згідно обвинувального акта, а не гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, не можливо достовірно встановити без спеціальних знань, оскільки не достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування, тобто не можливо однозначно указати про вартість майна понад 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, враховуючи Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (09 серпня 2024 року набув чинності).

У підсумку Суд констатує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення, котра в цій ситуації не доведена в силу вказаного.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Тому, визначаючись з підставою виправдання Суд враховує, що в силу принципу «in dubio pro reo» (сумніви тлумачаться на користь підсудного), який представляє собою приватне вираження принципу презумпції невинуватості, не повинно існувати ніякої якісної відмінності між виправдувальним вироком, зважаючи на відсутність доказів і виправдувальним вироком у зв`язку з констатацією безсумнівної невинуватості особи. У дійсності, виправдувальні вироки не розрізняються залежно від підстав, прийнятих до уваги в кожному окремому випадку суддею в кримінальному процесі (див. рішення ЄСПЛ у справі «AFFAIRE VASSILIOS STAVROPOULOS c. GRECE» від 27 вересня 2007 року, заява № 35522/04, п. 39, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-82427).

У п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» вказується, що судам слід мати на увазі, що виправдувальний вирок постановляється, зокрема, за відсутністю в діянні складу злочину, коли встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, бо воно лише формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє суспільної небезпеки, чи відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним, або ж фактично вчинене не містить складу іншого злочину.

За таких умов, Суд за наслідками розгляду цього кримінального провадження в ключі наведеного вище вважає слушним ухвалити виправдувальний вирок у порядку п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.

Позаяк, наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє суду, на підставі тих доказів, котрі судом сприйнято, як належні та допустимі, визнати обвинуваченого винуватим у вчинені описаних в акті діянь - відкритому викраденні майна, або сприймати, ці діяння, як кримінально-карані, враховуючи констатацію судом фактору таємного викрадення, а не через призму норм КУпАП.Сторона обвинувачення мала б довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою можна пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні злочину, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення, однак того не сталося, відповідно настали наслідки указані ч. 1 ст. 373 КПК.

Питання речових доказів вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

у х в а л и в :

ОСОБА_5 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України та виправдати, у зв`язку із відсутністю в діянні обвинуваченого складу цього кримінального правопорушення.

Речові докази: диски з відеозаписами залишити в матеріалах судового провадження.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

С у д д я ОСОБА_14