Рішення

від 30.12.2024 по справі 814/208/16

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2024 р. № 814/208/16 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомЗаступника прокурора Миколаївської області, вул. Спаська, 28,Миколаїв,54030, в інтересах держави в особі Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005,

до відповідачаФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

простягнення штрафу в сумі 9 744 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

10.02.2016 року Миколаївським окружним адміністративним судом відкрито провадження за позовом Заступника прокурора Миколаївської області звернувся до адміністративного суду з позовом в інтересах держави в особі Баштанської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення фінансових санкцій в сумі 9744000 гривень за організацію та проведення на території України азартних ігор, відповідно до ст.3 Закону України Про заборону грального бізнесу.

Справа розглядалась в трьох інстанціях.

Так 05.09.2016 року Миколаївським окружним адміністративним судом винесено постанову, якою в позові відмовлено.

01 березня 2017 р. Одеський апеляційний адміністративний суд за результатами розгляду апеляції Баштанської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області, до якої приєднався перший заступник прокурора Миколаївської області, на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року, Апеляційну скаргу залишив без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року залишив без змін.

Постановою Верховного суду від 16.07.2021 року касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року - скасовано. Справу № 814/208/16 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд в постанові звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи, залишили поза увагою та не з`ясували, чи дотримано заступником прокурора передбачений частинами другою та третьою статті 23 Закону №1697-VII порядок звернення до суду в інтересах держави з цим адміністративним позовом, та не перевірили, чи було дотримано останнім приписи частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII, зокрема, чи була Баштанська ОДПІ взагалі обізнана про існування обставин, що зумовили звернення до суду з адміністративним позовом у цій справі. За таких обставин, суди попередніх інстанцій, розглянувши справу по суті заявлених позовних вимог, не встановивши при цьому, чи були наявні у даному випадку у заступника прокурора правові підстави для представництва інтересів держави у суді та відповідно чи мав останній право на звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позову, а саме обґрунтувати необхідність захисту інтересів держави прокурором в даному позові.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року позов повернуто позивачеві.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу.

30 листопада 2021 року Постановою п`ятого апеляційного адміністративного суду ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року по справі № 814/208/16, - скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що заступником прокурора дотримано передбачений частинами другою та третьою статті 23 Закону №1697-VII порядок звернення до суду в інтересах держави з цим адміністративним позовом, та не перевірили, чи було дотримано останнім приписи частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII, а Позивач обізнаний та підтримав позов. Отже були наявні у даному випадку у заступника прокурора правові підстави для представництва інтересів держави у суді та відповідно він мав право на звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Як вбачається з позову та матеріалів та пояснень до нього, в обґрунтування своїх вимог позивач та прокурор посилались на вирок Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10.08.15, яким ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.2032 КК України. ОСОБА_1 перебуває на обліку у Баштанській ОДПІ, 18.02.16 відповідачка подала податкову декларацію з акцизного податку, а тому неможливо вважати, що перестала бути суб`єктом господарювання. Також, прокурор зазначив, що відповідно ч.2 ст.99 КАС України облік строку звернення до суду починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки вирок набрав чинності 10.09.15, шестимісячний строк звернення до суду прокурором та позивачем не пропущений.

Представник відповідачки до суду не з`явився, надав відзив на позов та пояснення від 03.10.2023 року, згідно яких штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких передбачений ст..3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» не покладено на податкові органи. Також зауважив, що в редакції ст19-1 ПК України, на дату подання позову (09.02.2016), не передбачено здійснення контролю за дотриманням Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні». ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність, вже не є фізичної особою-підприємцем, а оскільки відповідно до диспозиції ст.3 Закону фінансові санкції застосовуються до суб`єктів господарювання, вона вже не може бути притягнута до відповідальності, крім того, прокурором та позивачем пропущений строк застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачений ст.250 Господарського кодексу України.

В свою чергу у відповіді на відзив Заступник прокурора Миколаївської області наполягає на задоволенні позову зазначає про помилковість позиції Відповідача, зазначає, що аналіз норм ст.3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» та п. п. 19 - 1.1.33. Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) свідчить про те, що застосування фінансових санкцій, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється за рішенням суду, ухваленим за позовом органів міліції та/або органів доходів і зборів. Отже, саме податкові органи були уповноважені на здійснення контрольних функцій за станом виконання Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», як спеціальний суб`єкт. Крім того, зазначає, що до 01.01.2011 - часу набрання чинності Податковим кодексом України, санкції за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, належали до адміністративно-господарських санкцій, застосування яких було можливим лише в межах строків, встановлених ст. 250 зазначеного Кодексу, тобто, не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.Враховуючи наведене, до спірних правовідносин строки, визначені ч. 1 ст. 250 ГК України не застосовуються.

На підставі норм ч.3 ст.194 КАС України суд розглянув справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Суд вивчив доводи сторін, дослідив наявні в матеріалах справи докази, надав їм об`єктивну оцінку, та встановив таке.

22.04.02 ОСОБА_1 зареєстрована державним реєстратором Жовтневої райдержадміністрації в якості фізичної особи-підприємця. Основним видом діяльності підприємця ОСОБА_1 є торгово-посередницька діяльність, організація комп`ютерних ігор, більярду.

В період з серпня 2013 року по 18 вересня 2014 ОСОБА_1 займалась гральним бізнесом, тобто здійснювала діяльність, пов`язану з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор на гральних автоматах, а саме встановила 9 гральних автоматів у нежитловому приміщенні бару Джин, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та 8 гральних автоматів у нежитловому приміщенні кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .

Водночас ОСОБА_1 домовилась з рядом інших про те, що вони цілодобово, змінюючи одна одну по встановленому графіку, будуть знаходитись в приміщенні гральних автоматів в якості операторів грального залу для здійснення обслуговування осіб, які будуть відвідувати цей гральний заклад з метою азартної гри на гроші на гральних автоматах.

На час спірних відносин Законом №1334 було запроваджено обмеження щодо здійснення грального бізнесу в Україні, виходячи з конституційних принципів пріоритету прав і свобод людини і громадянина, захисту моральності та здоров`я населення, заборони використання власності на шкоду людині і суспільству.

Так, за змістом статті 1 вказаного Закону гральний бізнес - діяльність, пов`язана з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор у казино, на гральних автоматах, комп`ютерних симуляторах, у букмекерських конторах, в інтерактивних закладах, в електронному (віртуальному) казино незалежно від місця розташування сервера; азартна гра - будь-яка гра, обов`язковою умовою участі в якій є сплата гравцем грошей, у тому числі через систему електронних платежів, що дає змогу учаснику як отримати виграш (приз) у будь-якому вигляді, так і не отримати його залежно від випадковості; організатори азартних ігор - фізичні та юридичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють діяльність з організації і проведення азартних ігор з метою отримання прибутку; організація і проведення азартних ігор - діяльність організаторів азартних ігор, що здійснюється з метою створення умов для здійснення азартних ігор та видачі виграшів (призів) учасникам азартних ігор; учасники азартних ігор - фізичні особи з повною цивільною дієздатністю, що беруть участь в азартних іграх.

Відповідно до статті 2 Закону №1334 в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх.

До суб`єктів господарювання, які організовують і проводять на території України азартні ігри, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі вісім тисяч мінімальних заробітних плат з конфіскацією грального обладнання, а прибуток (дохід) від проведення такої азартної гри підлягає перерахуванню до Державного бюджету України (частина 1 статті 3 Закону №1334).

Застосування фінансових санкцій, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється за рішенням суду, ухваленим за позовом органів міліції та/або органів державної податкової служби (частина 2 статті 3 Закону №1334).

При цьому, статтею 203-2 КК України («Зайняття гральним бізнесом») встановлена відповідальність за зайняття гральним бізнесом у виді штрафу від десяти тисяч до сорока тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального обладнання. Ті самі дії, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за зайняття гральним бізнесом, караються штрафом від сорока тисяч до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального обладнання.

10.08.15 вироком Жовтневого районного суду Миколаївській області ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України. Вирок набрав законної сили 10.09.15.

Таким чином вину ОСОБА_1 , було встановлено вироком суду, це є фактом, який відповідно до норм ч.4 ст.78 КАС України не підлягає доведенню.

Разом з тим, фінансові санкції до суб`єктів господарювання, які організовують і проводять на території України азартні ігри, передбачені ст.3 Закону України Про заборону грального бізнесу в Україні є певним видом юридичної відповідальності.

Специфіка притягнення до відповідальності за ст.3 Закону України Про заборону грального бізнесу в Україні полягає в тому, що рішення про застосування санкцій приймає адміністративний суд, в порядку позовного провадження.

Так, позовна заява органів міліції та/або органів доходів і зборів (прокурора в інтересах держави в особі цих органів) не є звернення за захистом своїх прав, свобод чи інтересів, а є способом реалізації своїх владних повноважень щодо виявлення, фіксації та передачі до суду для притягнення до відповідальності порушників вимог Закону України Про заборону грального бізнесу в Україні.

Розгляд справи про застосування фінансових санкцій є справою про притягнення суб`єкта господарювання до юридичної відповідальності, а у такому випадку, для кожного виду відповідальності є певні строки давності її застосування.

Фінансові санкції, передбачені ст.3 Закону України Про заборону грального бізнесу в Україні, за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями.

Відповідно до ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки, обставини встановлені вироком Жовтневого районного суду від 10.08.15 є такими, що не потребують доказування по цій справі, необхідно погодитись з тим, що ОСОБА_1 займалась гральним бізнесом лише в період з початку 2013 по 18.09.14.

Про зайняття відповідачкою організацію азартних ігор на території України після 18.09.14 прокурор та позивач не вказують.

За таких обставин 18.09.14 це крайній день вчинення відповідачкою правопорушення, передбаченого ст.3 Закону України Про заборону грального бізнесу в Україні.

Таким чином, річний строк застосування фінансових санкцій передбачених ст.3 Закону закінчився - 18.09.15.

Але, вперше прокурор звернувся до суду з цим позовом лише 17.11.15, більше ніж через рік після виявлення та вчинення правопорушення, тобто за межами строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Строки, передбачені ст.250 ГК України, є строками, протягом яких органи державної влади мають право реалізувати свої повноваження на притягнення до юридичної відповідальності правопорушника, а не строками звернення до суду для захисту своїх прав.

Така правова позиція визначена Вищим адміністративним судом в провадженні К/9991/747/11.

Крім того, у статті 250 ГК України містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб`єктом господарювання встановлених законом правил здійснення господарської діяльності. Другий обмежувальний строк полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк не може бути застосовано пізніше шести місяців з дня виявлення правопорушення.

Отже, виходячи з аналізу приписів статті 250 ГК України, під час виявлення факту вчинення суб`єктом господарювання правопорушення під час здійснення господарської діяльності, суб`єкт владних повноважень, ухвалюючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, установлених частиною першою статті 250 ГК України. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Пояснення прокурора та позивача про те, що про факт здійснення правопорушення вони дізналися лише з вироку Жовтневого районного суду, суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до ст.250 ГК України, рік з моменту вчинення правопорушення є граничним строком застосування санкцій незалежно від того коли було виявлено правопорушення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про необхідність відмови в задоволенні позову.

Судові витрати покласти на прокуратуру Миколаївській області.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.М. Мельник

Рішення складено в повному обсязі

30.12.24