Рішення

від 01.01.2025 по справі 120/5306/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 січня 2025 р. Справа № 120/5306/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, головного управління Держеокадастру про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано прийняттям Стрижавською селищною радою Вінницького району Вінницької області протиправного рішення щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок. Зокрема, позивачка наголошує, що відповідачем не враховано інтересів власників нерухомого майна на земельній ділянці, що утворилася внаслідок такого поділу та їх намірів щодо оформлення прав на земельні ділянки.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.05.2024 року закрито провадження у цій справі.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 року вказану ухвалу було скасовано та справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

15.10.2024 року матеріали справи надійшли на адресу Вінницького окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Альчуку М.П.

Так, ухвалою від 18.10.2024 року адміністративну справу прийнято до розгляду.

Від представника Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області надійшли додаткові пояснення, у яких останній вказує на відсутність порушеного права позивачки. Окрім того, наголошує, що оскаржуване рішення уже вичерпало свою дію, у зв`язку із його виконанням.

До суду від головного управління Держеокадастру у Черкаській області надійшло клопотання, у якому представник просить не покладати судовий збір на цього суб`єкта владних повноважень.

Окрім того, представником позивача подано клопотання про розподіл судових витрат на правову допомогу.

У свою чергу, відповідачем подано заперечення на вищезазначене клопотання.

Ознайомившись з наявними матеріали справи, суд зазначає наступне.

Позивачка є власницею частки нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046, загальною площею 15,5788 га, розташованої на території Стрижавської селищної територіальної громади за адресою: вул. Приміська 18-К, смт Стрижавка, Вінницький р-н, Вінницька обл. Вказане підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстрі заборони відчуження об`єкті нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 10.08.2016 року.

Стрижавською селищною радою на 67 сесії 8 скликання рішенням № 44 від 01.08.2023 року "Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності" було вирішено розробити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046, на якій розташоване майно позивачки.

Надалі, Стрижавською селищною радою Вінницького району Вінницької області прийнято на 71 сесії 8 скликання прийнято рішення "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельних ділянок для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної , машинобудівної та іншої промисловості Стрижавській селищній раді" від 24.10.2023 № 17. Згідно з п. 1 рішення вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельних ділянок для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості Стрижавській селищній раді Стрижавської селищної територіальної громади, смт Стрижавка, Вінницького р-ну, Вінницької обл., кадастровий номер 0520655900:07:006:0046, утворивши в результаті поділу земельні ділянки із наступними кадастровими номерами 0520655900:07:006:0109, 0520655900:07:006:0110, 0520655900:07:006:0111, 0520655900:07:006:0112, 0520655900:07:006:0113, 0520655900:07:006:0114, 0520655900:07:006:0115, 0520655900:07:006:0116, 0520655900:07:006:0117, 0520655900:07:006:0118, 0520655900:07:006:0119, 0520655900:07:006:0120, 0520655900:07:006:0121, 0520655900:07:006:0122, 0520655900:07:006:0123, 0520655900:07:006:0124, 0520655900:07:006:0125, 0520655900:07:006:0126, 0520655900:07:006:0127.

На утворених земельних ділянках 0520655900:07:006:0117, 0520655900:07:006:0120, 0520655900:07:006:0121, 0520655900:07:006:0122, 0520655900:07:006:0125 наявне нерухоме майно позивачки.

Вказані земельні ділянки були зареєстровані відділом № 4 управління надання адміністративних послуг головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Вважаючи рішення відповідача № 17 у частині затвердження зазначених утворених ділянок протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивачка звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Чинне земельне законодавство передбачає три форми права користування землею, а саме: право постійного землекористування, право орендного землекористування та право концесійного землекористування.

Приписами ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації.

Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

За правилами ст. 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до частини 6 статті 79.1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Тобто підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Суд наголошує, що відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 79.1 ЗК України поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.

Тобто у разі перебування земельної ділянки у користуванні поділ та об`єднання таких земельних ділянок можливий лише за наявності нотаріально посвідченої згоди землекористувача.

Відповідно до матеріалів справи, Стрижавською селищною радою Вінницького району Вінницької області прийнято рішення "Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності" від 01.08.2023 року № 44. Вказаним рішенням було вирішено розробити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046, на якій розташоване майно позивачки.

Суд звертає увагу, що право власності позивачки на частку нежитлових приміщень підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (а.с. 20, том 1) та нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 10.08.2016 року (а.с. 20-23, том 1).

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Чинне земельне законодавство передбачає три форми права користування землею, зокрема: право постійного землекористування, право орендного землекористування та право концесійного землекористування.

У свою чергу, суд погоджується з доводами відповідача, що в силу ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації.

Відповідно до доводів відповідача, останнім було досліджено питання наявності обтяжень чи наявності у осіб інших речових прав на земельні ділянки та встановлено, що у позивачки у встановленому законом порядку не зареєстровано право користування земельною ділянкою.

Як слідує з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єкті нерухомого майна, позивачка є власницею нерухомого майна, розміщеного на вказаній земельній ділянці комунальної власності.

Положеннями ст. 120 ЗК України закріплено загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки знаходиться в прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, і передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладанні угод з придбання права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного та цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Розвиваючи вказане, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16 зазначено, що перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Стаття 120 ЗК України закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Отже, чинне земельне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

Суд висновує, що концептуальний підхід українського законодавства до правового регулювання відносин щодо нерухомого майна полягає у закріпленні у законодавстві правового режиму єдиної юридичної долі земельних ділянок та розташованих на них будівель і споруд, що полягає у встановленні правової взаємозалежності між земельними ділянками та розташованими на них будівлями і спорудами, які вважаються окремими, самостійними об`єктами речових прав, з тим, щоб у випадках набуття та відчуження земельні ділянки та розташовані на них будівлі і споруди мали однаковий власнісний статус та перебували у володінні та користуванні однієї особи.

Тобто, вищезазначене свідчить про нерозривність будівлі, споруди та земельної ділянки, яка знаходиться під нею, що свідчить про необхідність урегулювання органами місцевого самоврядування правовідносин щодо користування земельною ділянкою, у разі, якщо особа придбала нерухоме майно, що розміщене на такій земельній ділянці комунальної власності.

Окрім того, судом враховано, що у провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває справа № 128/1822/21 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма Батьківщина", ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів, Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про встановлення порядку користування земельною ділянкою про встановлення порядку користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 0520655900:07:006:0046.

Тобто, позивачкою вичинялися дії, що спрямовані на врегулювання узгодження права на користування земельними ділянками, що у свою чергу слугує підставою для оформлення таких прав у законний спосіб у подальшому.

Принагідно суд зазначає, що у контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду.

Тобто, суд наголошує, що інтереси, які належать конкретній особі є предметом судового захисту.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес". Зокрема, зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст (інтерес у вузькому розумінні цього слова) та означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003).

Суд поза розумним сумнівом вбачає порушення інтересів позивачки зі сторони органу місцевого самоврядування, який здійснює дії щодо поділу земельних ділянок та, відповідно, вирішує подальшу юридичну долю утворених земельних ділянок, на якій знаходиться її нерухоме майно, без належного урегулювання відносин, що зумовило необхідність звернення до суду із цим позовом.

Відтак, суд не погоджується з доводами відповідача про відсутність у позивачки порушеного права у цій справі.

Окрім того, судом враховано, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.11.2023 року у справі № 120/12623/23 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, що залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 року, зокрема визнано протиправним та скасовано рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 01.08.2023 року № 44 "Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності".

Водночас, незважаючи на наявність судового спору щодо протиправності рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 01.08.2023 року № 44 "Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності", Стрижавською селищною радою таке було реалізоване, шляхом прийняття на 71 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради оскаржуваного рішення № 17 від 29.09.2023 року "Про розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності".

Вказане, у свою чергу, свідчить про чіткий намір поділу земельних ділянок всупереч прав та інтересів заінтересованих осіб, що свідчить про недотримання відповідачем принципу належного урядування.

Так, у пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у адміністративних правовідносинах, які зачіпають інтереси заінтересованих осіб.

Розвиваючи вказане, суд вважає за доречне зауважити, що хоча й органи законодавчої, виконавчої та судової влади є самостійними у своїй діяльності в межах наданих їм повноважень, проте стабільність конституційного ладу досягається чіткою системою їх взаємостримувань і противаг. Поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову передбачає їх тісну взаємодію, кінцевим результатом якої є досягнення конституційних цілей і завдань (забезпечення прав і свобод людини і громадянина, їх безпека, стабільність конституційного ладу тощо).

Натомість Стрижавська селищна рада, обмежившись висновками про відсутність порушених прав та інтересів позивачки, ігноруючи наявність судових спорів та правові наслідки дії законної сили судового рішення, прийняла оскаржуване рішення.

Тобто, вказане, у сукупності наведених обставин, додатково підтверджує відсутність легітимної мети при ухваленні вказаного рішення та послідовність дій суб`єкта владних повноважень.

Судом враховано, що метою судочинства є захисту порушених суб`єктивних прав, а не відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Тобто, саме інтереси, які належать конкретній особі є предметом судового захисту.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 29.09.2023 року № 17 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельних ділянок для розміщення та експлуатації основних, підсобних, і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості Стрижавській селищній раді" у частині затвердження утворених земельних ділянок з кадастровими номерами 0520655900:07:006:0117, 0520655900:07:006:0120, 0520655900:07:006:0121, 0520655900:07:006:0122, 0520655900:07:006:0125 є протиправним та підлягає скасуванню.

Окрім того, суд зазначає, що ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Тобто ефективним способом захист повинен відновити становище позивачки та захистити її порушений законний інтерес.

Відповідно до матеріалів справи відділом № 5 управління надання адміністративних послуг головного управління Держгеокадастру в Черкаській області на підставі затвердженої Стрижавською селищною радою технічною документації, були зареєстровані ділянки з наступними кадастровими номерами: 0520655900:07:006:0117, 0520655900:07:006:0120, 0520655900:07:006:0121, 0520655900:07:006:0122, 0520655900:07:006:0125, - що утроворилися в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номер 0520655900:07:006:0046.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 07.07.2011 року № 3613-VI "Про державний земельний кадастр" (далі- Закон № 3613-VI), державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Згідно ч. 5 ст. 5 Закон № 3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 4 статті 9 Закону № 3613-VI передбачено, що Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення) (частини шість та вісім статті 9 Закону № 3613-VI).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 24 Закону № 3613-VI, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки (ч. 10 ст. 24 Закону № 3613-VI).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051 затвердженого Порядок ведення Державного земельного кадастру.

Пунктом 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру № 1051 встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання; коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації: набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Отже, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки відомості про таку земельну ділянку набувають статусу архівних та автоматично підлягають відображенню на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи.

Відтак, з огляду на встановлення протиправність рішень Стрижавської селищної ради спрямовану на поділу земельної ділянки та з метою належного захисту прав та інтересів позивачки, суд дійшов до висновку про необхідність зобов`язати головне управління Держеокадастру у Черкаській області скасувати записи у Поземельних книгах про державну реєстрацію утворених земельних ділянок із кадастровими номерами 0520655900:07:006:0117, 0520655900:07:006:0120, 0520655900:07:006:0121, 0520655900:07:006:0122, 0520655900:07:006:0125 та перенести відомості щодо земельних ділянок до архівного шару Національної кадастрової системи України.

Таким чином, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Представником позивача заявлено клопотання про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. (п. 3 ст. 134 КАС України)

Відповідно до пункту 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 року справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

На підтвердження понесених витрат надано договір про надання правової допомоги від 12.04.2024 року, ордер серії АВ № 1128704, акт виконаних робіт від 20.12.2024 року та квитанція до прибуткового касового ордеру.

Так, відповідно до наданого переліку послуг витрати на правову допомогу складаються з підготовки та подання позовної заяви, що складає 10000 грн.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Окремо суд зазначає, що притримується позиції, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Суд наголошує, що справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження, виходячи характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, та з урахуванням клопотання сторони відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд вважає розмір вартості наданих послуг неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, вимоги про відшкодування 10000 грн як витрат на правничу допомогу є необґрунтованими.

Водночас, суд вважає, що співмірною та розумною у цій справі загальною компенсацією вартості наданих адвокатом послуг є сума 5000 грн.

Щодо розподілу витрат зі сплати судового збору, суд зазначає наступне.

Позивачкою заявлено дві вимоги немайнового характеру та сплачено судовий збір у розмірі 7267,20 грн.

Принагідно суд зазначає, що зобов`язання головного управління Держеокадастру у Черкаській області вчинити дії щодо скасування реєстрації п`яти земельних ділянок є єдиною самостійною похідною вимогою зобов`язальною характеру заявленою до іншого відповідача внаслідок прийняття Стрижавською селищною радою протиправних рішень.

Згідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, сплачується судовий збір у розмірі 0,4 прожиткових мінімуми для працездатних осіб.

Законом України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік з 01.01.2024 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розмірі 3028 грн.

Відтак, за позовні вимоги сплаті підлягав судовий збір у розмірі 2422,20 грн.

Суд наголошує, що надмірно сплачені позивачем кошти не можуть бути стягнуті з відповідача.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 139 КАС України, з Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області (вул. 40-річчя Перемоги, буд. 7, смт Стрижавка, Вінницький р-н, Вінницька обл., код ЄДРПОУ 04330007), головного управління Держегеокадастру у Черкаській області (вул. Смілянська, 131, м. Черкаси, код ЄДРПОУ 39765890) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправними та скасувати рішення 71 сесії 8 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 29.09.2023 року № 17 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельних ділянок для розміщення та експлуатації основних, підсобних, і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості Стрижавській селищній раді" у частині затвердження утворених земельних ділянок з кадастровими номерами 0520655900:07:006:0117, 0520655900:07:006:0120, 0520655900:07:006:0121, 0520655900:07:006:0122, 0520655900:07:006:0125.

Зобов`язати головне управління Держеокадастру у Черкаській області скасувати записи у Поземельних книгах про державну реєстрацію земельних ділянок з наступними кадастровими номерами: 0520655900:07:006:0117, 0520655900:07:006:0120, 0520655900:07:006:0121, 0520655900:07:006:0122, 0520655900:07:006:0125, - та перенести відомості щодо цих земельних ділянок до архівного шару Національної кадастрової системи України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович