Рішення

від 19.12.2024 по справі 643/5806/24

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/5806/24

Провадження № 2/643/3118/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2024 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Крівцова Д.А., за участю секретаря судового засідання Ісоєва К.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника Головного Управління Національної поліції у Львівській області Кісіля Р.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного Управління Національної поліції у Львівській області, Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ

Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (позивач) просить стягнути з Державного бюджету України грошові кошти в розмірі 40000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності (а.с. 1-4).

Обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги

Постановою по справі про адміністративне правопорушення ГБВ № 205419 від 17.08.2023 (Постанова) позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн. Постанова винесена працівником поліції Коваль І.А.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28.11.2023 у справі № 643/10721/23, яке набрало законної сили 08.12.2023, Постанову скасовано, провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно позивача закрито.

У зв`язку з незаконними діями працівників поліції, незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, позивачу була завдана моральна шкода, порушені нормальні життєві зв`язки, знадобились додаткові зусилля для організації свого життя. Позивач постійно переживала, що її незаконно притягнули до адміністративної відповідальності, не розібравшись в ситуації, з порушенням права позивача на захист. Крім того, на позивача було накладене максимальне стягнення. Через це у позивача порушився сон, підвищився тиск. Відпочинок позивача в санаторії такими неправомірними діями відповідача був порушений, а позивач приїхала в санаторій, щоб пролікуватись і відновити стан свого здоров`я. Незаконними діями відповідача всі намагання позивача поновити стан здоров`я були перервані. Позивач виїжджала із санаторію не відпочивши, не поновивши стан здоров`я, а навпаки - пригніченою у зв`язку із неправомірними діями ОСОБА_3 . Позивач хвилювалась, що в порушення вимог закону ОСОБА_3 не вручила їй копію Постанови негайно, так як їй був потрібен час для її складання, по пошті позивач також копію Постанови не отримувала. Позивач майже 1,5 місяці була в очікуванні, не знала, яке на неї незаконно накладене стягнення, з урахуванням того, що позивач раніше до адміністративної відповідальності не притягувалась, є особою з інвалідністю 3 групи. Про те, що відносно позивача інспектор поліції Коваль І.А. винесла Постанову, позивач дізналась тільки 03.10.2023 із застосунку «Дія», де було зазначене про відкриття відносно позивача виконавчого провадження № НОМЕР_2 згідно з постановою Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ГБВ № 205419 від 17.08.2023. Оскільки позивач не розуміла, на підставі чого відкрите виконавче провадження, вона в цей же день 03.10.2023 звернулась до вказаного органу виконавчої служби, де їй повідомили, що виконавче провадження відкрито на підставі Постанови. У Постанові в якості місця проживання позивача зазначена адреса, за якою позивач не проживає тривалий час, а саме: АДРЕСА_1 . Оскаржувану Постанову позивач отримала тільки 03.10.2023 в приміщенні Кременчуцького відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області. Позивачу було завдано моральну шкоду, яка також полягає у перенесених нею душевних стражданнях через приниження і тривогу, через що позивач зазнала глибокого відчуття несправедливості та певного розчарування в інститутах державної влади.

Лейтенант поліції Коваль І.А., на думку позивача, винесла відносно неї Постанову та незаконно притягнула до адміністративної відповідальності із-за того, що позивач не відмовилась писати заяву про притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які на її адресу в їдальні санаторію висловлювались нецензурною лайкою, так як перед написанням позивачем заяви ОСОБА_3 повідомила, що якщо позивач не буде писати заяву, то ОСОБА_3 відносно неї не винесе Постанову за завідомо неправдивий виклик. Позивачем інспектору поліції Коваль І.А. було повідомлено при складанні Постанови, де і ким працює позивач, а саме суддею Автозаводського районного суду м. Кременчука. Тоді Коваль І.А. повідомила позивачу неодноразово, коли позивач писала заяву про притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, що про дії позивача буде повідомлено Вищу раду правосуддя, на що позивач відповіла, що якщо вона вважає це за потрібне, будь ласка хай повідомляє, але про що ОСОБА_3 збиралась повідомити ВРП, про які неправомірні дії позивача, остання так і не зрозуміла. Позивач вважає, що це був психологічний тиск з боку поліцейської, щоб позивач не писала заяву в поліцію про притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності. Позивач неодноразово заявляла клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки хотіла скористатись правовою допомогою захисника - адвоката Кононенко А.П., який здійснює свою адвокатську діяльність у м. Кременчуці. Адвокату був потрібний час, щоб доїхати до м. Трускавця із м. Кременчука. Проте інспектором поліції у задоволенні вищезазначеного клопотання було відмовлено, що дуже бентежило позивача, позивач дуже хвилювалась, так як є законослухняним громадянином, який на відміну від інспектора поліції проживає в правовій державі. Інспектор поліції, який повинен був надати позивачу допомогу, захистити її порушені права, навпаки діяла в порушення вимог ст. 19 Конституції України та Закону України «Про Національну поліцію», не надавши позивачу допомогу, незаконно винесла Постанову та незаконно притягнула позивача до адміністративної відповідальності. Позивач переживала, що притягнення до адміністративної відповідальності зашкодить її діловій репутації, підірве авторитет правосуддя. До того ж незаконні дії працівників поліції призвели до того, що в очах позивача упав авторитет патрульної поліції в цілому, який до того був на дуже високому рівні. Тепер позивач перебуває в постійній напрузі, що її знову можуть незаконно притягнути до адміністративної відповідальності без будь-якого приводу.

Через незаконне накладення адміністративного стягнення позивач пережила відчуття несправедливості, була пригніченою, переживала, що її права порушені, переживала упередженість працівників поліції. Це викликало у позивача невпевненість, недовіру до правоохоронних органів, обурення несправедливим винесенням Постанови. Позивач переживала стан схвильованості. Позивач має третю групу інвалідності, і такі дії поліції її додатково обурили.

В межах виконавчого провадження з позивача був стягнутий штраф в подвійному розмірі в сумі 6800,00 грн. і виконавчий збір в сумі 680,00 грн. Також з позивача на користь держави були стягнуті витрати в розмірі 300 грн. В подальшому, після скасування Постанови, позивачу були повернуті незаконно утримані з неї грошові кошти. Таким чином, упродовж 2,5 місяців позивач не могла користуватись своїми грошима, своєю власністю, у зв`язку з чим змінився її уклад життя, оскільки грошові кошти були арештовані і позивачу треба було застосовувати додаткові зусилля для організації свого життя.

Основні процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 10.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 12.11.2024 відмолено у задоволенні клопотання представника Головного Управління Національної поліції у Львівській області Кісіля Р.Л. про зобов`язання позивача надати в судовому засіданні письмові зобов`язання про те, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Стислий виклад позиції учасників справи в ході судового провадження

Представник Головного Управління Національної поліції у Львівській області надав відзив, згідно з яким просив відмовити в задоволенні позову (а.с. 53-62).

В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження порушення особистих немайнових чи процесуальних прав позивача, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже заподіяння позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача є достатньою мірою відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки величини негативних наслідків від незаконно притягнення до адміністративної відповідальності в мотивах позову не наведено. Це узгоджується і з рішеннями ЄСПЛ від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії» та від 09.02.2007 у справі «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 205/818/23 суд зазначив, що гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння. Протиправна поведінка може виявлятися, в тому числі, у прийнятті особою неправомірного рішення. Втім, скасування рішень суб`єкта владних повноважень ще не свідчить про завдання особі моральної шкоди з боку держави.

Позивачем під час розгляду справи в суді про адміністративне правопорушення не було доведено, що діями працівників поліції їй заподіяно моральну шкоду.

Крім того, ч. 2 ст. 1167 ЦК України не передбачено відшкодування моральної шкоди у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач зазначила лише певні обставини, що теоретично можуть свідчити про незаконність (протиправність) дій (бездіяльності) працівників поліції, однак належно не обґрунтувала та не надала доказів, які б підтверджували, яким чином завдано моральну шкоду, в чому така полягає та необхідність відшкодування такої в розмірі 40000,00 грн.

Відповідно до ст. 296 КУпАП матеріальна шкода підлягає стягненню в порядку скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення та тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.

У справі № 643/10721/23 ОСОБА_1 вимог про стягнення матеріальної шкоди не заявляла.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Вінницького апеляційного суду від 29.06.2023 у справі № 127/25461/22 та у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 29.06.2022 у справі № 204/8937/21.

Крім того, в позовній заяві зазначено, що Постанову позивач не отримувала, оскільки в постанові та в рекомендованому листі невірно зазначена її адреса, а саме: АДРЕСА_1 .

В постанові зазначено адресу місця проживання позивача згідно з її слів, а саме: АДРЕСА_1 , місце роботи: суддя Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування

Оскільки позивач відмовилась від отримання Постанови, їй не була надана можливість скористатися правом на оскарження Постанови в установлений законом строк. В результаті відкрито виконавче провадження на підставі Постанови.

З огляду на зазначене, порушення вказаних обставин є наслідком навмисних дій позивача, що також підтверджується поясненнями свідка.

Також позивачем жодним чином не наведено обґрунтованих доводів про заподіяння реальних збитків, в чому саме такі полягають та необхідність стягнення таких на її користь.

Представник Державної Казначейської служби України надав відзив, згідно з яким просив відмовити в задоволенні позову (а.с. 82-87).

В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що Казначейство, яке залучено до справи як відповідач, згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів органів Казначейства не впливає на з`ясування обставин у справі. Зазначене підтверджується висновком Великої палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 по справі №242/4741/16-ц.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, неодноразово вказував, що відшкодування моральної шкоди може здійснюватися не лише у формі грошової компенсації, а й у іншій формі. Встановлення факту порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію в частині відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Нєдбала проти Польщі» від 04.07.2000, «Джабарі проти Туреччини» від 11.07.2000, «Єрошкіна проти України» від 18.06.2009, «Антоненко та інші проти України» від 20.02.2020. Зазначена позиція Казначейства підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.10.2020 по справі № 312/262/18.

У судовому засіданні 19.12.2024 позивач та її представник - адвокат Кононенко А.П. позовні вимоги та доводи, викладені в позові, підтримали у повному обсязі.

Представник Головного Управління Національної поліції у Львівській області Кісіль Р.Л. у судовому засіданні 19.12.2024 заперечував проти позову з підстав, зазначених у відзиві.

Представник Державної Казначейської служби України у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином. У відзиві просив розглядати справу за його відсутності.

Основні фактичні обставини та докази, на підставі яких вони встановлені

Згідно з Постановою по справі про адміністративне правопорушення ГБВ № 205419 від 17.08.2023 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн. Постанова винесена працівником поліції Коваль І.А. (а.с. 12; 67).

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28.11.2023, ухваленим в адміністративній справі № 643/10721/23 за позовом ОСОБА_1 до інспектора СР ПП відділу поліції № 2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області старшого лейтенанта поліції Коваль І.А., Головного управління Національної поліції у Львівській області, позов задоволений. Постанову скасовано, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 183 КУпАП закрито. Рішення набрало законної сили 08.12.2023 (а.с. 8-11).

Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 03.10.2023, винесеною Кременчуцьким відділом державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ВП № 72937671, відкрито виконавче провадження з виконання Постанови (а.с. 13, 14).

У вказаному виконавчому провадженні 03.10.2023 був встановлений розмір мінімальних витрат в сумі 300 грн. (а.с. 15); 03.10.2023 вирішено стягнути з позивача виконавчий збір у розмірі 680,00 грн. (а.с. 16); 12.10.2023 накладено арешт на кошти позивача у межах суми звернення стягнення в загальному розмірі 7780,00 грн. (а.с. 19); 17.10.2023 арешт з усіх рахунків позивача був знятий (а.с. 20).

Виконавче провадження закінчено на підставі постанови від 22.12.2023 у зв`язку із ухваленням рішення Московського районного суду м. Харкова у справі № 643/10721/23 (а.с. 21).

Застосовне законодавство та релевантна судова практика

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною другою ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає в тому числі у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

У відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша-друга статті 1176 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 569/1799/16-ц).

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, згідно з якими закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення свідчить про те, що його притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, та є підставою для відшкодування моральної шкоди, викладені в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 640/16169/17, від 08.04.2020 у справі № 686/16847/17, від 01.07.2020 у справі № 347/1977/17, від 22.07.2020 у справі № 303/7352/18, від 02.09.2020 у справі № 591/1001/17, від 09.06.2021 у справі № 726/837/20, від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20, від 26.01.2022 у справі № 953/6561/20, від 07.09.2022 у справі № 289/2110/21, від 14.12.2022 у справі № 201/7848/21, від 06.12.2023 у справі № 370/463/21, від 01.08.2024 у справі № 569/10283/23.

Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)). У зв`язку з наведеним аналізом норм матеріального права, а також враховуючи правовий висновок Великої палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), Верховний Суд вказує на те, що стягнення коштів проводиться не з Державного бюджету України, а з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України (постанова Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц).

На необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаній вище постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц, наголошено в постанові Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 591/5911/17.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Верховний суд України в п. 1 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 звернув увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 638/6944/16-ц зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів. Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанови Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 385/321/20, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 661/2532/17, від 11.08.2021 у справі № 723/826/19, від 13.08.2021 року в справі № 638/20102/16, від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19).

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торія проти Іспанії", від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).

Позиція суду

Судом встановлено, що Постанова, згідно з якою на позивача накладене стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, в подальшому скасована рішенням суду, яке набрало законної сили, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито через відсутність його складу.

Наведене свідчить, що працівники Головного Управління Національної поліції у Львівській області незаконно притягнули позивача до адміністративної відповідальності, тобто про незаконність дій працівників поліції.

Зазначені обставини є підставою для відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди, завданої незаконним притягнення до адміністративної відповідальності.

Аргументи відповідачів відносно того, що скасування рішень суб`єкта владних повноважень ще не свідчить про завдання особі моральної шкоди з боку держави; що скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача є достатньою мірою відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду; що законодавством не передбачено можливість відшкодування моральної шкоди з підстав, наведених у позові, та посилання на відповідну судову практику, суд відхиляє з огляду на таке.

Вказані доводи суперечать наведеним вище нормам законодавства України та релевантній судовій практиці, згідно з якими незаконне притягнення особи до адміністративної відповідальності само по собі свідчить про завдання їй моральної шкоди та є підставою для відшкодування такої шкоди. Суд звертає увагу, що вказана практика розгляду зазначеної категорії є стабільною, послідовною та актуальною, що підтверджується в тому числі постановами Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 370/463/21, від 01.08.2024 у справі № 569/10283/23.

При визначенні розміру відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд враховує загальні засади цивільного законодавства, а саме справедливість, добросовісність та розумність, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер понесених нею немайнових втрат, факт накладення на її кошти арешту в період часу з 12.10.2023 по 17.10.2023, відсутність доказів спричинення шкоди здоров`ю позивача, релевантну судову практику та визначає розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 1000,00 грн.

Надані представником Головного Управління Національної поліції у Львівській області письмові пояснення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 68-73) суд не оцінює, оскільки вказані пояснення стосуються обставин, з приводу яких складена Постанова. Ураховуючи, що Постанова скасована згідно з рішенням суду, а також предмет доказування в даній справі, у суду відсутні підстави надавати оцінку по суті поясненням вказаних вище осіб.

Оцінюючи аргументи позивача та представника Головного Управління Національної поліції у Львівській області з приводу обставин вручення позивачу копії Постанови, суд керується таким.

Позивач зазначила, що через тривалу процедуру оформлення Постанови та погіршення стану здоров`я, була вимушена приблизно через 15 хвилин залишити місце складення Постанови та не отримала вказаний документ. Постанова була направлена за адресою: АДРЕСА_1 , проте за вказаною адресою позивач не проживає тривалий час. Працівник поліції, який склав Постанову, не з`ясував у позивача її актуальне місце проживання, не вжив заходів щодо вручення Постанови позивачу після того, як Постанову було складено, не з`ясував в санаторії, де позивач перебувала на лікуванні, дані щодо місця її проживання. Через вказані дії працівників поліції було порушене право позивача на своєчасне отримання Постанови та її оскарження.

Представник Головного Управління Національної поліції у Львівській області зазначив, що позивач залишила місце складання Постанови, не дочекавшись оформлення вказаного документу, в зв`язку з чим працівники поліції, які склали Постанову, були позбавлені можливості особисто вручити позивачу Постанову негайно після її складення. У письмових поясненнях, які 17.08.2023, тобто в день винесення Постанови, були надані позивачем працівникам поліції, позивач не вказала свою адресу місця проживання, зазначивши, що це конфіденційна інформації. Оскільки позивач відмовилась надати інформацію про її місце проживання, вказану інформацію працівники поліції взяли з бази даних «Армор». Таким чином, за доводами представника відповідача, працівники поліції належним чином виконали обов`язок щодо надіслання Постанови позивачу.

Як вбачається з письмових пояснень позивача від 17.08.2023, наданих на ім`я начальника ВП № 2 Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області, позивач у вказаних поясненнях в розділі «адреса проживання» зазначила, що це конфіденційна інформація. Письмові пояснення прийняла інспектор поліції Коваль І.А. (а.с. 74-76).

У рапорті працівника поліції М. Шутка, складеному 17.08.2023, в якості місця проживання позивача зазначена така адреса: АДРЕСА_1 (а.с. 78).

Використання інформаційних баз даних державних органів, в тому числі з метою встановлення анкетних даних особи, на переконання суду, само по собі не суперечить чинному законодавству України.

Оскільки суду не наданий відеозапис подій, пов`язаних із складенням Постанови, на який посилались учасники справи, суд позбавлений можливості оцінити суперечливі за своїм змістом пояснення позивача та представника відповідача щодо виконання або невиконання працівником поліції обов`язку безпосередньо під час складення Постанови опитати позивача з приводу її місця проживання.

Разом з тим суд враховує, що процедура притягнення особи до адміністративної відповідальності складається з низки етапів, одним з яких є встановлення анкетних даних такої особи.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28.11.2023 встановлено незаконність дії працівників поліції щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав окремо оцінювати законність або незаконність дій працівників поліції на кожному з етапів притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28.11.2023 встановлена незаконність цих дій в цілому.

За таких обставин суд не може визнати вказані вище аргументи представника Головного Управління Національної поліції у Львівській області такими, що свідчать про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Позивач у позовній заяві просить стягнути грошові кошти з Державного бюджету України.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц, від 01.05.2024 у справі № 591/5911/17, ефективним способом захисту прав позивача є не стягнення коштів з Державного бюджету України, а стягнення коштів з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Ураховуючи вказані висновки щодо застосування норм права, суд стягує грошові кошти з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Задоволення позову в такій редакції, на переконання суду, не призведе до виходу за межі позовних вимог, проте забезпечить ефективний захист порушених прав позивача. Протилежний підхід, на переконання суду, мав би ознаки надмірного формалізму та призвів до порушення права позивача на справедливий суд, яке гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України

УХВАЛИВ

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного Управління Національної поліції у Львівській області, Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , адреса реєстрації місця проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_4 ) моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень).

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 03.01.2025.

Суддя Д.А. Крівцов