Рішення

від 31.12.2024 по справі 451/1474/24

РАДЕХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

31 грудня 2024 року

Справа №451/1474/24 Провадження № 2/451/495/24

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого судді Семенишин О.З.

секретар судового засідання Федорук І.Б.

розглянув увідкритому судовому засіданні у м. Радехові в залі суду цивільну справу №451/1474/24 за позовом ОСОБА_1 до Лопатинської селищної ради, третя особа ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно,

у с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції учасників процесу

21 жовтня 2024 року адвокат Чечелюк Олег Юрійович в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Лопатинської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Внаслідок її смерті відкрилася спадщина. До складу спадкового майна, окрім іншого, входило право власності на земельну ділянку, загальною площею 1,4424 га (земельна ділянка № НОМЕР_1 - площа 0,9093 га, кадастровий номер: 4623982200:08:000:0134; земельна ділянка № НОМЕР_2 - площею 0,5331 га, кадастровий номер: 4623982200:06:000:0492), що розташована на території Кустинської сільської ради Радехівського району Львівської області. Крім того, до складу спадкового майна входить право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Цей житловий будинок належав колгоспному двору, головою якого була спадкодавець. Право власності на будинковолодіння належало спадкодавцю на підставі свідоцтва на право особистої власності на будівлі. Нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірне нерухоме майно у зв`язку з відсутністю у позивача документів, які б свідчили про прийняття нею спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_3 . За таких обставин у позивача виникла необхідність звернутися до суду з цим позовом з метою захисту свого невизнаного майнового права. (а.с.1-4).

Заяви, клопотання учасників процесу та інші процесуальні дії у справі

Суд своєю ухвалою від 29 жовтня 2024 року прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче судове засідання (а.с.182-183).

Ухвалою судового засідання від 19 листопада 2024 року суд залучив до участі у справі ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (а.с.205-206).

У судовому засіданні 18 грудня 2024 року позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали. Представник позивача надав суду пояснення аналогічно викладеним у позовні заяві.

Позивач та представник позивача ОСОБА_4 у судове засідання 31.12.2024 не прибули, представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи у відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує щодо ухвалення судом заочного рішення ( а. с. 236-238).

Представник відповідача Лопатинської селищної ради в судове засідання не прибув, проте подав до суду заяву, у якій просив суд розгляд справи проводити без його участі та ухвалити рішення, що відповідатиме вимогам чинного законодавства України (а.с.198).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, чим і скористався представник відповідача.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, про причини неприбуття не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті Радехівського районного суду Львівської області (а. с. 235).

Неявка третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Суд, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, вважає можливим провести розгляд справи у відсутність відповідача, якому відомо про перебування справи у провадженні суду, який належним чином повідомлений про розгляд справи, але до суду не прибув, його повторне клопотання про відкладення розгляду справи, до якого не долучено жодних підтверджуючих документів, суд розцінює як зловживання процесуальними правами відповідача.

При цьому суд зауважує, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасникам справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку, на підставі наявних доказів, які знаходяться у матеріалах справи, чого не заперечив представник позивача.

На підставі ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України суд не здійснює фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Установлені судом фактичні обставини справи

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Цей факт підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті № 00043315821 від 27.01.2024 (а.с.11).

Внаслідок її смерті відкрилася спадщина.

До складу спадкового майна, окрім іншого, увійшло право власності на земельну ділянку, загальною площею 1,4424 га (земельна ділянка № НОМЕР_1 - площа 0,9093 га, кадастровий номер: 4623982200:08:000:0134; земельна ділянка № НОМЕР_2 - площею 0,5331 га, кадастровий номер: 4623982200:06:000:0492), що розташована на території Кустинської сільської ради Радехівського району Львівської області відповідно до державного акту на право приватної власності на землю, серії ІІІ-ЛВ № 092411 від 10.03.2000 (а.с.12, 13-25).

Крім того, до складу спадкового майна увійшло право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цей житловий будинок належав колгоспному двору, головою якого була спадкодавець на підставі Свідоцтва на право особистої власності на будівлі (а.с.26-29).

Позивачем було розроблено відповідну технічну документацію стосовно будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.31-52).

Відповідно до довідки №50 від 30.01.2024 встановлено, що АДРЕСА_2 згідно з рішенням виконавчого комітету Кустинської сільської ради від 27.11.2003 (а.с.53).

Як видно з довідки №03/09-681 від 04 жовтня 2024 року ОСОБА_3 на момент смерті проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Від її імені посвідчувався заповіт №21 від 21 жовтня 2004 року (а.с.54).

Відповідно до довідки №482 від 04.10.2024 ОСОБА_3 постійно по день смерті (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) проживала і була зареєстрована в житловому будинку на АДРЕСА_1 (а.с.55).

Із довідки № 287 від 10.10.2024 та довідки №763 від 20.10.2024, виданих Лопатинською селищною радою видно, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 15.04.1991, була останнім та єдиним членом колгоспного двору (а.с.178).

За життя ОСОБА_3 залишила особисте розпорядження на випадок своєї смерті. Відповідно до заповіту, посвідченого 21 жовтня 2004 року секретарем виконкому Кустинської сільської ради Хомич М.В. (а.с.56), спадкоємцем майна ОСОБА_3 є ОСОБА_2 . Однак, останній не звертався за відкриттям спадкової справи у 6-місячний термін та не проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. З огляду на це ОСОБА_2 не прийняв спадщини у встановленому законом порядку.

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №77608323 від 10.07.2024, виданої приватним нотаріусом Комарницькою Н.І., встановлено, що спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , - не заводилися та не видавалися, тобто за вказаними параметрами запиту у Спадковому реєстрі інформація відсутня (а.с.67).

Єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини була двоюрідна онука - ОСОБА_1 , що підтвердили у судовому засіданні 18 грудня 2024 року свідки ОСОБА_1 ( позивач, яка допитана судом як свідок), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не довіряти показам яких у суду немає підстав.

Факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджується такими документами: Свідоцтво про народження, серії НОМЕР_3 від 15.11.1976 (а.с.57), Свідоцтво про укладення шлюбу, серії НОМЕР_4 від 17.11.1995 (а.с.58), Свідоцтвом про одруження, серії НОМЕР_5 від 02.06.1972 (а.с.59), Свідоцтво про народження, серії НОМЕР_6 від 24.04.2024 (а.с.60), а також архівними довідками № Я-10 від 05.03.2024 (а.с.61-62) та № Я-9 від 05.03.2024 (а.с.63-64), Витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00043315407 від 27 січня 2024 року (а.с.66, 66-зворот).

Проте, нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірне нерухоме майно у зв`язку з відсутністю у позивача документів, які б свідчили про прийняття нею спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_3 (а.с.68).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_7 , виданим повторно Радехівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 27 січня 2024 року (а.с.65).

Відповідно до копії матеріалів спадкової справи №106/2024 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , встановлено, що 10 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Комарницької Н.І. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , проте нотаріус відмовив їй у вчиненні нотаріальної дії відповідно до постанови від 10.07.2024 №139/02-31 (а.с.189-197).

Вказані вище обставини, учасниками процесу не оспорюються та не заперечуються, а тому відповідно до вимог ст. 12, 229 ЦПК України ці докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.

Зміст спірних правовідносин

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наявністю у позивача права на спадкування і неможливістю реалізації цього права через відмову нотаріуса у видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину.

Позиція суду

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13, 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов необхідно задовольнити з таких підстав.

Норми права, які застосував суд, та мотивована оцінка наведених сторонами аргументів

Щодо позовних вимог про встановлення фактів, що мають юридичне значення

До правовідносин, які стосуються встановлення фактів, що мають юридичне значення, і які виникли між сторонами, застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України).

За змістом ч. 1-2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти родинних відносин між фізичними особами, належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті, а також і інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд установив, що ОСОБА_1 є двоюрідною онукою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ці обставини повністю підтверджуються безпосередньо дослідженими судом у судовому засіданні письмовими доказами, які на думку суду, в сукупності з іншими доказами у справі є достатніми для встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Положення ч. 3 ст. 1268 ЦК України вказують на необхідність для прийняття спадщини саме постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не реєстрації їх місця проживання за однією адресою, що за певних обставин може бути відмінним один від одного (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц).

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем та оцінені судом.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, від 7 червня 2022 року в справі № 175/4514/20.

Факт, що ОСОБА_1 постійно проживала в будинку АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_3 дня її смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтвердили у судовому засіданні свідки позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , не довіряти показам яких у суду немає підстав ( а. с. 225 228).

Таким чином, позивач ОСОБА_1 довела належними та допустимими доказами факт постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 на день її смерті. Отже, вимоги позивача про встановлення юридичного факту необхідно задовольнити.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами щодо спадкування, суд застосовує норми Цивільного кодексу України (ЦК України) та Цивільного кодексу Української РСР (ЦК УРСР).

Спірний житловий будинок АДРЕСА_1 належав до колгоспного типу двору, головою якого була ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 120 ЦК УРСР (який був чинним на момент набуття сторонами права власності на спірне майно) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

Статтею 121 ЦК УРСР регламентовано, що володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору. При відсутності згоди спір про володіння, користування або розпорядження майном колгоспного двору вирішується судом за позовом будь-якого члена двору, який досяг шістнадцяти років. Особи віком від п`ятнадцяти до шістнадцяти років можуть такий позов пред`явити за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а позов в інтересах осіб, що не досягли п`ятнадцяти років, може бути пред`явлений їх батьками (усиновителями) або опікуном.

Згідно із ст. 123 ЦК УРСР частка члена колгоспного двору в майні двору визначається: 1) при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ); 2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); 3) при зверненні стягнення по особистих зобов`язаннях члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв`язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.

Відповідно до ст. 124 ЦК УРСР при виході одного або кількох членів колгоспного двору з його складу виділ частки в натурі провадиться з таким розрахунком, щоб не позбавити двір необхідних для ведення його підсобного господарства будівель, худоби та сільськогосподарського реманенту. При неможливості виділити належну членові двору частку майна в натурі її вартість виплачується йому грішми. Право вимагати виділу майна при виході з складу двору мають члени двору; які досягли шістнадцяти років. Особи віком від п`ятнадцяти до шістнадцяти років можуть вимагати виділу за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а в інтересах осіб, що не досягли п`ятнадцяти років, виділу можуть вимагати їх батьки (усиновителі) або опікун.

За правилами ст. 125 ЦК УРСР при поділі колгоспного двору його майно ділиться між дворами, що знов утворюються, відповідно до часток їх членів і з врахуванням господарських потреб кожного з дворів. Право вимагати поділу колгоспного двору мають повнолітні члени двору, що є членами колгоспу. Поділ майна, належного колгоспному дворові і збереженого після припинення колгоспного двору, провадиться за правилами статей 123 і 126 цього Кодексу.

На підставі ст. 126 ЦК УPCP працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору; якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.п. «а», «б», «г» п.6 Постанови Пленуму Верховного суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору. Згідно зі ст. 4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 24 червня 1983 року із змінами, внесеними згідно з Постановою ПВС України №13 від 25 грудня 1992 року, № 15 від 25 травня 1998 року, передбачено, що правила ст. 563 ЦК про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Отже, станом на 15 квітня 1991 року житловий будинок АДРЕСА_1 належав до колгоспного типу двору, останнім і єдиним членом якого була ОСОБА_3 , тому майно вищевказаного колгоспного двору належало їй в цілому.

На спадкові правовідносини після смерті спадкодавця ОСОБА_3 поширюються норми ЦК України.

Відповідно до ст. 1216 та 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), а спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У розумінні ст. 1265 ЦК України у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Так, спадкоємцем п`ятої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належного їй майна є її двоюрідна онука ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом, яка вважається такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки на час її смерті постійно проживала разом із нею та не заявляла про відмову від спадщини. Докази про інших спадкоємців за законом, які прийняли спадщину або претендують на неї, в матеріалах справи відсутні.

Як зазначив ВС КЦС у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19, належним способом захисту, якщо вбачаються перешкоди в оформленні спадкових прав в нотаріальному порядку, є звернення сторони до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування.

Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, окрім іншого - визнання права.

За правилами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, а до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Положення ст. 81, 131 Земельного кодексу України визначають, що громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, в тому числі на підставі спадкування.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги сторони про визнання права власності на спадкове майно є законними та обґрунтованими і, відповідно такі потрібно задовольнити.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з Лопатинської селищної ради на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути понесені нею судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 19, 81, 82, 89, 141, 211, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 280-282 315, 354 ЦПК України; на підставі ст. 33 Конституції України, ст. ст. 16, 29, 328, 1216, 1217, 1218, 1225, 1265, 1268 ЦК України, ст. 120, 121, 123, 124, 125, 126 ЦК УРСР, ст. 13, 81 ЗК України, суд

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт родинних відносин, що ОСОБА_1 є двоюрідною онукою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, тобто смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку загальною площею 1,4424 га (земельна ділянка № НОМЕР_1 - площа 0,9093 га, кадастровий номер: 4623982200:08:000:0134; земельна ділянка № НОМЕР_2 - площею 0,5331 га, кадастровий номер: 4623982200:06:000:0492), що розташована на території Кустинської сільської ради Радехівського району Львівської області відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, серії ІІІ-ЛВ № 092411 від 10.03.2000 року.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з Лопатинської селищної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5 412 (п`ять тисяч чотириста дванадцять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Радехівського районного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Сторони та інші учасники у справі

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_8 ; адреса зареєстрованого місця проживання: село Руденко, Шептицький район, Львівська область, 80266.

ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_9 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Лопатинська селищна рада, ЄДРПОУ: 04369819, адреса місцезнаходження: вулиця Центральна, 15А, селище Лопатин, Шептицький район, Львівська область, 80261.

Третя особа: ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання: село Кустин, Радехівський (тепер Шептицький) район, Львівська область, 80242.

Головуючий суддяСеменишин О. З.

Рішення сулу виготовлене у нарадчій кімнаті 31 грудня 2024 року.