Рішення

від 31.12.2024 по справі 922/3744/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3744/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький (місцезнаходження: 29006, місто Хмельницький, вулиця Героїв АТО, будинок 3/1; код ЄДРПОУ: 07928461) до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАУДСОФТ" (місцезнаходження: 64054, місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок 120 А; код ЄДРПОУ: 41849377) про стягнення 99 000,00 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАУДСОФТ" (відповідач), в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 99 000,00 грн. за Договором №62 від 12.03.2020 року.

Також позивач просить суд покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛАУДСОФТ" витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.11.2024 позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький прийнятодо розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/3744/24. Справу № 922/3744/24 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 04.11.2024 про відкриття провадження у справі № 922/3744/24 було направлено в паперовій формі - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за юридичною адресою ТОВ "Клаудсофт" згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, зазначене відправлення не вручено адресатові та повернуто до суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою", згідно Довідки про причини повернення/досилання відділення поштового зв`язку Укрпошти від 11.11.2024.

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 татті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі №916/3188/16, відповідно до якої сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною неявки в судові засідання, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.

Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛАУДСОФТ" наданими відповідачу процесуальними правами не скористалося; у встановлений статтею 251 ГПК України п`ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву до суду не подало.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши справу № 922/3744/24 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

12.03.2020 року між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницький та Товариством з обмеженою відповідальністю «Благогаз Збут» (станом на час подання позову ТОВ «Благогаззбут» (код ЄДРПОУ 41849377) перейменовано на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КЛАУДСОФТ" (Код ЄРДПОУ 41849377) було укладено Договір постачання природного газу № 62 від 12.03.2020 року (далі за текстом - Договір).

Відповідно до п.1.1.Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Споживачу у 2020 році товар природний газ за кодом ДК 021-2015:09120000-6 газове паливо (природний газ), а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що плановий обсяг постачанні разу за Договором становить 1810536 куб.м.

Відповідно до п. 3.7 Договору, Загальна вартість Договору на момент укладення становить 9 776 894, 40 грн. з ПДВ.

Згідно із п. 11.1 Договору, Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє в частині постачання газу до 31 грудня 2020 року включно, а в частині взаєморозрахунків, врегулювання спірних питань і виконанні зобов`язань до повного їх завершення.

В подальшому було укладено наступні додаткові договору:

1) Додаткова угода № 1 від 13.03.2020 року.

2) Додаткова угода № 2 від 26.08.2020 року.

3) Додаткова угода № 3 від 23.10.2020 року.

4) Додаткова угода № 4 від 27.10.2020 року.

5) Додаткова угода № 5 від 16.11.2020 року.

6) Додаткова угода № 6 від 23.12.2020 року.

7) Додаткова угода № 7 від 31.12.2020 року.

8) Додаткова угода № 8 від 12.01.2021 року.

9) Додаткова угода № 9 від 12.01.2021 року.

Як зазначає позивач, ним з дотриманням вказаних умов договору та додаткових угод відповідно до підтверджених обсягів споживання природного газу за підсумками розрахункових періодів, на підставі узгоджених між сторонами облікових документів, в межах граничних цін здійснено повну оплату спожитого об`єму природного газу. Також, сплачені кошти за спожитий природний газ за судовим рішенням № 924/243/21, а саме за спожитий більший обсяг газу, ніж передбачений договором у розмірі 247627,39 грн.

Як вказує позивач, ТОВ «Благогаз Збут» на підставі Наказу № 170 від 25.06.2022 року було проведено внутрішній аудит, щодо відповідності ціни на природній газ при реалізації Договору 62 від 12.03.2020 року з приводу постачання природного газу в період 2020 - 2021 р .р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Благогаз Збут» та Позивачем - Квартирно - експлуатаційним відділом міста Хмельницький., за результатами якого між сторонами узгоджено двосторонній акт корегування приймання-передачі природного газу за № 12 Кор від 01.07.2022 року, яким визначено фактичну вартість спожитого природнього газу та суму передплати, що складала суму 856 860, 07 грн., яка, як вбачається з матеріалів справи, сплачена відповідачем частково на загальну суму 757 860, 07 грн.

Отже, на думку позивача, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Благогаз Збут» утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 99 000 грн., яка залишилась неоплаченою по надлишково перерахованим позивачем сумам за Договором № 62 від 12.03.2020 року.

Оскільки останній платіж був здійснений Товариством з обмеженою відповідальністю «Благогаз Збут» 21.06.2023 року, КЕВ м. Хмельницький звернувся до останнього із листом № 577/4/4013 від 22.11.2023 року, у якому просив перерахувати вказану суму на рахунок КЕВ м. Хмельницький.

Листом № 22/11-01 від 22.11.2023 року ТОВ «Благогаз Збут» повідомив, що не відмовлявся від взятих на себе зобов`язань, що підтверджується платежами , здійсненими на користь позивача на загальну суму 856 860,07 грн. (а.с.21).

Позивач стверджує, що свої зобов`язання, щодо повернення надлишково перерахованих сум, Товариство з обмеженою відповідальністю «Благогаз Збут» виконало частково на загальну суму 757 860, 07 грн, а тому на час подання позову існує заборгованість у останнього перед КЕВ м. Хмельницький у розмірі 99 000 грн.

Оскільки кошти відповідачем сплачені не були, 31.07.2024 року Листом № 577/4/3573 КЕВ м. Хмельницький повторно звернувся до відповідача із проханням добровільно сплатити кошти.

Проте, не отримавши відповіді та сплати вказаних коштів, КЕВ м. Хмельницький направив на адресу ТОВ «Благогаз Збут» Претензію № 577/4/4243 від 06.09.2024 року, в якій просив відповідача виконати cвoї зобов`язання за договором та сплатити до 20.09.2024 року суму в розмiрi 99 000, 00 грн. на рахунок КЕВ м. Хмельницький.

Проте, станом на 22.10.2024 зобов`язання за договором відповідачем не виконано, заборгованість у сумі 99 000,00 грн. не сплачено.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 714 ЦК України унормовано, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За змістом статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Частинами 1, 3статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову №3011 "Про видачу ліцензії" з транспортування природного газу ТОВ "Оператор ГТС України", на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" (код ЄДРПОУ 42795490).

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1378/27823 (надалі - Кодекс ГТС).

Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Пунктом 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи.

Отже, суб`єкти ринку природного газу користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС. Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених зазначеним Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень.

Враховуючи зазначене, суб`єкти ринку природного газу мають право користуватися ресурсами Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.

Статтею 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним. Тобто однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначається позивачем між сторонами узгоджено двосторонній акт корегування приймання-передачі природного газу за № 12 Кор від 01.07.2022 року, яким визначено фактичну вартість спожитого природнього газу та суму передплати, що складала суму 856 860, 07 грн., яка, як азначав позивач, була сплачена відповідачем частково на загальну суму 757 860, 07 грн.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. При цьому не кожен правочин є договором, а лише той, який опосередковує домовленість двох чи більше осіб, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочин - це такий юридичний факт, який є належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків. В свою чергу, акт корегування приймання-передачі природного газу розглядається як письмовий документ, який містить найменування сторін, предмет такого коригування і фіксує ціну такого коригування.

Однак різна оцінка, яка надається судами акту корегування приймання-передачі природного газу в залежності від конкретних обставин справи, сама по собі не може свідчити про існування у справі виключної правової проблеми щодо визначення правової природи цього акта.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як «акт коригування приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта коригування приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.

Таким чином, суд досліджує акт коригування приймання-передачі в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.

Верховний суд неодноразово зазначав у своїх Постановах, що з огляду на різні обставини справ суди доходять різних висновків щодо правової природи акта приймання-передачі. Такі висновки можуть відрізнятись один від одного, однак, зважаючи на різний контекст справ, у яких відповідні висновки зроблені, це не свідчить про їх суперечність один одному.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до положень Договору , а саме п.3.2, 3.3., 3.4, 3.5 При зміні законодавства, кон`юнктури ринку та інших обставин, що впливають на вартість Товару, зміна ціни Газу узгоджується Сторонами шляхом підписання Додаткових угод до даного Договору. Ціна, зазначена в п. 3.1. Договору, може змінюватись протягом дії Договору. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору, з урахуванням норм передбачених ЗУ «Про публічні закупівлі». Зміна ціни природного газу, визначається в додаткових угодах до даного Договору. Ціну газу може бути змінено протягом місяця поставки.

Відповідно до п.3.5 Договору Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пункту 3.1., 3.2., 3.3., 3.4. цього Договору, застосовується Сторонами при складанні актів приймання- передачi газу та розрахунках за цим Договором.

Отже, задля зміни ціни за договорм в бік збільшення чи зменшення сторонами повинні укладатись додаткові угоди. При цьому, суд зазначає, вказаний акт , яким визначено фактичну вартість спожитого природнього газу та суму передплати не є правочином в розумінні ст.202 ЦК України., оскільки не містить всіх істотних умов договору.

Крім того, суд зазначає, що вказаний акт коригування приймання-передачі природного газу №12 Кор від 01.07.2022 укладено до договору №62 від 13.03.2020, тоді як матеріали справи містять Договір №62 від 12.03.2020. З огляду на зазначене, позивачем не додано до суду належних та допустимих доказів, які б давали суду можливість пересвідчитися що спірний акт коригування укладено саме до договору №62 від 12.03.2020, а також , що відповідно до вказаного акту відповідач взяв на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів, які сплачені на думку позивача, як надлишкові.

Крім того, позивач , як на підставу складання між ним та відповідачем акту коригування посилається в позові на перевірку, яка проведена Вінницьким військовим аудитом за травень 2023 та Третього територіального управяння внутрішнього аудиту за травень 2023, на які також є посилання у листах позивача до відповідача ( вих. № 577/4/3573 від 31.07.24 , арк.спр. 21 з обороту та вих. № 577/4/4243 від 06.09.2024, арк.спр. 22). Проте, вказані матеріали перевірок позивачем до суду не надано, в матеріалах справи такі документи відсутні.

Щодо наданих позивачем банківських виписок (а.с.38-46) в підтвердження повернення відповідачем частини грошових коштів , суд дослідивши вказані виписки зазначає, що у банківських виписках в графі призначенння платежу зазначено: часткове повернення коштів згідно акту коригування та листа №2693 від 06.09.2022.

Разом з цим, в зазначених виписках не конкретизовано за яким саме актом коригування проведено платежі, а лист №2693 від 06.09.2022 відсутній в матеріалах справи, що не дає суду можливість встановити, що відповідач перераховув суму платежів на рахунок позивача саме за спірним договором.

Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Суд вважає за необхідне звернутися до аналізу інстиуту стандартів доказування у господарському процесі.

Стандарти доказування це певний об`єктивний критерій, на підставі якого суд оцінює докази для встановлення фактів справи , а властивості доказів це невід`ємні його ознаки, за умови наявності яких певні відомості здобувають якість доказу та, навпаки, при відсутності хоча б однієї з них відомості не мають доказового значення.

Стандарти доказування не передбачають обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 908/1879/17.

Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Суд вказує на те, що самі по собі факт чи обставина не є доказом, оскільки обізнаність чи необізнаність особами, що здійснюють судовий розгляд, жодним чином не впливає на підставу існування самого факту чи обставини. Головною метою, що матиме значення для вирішення справи, є доведення до таких осіб існування цього факту чи цієї обставини за допомогою доказів та доказування, яке полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду, можна констатувати, що у справах господарської юрисдикції Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Судом зауважувалось, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. У разі коли сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певних обставин, суд робить висновок про їх недоведеність (постанови Верховного Суду у справах № 922/1163/18 від 27.02.2019; № 909/105/15 від 29.08.2018; № 910/23428/17 від 29.08.2018; № 910/8763/17 від 31.01.2018).

Також тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до позовної заяви не додано жодного доказу, який би міг свідчити про те, що по -перше, акт коригування приймання - передачі природного газу №12 Кор від 01.07.2022 укладено саме до Договору №62 від 12.03.2020, що за відповідним актом відповідач взяв на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів позивачу, які сплачені останнім за договором №62 від 12.03.2020 , по - друге, з наданих позивачем банківських виписок не вбачається що оплати відповідачем були проведені саме за вказаним актом, до матеріалів справи не надано матеріалів перевірок, за результатами яких встановлено переплату ціни з газ.

Крім того, заперечення відповідача повинні бути доведені «поза розумним сумнівом». У цьому разі розумний сумнів не є сумнівом, що базується на чисто теоретичній можливості чи викликаний для уникнення негативних висновків. Суд повинен спиратися на всі елементи наданих йому доказів чи у разі потреби на ті, які він зможе офіційно отримати (Справа ЄСПЛ «Грецька справа», № 3321/67, 3322/67, 3323/67, 3344/67, доповідь Комісії від 5 листопада 1969 р.; рішення ЄСПЛ по справі «Вільваража та інші проти Об`єднаного Королівства» від 30 жовтня 1991 р. № 215, § 107; рішення ЄСПЛ по справі «Науменко проти України» від 10 лютого 2004 року § 109.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи шляхом покладання тягаря доказування на сторони, а суд при ухвалені рішення, застосовуючи, серед іншого (норми права та закону, внутрішнє переконання), стандарти доказування, та забезпечити оперативність, економність й гнучкість процедури розгляду справ.

Разом з тим, цей принцип не зобов`язує суд вважати обставину, яку стверджує сторона, встановленою і доведеною, тому що таку обставину слід довести таким чином, аби, як правило, дотриматись стандарту переваги більш вагомих доказів. Тобто, коли висновок про наявність факту твердження видається більш правдоподібним, ніж протилежне, у світлі наданих доказів.

Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Отже, виходячи з обставин справи, враховуючи надані позивачем докази, керуючись внутрішнім переконанням, яке грутується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку, що позивачем не додано належних та допустимих доказів на підтвердження обов`язку відповідача сплатити заявлені позивачем грошові кошти, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Так, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переонанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у зв`язку із відмовою в задоволенні позову витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73-80, 86, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "31" грудня 2024 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/3744/24