Постанова

від 19.12.2024 по справі 463/1735/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/1735/22 Головуючий у 1 інстанції: Яворський С.Й.

Провадження № 22-ц/811/1655/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання Зеліско-Чемерис К. Р.,

з участю представника апелянта адвоката Микити Т. В., представників відповідача Кузьмінова Б. П., П`янікової О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2023 року (повний текст рішення складено 18 травня 2023 року), у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

у березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького № 20/кз/тр від 26 січня 2022 року;

- поновити його на роботі на посаді лікаря з ультразвукової діагностики Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 02 лютого 2022 року по день постановлення судового рішення.

Позов мотивованотим,що з2021року вінперебував утрудових відносинахз відповідачем-Львівським національниммедичним університетомімені ДанилаГалицького,працюючи напосаді лікаряз ультразвуковоїдіагностики Спеціалізованоїконсультативної поліклінікифтизіопульмонологічного профілюНДІЕГ Львівськогонаціонального медичногоуніверситету іменіДанила Галицького.Наказом №20/кз/трвід 26січня 2022року ОСОБА_1 звільнено зпосади лікаряз ультразвуковоїдіагностики Спеціалізованоїконсультативної поліклінікифтизіопульмонологічного профілюНДІ епідеміологіїта гігієни,01лютого 2022року,на підставіпункту 1статті 40КЗпП Україниу зв`язкуіз зміноюв організаціївиробництва іпраці,в томучислі ліквідації,реорганізації,банкрутства абоперепрофілювання підприємства,установи,організації,скорочення чисельностіабо штатупрацівників університету,шляхом ліквідаціїструктурного підрозділу-Спеціалізована консультативнаполіклініка фтизіопульмонологічногопрофілю НДІепідеміології тагігієни.Оскаржуваний наказ№ 20/кз/трвід 26січня 2022року тавідповідно своєзвільнення позивачвважає незаконним,оскільки йогозвільнення булоздійснено завідсутності дляцього відповідноїпередбаченої законодавствомправової підставидля звільнення,на якуж воскаржуваному наказіпокликається самвідповідач,а саме:зміни ворганізації виробництваі праці,а такожз порушенням,передбаченої закономпроцедури длязвільнення особина підставіпункту 1статті 40КЗпП України.Зокрема,стверджуючи пронезаконність свогозвільнення ОСОБА_1 посилається натакі обставини: 1)фактичних змінв організаціїпраці працівниківСпеціалізованої консультативноїполіклініки фтизіопульмонологічногопрофілю НДІепідеміології тагігієни Львівськогонаціонального медичногоуніверситету іменіДанила Галицькогоне відбулось,а діїкерівництва відповідачащодо ліквідаціїполіклініки єнезаконними;2) відповідачемне запропонованопозивачу усіхвакантних начас попередженняпро наступнезвільнення тапри звільненніпосад;3) звільнення позивача відбулось без звернення адміністрації відповідача з поданням до професійного комітету Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про надання згоди на звільнення позивача; 4) позивача звільнено з роботи під час тривання двох колективних трудових спорів, предметом яких є незаконність ліквідації Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Крім того, в порушення вимог статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», відповідачем не подано відповідної інформації про заплановане звільнення до Львівського міського центру зайнятості.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2023 року в позові ОСОБА_1 до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що за встановлених судом обставин у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці у формі ліквідації та відповідно скорочення чисельності та штату працівників Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, працівником якої був ОСОБА_1 . Суд також дійшов висновку, про те, що позивачу було повідомлено про наявність усіх вакантних посад як на момент його повідомлення про вивільнення, так і на момент його звільнення, що відповідали його освітньо-кваліфікаційному рівню та професійним навичкам. Вказане свідчить про виконання відповідачем відповідних вимог статті 49-2 КЗпП України. Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що такими спростовуються і посилання позивача про те, що відповідач, порушуючи вимоги статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», не подав інформацію про вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці до Львівського міського центру зайнятості. Вказане спростовується тим фактом, що 25 листопада 2021 року відповідачем було подано до територіального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Оскільки згідно оскаржуваного наказу №20/кз/тр від 26 січня 2022 року звільнення ОСОБА_1 було пов`язане із змінами в організації виробництва і праці у формі ліквідації поліклініки, то з врахуванням положень статей 43, 43-1 КЗпП України в даному випадку отримання попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 та відповідно його звільнення законодавством не вимагається. Поряд з цим, судом критично оцінено рішення Вільної профспілки Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького, оформлене протоколом № 4 від 16 червня 2022 року, яким, в тому числі, відмовлено в наданні згоди на звільнення з роботи ОСОБА_1 , і зазначено, що суд не може трактувати представлений протокол № 4 від 16 червня 2022 року в контексті частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, як рішення про відмову профспілкового органу в наданні дозволу на звільнення позивача. Оцінюючи посилання сторони позивача про те, що звільнення відбулось під час тривання двох колективних трудових спорів, які зареєстровані Національною службою примирення і посередництва, як підстава для визнання звільнення позивача незаконним, суд вважає такі хибними, адже жодною нормою законодавства не передбачено заборони припинення трудових правовідносин на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України в період тривання колективних трудових спорів. Оскільки в задоволенні основної позовної вимоги про поновлення на роботі судом відмовлено з підстав її необґрунтованості, так як звільнення позивача здійснено за наявності для цього передбаченої законодавством правової підстави та з дотримання передбаченої процедури, суд вважав, що відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка є похідною від основної вимоги та тісно пов`язана із такою за своєю суттю.

В червні 2023 року ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2023 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що позивачу не запропоновано усі наявні вакансії, з моменту попередження про звільнення і до моменту звільнення. Зокрема, судом не враховано, що протягом цього часу у відповідача 3 рази змінювались штатні розписи та постійно вводились нові штатні одиниці, які апріорі ставали вакантним, після їх введення. Найбільша кількість нових одиниць вводилась не до штатних розписів професорсько-викладацького складу, а до лабораторій НДІ (в структурі якого і була ліквідована поліклініка, де працював позивач), які об`єднують в собі новостворений лікувально-діагностичний центр. Вказує на те, що відповідач не отримав від профспілки згоду на звільнення позивача, і така відмова є обґрунтована належним чином.

В червні 2023 року Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького подав відзив на апеляційну скаргу, підписаний представником П`яніковою Оксаною Олегівною, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишити оскаржуване рішення без змін. Відзив мотивований тим, що доводи апеляційної скарги необґрунтовані.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 березня 2021 року призначено на посаду лікаря з ультразвукової діагностики Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни на 1,0, що підтверджується наказом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького № 35кп/тр від 23 лютого 2021 року.

Наказом № 20/кз/тр від 26 січня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря з ультразвукової діагностики Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни, 01 лютого 2022 року, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників університету, шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни. Як убачається з цього наказу підставою його був наказ № 3627-з від 29 жовтня 2021 року, рішення вченої ради від 27 жовтня 2021 року (протокол №5-ВР), повідомлення від 24 листопада 2021 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. №1011-р «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018-2021 роки», розпорядженням від 27 листопада 2019 р. № 1414-р «Про схвалення Державної стратегії розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню», постановою від 5 лютого 2020 р. № 65 «Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2020 році та І кварталі 2021 року», наказом Міністерства охорони здоров`я України № 530 від 25.02.2020 р. «Про затвердження стандартів охорони здоров`я при туберкульозі» затверджено нові стандарти та запроваджено реформу протитуберкульозної служби в Україні. На виконання вищевказаних нормативно-правових актів Департамент охорони здоров`я Львівської обласної державної адміністрації прийняв наказ № 317 від 30 квітня 2020 року «Про організацію надання фтизіатричної допомоги в Львівській області», яким було визначено структуру та мережу протитуберкульозних закладів охорони здоров`я у Львівській області, зокрема в пункті 5.1. вказано, що надання медичної допомоги хворим на туберкульоз на амбулаторному етапі мешканцям міста Львова здійснюється в умовах амбулаторного відділення КНП ЛОР «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» (Центр легеневого здоров`я).

Внаслідок цього Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького втратила медичну практику, так як всі протитуберкульозні заклади в Україні реорганізовано. Функції діагностики та лікування туберкульозу в кожній області покладено на регіональні фтизіопульмонологічні медичні центри, зокрема у Львівській області такі функції виконує Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмоиологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» (Центр легеневого здоров`я), на базі якого створено амбулаторно-поліклінічне відділення. Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю для своєї діяльності користувалася приміщеннями та діагностичним обладнанням Центру легеневого здоров`я на підставі угоди про співпрацю між Комунальною установою Львівської обласної ради «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клінічний лікувально-діагностичний центр» (Центр легеневого здоров`я) та Державною установою «Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни МОЗ України» (правонаступником якого є ЛНМУ імені Данила Галицького) від 20 жовтня 2011 року. На підставі Додаткового договору № 1 від 14 травня 2021 року дію вказаного договору було припинено.

Листами № 309 від 02 березня 2021 року, № 454 від 31 березня 2021 року, № 494 від 07 квітня 2021 року, № 670 від 24 травня 2021 року Генеральний директор Центру легеневого здоров`я п. Л. Рак неодноразово повідомляв та просив адміністрацію університету звільнити приміщення, які займає спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю, в зв`язку із достроковим припиненням дії договору про співпрацю від 20 листопада 2011 року, а також в зв`язку із тим, що враховуючи зміни в системі надання медичних послуг, що відбулися в результаті запровадження Другого етапу медичної реформи, необхідність у співпраці з Спеціалізованою консультативною поліклінікою фтизіопульмонологічного профілю втратила практичне значення.

В зв`язку із відсутністю інших приміщень, які б відповідали вимогам для здійснення діагностики туберкульозу і надання лікувально-профілактичної допомоги хворим на активну форму туберкульозу в Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького наказом ректора № 1193-з від 06 квітня 2021 року спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни з 01 червня 2021 року була переведена в приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а обладнання для здійснення господарської діяльності перевезено в складські приміщення. Дія ліцензії на медичну практику серія АГ № 597679 від 01 березня 2012 року припинена у зв`язку зі зміною місця знаходження поліклініки.

Починаючи з 01 червня 2021 року працівники Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіо-пульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького не залучались до виконання робіт та надання послуг, передбачених Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з медичної практики, тобто, робота поліклініки фактично зупинена.

Відповідно до наказу ректора № 3393-з від 07 жовтня 2021 року було створено Тимчасову Комісію для розгляду питання доцільності подальшого збереження в структурі НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю. За результатами проведеної роботи Тимчасовою Комісією складено відповідний Звіт про роботу від 11 жовтня 2021 року, в якому зафіксовано Висновок комісії, а саме: Тимчасова Комісія зробила висновок, що враховуючи те, що за станом на 27 вересня 2021 року СКПФПП НДІЕГ не внесена у список медичних закладів Львівської області, які займаються діагностикою та лікуванням туберкульозу, не має доступу до реєстру хворих на туберкульоз, а отримання дозволу на медичну практику за місцем провадження діяльності: м. Львів, вул. Зелена, 12 безперспективне у зв`язку із відсутністю в інституті приміщень, які б відповідали санітарно-гігієнічним вимогам, вважати недоцільним подальше збереження спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю в структурі НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького.

На підставі вказаного Звіту про роботу Тимчасової Комісії від 11 жовтня 2021 року, директор НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького д.м.н., проф. ОСОБА_3 подав доповідну записку від 18 жовтня 2021 року ректору Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, в якій викладено пропозицію про необхідність проведення змін в організаційній структурі наступного змісту: «Враховуючи викладене, прошу вжити заходів, передбачених чинним законодавством, з метою розгляду компетентним органом управління Університетом питання щодо ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького, та скорочення чисельності і штату цього структурного підрозділу шляхом здійснення Подання ректора Університету до Вченої ради Університету про ліквідацію структурного підрозділу».

Враховуючи викладене ректор скерував подання від 25 жовтня 2021 року до Вченої ради Університету, в якому виклав прохання: ухвалити рішення про ліквідацію структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького з 01 січня 2022 року; та про ухвалення рішення про скорочення чисельності і штату працівників повністю структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ ім. Данила Галицького з 01 січня 2022 року.

27 жовтня 2021 року вчена рада Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького прийняла рішення ліквідувати структурний підрозділ - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького з 01 лютого 2022 року та скоротити чисельність і штат працівників повністю структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни ЛНМУ імені Данила Галицького з 01 лютого 2022 року, з дотриманням вимог частини другої статті 40, статей 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Наказом № 3588-з від 27 жовтня 2021 року введено в дію рішення вченої ради від 27 жовтня 2021 року.

Наказом № 3627-з від 29 жовтня 2021 року «Про зміну внутрішньої (організаційної) структури Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, та скорочення чисельності і штату працівників цього структурного підрозділу» внесено відповідні зміни з 01 лютого 2022 року у внутрішню (організаційну) структуру Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, шляхом ліквідації Спеціалізованої консультативної поліклініки та скорочення чисельності і штату працівників цього структурного підрозділу.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку мали місце зміни в організації виробництва і праці у формі ліквідації та відповідно скорочення чисельності та штату працівників Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, працівником якої є позивач.

Касаційний суд неодноразово звертав увагу, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постанову Верховного Суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

Аналіз змісту апеляційної скарги свідчить, що така не містить доводів (аргументів) щодо питання зміни в організації виробництва і праці у формі ліквідації та відповідно скорочення чисельності та штату працівників Спеціалізованої консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, працівником якої був позивач.

Відтак, колегія суддів не здійснює аналіз мотивів рішення суду першої інстанції в цій частині.

Щодо аргументів апеляційної скарги про недотримання відповідачем положень Закону України «Про зайнятість населення», а також Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» під час процедури звільнення позивача, колегія суддів не убачає підстав для їх детального аналізу та надання відповіді на них, адже такі обставини не входять до предмету доказування у справі, що переглядається.

Отже, під час апеляційного розгляду колегія суддів має надати відповідь на такі доводи скарги як дотримання порядку вивільнення позивача, а саме пропозиція щодо зайняття ним вакантних посад, а також отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору з позивачем.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція), яка є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, визначено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено у статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Зазначене повністю узгоджується з вимогами трудового законодавства України.

Тобто саме відповідач повинен спростувати доводи позивача та довести законність звільнення останнього з роботи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі №381/4598/21 (провадження № 61-12466св23).

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, другою та третьою статті 49-2 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23).

Також він є усталеним в практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, див., наприклад постанови від 22 березня 2023 року у справі № 761/9832/21 (провадження № 61-11984св22); від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21 (провадження № 61-5659св22); від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20); від 26 червня 2019 року у справі № 641/5330/16-ц (провадження № 61-19724св18).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Так, судом першої інстанції встановлено, що 24 листопада 2021 року ОСОБА_1 було письмово попереджено про наступне звільнення 01 лютого 2022 року з посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із внесенням змін в організацію виробництва і праці університету шляхом зміни внутрішньої (організаційної) структури Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького шляхом ліквідації структурного підрозділу - Спеціалізована консультативна поліклініка фтизіопульмонологічного профілю НДІ епідеміології та гігієни (наказ №3627-з від 29 жовтня 2021 року).

Факт належного попередження позивача 24 листопада 2021 року, тобто не пізніше ніж за два місяці, про його звільнення стверджується підписом останнього, наявним на вказаному повідомленні. Факт належного попередження у передбачений статтею 49-2 КЗпП України строк сторона позивача в даній справі не оспорює.

Крім того, як встановлено судом, відповідачем на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України 24 листопада 2021 року було запропоновано позивачу ОСОБА_1 для ознайомлення список вакансій станом на 19 листопада 2021 року, вакантних як на час попередження, так і на момент звільнення. З переліком вакантних посад позивач ознайомлений, однак з пропозиціями не згідний, на підтвердження чого проставив власний підпис у відповідній графі повідомлення від 24 листопада 2021 року.

Більше того, наявною у списках вакансій станом на 19 листопада 2021 року та станом на 01 лютого 2022 року інформацією підтверджується, що список вакантних посад є ідентичним як на момент попередження позивача про звільнення, так і на момент його звільнення.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що позивачу було повідомлено про наявність усіх вакантних посад як на момент його повідомлення про вивільнення, так і на момент його звільнення, що відповідали його освітньо-кваліфікаційному рівню та професійним навичкам. Відтак вказане свідчить про виконання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України.

Проте з такими висновками суду колегія суддів погодитись не може, виходячи з такого.

Як встановлено апеляційним судом, за період від часу попередження позивача про наступне звільнення до такого звільнення у роботодавця були щонайменше вакантними наступні посади: посади педагогічних та науково-педагогічних працівників, зокрема посади асистента, старшого лаборанта, а також черговий гуртожитку № 7, підсобний робітник бригади № НОМЕР_1 , столяр гуртожитку № НОМЕР_2 , підсобний робітник гаражу, прибиральник службових приміщень (3 посади), кухар комплексу студентського харчування (2 посади), гардеробник кафедри хірургії № 1 та гардеробник господарського відділу Стоматологічного медичного центру, сторож аптечного корпусу, підсобний робітник віварію, експедитор з перевезення вантажів господарського відділу, прибиральник службових приміщень теоретичного корпусу.

Однак відповідачем не надано доказів про те, що позивачу були запропоновані згадані вакантні посади.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відповідачем не дотримано гарантій, передбачених частиною другою статті 40, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 , оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника, посада якого підлягає скороченню, покладається саме на роботодавця.

При цьому, виконання цього обов`язку передбачає, що роботодавець зобов`язаний запропонувати такому працівнику усі посади, які відповідають його освіті, кваліфікації та досвіду та які є вакантними з часу попередження про наступне вивільнення та до дня прийняття наказу про звільнення, та на які працівник може бути переведений за його згодою без проходження додаткових конкурсних процедур.

У цьому зв`язку, враховуючи положення статті 55 Закону України «Про вищу освіту», колегія суддів вважає, що позивач міг займати посаду асистента, без наявності у нього наукового ступеня та без проходження конкурсних процедур.

Відтак, колегія суддів відхиляє посилання відповідача про те, що посади, пов`язані з викладацькою, навчальною або науковою роботою позивач міг обіймати лише у разі наявності у нього вченого звання та/або наукового ступеня, адже такі не відповідають змісту частини четвертої та дев`ятої статті 55 Закону України «Про вищу освіту», якими не визначено в категоричній формі можливість їх зайняття лише особами, які мають науковий ступінь або вчене звання, оскільки зазначено, що такі можу обіймати особи, які мають ступінь магістра за відповідною спеціальністю, котра наявна у позивача.

Згідно зі частиною першою статті 43 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (частина сьома 43 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Аналогічні положення містяться і у частині шостій статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно до частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 2, 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 226/1664/18 (провадження № 61-6930св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18 (провадження № 61-7838св19), від 22 липня 2020 року у справі № 760/11864/16 (провадження № 61-8891св19).

У протоколі засідання профспілкового комітету вільної профспілки СКПФП НДІ ЕтаГ ЛНМУ імені Данила Галицького від 15 березня 2024 року (протокол № 2) містяться посилання на порушення відповідача, допущені при звільнення ОСОБА_1 , зокрема ненадання для ознайомлення останньому усіх вакансій у роботодавця протягом періоду його звільнення, що і стало підставою для відмови у наданні згоди на його звільнення.

Колегія суддів погоджується, що дане рішення є достатньо обґрунтованим.

Ураховуючи викладене, колегія суддів визнає, що відповідач під час звільнення позивача належним чином не виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України, тому наявні підстави для задоволення позову про поновлення на роботі.

За таких обставин, місцевий суд дійшов невірного висновку про відсутність підстав для задоволення пред`явленого позову.

Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.

Оскільки звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, наявні правові підстави для визнання незаконними та скасування наказу Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького № 20/кз/тр від 26 січня 2022 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_4 ».

Зважаючи на те, що законодавством не передбачена можливість поновлення на посаді, відмінній від тієї, з якої працівника було незаконно звільнено, позивач підлягає поновленню саме на посаді лікаря з ультразвукової діагностики Спеціалізваної консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького з 01 лютого 2022 року, тобто з часу його звільнення.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Період вимушеного прогулу визначається робочими днями.

Обчислення середньої заробітної плати працівника за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата (дню звільнення працівника з роботи).

Абзацом першим пункту 4 Порядку визначено, що не враховується при обчисленні середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом другим пункту 8 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що нарахована позивачу щомісячна заробітна плата за грудень 2021 року становить 11 014 грн 02 коп., а за січень 11722 грн 10 коп., у грудні позивачем відпрацьовано 22 дні, а січні 19 днів.

А отже, середньоденна заробітна плата нараховується таким чином: 22 736 грн 12 коп. (нарахована заробітна плата за фактично відпрацьований час протягом двох місяців) : 41 дні (кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два місяці) = 554 грн 54 коп.

Розрахунок розміру середньоденної заробітної плати здійснено згідно довідки про доходи, наданої безпосередньо відповідачем до суду апеляційної інстанції.

Відтак, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 411468 грн 68 коп. (554,54 грн.середньоденна заробітна плата х 742 робочих дні вимушеного прогулу (з 01 лютого 2022 року по 19 грудня 2024 року включно), з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове про задоволення позову.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та у випадку скасування або зміни судового рішення - розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького слід стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 4 114 грн 69 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та 6172 грн 03 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 травня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького № 20/кз/тр від 26 січня 2022 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_4 »;

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря з ультразвукової діагностики Спеціалізваної консультативної поліклініки фтизіопульмонологічного профілю НДІЕГ Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького з 01 лютого 2022 року.

Стягнути з Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2022 року по 19 грудня 2024 року в розмірі 411468 (чотириста одинадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн 68 коп., з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького в дохід держави судовий збір у розмірі 4 114 (чотири тисячі сто чотирнадцять) грн 69 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та 6172 (шість тисяч сто сімдесят дві) грн 03 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 грудня 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич